70979 (699953), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Серед сучасних виконавців-скрипалів – Патрісія Пєкутовська, яка закінчила з відзнакою Музичну Академію ім. Ф. Шопена у Варшаві (2000) у класі Тадеуша Ґадзіни. Потім упродовж двох років удосконалювала свою майстерність у класі Ігоря Ойстраха у Королівській Консерваторії в Брюсселі, після завершення навчання здобула диплом Grand Distinction (2002).
Американська скрипкова школа тісно пов’язана з російською школою, адже відомі американські скрипалі – випускники Петербурзької консерваторії.
Яша Хейфец (1901 – 1987) – американський скрипаль, один з найбільших віртуозів ХХ ст. Народився 2 лютого 1901р. у Вільні (нині Вільнюс, Литва). У вісім років закінчив музичну школу й став учнем Л.Ауера в Санкт-Петербурзькій консерваторії. Дебютував у Петербурзі (1911), а потім дав ряд концертів в Одесі, Києві, Берліні й Лейпцизі. В 1917 уперше виступив у Нью-Йорку. З 1960 викладав скрипкову гру в Каліфорнійському університеті. Блискуча техніка й чудова інтерпретація – характерні риси стилю Хейфеца, що зробили його одним з найвідоміших скрипалів його покоління.
Ієгуді Менухін (1916–1999) – видатний американський скрипаль. Народився 22 квітня 1916 у Нью-Йорку. Першими вчителями по класу скрипки були З.Анкер та Л.Персинджер, пізніше, у Європі – А.Буш і Дж.Єнеску. В 1938 р. після дворічної перерви для вдосконалювання майстерності І.Менухін повернувся до концертної діяльності уже як зрілий виконавець-музикант. В 1974 р., у знак високої оцінки внеску І.Менухіна в музичне мистецтво, він був обраний почесним головою музичного факультету Каліфорнійського університету (у Лос-Анджелесі). І.Менухін – засновник декількох музичних фестивалів, Школи для обдарованих дітей в Англії. Протягом декількох років він був головою Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО.
Ісаак Стерн (1920 – 2001) – відомий американський скрипаль. Народився в Україні в м.Кременці 21 липня 1920 р., в однорічному віці переїхав з батьками до Сан-Франциско. Під час навчання в консерваторії (1928–1931), займався в Л.Персинджера й Н.Блиндера. Дебютував у 1936 р. із Симфонічним оркестром Сан-Франциско, в 1943 р. уперше виступив у Нью-Йоркському Карнегі-Холі. Записи І.Стерна є яскравим свідченням його таланту: блискучої, стильної й емоційної гри.
В 1981р. фільм про поїздку І.Стерна в Китай «Від Мао до Моцарта» одержав премію Академії в розряді повнометражних документальних фільмів. В 1984 р.Стерн одержав премію Кеннеді-Центра.
Яскравим представником японського скрипкового мистецтва є Коіширо Харада (1945 р.н.). Вчився грі на скрипці, камерній музиці та диригуванню в Токійскій музичній школі та в музичній школі «Джуліард» під керівництвом таких педагогів, як Хідео Саіто, Каціоши Акіяма, Дороті Делей та Іван Галамян.
У 1969 році К. Харада сформував славетний Токійський скрипковий квартет, в якому виступав у якості першої скрипки протягом 12 років. Захоплення камерною музикою привело його до престижних залів, серед яких Лінкольн Центр та Вашингтон. Його талант, техніку та майстерність публіка зустрічала бурхливими оплесками. Скрипаль проводив майстер-класи по всьому світу, включаючи Консерваторію Клівленда та музичний Фестиваль в Аспені.
Окрім концертної діяльності, Коіширо Харада є професором музичної школи в Тохо Гакуен, членом журі багатьох міжнародних конкурсів, серед яких Міжнародний музичний конкурс імені Королеви Єлизавети в Бельгії, Міжнародний скрипковий конкурс в Індіанаполісі, Міжнародний скрипковий конкурс ім. Н.Паганіні, Міжнародний скрипковий конкурс імені Г.Венявського.
Женшан Вонг (1935 р.н.) – китайський скрипаль. Він є солістом-скрипалем, а також працює професором по класу скрипки в Музичній консерваторії у м.Пекін. Ж. Вонг є членом Китайської музичної асоціації, він також був нагороджений відзнакою Державної ради Китаю за нестандартний внесок у національне мистетцво.
Серед його досягнень – підручник «The Advanced Scale and Double Stops», який широко використовується в Китаї. Крім викладання сольної гри на скрипці, професор Вонг викладає ансамблеве виконавство. Завдяки його успішній роботі багато скрипкових квартетів стали переможцями різних музичних конкурсів, гідно представляють Китай за кордоном.
Окремо зупинимося на висвітленні російської скрипкової школи. ЇЇ формування значною мірою пов’язане з осередками майстрування інструментів, з початком професійної освіти.
У Росії в кінці XVIII ст. стає відомим І.Є.Хандошкін (1747 – 1804) – чудовий скрипаль-віртуоз, композитор, яким написано ряд варіацій на теми російських народних пісень.
З російських скрипкових майстрів першим заслужив світову популярність І.А.Батов, а на початку ХХ століття користувалися славою інструменти А.І.Лемана, Е.Ф.Вітачека, широко відомі в Росії та за рубежем скрипки Г.А.Морозова, Н.М.Фролова, Т.Ф.Підгірського, В.І.Зедніка, І.П.Криво та інших.
Серед перших викладачів Петербурзької консерваторії відомий Леопольд Семенович Ауер (1845 – 1930), учень великого угорського скрипаля, диригента, композитора та педагога І.Іоахіма (1831 –1907). Л.Ауер став засновником російської скрипкової школи, яка згодом зробила величезний вплив на розвиток скрипкового мистецтва в усьому світі. Всесвітньою славою користуються імена його учнів Я.Хейфеца, М.Полякіна, Е.Цимбаліста, Н.Мільштейна. Майже на всіх міжнародних конкурсах, котрі проводилися з 30-х років ХХ століття, російські скрипалі займали призові місця. У цьому велика заслуга таких відомих педагогів, як Д.М.Циганов, В.І.Шер, Ю.І. Янкелевич.
Одним з найяскравіших представників російської скрипкової школи в наш час є Гідон Кремер (1947 р.н.). Початкову освіту здобув у Ризі, закінчив Московську консерваторію по класу скрипки в Д.Ойстраха у 1969 р. Г.Кремер – лауреат Міжнародного конкурсу імені королеви Єлизавети в Брюсселі (1967), переможець Міжнародного конкурсу імені П.Чайковського (1970). Музикант з 1965 р. активно займається концертною діяльністю, а з 1978 р. – живе за рубежем.
Гідон Кремер – музикант інтелектуального, експериментаторського складу, який тяжіє до виконання сучасної музики й співробітництва з композиторами своєї епохи. Він став першим виконавцем ряду творів С.Губайдуліной, Е.Денисова, Г.Канчелі, А.Пярта, В.Сильвестрова, А.Г.Шнітке та інших. Йому присвячені «Fratres» Пярта, «Офферториум» С.Губайдуліної, симфонія для скрипки з оркестром «Widmung» В.Сильвестрова. Йому та його першій дружині, скрипальці Т.Грінденко присвячено «Concerto grosso № 1» А.Шнітке, «Tabula rasa» Пярта.
Г.Кремер виступав в ансамблі з такими видатними музикантами, як М.Аргеріх, Г.Холлігер, Г.Шіфф, Ю.Башмет, М.Травневий та інші. Програми його концертів останніх років присвячені, з одного боку, відродженню спадщини Артура Лур'є – російського «авангардиста» перший десятиліть ХХ ст., який згодом працював за рубежем, а з іншого боку – популяризації творчості знаменитого автора естрадних аргентинських танго Астора Пьяццолли.
І.С.Безродний (1930–1997) – відомий російський скрипаль, диригент та педагог. Грі на скрипці почав учитися в Тбілісі у своїх батьків – педагогів-скрипалів. Закінчив Центральну музичну школу в Москві, Московську консерваторію (1953), аспірантуру в класі А.Ямпольского (1955). З 1948 р. виступав як соліст Московської філармонії. Після здобуття першої премії на Міжнародних конкурсах ім. Я.Кубелика в Празі (1949), ім. Й.-С.Баха в Лейпцизі (1950) мав можливість багато гастролювати як соліст-виконавець у СРСР і за рубежем, більше 10 років грав у тріо з Д.Башкировим і М.Хоміцером.
Серед представник молодої генераії скрипалів-виконаців – М. Савченко. У 1995 році він виступив на ІІІ Міжнародному конкурсі скрипалів імені Леопольда Моцарта в Німеччині, де, крім звання лауреата, одержав «Премію публіки» і прекрасний інструмент – скрипку роботи французького майстра другої половини ХVІІІ сторіччя. Через три роки ця скрипка звучала на ХІ Міжнародному конкурсі імені П. І. Чайковського, який приніс йому першу премію і Золоту медаль. Московська преса тоді відзначила його «справжній талант», «сильний характер», «справжню виконавську волю». Японська преса написала, що вперше за останні 8 років на конкурсі імені П.Чайковського з'явився видатний музикант, який звернув на себе увагу яскравим темпераментом, неповторним сприйняттям світу.
Всесвітньою популярністю користується мистецтво І.Ваймана, Б.Л.Гутнікова, В.Співакова, Г.Жісліна, та виконавство молодих скрипалів І.Безродного, С.Кравченка, М.Саченка, які продовжують справу музикантів старшого покоління.
Проведений аналіз виконавських шкіл свідчить, що кожна з них внесла свій неповторний вклад у панораму світового скрипкового мистетцва і, розвиваючи національні виконавські традиції, творила світову музичну культуру.
Українське скрипкове мистецтво
Дослідження історії світового скрипкового мистецтва як цілісного, взаємопов’язаного процесу неможливе без детального і всебічного аналізу виникнення, становлення та розвитку національних виконавських та педагогічних шкіл, їх традицій та особливостей. Складовою частиною цього завдання є вивчення історичної еволюції одного з яскравих та самобутніх явищ української музичної культури – скрипкового мистецтва, яке протягом багатьох століть пройшло великий шлях, збагативши світову музичну культуру іменами талановитих виконавців, педагогів та композиторів. Тісно пов’язане з народним музичним виконавством, професійне скрипкове мистецтво зіграло важливу роль у становлення та розвитку української національної культури, мало безпосередній вплив на формування національного інструментального стилю.
Великих внесок у розвиток скрипкової педагогіки України зробив випускник Варшавської консерваторії, один із засновників Київської скрипкової школи Іван Водольський, який працював викладачем музичного училища протягом 1863 – 1875 років. З його класу вийшли видатні скрипалі віртуози І.Котек, А.Колаковський, А.Чабан, П.Золотаренко та інші.
Зростання рівня викладання гри на струнних інструментах у Київському музичному училищі спостерігається в період викладання у ньому талановитого педагога О.Шевчика, який підготував цілу плеяду прекрасних скрипалів. Серед них – М.Сикард, М.Ерденко, М.Захаревич, Ю.Лясута, Д.Пекарський. Педагоги старшого покоління стали фундаторами київської скрипкової школи, яка здобула великий авторитет у нашій країні та за її межами. Підтвердженням тому є покоління українських митців – лауреатів міжнародних конкурсів, які починаючи з 50-х років ХХ століття і до нашого часу примножують кращі традиції скрипкової школи та прокладають нові шляхи в розвитку сучасного виконавського мистецтва.
Одним із фундаторів Київської професійної скрипкової школи став М.Г.Ерденко, видатний концертний виконавець та педагог. М.Ерденко, як один із переможців Московського конкурсу скрипалів 1910 року, був запрошений до числа педагогів Київського музичного училища, яке у 1913 році було реорганізоване в Київську консерваторію. Активна педагогічна та виконавська робота продовжувалася аж до переїзду М.Ерденка до Москви у 1922 році. Його педагогічна діяльність опиралася на великий досвід талановитого виконавця, на його широкий репертуар, який включав твори А.Вівальді, Д.Тартіні, В.-А.Моцарта, Г.Венявського, П.Сарасате, П.Чайковського, О.Глазунова.
Видатним київським педагогом та виконавцем впродовж 1918 – 1950 рр. був Д.С.Бертьє. Закінчивши Петербурзьку консерваторію по класу скрипки в професора Л.Ауера та Лейпціґську консерваторію по класу симфонічного диригування, він певний час працював концертмейстером оркестру графа А.Шереметьєва. Ґрунтовність методичної системи Д.Бертьє проявляється зокрема, у рекомендованому ним репертуарі, де поряд із проходженням методичного матеріалу – етюдів Р.Крейцера, каприсів П.Роде – виконувались віртуозні п’єси Г.Веняв- ського, К.Сен-Санса, російська скрипкова класика – концерти П.Чайковського, О.Глазунова. Випукниками Д.Бертьє були О.Пархоменко, А.Штерн, В.Стеценко, О.Кравчук та інші.
Новий етап розвитку київських скрипкових класів у післявоєнний період пов’язаний з творчістю педагогів О.Г.Манілова, П.М.Макаренка. В цей час Київська скрипкова школа виховала перших лауреатів і дипломатів Міжнародних та Всесоюзних конкурсів – А.Мельникова, А.Винокурова, З.Зелинського, В.Бродського, Т.Печеного та ін.
З 1957 року на кафедрі скрипки Київської консерваторії почав плідну педагогічну та виконавську роботу видатний скрипаль, професор О.Горохов, випускник Московської консерваторії по класу професорів Л.Цейтліна та А.Ямпольського, лауреат міжнародних конкурсів у Будапешті, Лейпціґу, Празі, Брюсселі. Працюючи на кафедрі з 1957 по 1998 рр., він виховав цілу плеяду талановитих скрипалів: В.Козін, І.Андрієвський, Г.Коновалов, Н.Сіваченко та інші. Педагогічну працю О.Горохов поєднував з активною виконавською та науково-методичною діяльністю. У величезному репертуарі майстра були шедеври скрипкової літератури найвищої складності, українська класична музика та твори сучасних композиторів. О.Горохов – автор багатьох наукових праць з актуальних проблем скрипкової педагогіки та виконавства.
Новий період діяльності кафедри розпочинається з запрошення у 1967 році на педагогічну роботу талановитих випускників Московської консерваторії – першого завідувача новоствореної кафедри скрипки О.Криси, Ю.Мазуркевича (нині працюють у США) та Б.Которовича, які принесли нові ідеї, сучасну методику виховання музиканта-скрипаля, зробили вагомий внесок у виконавську, науково-методичну та педагогічну діяльність кафедри.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
