74121 (702401), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Виразну народнопоетичну основу мають поезії, написані Є. Гребінкою з метою ознайомити російського читача, кажучи його словами, «с прелестными чувствами нашей родины», — «Казак на чужбине (Украинская мелодия)», «Кукушка (Украинская мелодия»), «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе...») та ін., що були перекладами «в русские стихи малороссийских песен» (Є. Гребінка); вони пройняті тугою за втраченим щастям, смутком і журбою.
Помітну увагу привертають вірші Є. Гребінки, присвячені історичному минулому України — «Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард», поема «Богдан» (1843), написані як за історичними матеріалами, так і на основі національних народних переказів. Найзначніше місце серед творів цього циклу належить драматизованій поемі «Богдан. Сцены из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого», в якій, широко використавши ряд історичних джерел, козацькі літописи, народні пісні й думи, Є. Гребінка правдиво показав героїку українського визвольного руху. Поема складається з двох частин — розлогого прологу і власне поеми з дев'яти розділів. У пролозі, витриманому в романтичному стилі, оригінально переплітаються елементи фантастики й реальності. Перед читачем постає майстерно виписана картинка весняної місячної ночі на Дніпрі; виступають русалки, лісові духи, які оспівують своє безтурботне існування, і водночас «тени людей замогильних» («Тень Павлюка», «Тень Остраницы», «Тень Наливайки», а також простих людей — «Тень молодой девушки»), які розповідають про жорстокі знущання польської шляхти над українським народом, про неймовірні страждання закатованих козацьких ватажків. Цей пролог цілком логічно підводить читача до основної частини поеми — відтворення Є. Гребінкою ряду яскравих епізодів національно-визвольної боротьби народних мас за незалежність батьківщини. Б. Хмельницький зображений автором як мужня постать, людина рішучого й загартованого характеру, як відважний і досвідчений полководець, мудрий і прозорливий дипломат-політик, що у своїх діях спирається насамперед на народні маси, вірить в їхні сили й могутність. Поема «Богдан», незважаючи на окремі відхилення від історичної правди (ідилічне зображення життя трудящого люду, захоплене вихваляння не тільки царя, а й «родных царей святое поколенье» тощо), в цілому була помітним явищем у літературі як одна із вдалих спроб художнього осмислення хвилюючих сторінок героїчної історії України.
Серед художнього доробку Є. Гребінки російською мовою велике місце займають прозові твори, написані у 30—40-х роках; вони виразно засвідчують сутність і характер ідейно-естетичної еволюції письменника. Популярність Є. Гребінці як прозаїку принесли збірка «Рассказы пирятинца» та інші оповідання («Вот кому зозуля ковала!», «Мачеха и панночка» та ін.), створені переважно за фольклорними мотивами. На ранній прозі письменника ще відчутні впливи модних тоді О. Марлінського та О. Сенковського; народним переказам, казкам, легендам він надає здебільшого абстрактно-романтичного забарвлення, звідси замість соціально-психологічної глибини, індивідуальної характерності — пафосно-сентиментальні сентенції персонажів, їх безбарвність тощо. Пробує свідомо наслідувати тут Є. Гребінка і гоголівську манеру письма, зокрема «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Миргорода», однак усе це мало здебільшого поверховий, епігонський характер, за що його було піддано різкій критиці в пресі.
Художнє втілення українська тематика знайшла в повісті «Нежинский полковник Золотаренко» (1842) та романі «Чайковский» (1848). В основі повісті реальні запозичені з «Истории русов» яскраві епізоди — участь козацького війська у бойових діях Росії проти польсько-шляхетського поневолення. Засобами романтичної поетики Є. Гребінка створює епічні картини історичних подій, включаючи в сюжетну канву своєрідну оповідь про страшну помсту Франтішка Золотаренку за розлучення його з коханою (сестрою «наказного гетьмана»). При всьому цьому він вдало відтворює поєднані з елементами таємничості, заклять і пророцтв риси реального народного побуту і звичаїв. Загалом же в «исторической были» Є. Гребінка прагне до розуміння залежності життя людини від історичних обставин.
Одним із значних досягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Наближаючись за принципами опрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» М. Гоголя (хоча у романі відсутні хронологічне приурочення до подій, історичні постаті та ін.), письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовує Запорозьку Січ як «козацкую вольницу» з її демократичними і водночас суворими законами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у боях з ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядових козаків-патріотів (Микита Прихвостень, Касян), чесних, доброї і широкої душі людських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначений і багатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважний воїн, сповнений лютої ненависті до ворога; не чуже йому й глибоке почуття людяності, і разом з тим — типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний. В індивідуалізованих образах роману Є. Гребінка «втілив свої уявлення про історичну людину. Романтичні тенденції у їх змалюванні — героїзація характеру й поведінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності й гіперболізація «природності», нарешті, підкреслення їхньої винятковості, продиктоване прагненням епатувати читачів, — поєднується в романі з реа-лістичними»7.
Роман «Чайковский», як і інші твори Є. Гребінки на історичну тематику, тісно пов'язаний з фольклорними джерелами, народнопісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді і є одним із необхідних її компонентів. Так, молода циганка піснею «Барвіночку зелененький, стелися низенько...» викликає на побачення до Марини Олексія; дружною піснею зустрічають козаки на Чорному морі смертоносну бурю і т. д.
У романі «Чайковский» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза — протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розтлінного поміщицького середовища —-морально потворним жалюгідним обивателям.
«Чайковский», як і «Нежинский полковник Золотаренко», не позбавлений ряду недоліків (мелодраматичні ефекти, умовність окремих образів, надуманість ситуацій тощо), на що вказував В. Бєлінський. Але водночас критик вважав роман творчою вдачею Є. Гребінки, «однією з кращих повістей», що з'явилися протягом 1843 р. Незаперечна цінність твору в героїзації минулого, «запорожской вольницы», в початках суспільно-конкретного осмислення зв'язку характерів і обставин, в активному проникненні автора у сферу антигуманної сучасності.
Як твори і Квітки-Основ'яненка, Гоголя, прозові романтичні твори Є. Гребінки позначені ідейно-художнім осмисленням історичної української дійсності, поетизацією героїчного минулого, виразним народнопоетичним колоритом. Вони відіграли важливу роль у формуванні й розвитку в українській літературі нового, романтичного, стилю та мали позитивний вплив на творчість П. Куліша, О. Стороженка, Марка Вовчка.
З другої половини 30-х років Є. Гребінка починає звертатися переважно до нового, реалістичного, методу. Естетичні принципи натуральної школи поступово втілюються в його кращих повістях і оповіданнях, позначених увагою до психології героїв, їх внутрішнього світу в безпосередньому зв'язку з соціальним середовищем, поєднанням типових рис з індивідуальними, ідеєю позастанової цінності людської особистості. Осмислюючи й усвідомлюючи життєві спостереження, плідно використовуючи досвід М. Гоголя, Є. Гребінка порушує у своїх творах ряд злободенних проблем часу: правдиво відтворює типові риси поміщицького побуту, безправність кріпаків («Кулик», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), зажерливість, користолюбство столичного й провінціального чиновництва («Верное лекарство» та ін.), виявляє поглиблений інтерес до «маленької людини», її підневільного становища в тогочасному суспільстві («Лука Прохорович», «Записки студента», «Доктор» та ін.). Ці тво-ри, написані в різні роки, переконливо свідчили про те, що письменник все впевненіше йшов до «гоголівського напряму» в літературі. Проте це сходження до натуральної школи не означало, що ідейно-естетичний розвиток Гребінки і в 40-х роках проходив без будь-яких ускладнень. Так, відсутність глибоких ідей, проблем, надуманість зображуваних подій характерні, наприклад, для таких досить примітивних і посередніх його оповідань, як «Искатель счастья», «Маскарадный случай», «Калиф на час» та інших, розрахованих на невибагливого читача.
Особливе місце у прозовому доробку Є. Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвячена найпекучішому питанню — кріпосництву, яке безжалісно топтало особистість людини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдським середовищем і його жертвами. В сатирично-гротескних тонах постають перед читачем поміщики Медведев і Чурбинський, бездушні й лицемірні, егоїстичні й підлі самодури, безглузда сварка між якими згубно позначається на долі їхніх кріпаків. З щирою симпатією реалістичними барвами Гребінка змальовує багатий внутрішній світ своїх героїв з демократичних низів — чесних, благородних, морально чистих, безмежно відданих один одному. їхнє кохання вище, сильніше за поміщицькі примхи («А я все та же, все так же люблю тебя. Чем они злее, тем больше я люблю тебя», — впевнено говорить Маша Петруші, кидаючи, по суті, тим самим виклик ненависним панам-кровопивцям); вони виявляють рішучу волю у боротьбі за своє щастя, але неспроможні відстояти право на нього і йдуть із життя змученими, але нескореними. Повість «Кулик» за ідейно-естетичними якостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. «Кулик» Є. Гребінки, відзначав В. Бєлінський, свідчить про те, що «визначне обдарування цього автора міцніє і гуманне начало починає в його повістях переважати над комічним елементом... Особливо добре в ній те, що автор умів змалювати своїх героїв вірними дійсності, тобто людьми нижчого класу і в той же час «людьми», і збудити до них співчуття, не ставлячи їх на ходулі фальшивої і нудної ідеалізації [4, 456].
Повість «Кулик» належить до безперечних досягнень Гребінки-прозаїка і в наш час продовжує хвилювати читача своєю реалістичністю, довершеною художністю.
Значний інтерес становлять твори Є. Гребінки, позначені увагою до «маленької людини», її гіркої долі. З перших років перебування в Петербурзі молодий Гребінка збагачується знаннями «жестокой действительности», зокрема жалюгідним існуванням чиновника-різночинця (він і сам деякий час служив чиновником) у світі егоїстичного користолюбства, знайомиться з творчим досвідом Гоголя, автора «Петербурзьких повістей», який стає для нього вчителем реалістичного бачення й відображення «подлого столичного мира». Не випадково, мабуть, Гребінка одне з перших своїх оповідань «Лука Прохорович» (1838) присвячує саме темі «маленької людини». Обравши для свого твору нескладний сюжет — полювання за «лотерейным билетом», на який випав великий виграш, автор зумів правдиво показати бездушний чиновницький побут, окреслити ряд характерних типів «чорнильних» бідолах, насамперед Луки Прохоровича. При цьому Гребінка не подає широких характеристик образів, а обмежується окремими, але досить влучними реалістичними штрихами. Уже з перших рядків оповідання до певної міри наголошується на типовості головного героя, який мешкає не в «блестящих» районах столиці, а на її бідняцькій Петербурзькій стороні. Він, зауважує автор, лише «слыл великим мастером чинить перья». Такими ж покірливими і безмовними виступають і колеги Луки Прохоровича — «чиновник с большим красным носом», «апельсинообразный чиновник», «чиновник с мушкой». Психологічно влучною деталлю окреслений і портрет хабарника «с бесцветными, как старыми двухгривенными, глазами» тощо. Зображені Гребінкою чиновники нижчих рангів завжди вважали себе «виновными пред властью коллежского асессора»; вони духовно спустошені, нужденні, у жодного з них за душею немає ні гроша. І тому кожен з них будь-якими засобами прагне заволодіти «скарбом» — лотерейним квитком кухарки (Лука Прохорович, приміром, не вагаючись, одружується з нею, а чиновник-пройдисвіт Семен Семенович — з дочкою купця Арбузина, вважаючи її власником щасливого квитка); врешті всі вони виявляються обдуреними і залишаються ні з чим.
Великою популярністю свого часу користувалися «Записки студента» (І841) Є. Гребінки, які в багатьох моментах мають автобіографічний характер; особливо це стосується першої частини повісті. Дитинство героя твору Якова Івановича, його навчання в ліцеї, перебування на військовій службі, приїзд до Петербурга тощо значною мірою нагадують факти біографії самого Гребінки. Проте перед нами не виклад біографії автора, а оригінальний художній твір, написаний у формі щоденника, в якому постають типові характери, реальні обставини тогочасної дійсності (до речі, всі інші події Гребінка подає й оцінює через сприйняття головного героя). Сам Гребінка визнавав наявність у цьому творі певної автобіографічності, але категорично заперечував трактування його як спогадів про своє життя. У «Записках студента», писав Гребінка в листі до свого товарища М. Новицького (травень 1841 р.), я «не представлял ни себя, ни кого другого, а развивал идею, каким образом молодой человек, с пылкими чувствами вступая в свет, малу-помалу разочаровывается и, будучи неспособен приноровиться к свету, часто падает под его ударами...»8.
У повісті Гребінка продовжує розробляти тему «маленької людини», ідею придушення людської особистості в умовах самодержавно-бюрократичного режиму. В «Записках студента», як і в «Петербурзьких повістях» М. Гоголя, — конфлікт мрії з дійсністю. Сповнений творчих сил і енергії юний Яков Іванович поривається до північної столиці з метою «с пользой употребить свои знания» («Долг чести зовет меня — я должен служить отечеству»). Але потрапивши туди, він, як і, приміром, гоголівський Піскарьов з «Невського проспекту», одразу ж стикається з «гадкой действительностью». Романтичні ілюзії героїв (як врешті дещо раніше і їх авторів) поступово руйнуються. Ескізно, хоча й переконливо, в іронічних тонах змальовує Гребінка короткочасну службу Якова Івановича в канцелярії одного з департаментів, де змушений щоденно переписувати нудні папери та ще й зносити незаслужені докори начальника, який називав його «вольнодумцем» (Яків Іванович завжди виправляв у паперах букву ъ, а скорочений вираз «вые. Поч.» розшифровував не «высокопочитанием», а тільки «высокопочтением»). Не догодив Яків Іванович і власникові пансіону Лисицину, людині черствій і нікчемній. Байдужий чиновний Петербург не прийняв скромного провінціала, не визнав чесного трудівника — йому, хворому й голодному, дала притулок проста прачка Онисія Карпівна, у якої він і дожив останні дні свого життя. Приречений на смерть, Яків Іванович остаточно усвідомлює всю ілюзорність своїх юнацьких мрій («И все исчезло, прошло как сон, как разлетается от ветра позолоченная гора облаков... Сам лежу без куска хлеба, одолжен существованием милостыне от бедной солдат-ской вдовы!..»). Відтворюючи страшну трагедію «маленької» безправної людини-трудівника, Є. Гребінка об'єктивно наголошував на її соціальній типовості.
Реалістичними мазками зображує Гребінка й чиновницьке оточення свого героя. З одного боку, — нужденне існування канцелярських писарів, яке викликає у автора почуття жалю, а з іншого — егоїстичне й морально спустоше паразитичне життя панської верхівки показано у в'їдливо гротескних барвах. У сатиричному світлі зображені в «Записках студента» й окремі характерні риси поміщицького побуту. Тут, як і в столиці, неподільно панують жорстокість, зажерливість, бездушність, носіями яких виступають поміщики Сутяговський, Щука-Окуневський, лихвар Іванов, що оббирають і обдирають нещасного Якова Івановича, обманними шляхами прибираючи до своїх рук його батьківський маєток.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
