70334 (699401), страница 2
Текст из файла (страница 2)
З розвитком майнової нерівності і класового суспільства роль народного збору зменшується, рада ж старійшин довго зберігає велике значення, деколи навіть протиставляючи себе правителю і обмежуючи його владу. Проте поступово посилюється економічна і військово-політична влада правителя; в кінці Ранньодінастічного періоду виникає така форма монархічної влади, як деспотія. Опорою влади правителя стає громіздкий чиновницький апарат, верхні ешелони якого майже поголовно складався з царської родини, та формуєма армія, що пройшла тривалий шлях розвитку від народного ополчення з добровольців для здійснення воєнних походів, через аристократичних дружин до створення постійного війська, що знаходиться на державному забезпеченні.
Армія в цей період складалася із загонів колесничих, важкоозброенних пехотинців-копейщиків і легкоозброєних піхотинцях. Армія була добре навчена і досягала декількох тисяч чоловік (наприклад, в Лагаше 5–6 тис. чол.).
Міста-держави часто конфліктували мі собою. У міру подальшого освоєння рівнинних земель кордон дрібних шумерських держав починають стикатися, між окремими державами почала розгортатися запекла боротьба за землю, за головні ділянки зрошувальних споруд. На ґрунті господарських конфліктів спалахували воєнні сутички, укладалися нетривкі воєнно-політичні союзи. Неабияку роль у воєнному протистоянні міст-держав відігравала амбіційність їхніх володарів. Упродовж першої половини ІІІ тис. до н.е. політична перевага в Південній Месопотамії кілька разів переходила від одного міста-держави до іншого.
Ранньодінастічні періоди
Залежно від політичного переважання того або іншого центру історію Шумера в першій половині ІІІ тис. до н.е., прийнято ділити на три послідовні етапи, що становлять Ранньодінастічній період (РД І, РД ІІ та РД ІІІ).
Перший етап (ХХVІІІ-ХХVІІ – ст. до н.е.) характеризується піднесенням міста Киша і правлінням І Кишськой династії. В числі її правителів фігурує, наприклад, Етану, один з героїв шумерських міфів, згідно яким він підіймався в небо на крилах орла, добув там «траву народження», поклав початок «царственої» в Шумері. Могутність Киша залишило про себе таку пам'ятну славу, що надалі багато правителів добивалися звання «лугаль Кишський» що також означало «лугаль воїнств» і робило його володаря лугелем-гегемоном.
В кінці першого етапу Ранньодинастичного періоду починає підноситися Урук, серед перших правителів якого згадуються Енмеркар і Лугальбанда, що придбали риси міфологічних героїв.
Другий етап Ранньодинастичного періоду (ХХVІІ – ХХVІ – вв. до н.е.) починається з осласлаблення Киша. Цим скористався Урук, де став правити Гильгамеш, улюблений герой шумерського, а потім аккадского епосу. В боротьбі з царем Киша Агой він добився звільнення Урука від кишской гегемони. При Гильгамеше і його наступниках Урук мав самі крупні військові загони, його правителі зводили постройки в Лагаше, Нппуре і інших містах, пізніше сам Гильгамеш був обожнюваний і прославлений в чудовому пам'ятнику давньосхідної літератури – епосі «Про все що бачив».
Третій етап Ранньодинастичного періоду (ХХV – ХХІV – вв. до н.е.), характеризується все більш зростаючою тенденцією до об’єднання, породженою необхідністю створення в масштабі всього Шумеру іригаційної мережі, прагненням вести успішні загарбницькі війни і обороняти країну від набігів гірських і степових племен. В ході запеклої боротьби між містами висувається Ур, де править І династія. При ній значно посилюється влада правителя за рахунок підкорення йому храмового господарюванні, висунення дружин правителів на посаді верховних жриць. Свідоцтвом могутності І династії Ура є царські гробниці, в яких знайдений багатий похоронний інвентар, що супроводжував покійних правителів і членів їх роду в замогильний світ. «Царські гробниці» Ура часто називають «великими шахтами смерті»: поховання царів і верховних жриць супроводилися численними (до декількох десятків чоловік) жертвопринесеннями візничих, воїнів, придворних, служниць.
Правителі Ура вимушені поступитися гегемонією Лагашу, де з ХХVІ – в. до н.е. почала правити династія, заснована Ур-Нанше. Він відбудував Лагаш і його храми, спорудив ряд каналів і дамб, протегував торгівлі. Щонайвищої могутності Лагаш досяг при його внуку Еанатуме, який підпорядкував майже весь Шумер, включаючи крупні міста, як Умма, Киш, Урук, Ларса, і отримав перемогу над сусіднім Еламом. Особливо важкої для Еанатума була війна у Уммой, що спиралася на Киш. Перемога Лагаша в цій війні була увічнена на знаменитій «Стелі шулік», де зображено хід лагашского війська в бойовому порядку на чолі з правителем і трупи повержених ворогів, терзані шуліками; переможний напис сповіщав про винищування 3600 ворожих воїнів. В Умме був знайдений документ, що фіксує умови миру і межі між двома воюючими державами, – якнайдавніший міжнародний договір.
Наступники Еанатума не змогли зберегти військову могутність Лагаша, і його політичний вплив став падати. Постійні війни вимагали великих засобів і приводили до загострення положення усередині Лаваша.
В ХХІV – в. до н.е. в державі зростає влада «енси», який ставати і верховним жерцем головного бога Лагаша Нінгирсу. Подібний процес злиття посад не тільки усилив владу правителя, але і віддав в його розпорядження багате храмове господарство.
Наслідники Ур-Нанше – Еанатум та Енметена – успішно воювали з сусідньою Уммою, завоювали ряд інших шумерських та аркадських міст. В середині ХХV – ст. до н.е. Лагаш в жорстокій битві розгромив свого постійного ворога – місто Умму, розташоване на північ від нього. Пізніше правитель Лагаша Енметана (близько 2360–2400 р. до н.е.) звитяжно закінчив війну з Умой. Енметена нав’язав уммському володарю мирний договір, й, водночас, щоб покласти край затяжному конфліктові між Лагашем та Уммою, вирив новий канал (Шатт ель-Хай) від Лагаша до р. Тігр, який експлуатуються місцевим населенням до цих пір.
Війни збагатили лагашську знать, яка до того ж заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ. Лагаш сараною обсіли чиновники-фіскалі, вони іноді з’являлися правити податок навіть на похорони. Як зауважував С.Н. Крамер, ці «слуги народу» проявляли таку винахідливість у нарощуванні власних прибутків, що їм могли б у цьому позаздрити навіть сучасні їхні колеги. Жертвою ненаситних чиновників ставали навіть храмові господарства, проте жрецтво справно перекладало збитки на плечі простого люду, збільшуючи плату за культові послуги.
Внутрішнє положення Лагаша не було міцним. Народні маси міста були ущемлені в своїх економічних і політичних правах. Щоб відновити їх, вони об'єдналися навкруги Уруїнімгини, одного з впливових громадян міста. Свавілля чиновників зрештою призвело до соціального вибуху в Лаваші. Останньому представникові династії Урнаше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Уруінімгіну. Новий володар заходився реформувати суспільство. За період шестирічного правління (2318–2312 рр. до н.е.) він провів важливі соціальні реформи, які є прадавніми відомими нам правовими актами в області соціально-економічних відносин. Він повернув храмам привласнені чиновниками землі й робочу силу, зменшив податки і побори, а також плату за культові послуги, скасував борги тих, хто потрапив у кабалу, заборонив жінкам тримати чоловічі гареми.
Він першим в Месопотамії проголосив гасло, що став згодом популярним: «Хай сильний не кривдить вдів і сиріт!» Були відмінені побори з жрецького персоналу, збільшено натуральне постачання підневільних храмових працівників, відновлена незалежність храмового господарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені і рядовим верствам населення: зменшена платня за здійснення релігійних обрядів, відмінені деякі податки з ремісників, зменшена повинність на зрошувальних спорудах. Крім того, Уруїнімгина відновив судову організацію в сільських общинах і гарантував права громадян Лагаша, захистивши їх від лихварської кабали. Нарешті, була ліквідована поліандрія (багатомужжя). Всі ці реформи Уруїнімгинга видав за договір з головним богом Лагаша Нінгирісу, а себе оголосив виконавцем його волі.
Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Уруінімгіну. Одні трактують їх як соціаль ній переворот, інші – як косметичний засіб, призначений випустити пару із соціального котла. Мабуть, друга оцінка об’єктивніша, адже цар-реформатор не здійснив бодай елементарної чистки держапарату, отож доручив боротися з чиновницьким зловживанням тим, хто ці зловживання допускав. Не випадково про Уруінімгіну та його реформи лагашці швидко забули.
Проте, поки Уруїнімгина був зайнятий своїми реформами, соціальними конфліктами в Лагаші скористався цар сусідньої Умми – Лугальзагессі. Він захопив це місто і вчинив в ньому жахливі спустошення. Похід уммийцев привів до розорення Лагаша, його храмів і поселень, про що із сумом мовиться в літературному творі «Плач про Уруїнімігине». Лагаш був поставлений в залежність від нового політичного об'єднання Шумера, що завдав поразки навіть Кишу. Потім Лугальзагеси узурпував владу в Уруке і Еріду і розповсюдив своє панування майже на весь Шумер. Столицею цієї держави став Урук. Існує припущення, що Лугальзагессі здійснив це вперше і востаннє в історії на правах особистої унії релігійного характеру – став верховним жерцем основних богів шумерських міст-держав. Проте створити міцну державу, яка б витримала політичні бурі, він не зумів, точніше, йому не дав це зробити традиційний розбрат між містами-державами. Рихле політичне об’єднання незабаром розвалилося під натиском більш сильної і централізованої держави – Аккада, виниклого на північ від Шумера.
Зростання продуктивних сил і постійні війни, які велися між державами Шумера, створили умови для удосконалення військової техніки. Формуєма армія, що пройшла тривалий шлях розвитку від народного ополчення з добровольців для здійснення воєнних походів, через аристократичних дружин до створення постійного війська, що знаходиться на державному забезпеченні. Армія в цей період складалася із загонів колесничих, важкоозброенних пехотинців-копейщиків і легкоозброєних піхотинцях. Армія була добре навчена і досягала декількох тисяч чоловік (наприклад, в Лагаше 5–6 тис. чол.).
Розвиток шумерської військової техніки йшов по лінії зміцнення важкоозброеній піхоти, яка могла замінити з успіхом і колісниці. Про цей новий етап в розвитку озброєних сил Шумера свідчить «Стела шулік» Еанатума. На одному із зображень стели представлена щільно зімкнута фаланга з шести лав важкоозброєної піхоти у момент її нищівного наступу на ворога. Бійці озброєні важкими списами. Голови бійців захищені шоломами, а тулуб від шиї до ступень ніг укритий великими чотирикутними щитами, настільки важкими, що їх тримали особливі щитоносці. Майже зникли колісниці, на яких раніше билася знать. Тепер знать билася в пішому порядку, в рядах важко озброєної фаланги. Озброєння шумерських фалангитів було настільки дорогим, що його могли мати тільки люди з порівняно великим земельним наділом. Люди, що мали маленькі земельні наділи, служили у війську легкоозброєними. Очевидно, їх бойова цінність вважалася невеликою; вони лише добивали вже переможеного супротивника, а результат битви вирішувала важкоозброєна фаланга.
Економічне та соціальне життя
Якими були економічне життя та соціальна структура найдавніших держав Шумеру в Ранньодинастичний період?
Економічний підйом Шумера в ІІІ тис. до н.е. був обумовлений розвитком землеробського господарства на базі іригації і більш широким, ніж раніше, використовуванням металу. До її початку відноситься шумерський літературний пам'ятник, що носить назву «Землеробський альманах». Викладений у форму повчання, що дається досвідченим землеробом своєму сину, і містить вказівки, як зберігати родючі ґрунти і припинити процес її засолу. В тексті також дається докладний опис польових робіт в їх часовій послідовності. Велике значення в господарстві країни мало і скотарство.
Примітивну мотику замінює соха з трубкою-сівалкою, серпи виготовляються з глини, дерева з кременевими вкладишами, але разом з цим і з металу. До кінця періоду створюється велика зрошувальна мережа в масштабах всієї південної частини країни.
До польових робіт населення приступало восени. Спершу заступом, мотикою чи дерев’яним плугом сяк-так спушували грунт, потім вручну чи за допомогою оригінального плуга-сівалки висівали у свіжу ріллю зерно. Жали глиняним серпом з установленим в нього крем’яними зубчиками, молотили на т оку ціпом чи спеціальними санками, в полозки яких вкраплювалися кремнічки. Нерідко це робила своїми копитами домашня худоба. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках, продуктивність яких, як показали досліди археологів, була в 5–10 разів нижчою, аніж ручних жорен.
Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Вирощували також пшеницю-двозернянку, в якої під час молотьби зерно погано відокремлюється від лучки, просо (сого), яке в Іраці називають дурра, ряд городніх культур (горох, боби, гірчицю тощо), лікарські рослини, а на підвищеннях, куди не сягали паводкові води, закладали фінікові плантації. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім «деревом життя», як її там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині ІІІ тис. до н.е. – і виноград. Основною технічною культурою служив кунжут (сезам), із якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.
Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. На заболочених луках та гірських пасовиськах населення випасало кіз, овець, велику рогату худобу. Бики та осли служили тягловою силою. Розвивали також птахівництво.
З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства.
Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. З місцевої сировини ремісники мали в своєму розпорядженні лише глину, очерет, шерсть, шкіру і льон. Бог мудрості Еа вважався покровителем гончарів, ткачів, ковалів і інших майстрових. Вже в цей ранній період цеглина піддавалася випаленню в печах. Для облицьовування будівель користувалися глазуруючою цеглою. З середини середині ІІІ тис. до н.е. для виробництва посуду став вживатися гончарний круг. Найцінніші судини покривалися емаллю і глазур'ю.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
