72974 (701839), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Як і інші романтики, Гофман з величезним інтересом відноситься до дитинства. Для нього — це країна, що існує за своїм законами краси, недоступним для дорослої людини. І справа зовсім не у віці, як такому, у казках Гофмана зустрічаються дорослі і старі диваки — «ентузіасти», як іменує їхній письменник, яким теж доступний світ казок.
К
азка «Лускунчик» досить своєрідна. Насправді, незрозуміло і смішно, що дорослий і навіть стара поважна людина, замість того щоб своїми золотими руками робити щось корисне, робить дивні іграшки, цілі іграшкові міста. Але навіть ці диваки отруєні світом, у якому живуть. Усе в цих казкових іграшкових містах штучне, усе позбавлене душі. Вони живуть механічним життям, у якому збереглася лише видимість справжньої реальності. Так і припадають пилюкою на верхній полиці шафи, під склом, чудесні, але позбавлені життя іграшки дядюшки Дроссельмеєра. Казку не можна «зробити», вважає автор, навіть якщо ти митецький майстер, а тим більше купити або визначити їй ціну. Вона приходить сама до добрих і люблячих сердець, здатним розглянути навіть у виродливому Лускунчику внутрішню красу. Тому в трагічній війні, що веде Марі в захист самої непоказної іграшки, маленького виродка Лускунчика, такими нікчемними, незначними виявляються всі дорогі ляльки і загони блискучих гренадерів, що належать братові Марі, а механічні чоловічки, зроблені дядюшкою, і зовсім ні в чому не приймають участі.
Світ дитинства і світ казки в Гофмана живуть одними законами, між ними немає розходження, але і те тільки в тому випадку, якщо дитина не стала передчасно маленьким старцем, що старанно копіює світ дорослих, як це столося з войовничим братом Марі, якого хвилює тільки зовнішня краса його солдатиків, можливість завжди перемагати і бути «великим полководцем». Йому смішні і незрозумілі переживання сестри, її прихильність до Лускунчика, що зовсім і не іграшка.
Традиція казок Гофмана багатогранна, і його казка значно ближча до реалістичного оповідання з казковими елементами, ніж до казки як такої. Психологічна складність кожного з героїв виходить за межі жанру казки, і всі зовнішні атрибути багато в чому переосмислені.
4.3. Вільгельм Гаус
Вільгельм Гауф (1802 - 1827) був майже сучасником Гофмана. Світогляд Гауфа формувалося на роздоріжжя самих різноманітних віянь: тут була і німецька класична література (особливо, Ґете і Шіллер), і його сучасника-романтики, і історичний роман Вальтера Скотта, і древня історія, і особливо казки, казки всіх країн і народів. Гауф свідомо вибирає шлях, що веде до літературної казки. Він використовує фольклорні мотиви, але доповнює їх хроніками, історичними документами, не обмежуючи себе тільки конкретним казковим матеріалом і не прагнучи зберегти традиційні канони. Гауф прагне до точної вивіреності кожної деталі оповідання і не тільки в тих випадках, коли предметом зображення стає його батьківщина («Їдальня в Шпессерті»), але і тоді, коли він веде читача на Схід, слідом за улюбленими в Німеччині казками «Тисячі й однієї ночі».
Казка Гауфа менш насичена проблемами, ніж казка Гофмана, і у визначеному змісті більш алегорична і розумова, ніж казка Гофмана і бр. Грімм. У казці Гауфа постійно відчувається дорослий, розумний оповідач, у той час як у Гофмана в «Лускунчику» казка діється ніби сама собою. Не випадково Гауф спочатку не писав казок спеціально для дітей, хоча в передмові до своїх альманахів припускав, що саме діти стануть їх читачами і цінителями. Світ дорослих давно втратив довіру до прекрасної королеви Фантазії і її дочці — Казці, зі смутком констатує письменник. Та й навіщо може знадобитися казка тим, що за багатство, за дзенькіт монет готові продати власне серце, убити найближчих («Холодне серце»).
В
еличезну роль в оповіданні Гауфа грають деталі, що реалізують самі фантастичні явища. Народна казка, наприклад, не пояснює, як принц перетворюється в жабу. В. Гауф — духовний учень раціоналізму просвітителів. З якими подробицями він описує перетворення каліфа в лелеку («Каліф — лелека») або сцену повернення людині його живого серця («Холодне серце»), і яким воно здається достовірним.
Гауф тісно зв'язаний із просвітительською традицією, і в кожнім добутку він обов'язково повчає, виховує, наставляє.
Звідси і велика роль самих сюжетних побудов, казки, завжди свіжих і несподіваних. Маленький Борошн і Карлик-ніс привабливі не тільки як носії казкової істини і моралі, але і тим, що самі їхні долі і навіть вигляд настільки незвичайні і майстерно мальовничі.
В новелі «Молодий англієць» (в іншому перекладі — «Мавпа в образі людини») розповідається гірка історія, що оповідає про дресировану мавпу, яка задавала тон життя цілому німецькому містечку. У ній немає нічого фантастичного, химерно до жаху саме незначне буття. Новела закінчується твердженням письменника, що краще жити де завгодно, але тільки не в цій країні і не з подібними людьми.
8