73017 (701856), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Майстрами літературного портрета зарекомендували себе М.Бажан (“Думи і спогади”), П.Панч (“Відлітають журавлі”), С.Голованівський (“Меморіал”), А.Дімаров (“Прожити й розповісти”), О.Сизоненко (“Не вбивайте своїх пророків”).
Говорячи про літературний портрет як мемуарний жанр, треба не забувати, що за рядом параметрів він дуже близький до художньої біографії і літературної критики. Використовуючи творчий досвід французького літературознавця і письменника Сент-Бева, котрий в центр своїх праць з літературної критики ставив людську особистість, створивши цілу серію літературних портретів Корнеля, Лафонтена, Лабрюера, Монтеня та інших діячів французької літератури; в російській літературі були створені літературні портрети “Всеволод Михайлович Гаршин” В. Короленка, “Мережковський”, “Гіппіус”, “Брюсов” А. Бєлого, “Дем’ян Бєдний” А.Луначарського, “Максим Горький” О. Серафимовича. В Україні подібного роду праці зустрічаємо у творчості С.Плачинди (“Юрій Яновський”, “Олександр Довженко”), С.Тельнюка (“Павло Тичина”) тощо.
“Ми з деякою набридливістю підкреслюємо думку про близькість біографії, портрета та літературної критики, наголошував В.Барахов, зовсім не для того, щоб розмити портрета. Ми хочемо лише акцентувати увагу на тому, що узагальнена характеристика, що утворює його оповідну основу, включає у себе елементи інших споріднених жанрів, котрі підкоряються основному задумові портретиста. Їх місце і роль у кожному конкретному випадку залежать від головної мети автора. Тому в середині портрета центр ваги, що неодмінно припадає на саму індивідуальність людини, може зсуватися в той чи інший бік, утворюючи його різноманітні жанрові різновиди (літературний портрет як жанр мемуарно-біографічної прози, літературний портрет як документально-біографічну оповідь про давно померлого історичного діяча, що ґрунтується на використанні іконографічних матеріалів, листів, мемуарів сучасників, літературний портрет як жанр критики і т.д.)” [19, 48].
Творча практика українських письменників переконує, що літературний портрет як жанр мемуаристики у чистому вигляді в ній існує досить рідко. Найчастіше окремо він друкується в періодичних виданнях, ювілейних збірниках. Нерідко твори цього жанру об'єднуються в цикли творів про різних героїв, зв'язуючим ланцюгом яких є постать автора. Скажімо, спогади С.Крижанівського “Ми пізнавали неповторний час” являють собою поєднання трьох циклів літературних портретів за тематикою: “Фронтові друзі” 14 портретів, “Учителі і соратники” також 14 портретів і “Зустрічі на перехрестях” 3 портрета.
Іноді, в українській літературі подібне зустрічається не часто, літературні портрети постають як компоненти більш складної жанрової структури. Прикладом може послужити тетралогія Ю. Смолича “Роз-повідь про неспокій”, котра є велетенським мемуарним нарисом, у якому крім характеристики суспільно-політичного життя протягом кількох десятиліть, аналізу літературного процесу цього ж періоду, представлені літературні портрети багатьох переважно українських письменників, учених, політиків. Щось подібне, хоча й менше за масштабами характеризує “Червоний Парнас” В. Минка. Літературні портрети українських літераторів, педагогів, дослідників органічно вписуються в художню й структуру спогадів згадуваного вже представника української еміграції Г. Костюка “Зустрічі і прощання”.
Останнім часом в мемуаристиці все частіше став використовуватись жанр есе. Він являє собою специфічний різновид нарису, в якому провідну роль відіграють не спогади про конкретні події чи постаті, а відображення тих вражень, роздумів, асоціацій, котрі вони викликають у автора. Працюючи над есе, мемуарист прагне до афористичності зображення минулого, до різного роду філософських і моральних роздумів. Суб'єктивність як жанрова риса мемуарної прози тут особливо підкреслюється. Хронологія подій в есе не зберігається. Мабуть, найяскравішим прикладом цього жанру в українській мемуарній прозі є “Микола Хвильовий. Портрет м’ятежника” І.Дніпровського.
Інші форми мемуарної літератури нерозривно пов'язані з використанням уже готових жанрів художньої літератури, перш за все це оповідання, повісті та роману. Здавалося, що це є цілком зрозумілим і, може, було б не варто на них акцентувати увагу. Але частина дослідників не поділяє ту думку, що мемуари можуть бути реалізовані в згаданих жанрах. Т.Марахова, наприклад, вважає самостійним жанром мемуаристики автобіографію. Стверджуючи, що “автобіографія… це один великий шматок життя, присвячений минулому самого автора” [21, 25], літературознавець не враховує, що нереалізованою автобіографія може бути лише у відомих жанрових формах роману, повісті чи оповідання. І бути інакше не може, поскільки ці мемуарні жанри розвиваються тривалий час паралельно з жанрами белетристики, взаємодіюдчи один з одним. Відомий український знавець зарубіжної літератури Д. Затонський відзначав: “Поезія і правда” Гете формували сучасний роман як такий, “Сповідь” Руссо, “Племінник Рамо” Дідро, “Життя Анрі Брюлара” Стендаля виробили техніку новітнього роману. А сьогоднішня автобіографія, сьогоднішні мемуари, сьогоднішній літературний щоденник, в свою чергу, звертаються до романної техніки. Відхрещуючись, відмежовуючись від роману як жанру, сподіваючись знову його перегнати, вони потрапляють у річище вільних романних форм. Така динамічна й повчальна діалектика жанрових взаємодій” [22, 57 58]. Подібні процеси відбуваються й на жанровому рівні повісті та оповідання.
Українська мемуаристика тут накопичила багатий творчий досвід. Мемуарною класикою стали романи В. Сосюри “Третя Рота”, Т. Масенка “Роман пам'яті”. Яскравими зразками мемуарної повісті треба вважати “Зачаровану Десну” О.Довженка, дилогію “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір” М.Стельмаха, “Борозною віку” І. Ле, нові твори В. Дрозда “Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок”, Р.Іваничука “Дороги вольні і невольні”, І. Жиленко “Homo feriens”. Типовими зразками мемуарних оповідань є твори Н.Суровцевої про Колиму.
І ще один, без сумнівів, мемуарний жанр, про який дослідники намагаються не згадувати. Це літературний некролог. На сторінках літературних періодичних видань досить часто можна помітити зразки цього жанру, що є специфічним виразом поваги до пам'яті людини, чиє життя та діяльність варта для наслідування нащадків. Прикладом некрологів є спогади про Олеся Гончара М.Жулинського, І.Драча, Ю.Мушкетика та ін., вміщені в “Літературній Україні” одразу після звістки про смерть видатного національного письменника. Нарешті, слід згадати й новий жанр мемуарної літератури, що зароджується буквально на наших очах. Це автокоментар. Специфіка його полягає в тому, що мемуарист коментує власні листи, написані раніше з позицій нового часу. Так Ірина Жиленко в спогадах “Homo feriens” коментує майже тисячу листів, написаних у 60-і роки, до свого чоловіка, що служив у армії. Аналогічний прийом використав і її чоловік, Володимир Дрозд, у творі “Ми зустрічалися на сонці очима”.
Художня біографія більш схильна до використання готових жанрових форм, запозичених з епосу. Це передусім роман, повість, рідше оповідання чи новела.
Відомо, що роман це великий епічний твір, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Його жанровими ознаками є розгалуженість фабульних ліній сюжету, докладне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються у суспільних взаєминах і побуті, наодинці з собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої. У романі органічно переплітаються різні види організації мови монологи, діалоги, полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики. Специфіка біографічного роману полягає в тому, головним героєм його є реальна історична особа, а події та факти носять яскраво виражений документальний характер, що не виключає авторський вимисел і домисел.
Український біографічний роман зароджується на рубежі 20 30-х років минулого століття (В.Поліщук “Григорій Сковорода”, В.Петров “Романи Куліша”). Класичними зразками жанру стали романи про Т.Шевченка “Тарасові шляхи” О.Іваненко, “Син волі” Вас. Шевчука. Останнім часом з’явилися біографічні романи М.Красуцького “Довга дорога вночі” (про М.Годованця), Р.Іваничука “Саксаул у пісках” (про І.Вагилевича).
Повість належить до середньої жанрової форми. Найчастіше говорять, що вона посідає проміжне становище між романом і оповіданням, відзначають нечіткість і розмитість її жанрових меж. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності носять переважно кількісні, а не якісні параметри. Типова “чиста” форма повісті це твір біографічного характеру. Специфічні риси, що дають можливість віднести повість до художньої біографії, ті ж, що й стосуються біографічного роману, але з урахуванням того, що твір цей менший за обсягом, а отже в ньому менше сюжетних ліній (найчастіше одна), героїв.
Витоки біографічної повісті є більш давніми, ніж роману. Біографічна повість “Олександрія”, “Повість про Бову-Королевича”, “Повість про премудрого Акіра” переважала в давній українській літературі (ХІІІ ХVІ ст.).
У ХХ столітті до цього жанру зверталися Л.Смілянський (“Михайло Коцюбинський”), І.Пільчук (“Дуби шумлять” про Панаса Мирного), П.Загребельний (“Кларнети ніжності” про Павла Тичину). Останнім часом вийшли біографічні повісті В.Стадниченка, В.Дрозда, І.Стебуна.
Оповідання невеликий за розміром твір. “Обсяг життя”, який може вміститись в нього, практично необмежений, але найбільш традиційні оповідання тяжіють до зображення, в основу якого покладений певний випадок із життя. Звідси випливають специфічні риси жанру, такі як однопроблемність, “одночуттєвість” душевного настрою, одна конфліктна ситуація, перевага сюжетного начала над фабульним. Всі ці риси, а також орієнтація на достовірність, істинність зображення подій із життя реального героя, є специфічними ознаками біографічного оповідання, яскравими зразками якого стали твори Б.Грінченка та М.Загірної “Григорій Квітка”, “Шевченків “Кобзар” на селі”, “Іван Котляревський”, “Оповідання про Євгена Гребінку”. У тридцяті роки ряд оповідань, героями яких є відомі митці, написала В.Чередниченко (“Історія одного вірша” про Лермонтова, “Останній лист” про Тесленка, “У картезіанському монастирі” про Шопена та Жорж Санд). На початку 60-х років художня Шевченкіана поповнилась трьома збірниками оповідань про Шевченка, авторами яких є відомі прозаїки П.Байдебура, Я.Баш, П.Гуріненко, О.Десняк, Ю.Збанацький, В.Козаченко, І.Ле, П.Панч, Н.Рибак, С.Скляренко, В.Собко, Ю.Яновський та ін.
Близьким до оповідання є жанр біографічної новели. Характерними ознаками його є певна парадоксальність, іноді присутній сатиричний чи комічний пафос, часом з драматичним чи трагічним відтінком. Сюжет новели розвивається стрімко, кінцівка є непередбачуваною. В українській художній біографії цей жанр з’являється порівняно нещодавно. Прикладом може бути твір “Диявол не спить” Ю.Мушкетика.
Публіцистика також має розгалужену систему жанрів, парадигму якої складають промова, стаття, нарис, есе, рецензія, передмова, післямова, телевізійний або радіовиступи.
Важливе місце посідає промова, що як жанрова форма виникла ще в Стародавній Греції та Римі. Класикою жанру стали публічні виступи Демосфена, Есхіла, Цицерона, Квінтеліана та ін. Українська публіцистика розпочалася з доби Київської Русі (Ілларіон, Кирило Туровський, Даниїл Заточник). У ХХ столітті авторами яскравих промов були письменники О.Довженко, М.Бажан, М.Рильський, пізніше О.Гончар, Л.Костенко, В.Яворівськийй, І.Драч.
Жанр промови нерозривно поєднаний з ораторським мистецтвом. Автор, для того, щоб довести до слухачів власну точку зору, мусить професійно володіти словом, майстерно використовувати інтонацію, експресію, швидко реагувати на настрій аудиторії.
Стаття призначена для аналізу, оцінювання ситуації в суспільстві, науці чи мистецтві, прогнозування певних тенденцій розвитку. Це невелика за обсягом жанрова форма публіцистики. Друкуються статті переважно в періодиці, хоча досить часто автори видають збірники статей та інших жанрів. Прикладом можуть бути “Духовний меч” І.Драча, “Заявляю себе культурою…” М.Жулинського, “Блудні сини України” Є.Сверстюка, “Спрага” І.Дзюби.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
