Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

1. Зв'язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку із приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять висячим у зашморгу, то обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї — странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу — утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і т. ін. Разом з тим виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими і їх знаходження вимагає використання технічних засобів.

2. Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають "почерком злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, АБД, що використовуються для розслідування злочинів.

3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність зло­чинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об'єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв'язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і пе­ребіг явищ, які пов'язані із злочином, характеризуються суб'єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб'єктів:

— таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об'єкт, час, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;

— рекогносцировка місця вчинення злочину — це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам'ятали злочинця. При розслідуванні по "гарячих" слідах ці обставини треба мати на увазі;

— раптовий від'їзд, зміна зовнішності і місця проживання, ро­боти тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від'їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Але слідча і судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);

— нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльності злочинця, встановлення яких складає тільки одну частину розслідування. Другу частину створює діяльність слідчого, яка полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані — це рух інфор­мації і підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, в тому числі правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей процес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передачу інформації адресату. У кримінальному процесі, стосовно процесу доказування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів, як діяльність, складається з таких процедур:

а) пошуку джерела інформації, тобто таких об'єктів, які "були присутні" на місці події і причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідинно- та газоподібні тіла;

б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступної для його сприйняття об'єктами доказування;

в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища, його індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії;

г) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів і технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.

Дослідження джерел інформації підлягають певним зако­номірностям і охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб'єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надати суб'єктам можливість ознайомитись з джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).

Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.

Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад, за суб'єктами застосування — засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.

Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію — сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв'язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).

Сучасна криміногенна ситуація, що склалася, перетворилась "в найбільш небезпечне соціальне зло, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави". Завдання правоохоронних структур — забезпечити розбудову і становления молодої незалежної держави Україна, створити умови — правове середовище для вільного користування громадянами правами і свободами, гарантованими конституцією.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Од­нак вона своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільствознавчих та природничих наук, які так чи інакше, займаються вивченням злочинності.

Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних) задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.

Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких за­дач належать:

1) подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, що грунтуються в механізмі вчинення злочину, виникнення джерел доказової інформації, які є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження і попередження злочинів;

2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних реко­мендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;

3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та попередження того, що готується;

4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, розробка на їх основі головних напрямів криміналістичної діяльності;

5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і мето­дичних основ попереднього та судового слідства;

6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для за­безпечення прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.

Часткові завдання криміналістики — динамічні, вони змінюють­ся залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити пекучим потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу, визначаються стосовно тих напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Наприклад, підсилення боротьби з організованою злочинністю, внесло до порядку денного створення нових структурних підрозділів, розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема, використання як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису. Тому розробка спеціальних засобів звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації — все це є конкретними сучасними завданнями криміналістики.

1. Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.

1. Злочинність у системі соціальної діяльності.

• Злочин як різновидність соціальної діяльності.

Матеріалістична діалектика складає теоретичний фундамент ме­тодології часткових наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики заведено називати загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв'язків, термінів і понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших часткових учень.

Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і досягнень суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.

У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб'єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.

Продовжуючи думку, треба підкреслити, що все більшого мето­дологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем кримінальної і криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія механізму вчинення злочину (Р.С.Бєлкін), теорія криміналістичної діагностики і прогностики (П.Д.Біленчук), криміналістична теорія спілкування (В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н.І.Клименко, В.К.Лисиченко, А.О.Фокіна, В.А.Образцов), теорія криміналістичної інформатики (П.Д.Біленчук, Л.І.Громовенко, В.Г.Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Все це справедливо стверджує, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.

Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних і ідеальних слідів у світлі діяльності суб'єкта злочину.

У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід пов'язаний з історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності і розвитку суб'єкта. Включаючи при цьому виникнення злочинного наміру; розвиток і формування мети; складання плану і моделі бажаного результату; дослідження фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.

Діяльнісний підхід пов'язаний з інформаційним, оскільки засоби криміналістичної техніки і тактики під час їхньої реалізації виконують функції збирання, дослідження і використання доказів у кримінальному судочинстві. Внаслідок цього однією із сторін процесу розслідування є інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність суб'єктів кримінального процесу.

Зрештою, у криміналістиці діяльнісний підхід зумовлений суттю і поняттям у кримінальному праві. Злочин — це передбачене кримінальним законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його економічну основу, приватну власність, конституційні права і свободи громадян, а також інші діяння, що посягають на суспільний правопорядок і громадську безпеку.

• Криміналістичне поняття діяльності.

Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність". Отже, поняття "діяльність" обумовлене обов'язковою присутністю суб'єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає "спосіб буття", тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.

Характеристики

Список файлов реферата