70274 (699356), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Значну увагу приділяли музичному вихованню в Києво-Могилянській академії. Ректор Л. Баранович ще у 50-х рр. XVII ст. організував музично-хорову школу, хор студентів налічував до 300 осіб.

Серед професійних композиторів провідне місце займали Максим Березовський (1745-1777), Артемій Лук’янович Ведель (1767-1808) та Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825).

М. Березовський. Хоровий концерт “Не отвержи мене во время старости” поєднує традиції класичної західноєвропейської музики з інтонаціями української народної музичної творчості. Опера “Демофонт” (1773) втрачена, у бібліотеці Ліворно збереглися її фрагменти.

А. Ведель. Хоровий концерт “Доколе, Господи, забудеши мя” також спирається на національний мелос.

Д. Бортнянський. Опери “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”, “Сокіл”, “Син-суперник”, “Свято сеньйора”; фортепіанні сонати До мажор, Фа мажор; хорові концерти (39).

У II половині XVIII ст. на зміну одночастинному партесному концерту (духовної музики) приходить 4-частинний чотириголосний духовний концерт. У ньому виявляється прагнення до відображення людських почуттів і настроїв. У мелодику проникають інтонації народних пісень – українських та російських. Фундатором жанру вважається М. Березовський.

У культурі XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського національного характеру – прагнення до свободи, осудження зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині добрих початків. Гуманістична спрямованість української культури XVI-XVIII ст. свідчила про прихильність національних митців до формування і поширення загальнолюдських цінностей як ідеалу взаємовідносин між людьми.

Культура України XVI-XVIII ст. є складовою частиною історії українського народу, який у важкій боротьбі за свою свободу і незалежність зумів не тільки зберегти існуючі, а й створити нові національні культурні надбання. Цьому сприяли відхід від середньовічних канонів, поширення ідей просвітництва і водночас збереження традицій часів Київської Русі. Все це дало можливість українському народу зробити неоціненний внесок у процес подальшого розвитку національної культури майбутніх поколінь, у скарбницю світової культури.

Наприкінці XVIII ст. закінчилася бурхлива і багатогранна культурна епоха. В результаті завоювань Петра I Росія здобула на Балтійському морі жадане “вікно в Європу”, а потреба в ролі України як посередника культурних впливів відпала. Кордони Імперії обмежили контакти України із Заходом. Тепер плодами “європеїзації”, інтелектуальним потенціалом України користувалась Росія, завдяки чому вона стала в авангарді культурного розвитку. Водночас ізольована і схильна до традиціоналізму Україна скотилася до провінціалізму. Після втрати політичної автономії над нею нависла загроза втрати й культурної самобутності.

Характеристики

Список файлов реферата