71639 (700584), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Від Священної площі по гранітному схилу з терасами, по довгих сходах ледь можна дістатися до вершини скелі, там лежить великий, вирубаний багатокутний камінь «інтіуатана», або «місце, де прив'язано сонце» (у художньому перекладі «інті» означає «сонце»; «уата» – «прив'язувати»). Бінгхем припускав, що тут інки символічно «прив'язували» сонце, щоб воно не тікало від них під час зимового сонцестояння. «Ті жерці, – писав він, – які могли двадцять першого або двадцять другого червня зупинити рух сонця і «прив'язати» його до кам'яного стовпа в одному з храмів, користувалися у інків особливою повагою і шануванням».
Цей елегантний, вирубаний в скелі камінь міг бути і сонячною обсерваторією, де жерці визначали кращий час для початку сівби або збору урожаю, стежачи за зникненням тіней від сонця під час осіннього і весняного рівнодення. В таких випадках жерці засипали камінь оберемками квітів і трав, зокрема, в час «інті раймі» – в червні і грудні влаштовувалися прекрасні свята Сонця. Жителі Мачу-Пікчу, мабуть, збиралися біля «інтіуатани», де протягом декількох днів проводили релігійні обряди із статуями божеств, співали пісні і молилися.
Дорога з Мачу-Пікчу до Куско – прекрасного зразка мистецтва інкських будівельників. Навіть у сезон дощів перебувала у чудовому стані. Вся імперія була охоплена широкою мережею комунікацій, протяжністю приблизно в 40000 км. Дороги в державі інків мали перш за все стратегічне значення – по них повинні були проходити війська. Крім того, вони сприяли культурному обміну між всіма областями держави. Завдяки дорогам люди вчилися один у одного майстерності кераміки, ткацтва, обробки металів, архітектури і будівництва.
Інки не знали колесо, і гірські дороги найчастіше були ступінчастими. Ті, що проходили по океанському узбережжю, спеціально обгороджувалися з двох сторін глинобитними стінами, які захищали від сонця, вітру і піщаних зсувів. Якщо на шляху зустрічалася болотиста низина, робили насип. Через річки будували кам'яні і перекидали підвісні канатні мости, які у інків вважалися за священні об'єкти, – того, хто пошкодить міст, чекала смерть.
Христос-Спаситель (порт. Cristo Redentor) – статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія[1]. Статуя має розмір 39,6 м заввишки, важить 700 тонн, і знаходиться на вершині 700-метрової гори Корковаду в національному парку ліс Тіжука, в межах міста[1][2][3]. Збудована як символ християнства, статуя стала символом Ріо-де-Жанейро і Бразилії[4].
Ідея встановлення великої статуї на горі Корковаду була вперше висловлена в середині 1850-х років, коли католицький священик Педру Марія Босс попросив у принцеси Ізабели фінансування, щоб побудувати статую великого ченця. Принцеса Ізабелла не була в захваті від цієї ідеї, яка була загалом забута в 1889 році, коли Бразилія стала республікою та за новою конституцією церква була відділена від держави[5].
Вдруге проект великої статуї на горі був запропонований в 1921 році, вважається що його висловив єпископ Ріо-де-Жанейро. Єпархія організувала подію під назвою Semana do Monumento («Тиждень Пам'ятника»), щоб зібрати пожертвування[1]. Проекти «статуї Христа», що розглядалися, включали великий християнський хрест, статую Ісуса з глобусом в руці, і п'єдестал, що символізував би світ[6]. В результаті була вибрана статуя Христа-спасителя із розкритими руками.
Проект статуї був складений бразильським інженером Ейтором да Сілва Коста, її спорудження було проведено під керівництвом Поля Ландовського, французького скульптора польського походження[7][1]. Група інженерів і техніків розглянула пропозицію Ландовського і прийняла рішення побудувати структуру з залізобетону (інженерний проект був створений Альбертом Какоутом) замість запропонованої спочатку сталі, як матеріалу, що більше відповідає структурі хрестоподібної статуї[5]. Зовнішня поверхня була обліщована стеатитом, вибраним за його стійкість і легкість обробки[2]. Камінь був завезений з Лімгамна (Мальмьо, Швеція). Спорудження монументу зайняло п'ять років – з 1926 по 1931 року – і 12 жовтня 1931 року статую було відкрито. Вартість пам'ятника склала 250 тисяч доларів США.
Чічен-Ітца (від юкатецької мови майя: chich'en itza' – «біля виходу джерела Іца») – велике доколумбове місто цивілізації Майя і археологічна ділянка, розташована в центрі півострова Юкатан, зараз територія Мексики.
Чічен-Іца була важливим регіональним центром юкатанських Майя від пізнього класичного періоду до початку пост-класичного періоду. Місто містить безліч архітектурних стилів, від стилю Пуук, характерного для Майя північних низовин до так званого «мексиканізованого» стилю, що нагадує архітектуру долини Мехіко (зокрема тольтеків). Хоча багато дослідників вважають, що наявність центрально-мексиканського стилю є результетом прямої міграції або навіть завоювання з народами центральної Мексики[2], інші розглядають присутність цього стилю більше як результат культурної дифізуї.
Заснований, ймовірно, в VII в. н. е. Священне місто народу Іца, відомий як Чічен-Іца, розташований в 75 милях на схід від міста Меріда, столиці Юкатан, Мексика. У перекладі з мови місцевих племен ця назва означає «Колодязь племені Іца». Археологи вважають його одним з місць сили, пов'язаних з культурою майя. Останки міста можуть бути умовно розділені на дві групи. У першу включені будови, які відносяться до культури майя та датуються VI–VII ст. н.е. Друга група будівель відноситься до періоду тольтеків X–XI ст. н. е. У X столітті був захоплений тольтекамі. З середині XI століття Чічен-Іца стала столицею тольтекської держави. У 1178 держава була розгромлено об'єднаним військом трьох міст-держав – Майяпана, Ушмаля і Іцмаля, яке очолював Хунак Кеєль. До часу іспанських завоювань (середина XVI ст.) Чічен-Іца представляло собою руїни.
На території Чічен-Іци неодноразово проводилися розкопки, в результаті яких були відкриті великі архітектурні пам'ятки майя-тольтеків: «Храм Кукулькана» – 9-ступінчата піраміда (висота 24 метри) з широкими сходами на кожній зі сторін. (У дні весняного і осіннього рівнодення (20 березня і 21 вересня) приблизно о третій годині дня промені сонця висвітлюють західну балюстраду головних сходів піраміди таким чином, що світло і тінь утворюють зображення семи рівнобедренних трикутників, що становлять, у свою чергу, тіло тридцятисемиметрової змії, яка «повзе» по мірі пересування сонця до власної голові, вирізаної в основі сходів.); «Храм воїнів» на невисокій 4-ступінчатій піраміді та «Храм ягуара» (обидва з настінними розписами); обсерваторія «Караколь»; 7 «стадіонів» для гри в м'яч. «Велике поле для гри в м'яч» (Уего де Пелота) – найбільший гральний майданчик з усіх створених майя. В довжину ігрове поля сягає 135 м. Існують деякі свідчення того, що гру в м'яч супроводжувала певна жорстокість; руїни 4 колонад, що утворюють гігантський прямокутник («Група тисячі колон») та ін. Збереглися статуї божеств з характерною стилізація пластичних форм, рельєфи, багаті рослинної і геометричної орнаментики, твори дрібної пластики і художніх ремесел. На території комплексу розташований Священний сенот – природний колодязь глибиною близько 50 м, який був призначений для жертвоприношень.
Руїни Чічен-Іци зараз є федеральною власністю мексиканського уряду, а керівництво ними підтримується мексиканським Національним інститутом антропології та історії (Instituto Nacional de Antropología e Historia, INAH). Земля під руїнами, проте, конфіденційно належить сімейству Барбачано.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
