70270 (699352), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

У XII-XIII ст. деякі школи, що мали відомих професорів богослов’я, філософії, медицини та римського права, було реорганізовано в університети. У 1200 р. було засновано Паризький університет. У XIII ст. з’явилися Оксфордський і Кембриджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неополітанській в Італії, у XIV ст. – Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський та Ерфутський університети. Наприкінці XV ст. у Західній Європі функціонувало 65 університетів.

Навчання здійснювалося у формі лекцій, під час яких читались і коментувались праці авторитетних церковних і деяких античних авторів. Потім проводилися богословські й філософські диспути латинською мовою, в яких брали участь і студенти. Таку університетську науку називають схоластикою (від грец. – вчений, наука, школа) – це середньовічна філософія, представники якої намагалися теоретично обгрунтувати догмати церкви.

Незважаючи на те, що богослови всіляко обмежували розум, ставили його під диктат (Фома Аквінський) або говорили, що віруючий створений для того, щоб каятись у своїх гріхах, а не для занять наукою (Петро Даміані), усе-таки в боротьбі зі світською владою вони змушені були викладати свої ідеали в логічній формі. У середніх віках сформувалися чотири основні напрями, з яких пішла сучасна наука: фізико-космологічний на основі вчення Аристотеля про рух, вчення про світло, з якого виросла оптика, науки про живе та астролого-медичні знання. Особливе місце в інтелектуальній діяльності того часу посіла алхімія.

Алхімія – транскультурне явище. Про це свідчить саме слово, утворене з арабського «аль-кімія», коренем якого є грецьке слово «khemia», тобто «чорна магія». Виникла алхімія у Єгипті в III-IV ст., була поширена в IX-XI ст. в арабському світі й досягла максимального розвитку в Західній Європі в IX-XVI ст. Основна мета діяльності алхіміків полягала в знаходженні «філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити неблагородні метали на золото та срібло, одержати еліксир довголіття тощо. Алхімія – типово середньовічне явище. У різних регіонах діяв один і той самий стиль поєднання наукового узагальнення та фантазії, раціональної логіки та міфології, хімічного рецепта та священнодійства.

5. Лицарство як явище європейської культури

Жорстока соціальна структура та ідеологія середньовіччя гальмували розвиток культури, позбавляли її змоги дошукуватися відповідей на нестандартні питання. Ситуація в середньовічній культурі нагадує первісну культуру з її синкретичністю мислення і жорстокістю соціальних орієнтацій. Тому з’являються аналогічні ритуальні форми відхилення від стандарту.

Такою формою противаги церкві аскетизму стало в XI-XII ст. лицарство. Лицар мусив бути активним (подорожувати, змагатися на турнірах на честь дами серця), скрізь шукати можливості відзначитися. Увесь перелік вимог до лицаря свідчить, що то був саме ритуальний борець, а не діяч із власної ініціативи та за власним планом дії.

Лицар повинен був молитися, утримуватися від гріха, захищати свого сюзерена, але робити це за певними вимогами, які було описано в куртуазній (від фр. Сourtois – витончено ввічливий, люб’язний) літературі XII-XIV ст. До цієї літератури належать лицарські романи (найпопулярніший з них – «Тристан та Ізольда» – про трагічне кохання лицаря Тристана та дружини корнуольського короля Ізольди), лірика трубадурів (провансальських мандрівних поетів-співців), труверів (придворних поетів-співців у Франції), мінезингерів (німецьких співців кохання).

Лицарська культура, разом з куртуазною, була складним комплексом звичаїв, ритуалів, манер, придворних та військових розваг. Формується новий морально-естетичний ідеал – служіння Дамі. Куртуазне кохання з новою психологією любовних переживань дає можливість вияву індивідуальності.

Популярними стають «пісні про подвиги» . Ці героїчні поеми з часом досягають все більших розмірів. Спочатку вони містили 4 або 5 тисяч віршів, а в пізніх поемах – 20 тисяч і більше. У залежності від характеру сюжетів епічні поеми середньовіччя поділяються на кілька груп.

До першої групи належать поеми, в яких оспівуються подвиги Карла Великого і його паладинів (каролінгський чи французький цикл). Сюди ж відносять поеми, герої яких жили в пізніші часи. Другу групу епічних поем утворюють ті, що розвивають легенди Арморіки чи Британі, легенди про короля Артура та його споборників чи спадкоємців (британський або цикл короля Артура). Третя група – поеми, які описували подвиги античної доби в середньовічній інтерпретації (цикл Риму або античний).

З труверів, що складали поеми античного циклу, особливу славу мав Бенуа де Сент-Мор (XII ст.). Він написав роман про Трою, беручи за зразок твори Гомера. Набули відомисті роман про Фіви, написаний під впливом «Фіваїди» Стація, роман про Цезаря, поема «Олександр», написана двома труверами XII ст. – Ламбертом Лі-Куртом і його наступником Олександром де Берне.

Найкращою з епічних поем, що збереглася до нашого часу, була «Пісня про Роланда», яка розповідала про загибель під час битви з маврами юного графа Роланда, племінника Карла Великого та про помсту короля за його смерть. Поетична обробка цієї історичної події зробила з графа Роланда ідеального васала, котрий до останньої хвилини життя залишається вірним своєму сеньйорові. «Пісня про Роланда», пройнята християнським фанатизмом, у той же час відображує соціально-політичні реалії феодалізму X-XI ст., сповнені суперечностей і драматизму.

Отже, розвиток культури середньовічної Західної Європи характеризується розмаїттям історичних і регіональних форм. Головним надбанням середньовічної культури було те, що вона відкрила духовні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд. Саме це стане наріжним каменем світобачення епохи Відродження, визначить основні тенденції культурного розвитку світової цивілізації.

Література

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.

4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.

5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.

6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.

7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.

1. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.

2. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.

Характеристики

Список файлов реферата