71555 (700464), страница 2
Текст из файла (страница 2)
2.1 Просвітництво
"Культурний ренесанс" порушив, правда, в першу чергу, верхні, освічені верстви населення. Проблема залучення соціальних низів до елементарної грамотності була ще дуже далека від вирішення. Щоправда, і тут намітилися зрушення. Відсоток грамотності населення, піднявся з 31 для чоловіків і 13 для жінок в 1859 р. до відповідно 54 і 26 в 1913 р. Кількість початкових шкіл, що знаходилися у віданні Міністерства народної освіти, збільшилася з 37 тис. в 1900 р. до 81 тис. в 1914 р., а кількість учнів у них з 2,6 млн. до 6 млн.осіб. Крім того, напередодні першої світової війни ще 2 млн. чоловік відвідувало церковно-приходські школи. Стрімко зростала кількість різних добровільних освітніх товариств, народних університетів.
Витрати держави, органів місцевого самоврядування на потреби освіти збільшувалися дуже високими темпами. Якщо в середині 90-х років XIX ст. на ці цілі щорічно відпускалося приблизно 40 млн. руб., то до 1914 р. вже 300 млн. Проте в плані фінансового забезпечення освіти Росія поступалася найбільш розвиненим державам. Так, до 1914 р. витрати на освіту в Росії, населення якої за чисельністю перевищувало населення Англії в 4 рази, були більше, ніж відповідні витрати в Англії лише в 1,5 рази.
2.2 Наука
Початок XX ст. ознаменувалися інтенсивним розвитком вітчизняної науки. Великими досягненнями здобули собі заслужену популярність вчені-природознавці. П. М. Лебедєв отримав популярність своїми роботами в області світлового тиску. М. Є. Жуковський і його учень С.А.Чаплигін заклали основи аеродинаміки. Дослідження К. Е. Ціолковського передбачили сучасні досягнення в освоєнні космосу. Світову популярність придбали дослідження в області мінералогії і геохімії В. І. Вернадського. Створене ним вчення про ноосферу, сферу розуму, що виникає на планеті в процесі свідомої діяльності людства, зіграло величезну роль у формуванні сучасних уявлень про взаємини людини і природи.
На рубежі двох століть успішно працював у галузі ботаніки К. А. Тімірязєв. Міжнародною громадськістю успіхів вітчизняної науки проявилося у присудженні російським ученим Нобелівських премій. Їх лауреатами були видатний фізіолог І. П. Павлов (1904) і один з основоположників порівняльної патології та мікробіології І. І. Мечников (1908).
3. Авангардизм у мистецтві XX століття
Рух під такою назвою з'явилася на самому початку XX ст. Авангардизму вельми характерна така риса мистецтва, як розрив з усіма попередніми традиціями в художній творчості. Авангардизму завжди притаманний дух якогось протиріччя зі старими, вкоріненими традиціями і в цьому - основна його специфіка. Суттю нового напряму в мистецтві, стала спроба знайти нові засоби вираження і нову структуру творів. Термін авангардизм з'явився в 20-і рр.., Але остаточно укріпився в мистецтва всього світу тільки в 50-і роки.
За своєю суттю авангардизм - продукт, що виник в результаті багатьох протиріч в західній культурі того часу, де творили майстри з різними естетичними позиціями, громадськими поглядами і несхожими долями. У самій суперечливості авангардизму знайшли свій прояв соціальні протиріччя того часу. У ньому знайшли відображення духовний занепад західної цивілізації початку століття, криза багатьох жанрів мистецтва. Сам страх людини, його невпевненість і розгубленість перед виникненням нових соціальних катастроф і можливих революцій. А так само тих революційних подій, які вже відбувалися в Європі того періоду проявилися в новому художньому течії. Необхідно сказати, що авангардизм знайшов сої прояв не тільки в живописі, а й у літературі, музика, театральному мистецтві, в культурі в цілому.
Майстри, які працювали в жанрі авангардизму, з одного боку прагнули у своїй творчості відобразити бунтарський дух епохи. З іншого - при їх кілька наївних мріях про майбутнє вони дуже болісно сприймали вади суспільства, занепад в культурі. Одні з них відображали у своїх творах хаос в особистих, суб'єктивних переживаннях, інші - доходять та повного анархізму і повалення всього, що створено раніше. Їхні картини часто передають глядачеві настрій тривоги, протесту, безвиході і хворобливих переживань. В іншому випадку вони як би абстрагуються від реального життя, ідучи в своїх творах в ілюзорний світ суб'єктивних особистісних настроїв і переживань. Втім, обидві тенденції можуть і співіснувати в одному творі.
Деякі художники, такі як Д. Рівера (Мексика) та ін, приєднавшись спочатку до течії авангардизму, надалі перейшли на шлях реалізму в художній творчості.
Однак інші художники, письменники і по все ж залишилися вірні обраним напрямом, та в подальшому отримали заслужене світове визнання. Це і письменники М. Пруст (Франція) і Дж. Джойс (Ірландія), художники Сальводор Далі (Іспанія), П. Клеє (Швейцарія), наш співвітчизник живописець В.В.Кандинський і багато інших. Ними були закладені основи ще одного нової течії в мистецтві - модернізму. У роботах авангардистів завжди присутній незвичне поєднання різних художніх тенденцій. У результаті чого і виникає своєрідна і невловима особлива естетичність та індивідуалізм автора. Такі, наприклад, картини П. Пікассо. У Радянському союзі лише відбулася революція і авангардизм вплинув на творчість таких діячів культури, як В.В Маяковський, театральний режисер В.Е.Мейєрхольд і ін У ранньому періоді їх творчості явно простежуються авангардистські риси. Однак пізніше, вони відходять від даного напрямку. У західній культурі такі найбільші майстра, як П. Пікассо та інне лише продовжили творчий шлях у цьому напрямку, але і внесли свій внесок у антифашистський рух.
Після закінчення другої світової війни інтерес до авангардизму на заході ще більше зростає. Від нього відгалужується навіть новий напрям - неоавангардизму. У цьому модерністському перебігу чітко проявилося прагнення до протесту, як капіталістичному буржуазному суспільству, так і мистецтву соціалістичного реалізму.
4. Тенденції моди XX століття
1900-1950 рр.
Багато хто вважає, що мода початку XX століття - це Париж. На початку XX століття відомий французький модельєр Поль Пуаре (Paul Poiret) скасував корсети.
Корсети кілька сторіч були неодмінною приналежністю жіночого одягу. Позбувшись від корсетів, жіночі сукні стали набагато зручніше ще й тому, що Поль Пуаре вкоротив їх. Це негайно позначилося на довжині волосся. У моду увійшли короткі стрижки, які підкреслювалися легкими кучериками або "хвилями". Пряме плаття, плаття - сорочка, подовжений силует, штани - шаровари і вузькі спідниці зобов'язані своєю появою на авансцені Моди Пуаре.
На початку XX століття ідеалом стала жіночність. Модними стали маленькі жакети, довгі спідниці, що підкреслюють витонченість і граціозність жінки. Невеликі капелюшки та маленькі сумочки лише посилювали цей ефект.У 20-і роки, знаменита Габріель Шанель впровадила в жіночий гардероб споконвіку чоловічі предмети одягу - піджак, штани, строгі сорочки з краватками, у корені змінивши тим самим стиль жіночого одягу.
У 1920 році Мадлен Вьонне (Madeleine Vionnet) ввела в моду сукні з косим подолом. До кінця 20-х років лінія талії знижується і встановлюється десь в районі стегон, довгі спідниці перестають бути такими популярними, а в моду входить довжина міді. Справжніми хітами в ті роки стали об'ємні пальта-кімоно з шалевим комірами. Вони цілком задовольнялися пристрасть до екзотики і в той же час були теплими та комфортними. Ще задовго до першої світової війни став помітно підвищуватися культурний, освітній рівень життя суспільства. Жінки активніше і сміливіше включалися в трудову, громадську діяльність. І новий стиль одягу як не можна краще відповідав змінювався укладу життя. Тепер модним еталоном стала худорлява, спортивна жіноча фігура з широкими плечима, невеликими грудьми, вузькими стегнами й довгими ногами - фігура, схожа на чоловічу. Жіночі сукні, блузи та жакети стали прямими. Одяг укоротилася настільки, що лише трохи прикривала коліна. Талія не підкреслювалася зовсім.
У 30-і роки мода повернулася до приталеним формам, які набагато більше відповідали природним пропорціям жіночої фігури і в якійсь мірі повертали звичний жіночий образ. У цей час Марлен Дітріх (Marlene Dietrich) ввела в жіночу моду смокінги. Еталоном краси стала романтична жінка з ляльковим обличчям, маленьким, пухким, яскравим ротом, з дрібною завивкою. Тридцяті роки стали епохою голлівудських кінозірок, які диктували правила в усьому - від стандартів фігури до модних силуетів. Вони куталися в пелерини, палантини, боа і пишні горжетки з песця, лисиці та норки, які ідеально поєднувалися з сукнями з натурального шовку, парчі і атласу.
У воєнні роки вся ця розкіш тимчасово відступила. Суворі часи вимагали більш строгих підходів до одягу. У ці роки багато паризьких модниці позбулися своїх парчевих платтів і боа з страусиного пір'я. Замість цього Шанель запропонувала їм прості блузки сорочкового крою і прямі до колін спідниці - копії моделей власного гардеробу. Парижанки із захватом прийняли "елегантну простоту від Шанель". Жінки брали найактивнішу участь у війні. Тому модний жіночий одяг став походити на військову форму - широкі підняті плечі, затягнута талія. Такий одяг, доповнена туфлями на високих підборах і товстій підошві - "танкетці", зберігалася в моді аж до 1947 року. У моду увійшли короткі стрижки по типу чоловічих.
У 1947 році Крістіан Діор (Christian Dior) показав свою першу колекцію під назвою "New look". Він представив публіці абсолютно новий, революційний жіночий образ з вузькою талією, підкресленою високим бюстом, округлими, акуратними плечима і повними стегнами. Війна пройшла і хотілося спокійною, тихою, мирного життя. І в моді відповідно з'явився новий образ. Його творцем став найвідоміший французький модельєр Крістіан Діор. Спідниці різко подовжилися. Взуття на плоскій підошві робила ходу більш плавною і вільною. З'явилися нижні спідниці та прозорі капронові блузки. Жінки знову почали проявляти інтерес до декоративної косметики. Особливу увагу вони приділяли очам.
У 1946 році Луї Реарді створив бікіні. Але продажі були невтішними. Але як тільки Рита Хейворд і Мерелін Монро з'явилися перед фотографами в бікіні, суспільство вибухнуло. Всі дівчата мріяли стати великими актрисами і, природно, бути на них схожими, тому змели з прилавків весь запас тісних купальників.
1950-1970 рр.
Штани - капрі Еміліо Пуччі (Emilio Pucci) запропонував після його подорожі на острів Капрі. Там він спостерігав за рибалками, які з чисто практичних міркувань - щоб не намочити в човні штани - закатували їх до литок. Звідси і назва придуманих Пуччі брюк - 'капрі'.
У 1954 Вівьє Роже (Roger Vivier) році зробив справжню революцію, придумавши туфлі на найтоншому підборах-"шпильці" заввишки 7-8 см. Ці туфлі покладуть початок цілій серії шпильок, які стали символом епохи. На базі шпильки в 1959 році народжується каблук "шок" - тонкий, дугою вигнутий назовні.
Однак до кінця 1950-х - початку 60-х років спідниці знову стали зменшуватися. Коко Шанель в 1954 році представила публіці свої знамениті костюми, що носять з тих пір її ім'я. У 1958 році 21-річний Ів Сен Лоран, як головний модельєр Будинку Dior, випустив свою першу сенсаційну колекцію. По-новому прочитуються самі хітові пісні двадцятих років, які стають більш легкими, м'якими і сучасними. Верхні частини ансамблів також кроїлися по фігурі і забезпечувалися потайними витачкамі, вставками з різних матеріалів і ефектними драпіровками. З'явилися "сукні-сорочки" - прямі, вільні, не відрізні в талії. Прямі сукні можна було носити по-різному - з поясом, чітко позначає талію, з поясом на стегнах або взагалі без пояса.
Один з процвітали в той час будинків Високої моди Будинок Юбера де Живанши. Цей ідеальний стилістичний дует відбив еталон елегантності 50-х. Модні кольори - червоний, синій і рожевий, серед візерунків домінували квіти та горошок. Пані того часу не боялися звернути на себе увагу. Уособленням такої гармонійності була для модельєра Одрі Хепберн. Особливу роль тоді грали аксесуари: дама могла вважатися пристойно одягненої тільки за умови, що у неї на голові була капелюшок, на руках - рукавички, в руках - сумочка, на шиї - намисто, а на ногах - човники. Мода 60-х років - це геометрія, це стрілки, це об'ємна зачіска. У моді блондинки.60-ті роки - це також міні-мода з широким використанням клітки. А також плаття з високим коміром-стійкою, спідницею рік, рукавами три чверті і широкими поясами. Одночасно стали стрімко зменшуватися сукні та спідниці. З настанням сезону вони здавалися занадто довгими, як ніби в минулий раз від них не було відрізано по 5-7 см.
Англійка Мері Куант (Mary Quant) винайшла міні-спідницю. Колекція 1960, Виконана Сен-Лораном на третьому році перебування главою Будинку Діора, навмисно шокувала пресу і клієнтів чорними шкіряними блузона, водолазка і короткими піджаками, подібними до тих, які носили радикально налаштовані студенти.
У 60-і роки американські хіппі зробили справжню революцію не тільки у свідомості молоді, а й в молодіжному джинсовій моді. З тих пір штани, сорочки, куртки, плащі, кепки, взуття з джинсової тканини зайняли міцне місце в гардеробі сучасної людини.
У 1965 році Пьер Карден зробив революцію тим, що винайшов міні сарафани. Їх робили з вовняного сукна, на бретельках. Колекція П'єра Кардена 1968 нагадувала про космос. Взуття - низький каблук, блискучі поверхні, сумка, аксесуари. Від П'єра Кардена прийшли стоячі коміри, приталені піджаки, дуже обтягуючі брюки. Чоловічі зачіски з довгою чубчиком на косий проділ були наслідуванням "Бітлз".
Довжина міні 68-го року замінилася міді. З'явилися нові тканини - нейлон, капрон, кримплен. Починаючи з сімдесятих років, хутро виходить з моди. Жінки переодяглися в штани і взяли за зразок для наслідування чоловічий гардероб, позбавивши його жіночності. Серед хітів залишилися лише укорочені жакети з фарбованого песця, які візуально розширювали плечі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
