71813 (700772), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Унікальним явищем у діяльності Харківської приватної жіночої недільної школи став музей наочних посібників (таблиць, картин, альбомів, історичних та географічних карт, манекенів, чучел тощо) – єдиний у своєму роді, якого не мала жодна початкова школа Російської імперії. У 1896 р. музей налічував 434 експонати, причому, були посібники, спеціально виготовлені для цього музею. [9]
Алчевська була однією із засновників Харківського товариства поширення в народі грамотності , а також Першої безплатної народної бібліотеки-читальні.
Поряд з просвітницькою, Христина Данилівна займається бібліографічною діяльністю. З ініціативи Алчевської та під її керівництвом було видано тритомний рекомендаційний покажчик книг “Что читать народу?” (1884–1906), який на виставках в Антверпені, Чикаго і Парижі отримав найвищі нагороди. У ньому понад 4 тис. рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів (учителів, викладачів, професорів і просто читачів) на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив на чолі з нею підготував також 3-томний посібник “Книга взрослых” (1899–1900), що протягом 1899–1917 рр. витримав 40 видань. Вона – авторка мемуарів “Передуманное и пережитое” (1912), методичних статей з навчання дорослих, укладач “Каталога книг” та “Програм викладання у недільних школах”. Друкувала оповідання в журналі “Детское чтение”.[15]
В садибі Алчевських у Харкові (тепер будинок Центру громадських зв’язків) у 1899 році з ініціативи Христини Данилівни було встановлено перший у світі пам’ятник Кобзареві – Тарасу Шевченку (скульптор академік В. Беклемішев).
3. Дмитро Іванович Багалій
Видатний учений – історик і громадський діяч Дмитро Іванович Багалій посідає почесне місце на вершині української історичної науки кінця ХІХ– першої третини ХХ ст , автор близько 400 наукових досліджень, навчальних та популярних праць. Значну роль відіграв Д.І.Багалій у розвитку бібліотечної справи України та бібліотекознавства. На межі двох століть (з 1893 по 1906 рр.) Дмитро Іванович очолював Харківську громадську бібліотеку, опікувався справами бібліотеки Харківського університету як ректор цього навчального закладу. Він був одним із фундаторів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського [3]. Першим дослідником внеску Д.І.Багалія у розвиток бібліотечної справи був К.І.Рубинський, бібліотекар Харківського університету, бібліотекознавець .У 1910 р., коли громадськість Харкова відзначила тридцятиріччя наукової та педагогічної діяльності Дмитра Івановича Багалія, К.І.Рубинський виступив на засіданні історико-філологічного товариства, присвяченого цій події, з повідомленням "Значение Д.И.Багалея в истории библиотечного дела". У ньому було висвітлено неоціненний внесок вченого у розвиток бібліотечної справи і бібліографії, визначено його роль у становленні Харківської громадської бібліотеки, в історії бібліотеки Харківського університету. [4]
Але вернемося до витоків, до формування світогляду відомого вченого.
Дмитро Іванович Багалій народився 26 жовтня (7 листопада) 1857 р. в м. Києві. У 1876 році закінчив 2-гу Київську гімназію із золотою медаллю. З 1876 до 1880 року. навчався на історичному відділі історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, по закінчення якого був залишений при Київському університеті стипендіатом для підготовки до професорського звання з російської історії. У 1883 р. Д.І.Багалія обрано штатним доцентом кафедри російської історії в Харківському університеті. З цього року він завідує Харківським історичним архівом та вступив до історико-філологічного товариства при Харківському університеті. У 1887 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора наук (у Московському університеті), його призначено екстраординарним, у 1889 р. – ординарним, а в 1908 – заслуженим професором. З 1906 до 1911р. Д.І. Багалій був ректором Харківського університету.
У 1889 р. обраний членом правління Харківської громадської бібліотеки. З 1893 до 1906 рр. обирався головою правління цієї ж бібліотеки.
У 1891 -1904 рр. очолював видавничий комітет Харківського товариства грамотності. [24]
У 1906, 1911–1914 рр. був виборним членом Державної Ради. У 1918 р. затверджений дійсним членом заснованої Української Академії наук, головою історико-філологічного відділу. 1919 р. – головний редактор редакції видань історико- філологічного відділу АН УРСР, голова бібліотеки відділу. У 1919 р. Д.І.Багалій входить до складу Тимчасового комітету для заснування Всенародної (Національної) Бібліотеки України.
1920 р. Д.І.Багалій – декан Академії теоретичних знань у Харкові. 1921 - 1927 рр. – професор історії України в Харківському інституті народної освіти, 1922 - 1929 рр. голова Харківської науково-дослідної кафедри історії України, з 1923 до 1924 рр. – керівник Центрального архівного управління УРСР, 1926 -1932 рр. – перший директор Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка, 1930 р. – перший директор науково-дослідного інституту історії України.
Д.І.Багалій і Харківська громадська бібліотека
У 1889 році Дмитра Івановича обрано членом Правління ХГБ, незмінним головою якого був з 1893 до 1906 р.. Своїм виключним становищем серед подібних бібліотек Російської імперії ХГБ перш за все зобов'язана саме Д.І.Багалію. Він досконало вивчав стан бібліотечної справи за кордоном, зокрема в Англії та США, і все найкраще з практики іноземних колег втілював у роботу Бібліотеки.
Погляди вченого на організацію бібліотечної справи викладено у таких працях: "О просветительном значении Харьковской общественной библиотеки", "Речь при открытии нового здания Харьковской общественной библиотеки", "Речь при открытии филиального отделения ХОБ", "Харківська громадська бібліотека як тип наукової і загальнопросвітньої обласної бібліотеки".
У записці "О задачах Харьковской общественной библиотеки”, де відтворено його кредо стосовно ролі й місця бібліотеки в суспільстві, Багалій висуває тезу, якою можна керуватися й сьогодні:
"... Не следует, и не возможно превращать нашу Библиотеку в какое-то воспитательное заведение, преследующее хотя и хорошие, но узкие, а потому и партийные цели, если она хочет остаться Библиотекою общественною не только по способу своего управления, но и по своей задаче, которая должна состоять в возможно широком удовлетворении книжных потребностей всего харьковского общества". [6]
Висловлюючи думку про необхідність одержання ХГБ обов'язкового примірника всіх книг, що видаються на терені Росії російською мовою, він сподівається, що бібліотека перетвориться на центральне обласне книгосховище.
Істотною статтею забезпечення існування бібліотеки були благодійні пожертвування. Список доброчинників очолював Багалій. У 1886 р., коли тільки-но було відкрито бібліотеку, він подарував 88 книг з питань історії. Не припиняв робити дарунки й надалі. Цими виданнями з автографами та дарчими написами вченого пишається ХДНБ ім. В.Г.Короленка і сьогодні.
Саме Д.І.Багалій порушує питання про необхідність власного приміщення для бібліотеки. Щоб привернути увагу громадськості до цієї проблеми, він виступає на зборах Правління, у місцевій пресі, видає брошуру "О необходимости постройки дома для Харьковской общественной библиотеки".
Перед Міністерством фінансів Дмитро Іванович клопотався про надання субсидії, звертався з цим питанням особисто до міністра С.Ю.Вітте, який виділів для будівництва 45 тис. крб. Надала кошти й Міська дума. Все це разом з пожертвуваннями від приватних осіб та різних установ, прибутком від благочинних заходів (лекції, концерти тощо), активна діяльність Правління ХГБ і насамперед його голови, дало змогу придбати земельну ділянку в центрі міста для будівництва бібліотечного приміщення за проектом академіка архітектури О.М.Бекетова (на зразок Страсбурзької бібліотеки).
У 1901 р. бібліотека переїхала до нової будівлі. 28 січня відбулося її урочисте відкриття, на якому з промовою виступив Д.І.Багалій. Зміст промови міститься у звіті Харківської громадської бібліотеки за п’ятнадцятий рік її існування (з 1 жовтня 1900 р. до 1 жовтня 1901 р.).
Д.І.Багалій брав участь і в організації структурних підрозділів Харківської громадської бібліотеки – спеціалізованих відділів, які б слугували окремим категоріям читачів. Саме за роки його головування в ХГБ були утворені такі унікальні структури: музичний відділ (1902 р.); відділ бібліотекознавства (1903 р.); Юдаїка, тобто єврейський (1903 р.); відділ рукописів та автографів (за власним почином, 1903 р.); український (1906 р.) – перший і єдиний за тих часів. Їх роботою керували спеціальні комісії, що складалися з вчених, фахівців і бібліотекарів.
Опікувався Д.І.Багалій і питанням обслуговування книгами найбідніших верств населення. У березні 1890 р. ХГБ відкрила дешевий абонемент. Дмитро Іванович називав його гордістю бібліотеки і пристрасно відстоював його існування, коли було зроблено спроби підняти платню з читання. Для малозабезпечених жителів було відкрито філію на околицях міста – Холодній горі та Петинці (1901).
У 1906 р. Д.І.Багалій стає ректором Харківського університету і відходить від безпосередньої роботи у бібліотеці. Але завжди з особливою гордістю і теплотою він відзивається про ХГБ, підкреслюючи її особливе значення в житті м. Харкова:
"... Но сила и прочность этого учреждения кроется однако не только в деятельности отдельных ее членов, но главным образом в том, что она не по имени, а на деле всегда была школою общественности, живым общественным учреждением, которым по справедливости гордится г. Харьков, ибо Харьковская Общественная Библиотека занимает первое место среди подобных учреждений Империи, а ее рост и развитие напоминают не наши, а американские библиотеки ... А как определить просветительное влияние Харьковской общественной Библиотеки на все слои городского населения! В деле внешкольного образования и дополнение к школьному она играет первенствующую роль в Харькове" [4].
4. Хавкіна Любов Борисівна - засновник перших бібліотечних курсів
Народилася Любов Борисівна у Харкові 24 квітня 1871 року.
Батько, Хавкін Б. В., лікар, перекладач праць видатних німецьких вчених-медиків, колезький радник, учитель жіночої гімназії при єврейсько-лютеранській церкві Св.Вознесіння, член Харківської громадської бібліотеки (ХГБ), Харківського товариства розповсюдження грамотності серед народу (ХТГ).
Мати, Хавкіна К. А., фельдшер, член комітету товариства піклування про нужденних студентів вищих учбових закладів.
У Харкові вона народилася, тут пройшло її дитинство та юнацькі роки, розпочалося трудове життя. [8]
З 1888 року Л.Б.Хавкіна викладає у недільній школі під керівництвом Х.Д.Алчевської та О.М.Калмикової і водночас є активним членом Харківського товариства розповсюдження грамотності серед народу, працює у першій безплатній читальні-бібліотеці. В 1896–1897 рр. веде музичний відділ у “Харьковских губернских ведомостях”, де публікує майже 100 статей і нотаток. Особливо плідним для неї виявився період роботи в Харківській громадській бібліотеці (1890–1918). Саме в ХГБ широко розгорнулася її наукова та педагогічна діяльність, а організаторські здібності й професійний досвід допомогли у формуванні теоретичних обґрунтувань і висновків для подальшого розвитку бібліотекознавства як науки.
Переважну більшість доробку Л.Б.Хавкіної складають матеріали з питань бібліотекознавства, бібліографознавства та самоосвіти.
У 1904 р. виходить перша її книга “Библиотеки, их организация и техника. Руководство по биб-лиотековедению”. А в 1911 р. – посібник “Руководство для небольших библиотек”, який до 1930 року перевидавався шість разів. Ім’я Любові Борисівни Хавкіної стає відомим серед бібліотечної громадськості. [11]
Поглибленню її професійних знань сприяли відрядження за кордон з метою вивчення досвіду зарубіжних бібліотек, а також власний досвід у рідній громадській бібліотеці, де за ініціативою Любові Борисівни було відкрито нові відділи – музичний та бібліотекознавства.
Спадщина Л.Б.Хавкіної – це понад 500 одиниць друку: книги, статті, доповіді, у т.ч. іноземними мовами, рецензії та огляди, переклади наукових праць, художніх творів, передмов тощо. Вона є автором талановитих обробок оповідань для дітей.
Любов Борисівна зробила значний внесок у розвиток періодичного друку, була членом редколегій кількох журналів: “Просвещение”, “Русская школа”, “Для народного учителя”, “Вестник воспитания”. Разом з А.Ахматовою, О.Блоком, М.Шагінян входила до складу редколегії “Северных записок”. Їй належать передмови, післямови та примітки до книг, редакції перекладів.
Просвітницька робота Л.Б.Хавкіної здійснювалася під благотворним впливом ідей і праць Христини Данилівни Алчевської, переважна частина життя якої пройшла в Харкові. Відомо, що Христина Данилівна заснувала приватну жіночу школу, якою керувала понад 50 років, а Любов Борисівна була викладачем цієї школи. Її хвилювали ідеї К.І.Рубинського, котрий працював у бібліотеці Харківського університету.
Л.Б.Хавкіна активно вивчає зарубіжний досвід, творчо його осмислює. Відвідуючи Західну Європу, США, Канаду та інші країни, вона помічає багато особливостей та відзнак в організації бібліотек, підготовці кадрів, керівництві мережею. Знання іноземних мов давало їй змогу знайомитися в оригіналах з роботами про бібліотечну справу західних країн. Любов Борисівна прагнула донести до бібліотечної громадськості своєї країни зарубіжний досвід (наприклад, перевагу тієї чи іншої класифікації, бібліотечної техніки, організацію виставок тощо). [20]
У 1898–1901 рр. Любов Борисівна їде до Німеччини для одержання вищої освіти у Берлінському університеті. Вивчає досвід роботи німецьких бібліотек. Канікули 1900 р. проводить у Франції. Там також знайомиться з бібліотечною справою, відвідує Міжнародну виставку, що проходила у Парижі. Її перший практичний посібник “Библиотеки, их организация и техника”, що вийшов у 1904 р., через рік був удостоєний у Бельгії золотої медалі.
У травні 1914 р. вона їде до США для слухання лекцій на курсах удосконалення в бібліотечній школі м.Олбані і ознайомлення з бібліотеками Каліфорнії та Гонолулу. Відбулася її зустріч з представниками Американської асоціації, де вона виступила на з’їзді американських бібліотекарів і розповіла про стан бібліотечної справи у Росії, про репресії царського уряду стосовно публічних бібліотек.
В 1926 р. Л.Б.Хавкіна приїхала до Америки на Міжнародний конгрес. Зустрілася з М.Дьюі, видатним бібліотекознавцем світу. Відомо, що Міжнародний конгрес відкрився 4 жовтня 1926 року у Філадельфії. Тут Л.Б.Хавкіна виступила з повідомленням “Бібліотеки в СРСР”, розповіла про нужденне становище бібліотекарів у дореволюційній Росії.
Перші спроби оцінки та аналізу продуктивної діяльності Л.Б.Хавкіної почалися в 1915 році, коли 9 травня у Народному університеті ім.Шанявського відбулося ювілейне святкування 25-річчя її бібліотечної діяльності.
Один із доповідачів, пан Селивановський, член Харківського товариства грамотності, закликав громадські організації заснувати при бібліотечних курсах стипендію ім.Л.Б.Хавкіної. При цьому він запевнив, що буде щороку вносити плату за п'ятьох слухачів курсів. Цей заклик є актуальним і сьогодні, коли значно розширилися масштаби бібліотечно-інформаційної освіти в Україні і Росії. Створено цілу систему вузів і коледжів культури і мистецтв, які готують бібліотечних фахівців. Непогано було б ввести і стипендію ім. Л.Б.Хавкіної. Це спонукало б молодь ще більше дізнаватися про корифеїв бібліотечної теорії і практики.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
