65782 (695978), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Як і будь-який учасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов'язків , які він повинен неухильно дотримуватись, і що встановлені в Кримінально-процесуальному кодексі в ст.ст. 69-1, 70.
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначене місце й час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, поважними причинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце і час є несвоєчасне вру-чення повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбав-ляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого, прокурора чи суду, - до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також покласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Пи-тання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, в якій свідок викликається. Воно може бути вирішене в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові про накладання грошового стягнення ( ст. 70 КПК України).
За злісне ухилення від явки до суду , за непідкорення розпо-рядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання - за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Справа про накла-дання адміністративного стягнення розглядається суддею ( ст.221 Кп АП).
За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправних робіт на строк до шес-ти місяців або штрафу, а за дачу завідома неправдивих показань - за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'я-ти років або виправних робіт до одного року.
Слід відмітити, що порушення кримінальної справи по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же мати місце лише одночасно з постановлянням вироку по справі.
Свідок також зобов'язаний : не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого ( ст. 121 КПК України); не входити в зносини з іншими свідками по тій же справі ( ст. 167 КПК України ).
Свідок має визначені права, здійснення яких максимально га-рантує правильність його свідчень ( ст. 69- 1 КПК України ) :
1. Давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача.
Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає в тому, що судочинство в Україні прово-диться державною, українською мовою або ж , як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добре зрозуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПК України). Він повинен переклада-ти всі показання свідка, запитання і відповіді.
2. Заявляти відвід перекладачу.
Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не-компетентність перекладача полягає в тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорить свідок чи складено документ.
3. Знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.
4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.
5. Користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті.
6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом ( п.11 ст.32 КПК України).
Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їх реалізації ще повинен бути розроблений у новому КПК.
Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв'язки, збереження яких сприяє швидкому відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання. (1)
1 // Сов. юстиция - - 1998. - № 1. - С.29-30.
Важливим аспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти себе, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.
У країнах з установленими демократичними звичаями ( Англія, Америка, ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання.
7. Знайомитись з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі допов-нення і зауваження.
8. Подавати скаргу прокурору на дії дізнавача і слідчого.
9.Одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експер-ти, спеціалісти, перекладачі та поняті мають право на відшкоду-вання вартості проїзду до місця виклику і назад, до місця пос-тійного проживання, витрат по найму житлового приміщення , добо-вих, якщо місце проживання викликаної особи знаходиться в іншому населеному пункті. За переліченими вище особами зберігається се-редній заробіток за місцем роботи за час , витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян за день.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на за-безпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених За-коном України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві « від 23. 12.1993 р ,і в порядку, пе-редбаченому в Кримінально-процесуальному кодексі.
Свідок, який не досяг 16-річного віку, не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завід ома неправдивих показань, але йому роз'яснюються обов'язки говорити на допиті тільки правду , а також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів ( ч.і ст.63 Конституції України). Крім того, КПК України передбачає при до-питі неповнолітнього свідка присутність певних осіб. Допит свідка у віці до 14 років, а за розсудом слідчого - до 16 років прова-диться за правилами допиту дорослого свідка, але в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього. Всім цим особам до початку допиту роз'яснюються їх обов'язок бути присутнім при допиті, а також право викласти свої зауваження на дії слідчого у зв'язку з допи-том та фіксацією його результатів і з дозволу слідчого ставити запитання свідкові. Запитання свідкові і зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий має право відвести поставлене запитан-ня, але воно також заноситься до протоколу.
Закон забороняє домагатися показань від свідка шляхом на-сильства, погроз або інших незаконних заходів. Будь-яке фізичне насильство неприпустиме. Психологічний вплив, так звані « ком-бінації», припустимі, якщо вони не пов'язані з повідомленням свідку явно невірних відомостей ( обманом) і не притискають вільне волевиявлення, захищають можливість вільного вибору лінії поведінки.
Неприпустимі будь-які погрози , а також інші незаконні дії ( шантаж, підкуп, обіцянка вигоди тощо).
Свідок має допитуватися в денний час. У виняткових випадках, наприклад, якщо свідок був очевидцем нічної події, припускається допит і в нічний час.
Забороняються тривалі виснажуючи допити. До таких можна віднести допит тривалістю понад вісім годин. Неприпустиме вико-ристання гіпнозу або психотропних засобів, рівно як і отримання показань за винагороду, істину не можна підкупити, ні взяти си-лою. (1)
На наш погляд, розширення прав свідка і забезпечення проце-суальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити того від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефек-тивність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі.
1. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. - К.: Юрінком інтер , 1999 . - 576 с.
3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СВІДКА ЯК УЧАСНИКА
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Проблеми захисту прав та інтересів у кримінальному судо-чинстві є багатоаспектними :
1) захист інтересів, порушених злочином ( можливість звер-нення за захистом до правоохоронних і правозастосовчих органів, подолання безпідставних спроб відмови у захисті, можливість відшкодування заподіяної матеріальної шкоди тощо);
2) захист від неправомірних дій слідчого та інших працівників правоохоронних органів;
3) захист від впливу інших учасників кримінального судочин-ства або їх родичів та близьких.
У зв'язку з цим необхідне розроблення законопроектів, спря-мованих на розширення демократичних і гуманітарних засад кримінального судочинства і вдосконалення процедур їх застосуван-ня.
« Вищі соціальні цінності ( психологічне здоров'я) суспільства повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів «.
Згідно з положенням ст. З Конституції України можна в прин-ципі погодитись з такою градацією соціальних цінностей. Однак, необхідно мати на увазі, що співвідношення цих кате-горій специфічне та своєрідне. Наприклад, встановлення можливості анонімного свідчення певною мірою обмежує можливості винного на захист, а протилежний порядок ставить під загрозу життя та здо-ров'я громадян, які можуть сприяти у боротьбі зі злочинністю.
Забезпечення захисту прав та інтересів людини і удосконален-ня раціональності розслідування злочинів завжди знаходиться у протиріччі : будь-яке посилення гарантій прав особи ускладнює процедуру розслідування та навпаки.
Тому, при створенні умов для вирішення завдань кримінально-го судочинства повинно бути забезпечене розумне співвідношення врахування інтересів і прав усіх, хто бере участь в цьому. Нині все частіше доводиться зустрічатися з тим, що не тільки свідки , а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані про злочин. Тут і « побажання зв'язуватися з правоохоронни-ми органами «, особиста зацікавленість ( у тому числі й підкуп), а головне - боягузництво - як потенційне, так і реальне ( нас-лідок вже вчиненого впливу).
Тому особливого значення набувають питання забезпечення не-доторканості осіб, які можуть надати допомогу слідству у вияв-ленні злочинців, тобто захиснику їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які вказали, що у кожній другій кримінальній справі мав місце вплив на потерпілих і свідків.
Взагалі, категорії осіб, котрі потребують захисту в кримінальному судочинстві, складають дві основні групи :
1) працівники правоохоронних органів ( слідчі, дізнавачі, судді, оперативні працівники, експерти тощо);
2) потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачувані та особи, які можуть сприяти виявленню злочинної діяльності ( насамперед груп та угрупувань), а також родичі і близькі названих категорій.
У законодавстві ці групи конкретизуються по-різному. Так , у законі України « Про державний захист працівників суду та пра-воохоронних органів « від 23 грудня 1993 року, крім безпосеред-ньо виділених категорій, вказані працівники Антимонопольного комітету ( ст. 2 ) (1).
Про важливість захисту працівників правоохоронних органів свідчить світовий досвід боротьби з організованою злочинністю. У нашій практиці мали місце випадки, коли виникали труднощі при призначенні складу суду для розгляду кримінальних справ про особ-ливо тяжкі злочини.
Вже постала проблема анонімного провадження експертиз у зв'язку з необхідністю уникнення погроз та шантажу щодо експертів.
Особливу актуальність становить захист другої групи осіб. Л.Брусницин зазначає, що незахищеність потерпілих і свідків від протиправного впливу спонукає їх ( це цілком обгрунтовано) будь-як ухилятися від виконання кримінально-процесуальних обов'язків. (1) Основна різниця між спрямованістю впливу на ці групи осіб полягає в тому, що стосовно першої - мета - не дати будь-що здійснити, а до другої - не допустити надходження інформації або викривати її. У першому випадку, заляканого чи підкупного суддю можна замінити, а свідка або , тим більш потерпілого, як правило , замінити не можна. Не протиставляючи значення та важливість ( особливо життя ) осіб першої та другої груп, необхідно відмітити масовість пося-гань та впливу на учасників процесу з другої групи.
1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.
До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
До основних напрямів та заходів захисту належать :
а) правові ,що включають дві підгрупи:
-
кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);
-
кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);
б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо);
в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).
Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності).
По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
