71192 (700113)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Українське поселення та житло

Зміст:

1. Поселення.

2. Житло.

1. Поселення.

Народна архітектура є однією з важливих складових частин матеріальної культури. Вона створювалась, розвивалась упродовж багатьох століть під впливом різних факторів: історичних, природно-географічних, соціально-економічних тощо.

Типи сільських поселень пройшли довгий шлях розвитку і відображають різні періоди історії України. Історично склалися три основні соціально-економічні типи сільських поселень: село, хутір, присілок. Село — давній і дуже поширений тип поселення, воно відоме ще з часів Київської Русі. За свідченням матеріалів XVI— XVII ст., села складалися з дворищ-ланів. Вони виникали в процесі господарського освоєння під землеробство певної території групою людей. На першому етапі розвитку поселення були малодвірні, на їх базі виникли багатодвірні села. Залежно від умов виникнення вони мали різні назви: кут, кінець, оседок, селище, село, дворище, земля, хутір.

Села часто зберігали поділ на частини, які відповідали назвам дворищ, кутків, кінців, і поклали початок поселенню. Іноді села, що складались з дворищ, називались селищами, а їх найстаріші частини — селом. Із сіл часто виділялися присілки (або виселки), які підтримували з селом економічні, сімейно-родинні та господарські зв'язки. Розвивалися села шляхом об'єднання дворів (чи дворищ) здебільшого за рахунок натурального приросту осілої сім'ї і наступного її поділу, а також прибуття нових людей.

У середньовіччі селяни, котрі жили на державних або приватних поміщицьких землях, отримували землю. Але зі зростанням населення неможливо було забезпечити всіх землею. Тому для бажаючих виділялись неужитки (чагарники, ліси, болота і т. д.), що вимагали освоєння. Цих селян тимчасово звільняли від повинностей. Нові поселення почали називатися в західних регіонах волями, а в східних — свободами.

В часи феодалізму і капіталізму на віддалених від села землях козацька старшина та багаті селяни утворювали хутори. Подібними до хуторів були населені пункти з невеликою кількістю дворів, які мали назву урочище.

Форми (типи) планування сільських поселень. Сільські поселення розвивались під впливом комплексу факторів: особливості географічного середовища (рельєф, гідромережа тощо), етнічні традиції, умови соціально-економічного розвитку, господарських занять населення, державне законодавство та ін. Для поселень українців найхарактерніші безсистемна, рядова, кругова, вулична, ланцюгова та комбінована форми планування.

Найстаріші поселення виникали у долинах річок, балках, біля озер тощо. Необхідною умовою для заснування сіл була наявність землі для обробітку, пасовищ, води. Враховувалась також можливість для самооборони.

Вивчали планування поселень чимало дослідників, котрі по-різному трактували розвиток їх форм. На Україні цим питанням займався Г. Ю. Стельмах. Однак у своїй праці він заперечував вплив географічного фактора на форму поселення, а також допускався інших неточностей, помилок.

Безсистемне планування сільських поселень — одне з найдавніших та найпоширеніших на Україні. Залежно від типу розселення можна виділити два варіанти безсистемних поселень: з розсіяно-гніздовою забудовою та зі скупченою. Перший варіант побутує на Гуцульщині. Селянські двори у такому по­селенні розташовані на значній відстані один від одного. Безсистемно скупчені поселення побутували практично в усіх регіонах України. Особливістю цього варіанта було хаотичне скупчення дворів, що найбільш характерне для північних районів Чернігівщини, Київщини, деяких місцевостей Полісся.

Цей тип поселення виник у період панування землеробських патріархальних общин, які утворювали компактні поселення гніздами.

Давні за походженням села з регулярним типом забудови. Її специфічною рисою є розташування дворів у ряд (часто ламаної конфігурації) з однаковою орієнтацією вздовж берегів рік, річок або озер. Рядові поселення могли бути однорядові та багаторядові і характерні для території всієї України.

До старих типів поселень належить і кругова форма сільських поселень українців. Зафіксовано декілька її варіантів. За твердженням вітчизняних та зарубіжних дослідників, генезис такого планування пов'язаний з обороною від різних нападів. Підтвердженням цього припущення є те, що кругові поселення розміщалися на мисах та закрутах рік. Ці поселення були здебільшого у передстеповій зоні України. Як показують матеріали, традиція захисту сіл від непередбачених нападів існувала і на Бойківщині, де села оточували огорожею.

На Бойківщині, Лемківщині, рідше на рівнинних районах України (Полтавщина, Київщина) побутував ланцюговий тип поселення. Селянські двори розташовувались обабіч дороги чи ріки. Конфігурація цього типу залежала від конфігурації русла ріки чи дороги. Двори або невеликі групи дворів могли знаходитись і поруч, і на відстані один від одного. Варіантом такого типу є розгалужена ланцюгівка, поширена у землеробських районах Карпат. Від основного ланцюга дворів відходило декілька дрібних гілок, що розташовувалися вздовж нижньої течії притоки основної ріки.

Дальший розвиток рядового планування — вуличні поселення. Будинки споруджувалися в два ряди на обидва боки дороги, причому хати були звернені одна до одної фасадом. Розрізняють одновуличні, двовуличні, тривуличні поселення, рідше зустрічаються чотиривуличні. Крім цього, у вуличних поселеннях існували ще й великі бокові вулиці, які прилягали до бокових під різними кутами. Немає сумніву — такі поселення створювалися переважно з одновуличних, а хати таких поселень будувалися з орієнтацією на будинок, що стояв попереду.

У поселенні комбінованої форми поєднуються різні типи планування. В рівнинних районах України найчастіше зустрічаються безсистемно-вуличні поселення, у Карпатах — рядово-ланцюгові, безсистемно-ланцюгові, безсистемно-ря­дові.

Еволюція форм сільських поселень XIX—початку XX ст. проходила за такими напрямами: трансформація однопланових поселень у комбіновані з появою вуличних елементів, забудова проїздів та частково польових доріг, скупчення забудови сіл.

2. Житло.

У записках Павла Алепського (середина XI ст.) зазначається: «у с. Маньківці дерево будинків було гладенько обтесане». Отже, можна дійти висновку, що техніка будівництва наземного житла на Україні була досконалою набагато раніше. Хата з коморою через сіни, причому зрубна, відома ще з часів Київської Русі. Ці хати мали стелю і двосхилий дах. До речі, дах такої конструкції переважав у селянському житлі навіть на початку XVIII ст.

Народними зодчими, ставились дерев'яні палаци князів, так звані хороми. Це виглядало так: хата + сіни + комора та підкліття з баштами над сіньми («терем») і кліть з великими вікнами та опаленням «по-білому» (з димарем) тощо. Подальші ускладнення таких хоромів, наприклад, повністю мурований палац князів у Галичі, розвивалися на основі народного житла. На цій самій основі виникло і церковне будівництво. Так, відомі церкви так званого хатнього типу, тобто в основі яких були зрубна техніка, іноді навіть обмазана та побілена хата.

Дехто з учених твердить, що поруч з наземним житлом, яке побутувало в період Київської Русі, найбідніше населення мало напівземлянки. Вони були глибиною 1 —1,5 м, над нею виводилися стіни, переважно каркасні з гілля, переплете­ного лозою, або з дощок, закиданих в шули. Стіну зверху замазували. Дах мав гостроконечну форму, стіни опускалися в землю. Землянки або обмазувались, або закидалися в шули дошками. Опалювалося таке житло переважно глинобитними печами різних форм (копулясті, на зразок сучасної, печі-камінки тощо), а також з відкритим вогнищем. Піч розміщалась біля стіни при вході, як у сучасній хаті, а також посередині чи в будь-якому іншому місці напівземлянки. Понад стінами вгорі вирізувалися в землі лежанки. Над входом був навіс. У землянку вели вирізані з землі східці. Існували дводільні напівземлянки.

Запорожці для житла використовували подібні до землянок курені, трохи спущені в землю, що будували на сохах та сволоках. Тут їжу варили в казанах, підвішених над відкритим вогнем у сінях. До таких жител можна віднести колиби, які збереглися до наших днів.

Твердження, ніби землянки, курені — це постійне житло менш заможних верств населення, не відповідає дійсності. Вони, як і колиби, найвірогідніше, були тимчасовим притулком, тим паче, що заготівля дерева в цей період не обмежувалась.

В XIV—XV ст. домобудівництво на Україні набуло нових рис порівняно з домобудівництвом епохи Київської Русі. Найкращим свідченням цього є опис старосільської солеварні з 1559 р., яка побудована десь у XIV ст. В описі зазначено: «ряд будівель відремонтовано, а інші вимагають капітального ремонту». В актах передачі описувалися промислові будівлі, споруджені на високому тогочасному інженерному рівні. Також наводяться дані про будинки, де жили тодішні чиновники та робітники. Коло солеварні стояла пуста хата (хата + сіни), посередині двору — будинок (комора + хата + сіни). Пекарня за планом мала вигляд: комора + кімната + пекарня + сіни + комора, а будинок челяді складався з чорної кімнати та ще трьох кімнат. Характерне у цьому плані житло карпатського селянина І. Драгуновича з с. Жукотина, яке у 1646 р. складалось з сіней, хати і двох комор.

Таким чином, на Україні уже в XV ст. побутувало трикамерне житло (хата + сіни + комора) з різними локальними варіантами. Характерними рисами української хати є, насамперед, побілка і чотирисхила, по-різному трактована солом'яна покрівля. Але з цієї характеристики вилучаються хати Полісся та Карпат. Існують локальні варіанти вибіленої української хати.

У великих групах типів української хати виділяються ще дрібніші підгрупи, виникнення яких пояснюється місцевими історичними та географічними умовами.

На Лівобережжі, Слобожанщині, частково на Київщині дерев'яні господарські прибудови тут не мажуться зовсім, а каркасні з не дерев’яним заповненням мажуться жовтою глиною. Низький гладкий солом'яний дах має на фасадній та причілковій стінах виступи або галерейки. Хати оздоблюються різьбою по дереву, печі фарбуються яскравими глинами.

Хати Правобережжя, зокрема Поділля, мають високу покрівлю з уступами, глиновалькові стіни з пластичною обробкою (пілястри тощо) та різнокольоровим пофарбуванням, з розписом ззовні і зсередини. Тут існують і лісостепові варіанти. Виділяються хати Півдня з двосхилим або глиняним покриттям (в тому разі, коли він служив і стелею, і дахом), пластичною обробкою та багатим пофарбуванням стін і фронтів. Хати Півдня більш вузькі у зв'язку з відсутністю дерева.

Хати Опілля, Покуття і частини Буковини обмазані й побілені. Чотирисхила покрівля має уступи; традиційний тридільний план всередині. Особливо виділяється житло карпатського регіону — гуцулів, бойків та лемків.

Вигляд гуцульської хати, на противагу її внутрішньому оформленню, стриманий і суворий (декоровані тільки маленькі причілки). Перед входом до хати, вздовж фронтальної стіни гуцули завжди влаштовують піддашки або ганки. Житлові будинки мають чотирисхилі дахи, їх нахил коливається від ЗО до 60°. Найпоширеніше покриття драницями.

Бойківські хати чіткі, гармонійно пропорційні. Дахи бойківських будинків стрімкі та високі. Висота видимого ззовні зрубу до даху коливається в межах відношення: 1 : 2,5 — 1 : 3,5. На випущених консольно підвалинах («стременах») влаштовувалися відкриті та частково закриті галереї, переважно декоровані різьбленням. Одвірки часто мали трапецієвидну форму.

Розміри будівель на Лемківщині та її складових частин такі ж самі, як на Бойківщині. Дахи лемківських хат дещо нижчі від бойківських. Зруб декорований глиною та вапном. У східній Лемківщині вдавалися до багатоколірного декору зовнішніх, стін.

Будівництво житла, його конструктивне рішення залежало переважно від будівельного матеріалу. У північних лісових районах України, а також в Карпатах та Прикарпатті основним матеріалом вважалося дерево. У лісостепових районах, крім деревини, використовували глину, камінь. Таким чином, на півночі, у гірських районах найпоширеніші стіни із зрубів, а в лісостеповій — каркасні; на півдні — монолитні .

На Україні, зокрема, в гірських і північних районах, а також у лісостеповій частині, були хати зрубні та каркасні з дерев'яним заповненням горизонтально. Старі житла будувалися з дерев'яних колод (кругляків), пластин, брусів. Використання кругляка характерне здебільшого для лісових районів України. З метою доцільного використання, а також для естетичного оформлення житла стіни споруджувалися з колотих або пилених пластин, плоский бік яких повернутий всередину будинку.

Хата починалася зі зрубу, що мав переважно товсті смоляні колоди. Їх безпосередньо клали на каміння. Тільки на Поліссі підвали зводилися на «штандарах», тобто вкопаних в землю один коло одного палів, на які клали зруб. Зрубини на рогах будівлі зв'язувалися врубками різних конструкцій. Для зрубів з протез, як і з колод, найпоширенішою формою в'язання були: в руські вугли, в охлоп та в охряпку. Це поняття охоплює три способи виконання врубок: в цівку, в канюк та в замки. На Україні існувало 14 прийомів наріжних з'єднань зрубів, але вони поширилися пізніше.

Найдавніший спосіб в'язання — в цівку. Він полягав у тому, що на кінцях деревини у верхній і нижній вирубувалося півкругле гніздо. При цьому кінці деревини виступали на вуглах будівлі. Здавна відомі також інші прийоми, наприклад, рубка в замки. На кінцях дерева робилися прямокутні зуби і при складанні зрубу утворювалися виступи на вуглах.

Інколи в старих дерев'яних будівлях на Поліссі, у Карпатах стіни комор з'єднувались із зрубами хати за допомогою стовпів, які одночасно служили одвірками. На Правобережній Україні і Буковині каркас житла закидали деревом, перемішуючи з глиносоломою. Ця техніка більш пізня.

У лісостеповій зоні України, крім дерев'яної закидки, каркас заповнювали ще й лозою, очеретом, соломою, вальками і т.д. Тоді між стовпами (тулами), що утворювали каркас, набивали вертикально кілки, а їх заплітали лозою або перевеслами соломи. Могли також прикріплюватись до тул горизонтальні жердини, до яких з обох боків прикріплювали вертикально поставлені снопки очерету. Збудовані таким чином хати називали турлучними. їх обов'язково мазали ззовні, зсередини і білили.

У степовій і частково у лісостеповій частинах України стіни хат споруджували із соломи, вальків, рідше — з каменю, на розчині глини з піском та з глиносолом'яної маси, яку набивали між двома паралельними дошками (глинобитні хати). Будувалися також хати турлучні з наповненням каркасу очеретом. Багате населення мало житло з цегли.

У лісостеповій смузі XVIII ст. прибудовані до хати сіни і комора були переважно плетені. Наприкінці XIX—початку XX ст. збільшувалася кількість турлучних (на Лівобережжі), глинобитних та глиновалькованих (на Правобережжі) помешкань. Навіть у багатій на ліси Закарпатській Верховині на початку XX ст. бідніше населення споруджувало хати з вальків.

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов реферата