Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Це, мабуть, той випадок, коли кількість, всупереч гегелівській формулі, не переходить у якість, в усякому разі, позитивну. І справа тут у невідповідності специфіці фольклору категорії "художній метод", виробленої теоретиками літератури. Свого часу П. Г. Богатирьов, утримуючись від визначення художнього методу (або методів) фольклору, нагадував, що в історії фольклору немає, як це бачимо в історії літератури, послідовних змін "одного художнього методу на інший" ⁴. З іншого ж боку, в зібраній В. Є. Гусєвим колекції художніх методів російського фольклору йдеться, власне, про певні особливості відтворення дійсності (або створення свого фантастичного "світу") в окремих жанрах або групах жанрів. Отже, фольклорна специфіка відбилася й тут, хоч і у вигляді, викривленому історико-літературним підходом .

Перспективнішими виглядають спроби осмислити поетику фольклору як певну художню систему. Найцікавіша належить М. І. Кравцову, на думку котрого "жанри російського фольклору в своїй сукупності являють собою історично сформовану художню систему, в якій всі типи творів перебувають у складних і своєрідних взаємовідносинах і взаємодії" ⁵. Ця система "виникає у зв’язку з трьома явищами: по-перше, у зв’язку із спільними для них (жанрів – С. Р.) ідейно-художніми принципами; по-друге, у зв’язку з їх взаємовідносинами, що історично склалися; по-третє, у зв’язку з історичною долею жанрів" ⁶.

М. І. Кравцов на матеріалі російського фольклору, а В. А. Юзвенко, що приймає його концепцію, – на великому матеріалі фольклору українського, переконливо доводять існування таких явищ, як "включення одних жанрів у інші" (в українців – загадок у казки, пісні), та куди менш переконливо – явищ "генетичного зв’язку жанрів", зокрема, "переходів одних жанрів у інші". До вельми гіпотетичних спостережень московського дослідника В. А. Юзвенко додає такі ж здогадки українських. Так, дуже сумнівними виглядають твердження Ф. М. Колесси, що замовляння "стали джерелом, з якого вийшла вся обрядова поезія", або І. Я. Франка, що "колись ціла казка мала віршову форму" ⁷. Але як не оцінювати ці гіпотези, ще сумнівніше, що згадані "взаємодії" справді є факторами, котрі утворюють та підтримують саме художню систему жанрів. Адже коли жанр у фольклорі є не лише "тип та група творів", що постійно підкреслює в цьому контексті М. І. Кравцов, але й тип художньої форми, то "перехід одних жанрів у інші" мусимо розглядати не як фактор утворення певної художньої системи, а як явище її руйнації. Взагалі ж ці явища не мають стосунку і до утворення системи жанрів, а тільки до історичного розвитку сукупності їх, що вже склалася.

З "ідейно-художніх принципів", спільних для всіх жанрів фольклору, М. І. Кравцов першим називає "принцип народності" (порівн.: 1.3). Проте йдеться про явище, що, по-перше, притаманне фольклору в цілому, по-друге, коли це і принцип, то ідеологічний ("ідейний"), а не "художній". Наступний такий принцип дослідник бачить у єдиному для усіх жанрів "завданні багатобічного відтворення дійсності, при чому функції жанрів розподіляються таким чином, що кожний жанр має своє особливе завдання – зображення одного з боків життя". Навіть коли заповнити лакуну, зроблену М. І. Кравцовим у конкретному переліку жанрів та їх "завдань" (не згадано християнські жанри), все одно завдання "багатобічного відтворення дійсності" здійснюється насправді й у фольклорі в цілому, і в окремих його жанрах, окремих творах, не кажучи вже про те, що й окремі системні компоненти, як, наприклад, символ, теж відтворюють дійсність. До того ж "завдання" не може бути ідейно-естетичним принципом. Таким загальним принципом могла б бути "всебічність" відтворення дійсності, але для фольклору тут, навпаки, характерні певні обмеження, що, справді, можна розглядати як важливий "негативний" момент загальнофольклорної поетики (див. : 8.3).

В цілому ж треба сказати, що М. І. Кравцову не вдалося відтворити художню систему фольклору як систему жанрову. Адже категорія жанру, котра, як зазначалося (5.1), добре виконує функцію структурного членування фольклору (тут і заміни їй немає), виявляється непридатною як основа побудови його художньої системи, що складається з компонентів принципово наджанрових, іманентних фольклору в цілому. Співвідношення жанрів та компонентів художньої системи у фольклорі найближче таки, мабуть, до одного з тих протиставлень структури і системи, що їх у мовознавстві висуває "лондонська школа" Д. Р. Фьорса: коли елементи структури зв’язані між собою синтагматичними стосунками, то системи – парадигматичними; отже можемо казати про структуру слова, реченні, тексту, але про систему голосних, відмінків, значень багатозначного слова тощо ⁸.

З цього погляду, лише пошуки М. І. Кравцовим загальних для всіх жанрів "принципів народної естетики" були кроком у правильному напрямку, бо йшлося про явища справді наджанрові, притаманні фольклорній творчості як "динамічній фольклорній системі" (В. А. Юзвенко). Ось перелік цих принципів у дещо вдосконаленому й українізованому переповіданні В. А. Юзвенко: це принципи "простоти, ясності, економності, влучності, визначеності конкретних моральних оцінок" (с. 11). Проте висунення саме цих принципів виглядає непродуманим. Справді, ми вже могли пересвідчитися, як складна насправді художня структура ліричної пісні, якою унікальною за складністю є побудова українського весілля. Що ж до поетичної мови фольклору, то вона, за обґрунтованим твердженням Є. М. Мелетинського, "формуючись за зразком сакральних, езотеричних мов, на перших порах виразно акцентує свою формалістичну ускладненість як ознаку художності, як доказ своєї майстерності, мистецтва" ⁹. Рудименти такої ускладненості поетичної мови залишилися й у фольклорі XIX ст., як заум, наприклад. Далі йде принцип ясності. Очевидно, йому не відповідає той же фольклорний заум у лічилках або загадках із звуковою відгадкою, заумних частівках абощо. Очевидно, і принцип економності не діє, коли в баладі повторюється кожний рядок. І не відповідає йому структура українського весілля, як і традиційна тривалість його ритуалів протягом тижня, та навіть існування серед весільних пісень такої, що цю неекономність пояснює:

П’ятнонька – зачинайнонька,

Суботонька – коровайнонька,

Неділенька – звінчаймося... і т.д.

(Весільні пісні, 2. № 1052. C. 513)

Важко зрозуміти, що В. А. Юзвенко має на увазі під принципом "влучності" (у М. І. Кравцова на цьому місті був принцип ще більш вразливий для критики – "сюжетність"), але принцип "визначеності конкретних моральних оцінок" коли і діє в українському фольклорі, то з надто великою кількістю "виключень". До них відносяться в думах – моральна оцінка Марусі Богуславки, "дівки Саджаківни", "Насті кабашної", козака в "Козацькому житті", а в історичних піснях – навіть Богдана Хмельницького (є запис фрагмента пісні з прокльоном гетьману за те, що дозволяв татарам брати в Україні "ясир" – Куліш, 1. С. 322), козаків-"зрадників" у ліричних піснях, нарешті прощених Богом розбійників у християнських легендах тощо.

Невиразний результат, отриманий М. І. Кравцовим, спрямував подальші пошуки російських фольклористів у галузі поетики на інший шлях. Так, Б. М. Путілов, підкресливши "особливу значимість для поетики жанру", стверджує, що "поетика фольклору завжди жанрово обумовлена і жанрово реалізована. У певному ступені вона є жанрово замкненою". Термінологічне словосполучення "жанрова система" Б. М. Путілов використовує лише у значенні внутрішньої організації жанру ¹⁰. У свою чергу, С. Г. Лазутін у книжці під гучною назвою "Поетика російського фольклору" обмежується загальним визначенням "поетики жанру як цілісної художньої системи" ¹¹, а в основному викладі розглядає особливості сюжету і композиції, "поетичного (мовного) стилю", ритму і метрики в окремих жанрах поодинці.

Як певне віддання переваги індукції над дедукцією, котра не спрацювала у сміливій спробі М. І. Кравцова відтворити відразу і глобально "художню систему російського фольклору", можна розглядати й обмеження матеріалу дослідження певними конкретним жанром російської ліричної пісні, на яке свідомо йдуть в своїх розвідках фольклорної поетики петербурзькі фольклористи В. І. Єрьоміна (1978) і Г. І. Мальцев (1989). Коли у монографії В. І. Єрьоміної ґрунтовно – хоч і з типово марксистським перенесенням акценту на здогадну "історію" певного поетичного прийому – розкрито сутність метафори (власне метафори, метафоричного епітету, порівняння), метонімії та поетики повторів у російській ліричній пісні (фактично ж і у баладі) ¹², то В. І. Мальцев зосереджується лише на її традиційних формулах. Хоч автор досліджує, згідно з настановою Б. М. Путілова, тільки одне, здавалося б, з питань поетики "жанрово замкненої", фактично ж виходить на загальні проблеми "естетики уснопоетичного канону".

В інтерпретації В. І. Мальцева формула (в ній розрізнюються власне "формули" і "теми", хоч "теорія Перрі-Лорда" згадується лише у негативних контекстах) виступає як основний елемент "уснопоетичного канону" пісні, й відбиває вона не дійсність, а саму традицію. На жаль, захоплення цією, справді, свіжою і плідною ідеєю приводить рано померлого дослідника до тез, що об’єктивно збіднюють естетичну природу ліричної пісні. По-перше, оскільки традиція для нього – це "єдина реальність, котру зображає і втілює народна лірика", зміст цієї останньої закономірно редукується до "пісні про пісню" ¹³. По-друге, В. І. Мальцев явно перебільшує естетичну автономність формули. Йому здається, що навіть при тасуванні формул складений з них текст "буде зберігати свою традиційну цілісність і єдність", бо формули "композиційно вповні автономні. Вони включать тому будь-який фрагмент до "ліричного універсуму", цебто співвіднесуть його із субтрадицією даного жанру". Як легко переконатися, такий підхід об’єктивно виключає аксіологічний, оцінний момент у в сприйманні народної лірики дослідником.

Хоч фольклорна традиція і набуває у В. І. Мальцева дещо містичного характеру, його цікава праця є важливою і для української фольклористики. І насамперед тому, що являє собою певний крок уперед на шляху створення фольклористичної теорії, що виходила б із специфіки самого фольклору. Цікаво, що на матеріалі української ліричної пісні цей талановитий дослідник не отримав би таких струнких висновків: формульність не має в ній такого визначального значення, як у архаїчнішій російській. У такий парадоксальний спосіб це дослідження відкидає світло й на специфіку українського фольклору.

Проаналізований тут досвід російської фольклористики (і позитивний, як бачимо, і негативний) виводить на висновок, що на теперішньому рівні дослідження поетики фольклору в світовій науці (уважно, до речі, врахованому в працях Б. М. Путілова, І. П. Єрьоміної і Г. І. Мальцева) українській фольклористиці теж варто обмежитися поки що конкретними дослідженнями окремих явищ поетики вітчизняного фольклору, щоб у такий спосіб уможливити майбутнє доброякісне відтворення його художньої системи.

8.2. Поетика часу та простору

Коли жанрова структура фольклору виявилася непридатною як основа відтворення його художньої системи, постає питання, чи не сприятливіші для цього явища художнього часу та простору. Справді, хоч певні особливості втілення часу та простору притаманні всім фольклорним жанрам, але їх всюди сутність у фольклорі можна розглядати і як наджанрову, бо існують об’єктивні особливості, наприклад, художнього часу оповіді, пісні, драматичного дійства, незалежні від тих жанрових форм (типів художньої форми), в які оповідь, пісня, драматичне дійство виливаються. З іншого боку, кожний твір має свою конкретну реалізацію художніх часу та простору, а можливі, як побачимо, і певні єдності часу і простору (хронотопи) на рівні міжжанровому або загальнофольклорному. Таким чином, час і простір національного фольклору виявляють певну ієрархічність – а це вже одна з ознак формування системи.

Нагадаємо, що у фольклорі феномен художнього часу виникає внаслідок взаємодії особистого (фізіологічного або парцептивного) часу виконавця (або виконавця і слухача) та внутрішнього часу твору. Цей останній є часовою характеристикою подій, змальованих у творі, і характеризується тривалістю, неперервністю або дискретністю, скінченністю або "вічністю", відкритістю або замкненістю. Цей внутрішній час твору, в свою чергу, співвідноситься з "історичним часом" – часом, який зображені події займали (або б мали зайняти) в реальній дійсності, а з іншого боку – і часом виконання твору.

Деякі спостереження над особливостями художнього часу в окремих жанрах українського фольклору викладено було вище, при розгляді цих жанрів (5.8; 6.3; 6.4; 7.1 та ін.). Узагальнюючи подібні спостереження, отримуємо наступну схему.

Таблиця 9 . Художній час деяких жанрів українського фольклору

Етіоло- Ча- Дума Лірична пісня, Есхатоло-

гічнІ рівна Істо- коломийка, гічні

хрис- казка ричний частівка християн-

тиян- пере- Обрядова поезія ська ле-

Характеристики

Список файлов реферата