KRIM (695890), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов'язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах суспільної (духовної) і матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі, комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки вони виникають в результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних і ідеальних відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види і структура відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його учасників та інших обставин.

Структура соціальної діяльності містить:

а) суб'єкт з його потребами;

б) мету, у відповідності з якою суб'єкт перетворює предмет;

в) об'єкт, на який спрямована діяльність;

г) засоби реалізації мети;

д) результат діяльності.

Діяльність — це здійснення суб'єктом певної фізичної або інте­лектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.

У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретич­ну і практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб'єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об'єкт діяльності. Але не завжди ідея суб'єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення об'єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою. Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.

Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид і характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб'єкта діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені організатор і виконавець злочину.

Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і нетрудова та різні її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну, суспільну.

• Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів.

У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої можуть мати ознаки адміністративних, цивільних, фінансових правопорушень. Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність — це посягання особи на об'єкти кримінально-правової охорони і об'єктивні умови, пов'язані з ними. Через це, діяльність являє собою акт зовнішньої дії суб'єкта. Тому ознаки діяльності, які складають об'єктивну сторону злочину,— місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і передусім потрапляють в поле зору слідчого на місці події.

Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи не можна порівнювати з простим фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені і відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл із зброї, треба виконати декілька операцій: дослати патрон у патронник, звести курок, прицілитись, натиснути на спусковий крючок. Проте це тільки частина руху, в діяльності їх значно більше, оскільки все складне дискретно. Звідси всякий рух треба розглядати як складне. Щоб пізнати будь-яку діяльність, тим більше побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості елементи руху. Виділення їх є одним із логічних прийомів розкриття структури діяльності та пізнання її суті.

Злочинна діяльність — це система обдуманих дій (бездій) суб'єкта, які викликають зміни в матеріальному середовищі (при­роді, суспільстві), і вважаються суспільне небезпечними і кримі­нальне караними.

Структура злочинної діяльності складається з таких елементів:

Суб'єкт

Засоби діяльності

Предмет злочинної діяльності

Сліди злочину

Суб'єкт злочинної діяльності — фізична особа, здатна діяти, вступати у взаємодію, проводити роботу і таким чином відображати себе. Суб'єкт злочину не просто фізична особа, він має бути осудним, усвідомлювати свої дії, вміти визначати мету, складати план її реалізації, мати відповідний вік.

Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засоби дістали назву знарядь праці. Це предмети, інструменти, механізми та їхні системи; тварини і живі істоти; речовини природного і синтетичного походження, які суб'єкт вміщує між собою і предметом праці для досягнення поставленої мети.

У структурі злочинної діяльності засоби вчинення злочину — це засоби "праці" злочинця, до яких належать не тільки матеріальні предмети, але й не матеріальні діяння, слова, мімічні рухи тощо. Знаряддя праці бувають пристосованими предметами та приладами, за допомогою яких виконується певна робота або ж дія (машина, інструмент, транспорт і і. д.) і не пристосованими (палка, камінь тощо).

Пристосовані засоби вчинення злочину на зорі криміналістики називали "злодійськими інструментами", на відміну від інструментів столярних, слюсарних, які, проте, можуть використовуватись для вчинення злочину, але які не можна назвати знаряддям учинення злочину.

Здійснюючи свою мету, злочинець діє на об'єкти посягання різними предметами, в тому числі і знаряддям праці, перетворюючи їх на засоби вчинення злочину, але не знаряддя (як це інколи буває). Такі звичайні речі, як кухонний ніж, стамеска, сокира називають знаряддям убивства, хоч це предмети інші за призначенням.

Розслідування багатьох злочинів розпочинається саме із засобів учинення злочину, якщо вони залишені на місці події.

Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне середовище людини, оскільки діяльність — це спосіб її буття, її здатність вносити зміни в дійсність. Тому природа є "універсальним" предметом всякої діяльності, в тому числі й злочинної.

Щодо криміналістики, то предмет злочинної діяльності (предмет злочину) можна уявити як кінцевий продукт, результат протиправної діяльності суб'єкта, перед яким опиняється слідчий на стадії порушення кримінальної справи.

Предмет злочинної діяльності треба відрізняти від такого кримінально-правового поняття, як "предмет злочину". Останній знаходиться у сфері суспільних відносин. Предмет злочинної діяльності — це об'єкт, з яким безпосередньо взаємодіє суб'єкт, але сам об'єкт (як самосприймаючий) не завжди є предметом злочину. При убивстві, згвалтуванні, заподіянні тілесних ушкоджень предметом безпосередньої злочинної діяльності є фізичне тіло людини, тим ча­сом як предметом злочину — життя, здоров'я і честь громадянина.

Предмет злочинної діяльності і взаємодіючі з ним об'єкти утворюють багатокомплексну систему. Якщо змінити властивості одного елемента системи, то в ній порушиться весь характер відносин. У зв'язку з цим законодавець у ряді випадків прямо вказує на предмет злочину, наприклад, контрабанди. Це — товари, історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини і таке інше.

Предмет злочинної діяльності і предмет злочинного посягання відрізняють від предмета злочину і засобів учинення злочину. Якщо предмет злочинної діяльності може бути предметом злочину, то знаряддя і засоби вчинення злочину знаходяться поза сферою суспільних відносин і такими не являються. Разом з тим застосування деяких з них при вчиненні злочину, приміром, вогнепальної і холодної зброї, являє собою кваліфікуючу ознаку, а виготовлення. зберігання, збування деяких засобів учинення злочину складають самостійний склад злочину.

Таким чином, предмет злочинної діяльності у криміналістичній інтерпретації являє фізичне тіло органічного або неорганічного по­ходження, яке перебуває у твердому, сипучому, рідкому і газоподібному стані, і зазнає на собі безпосередній вплив та відображає його механізм.

Сліди злочинної діяльності, або сліди, розглядаються в трьох планах: глобальному, загальному і частковому. В глобальному — це зміни у природній сфері і суспільстві, внесені суб'єктом злочинної діяльності. Вони являють собою матеріальні та ідеальні відбитки, наприклад, сліди екологічного злочину. Характер глобальних слідів залежить від багатьох факторів, соціальних умов і обставин. Щодо загального аспекту, то глобальні сліди потрібно розглядати як продукт соціальної діяльності взагалі і злочинної зокрема. У частковому аспекті, особливо в трасологічному, сліди злочинної діяльності є результатом контактної взаємодії слідоутворюючого предмета з матеріальним середовищем.

Сліди злочинної діяльності — це явні і неявні зміни, які призводять до порушень функцій людини, речей і відношень між ними. Більшість явних слідів одержується під час проведення огляду місця події, на підставі яких слідчим приймаються процесуальні рішення. Сліди злочинної діяльності одночасно можуть бути предметом злочину і безпосередньо предметом посягання, але переважно вони знаходяться поза сферою суспільних відносин. Це предмети матеріального середовища, в якому відбувається злочинна діяльність.

1. Теорія механізму вчинення злочину.

• Відображення в основі механізму вчинення злочину.

Відображення — фундаментальне філософське поняття і є загальною властивістю матерії. Воно притаманне всім об'єктам живої і неживої природи. Злочин — це специфічна діяльність суб'єкта в матеріальному середовищі. Тому її об'єкти, перебуваючи в орбіті подій злочину, відображають злочин і його суб'єктів.

Розкриваючи сутність відображення, його завжди пов'язують із взаємодією і повторенням, з внутрішньою здатністю матеріальних об'єктів пристосовуватись до дій і відповідним чином реагувати на них (В.Г.Афанасьев). Результатом такого реагування і пристосування об'єктів, що взаємодіють, є сліди-відображення, характер яких обумовлений їхнім рівнем організації. Всезагальна властивість матерії полягає в тому, що в конкретних умовах одна матеріальна система відтворена в специфічній формі сторони другої системи, взаємодіючи з нею. Результат цього процесу відтворення — "відбиток", фіксуючий особливості явища, яке відображається.

За формою і глибиною відтворення розпізнають відображення в живій і неживій природі та в суспільстві. Однак для кожної форми загальною закономірністю є те, що виникле відображення-слід є другим щодо предмета, яким відображається, і подібний до нього.

У неживій природі процес відображення відносно простий і за­вершується утворенням матеріальних слідів, наприклад, рук, ніг, транспортних засобів, які є відтворенням ознак самоутворюючого об'єкта в особливостях слідосприймаючого. Таке відображення інколи називають "пасивним", а результати його — елементарними слідами-відображеннями.

У живій природі відображення складніше, форми його неоднакові і залежать від рівня розвитку живих організмів. Найдосконалішим є відображення людиною, яка наділена свідомістю і мисленням. Таке відображення називають психічним, це складний процес взаємодії людей між собою і матеріальною дійсністю. Процес взаємодії відбувається на чуттєвому (органолептичному) рівні. Всі відчуття, які виникають у зв'язку із взаємодією, перетворюються в пам'яті людини на суб'єктивні образи об'єктивного світу. При цьому чуттєве і раціональне відображення виконують роль "інструментів" для вилучення і переробки інформації із матеріальних джерел при переході від живого до абстрактного мислення і від нього до практики (В.І.Ленін).

Чуттєве відображення викликає формування мислячого (ідеального) образу як джерела криміналістичної інформації. В цьому плані розслідування можна інтерпретувати як процес відображення на рівні людської свідомості ідеальних і матеріальних слідів злочину. Слідчий-дізнавач, суддя починають пізнання злочину з живого споглядання матеріальних змін в оточуючому середовищі і виявлення в цих змінах ознак складу злочину.

Дійсно, слідчий при огляді місця події відображає сліди вимірювань, оцінює їх, складає єдину картину події злочину. Під час допиту потерпілого або свідка-очевидця слідчий відображає у свідомості подію злочину, трансформує її в форму для доказування, наприклад, фіксує в протоколі, складає суб'єктивний портрет і схему місця події, тобто закріплює їх матеріально.

Характеристики

Список файлов реферата