70479 (699514), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Зробивши ряд ритуальних дій, прочани одержують право повернутися додому в зеленій чалмі, арабському бурнусі або білій довгополій туніці. Цей одяг символізує здійснення хаджу.

Поряд з визнанням Аллаха єдиним богом і Мухаммеда - його пророком, п’ятиразовій молитвою, постом і паломництвом в основу мусульманського способу життя й мислення включається й п'ятий елемент - податок на користь бідних. Він важливий для мусульманського способу життя, для ісламської культури. Він не тільки символізує єдність умми, турботу багатих про бідних. У ньому втримується виправдання політичної й релігійної влади претендувати в ім'я Аллаха на майно будь-якого заможного мусульманина. Повна сваволя влади, грабіж торговців, що багатіють, - традиція ісламської культури.

Зате мусульманин, відчуваючи себе повноправним членом умми, завжди був готовий постояти за Аллаха. Політичні й релігійні влади мусульманського світі завжди могли покластися на ревних послідовників Аллаха.

На відміну від християнства іслам ніколи не був релігією пригноблених. Він формувалася як ідеологія релігійно-політичної організації арабських племен; змушених відстоювати свої економічні, торговельних інтереси. Тому в ісламі відразу ж сформувалося тверде подання про владу й політичну організацію умми. Можна сказати, що іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою для централізованої держави й ведення воєнних дій проти невірних. Не випадково, що під зеленим прапором Аллаха войовничі арабські племена швидко домчалися до границь Франції й Індії. У Х ст. багато войовничих тюркських племен знайшли в ісламі адекватну своїм настроям ідеологія й культуру. Під зелені прапором Аллаха спочатку сельджуки, а потім османи вели загарбницькі війни у Візантії. Воїни Османської імперії штурмували Відень. Кривавими походами прославився Тамерлан. В XVI в. на завойованій території Індії Бабур заснував ісламську імперію Великих Моголів.

У силу своєї специфіки іслам буквально з моменту свого виникнення виявився утягненим у постійні політичні звади й розбіжності. Уже говорилося що після смерті Мухаммеда з'явилися шиїти, які претендували на те, що влада в ісламській державі повинна належати родичам, нащадкам пророка.

Халіфат - концепція ісламської державності розроблена сунітами. Середньовічні правознавці витлумачили Коран таким чином, що державна влада повинна належати шановному мусульманинові в силу особливого договору. Такий договір укладається між уммой (вірніше, її визнаними представниками) і претендентом на халіфат. Умови, яким повинен задовольняти майбутній халіф, сформулював середньовічний правознавець аль-маварди, і вони зводяться до наступного: халіф повинен походити із плем'я курейшитів, бути справедливим, мудрим, сміливим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих.

Халіф не має повноваження монарха й не може передати влада в спадщину або свою волю призначити спадкоємця. Умма дивиться на нього як на свого представника. Халіф зобов'язаний виконувати приписання Корана й може бути притягнутий до відповідальності за порушення суни й шаріату. Ісламська культура високо оцінює інститут халіфату, думаючи, що його відрізняє духовно-моральна спрямованість, що ставить його вище західної демократії.

Від сунітів більше демократичним характером відрізняються хариджити (від арабського слова «хаваридж» - що вийшли, що обурилися). Вони коштують за рівність всіх мусульман, за виборність імама-халіфа. Главою умми може бути вибраний будь-який її член. За свої радикальні погляди хариджити піддалися розгрому, і в цей час їх можна зустріти головним чином в Омані й країнах Північної Африки.

Прихильники імамату думають, що державна влада має божественну природу й повинна. належати лише родичам пророка: нащадкам Алі, Фатіми, тобто святим імамам, а також їхнім родичам по бічній лінії. Імам - особа виняткова духовне, і влада його носить теократичний характер. В XI - XIII вв. на території Ірану активно діяла секта ассасинів. Підбадьорені гашишем, готові йти на смерть в ім'я віри, воїни - ' смертники (федаїни) утворили ударну силу цієї секти. Федаїни створили свою державу. Але й воно проіснувало недовго. Захопивши Іран монголи зруйнували державу ассасинів. У цей час ісмаїліти зосереджені головним чином в Індії й Ірані, а також у Таджикистані.

У силу своєї внутрішньої згуртованості, стійкості; до зовнішніх змін і відданості ісламським цінностям, мусульманська умма виявилася здатної протистояти західноєвропейському колоніалізму. Мусульманська культура знайшла в собі сили для сприяння національно-визвольному руху. Величезний авторитет Корана й політичних лідерів, що одночасно виступали як проповідників ісламу, магічно діяв на розуми й серця віруючих.

Але ісламській культурі довелося виявити свої потенційні сили в різних умовах. Колонізація Єгипту супроводжувалася його відносною європеїзацією. ДО 1923 р. він став незалежною конституційною монархією. В 1936 р. англійці вивели із країни, а в 1956 р. відбулася націоналізація Суецького каналу. Європеїзація Єгипту зустрічає опір ісламських фундаменталістів. Ще далі по шляху європеїзації пішла Туреччина. Іслам відділений від держави, але тюрко-ісламська культура повністю зберегла свої позиції. У країні буржуазно-демократичні порядки сполучаються з ісламськими традиціями в духовному житті й побуті.

Найбільш впливовий іслам як релігія в Ірані. Тут абсолютно панує шиїтське релігійний світогляд. Непримиренність шиїтське духівництва й веденого їм народу до змін, що загрожують позиціям ісламу, - напрямний політичний вектор сили в Ірані.

Проблема мусульманської культурної спадщини - одна із ключових у національно-визвольному русі країн ісламського миру. Неоднозначне розуміння особливостей і специфіки мусульманської культури обумовлює гостру полеміку навколо цієї проблеми, зіткнення різних соціально-політичних сил - від прогресивних діячів культури до представників панісламізму й мусульманського націоналізму. Теза про єдину мусульманську культуру нерідко використовується реакційними силами для розпалення націоналізму, протиставлення мусульманських народів немусульманським, при цьому ігнорується специфіка національних культур окремих народів, що сповідають іслам.

Художня культура ісламського миру своєрідна. У ній немає живопису, тому що заборонялося зображувати Аллаха й все божественне. Але в ній одержує саме широке поширення поезія. Халіфи, шахи й султани містили армію придворних поетів і не жалували засобів, щоб наблизити до себе поетичну знаменитість. На поезію вони дивилися як на засіб прославляння власної персони й власних діянь і добре розуміли, що прекрасні вірші відразу ж стають надбанням базару - осередку релігійно-культурного й політичного життя того часу.

Всесвітньо відома творчість Омар Хайяма, ученого, філософа й безсмертного поета, які створив незабутні Рубаї. Кожний чотиривірш Хайяма - це маленька поема з філософським підтекстом.

Мені відомо, що мені нічого не відомо! От остання правда, відкрита мною.

О.Хайяма запрошували багато тодішніх правителів мусульманського миру. Правитель Бухари, розмовляючи з Хайямом «саджав його із собою рядом на престол на знак найвищої поваги». Але Хайям ніколи не писав хвалебних од правителям, ніколи не був придворним підлесником. Він відхилив пропозицію сельджукського султана. Йому були милею поезія, математика й філософія.

Сучасник Хайяма пише: «Один раз у місті Балхе, на вулиці работоргівців, у палаці еміра, на бенкеті за веселою бесідою наш учитель Омар Хайям сказав: «Мене поховають у такому місці, де завжди в дні весняного рівнодення свіжий вітер буде обсипати квіти плодових галузей». Через двадцять чотири роки я побував у Нишапуре, де був похований ця велика людина, і попросив указати мені його могилу. Мене привели на цвинтар Хайри, і я побачив могилу В підніжжя садової стіни, осінену грушевими й абрикосовими деревами й обсипану пелюстками так, що вона була зовсім схована під ними - Я згадав слова, сказані в Балхе, і заплакав, ніде в усьому світі до населених його границь не було людини, подібного йому».

Однак, захоплюючись поетичністю, образністю, опису любовних настроїв і туги очікування зустрічі з улюбленої, соціальне значення цієї поезії не можна переоцінювати. Це поезія вузького кола інтелектуалів, що естетствують, ісламського миру. У житті відбувалося інше.

У житті жінка в мусульманському світі - принижена істота. Мусульманин повинен бути покірним Аллахові й, умираючи в битві за віру, він стає шахідом і йде прямо в рай. Жінка повинна бути покірної чоловікові, і невідомо, чи володіє вона душею.

Оспівуючи дрібні деталі красунь, поети-мусульмани не відкидали багатоженство, плату за наречену й обряд розлучення. Досить чоловікові тричі сказати дружині в присутності двох свідків «ти вільна» або три рази вимовити слово «таляк» (розлучення), і дружина повинна безмовно покинути будинок чоловіка й опинитися на вулиці.

Жінка жити повинна тільки на своїй половині будинку. Бачити її можуть чоловік, батько, свекор, сини, раби і євнухи. Зрадницю чоловікові забивали каменями. Безплідність жінки вважається покаранням Аллаха, величезним нещастям. Навмисна бездітність, як і безшлюбність, - тяжкий гріх. Звичайно, все це проголошується лише в Шаріаті.

Проте ісламська культура - одне з досягнень людства й заслуговує поваги й розуміння. Що ж стосується ісламської поезії, то вона стала надбанням різних немусульманських народів.

Література

1.Еремеев Д.Є. Іслам: спосіб життя й стиль мислення. - К., 2004.

2.Фрезер Дж. Золота гілка. - К., 2002

3.Ясперс К. Зміст і призначення історії. - К., 2005

4.Розанов В.В. Религия. Философия. Культура. - М., 1992

5. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

Характеристики

Список файлов реферата