risk (693350), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

точки зрения практически все активные операции банков можно рассматривать в качестве инвестиций. В этой связи, чтобы избежать путаницы в терминах, под инвестиционными банковскими операциями понимаются те из них, в которых банки выступают в роли "инициаторов вложения средств" (в отличие от кредитных операций, где инициатива в получении средств исходит со стороны заемщика).

В более узком смысле под инвестиционными операциями банков понимаются вложения средств в ценные бумаги. Таким образом, при инвестиционных операциях банк является одним из множества кредиторов, в то время как при кредитных операциях банк обычно, хотя далеко и не всегда,

выступает в роли единственного кредитора.

Основное содержание инвестиционной политики банка составляет определение круга ценных бумаг, наиболее пригодных для вложения средств,

оптимизация структуры портфеля инвестиций на каждый конкретный период

времени.

При этом часть банков (главным образом средних и мелких) осуществляют инвестиционные операции, не руководствуясь каким-либо заранее составленным и одобренным планом. Есть банки, где служащие, занимающиеся инвестиционной деятельностью, руководствуются официально утвержденными руководством банка установками в отношении инвестиционной политики. При этом совет банка по крайней мере один раз в год вносит в нее определенные изменения с учетом складывающейся конъюнктуры рынка.

В любом банковском учреждении, независимо от страны местонахождения, как при осуществлении кредитных, так и инвестиционных операций главное внимание уделяется проблеме ликвидности баланса и контролю за предельными показателями выдачи ссуд. При этом общие цели и "правила игры" в основном одинаковы, разница заключается в технике организации и осуществления операций. Аналогичны и проблемы, с которыми сталкиваются банки при осуществлении инвестиционных операций. Вместе с тем существует достаточно разнообразный набор приемов и мер, используемых для их разрешения.

Якісне проведення комерційними банками активних операцій неможливе без здійснення ними інвестиційної діяльності .

Інвестиційні операції комерційних банків – це вкладення банками коштів у інвестиційні цінні папери, їх ще називають портфельними інвестиціями [21,c.11].

Портфельні інвестиції лише частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, вкладення коштів у цінні папери передбачає :

а) досягнення ліквідності ;

б) одержання доходу ;

в) зростання вкладень ;

г) збереження коштів ;

д) мінімізацію банківських ризиків.

Досягти банкам усіх цілей одночасно неможливо, необхідно знайти компромісне рішення , з’ясувати що для банку на даний час є пріоритетним, а що – другорядним. Так наприклад, комерційні банки як інституційні інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери, можуть сформувати вторинні ліквідні резерви для поліпшення своєї ліквідності і ця мета для них буде настільки важливою , що на ринку цінних паперів банки встановлюватимуть таку ціну на свої фінансові активи, аби якнайшвидше їх конвертувати в готівку, незважаючи на інші цілі інвестування.

Збереження вкладених коштів знову ж таки досягається за рахунок зменшення дохідності паперів та зменшення капіталу. Найнебезпечніше вкладати кошти в облігації державних позик , у муніціпальні облігації, в акції фінансово стійких фірм, оскільки такі цінні папери забезпечені державними ресурсами чи багатством фірми. Їх дохідність не дуже велика, оскільки досить висока купівельна ціна у зв’язку із значним попитом на них.

Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фирм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.

Стосовно примноження капіталу, то суттєве його зростання можливе у власників звичайних (простих) акцій економічно стійкихакціонерних компаній. Дивіденди тут невисокі, але капітал інвестора зростатиме.

Сукупність придбаних банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами та призначенням, називається портфелем цінних паперів (інвестиціним портфелем).

Банківські портфелі цінних паперів класифікують залежно від мети вкладень (рис. 4)

Банківські портфелі цінних паперів

портфель цінних паперів на продаж

портфель цінних паперів на інвестиції

портфель пайової участі

портфель вкладень у дочірні компанії

Рис.4 Класифікація банківських інвестицій [13,c.11]

1. РИСК И ЛИКВИДНОСТЬ ИНВЕСТИЦИЙ

Інвестиційні операції підлягають ризикам, які можна поділити таким чином:

а) зовнішні;

б) ринкові;

в) ризики формування інвестиційних портфелів.

До зовнішніх ризиків відносять: політичні, що спричинені нестійкою політично-економічною ситуацією в країні; та соціальні, що пов’язані з нестійкою соціальною ситуацією.

Із виходом країни з кризи в цілому інвестори можуть очікувать пониження зовнішніх ризиків.

Ринкові ризики розподіляються на :

а) кредитний (діловий) ризик – пов’язаний з тим, що емітент, який випустив боргові цінні папери, опиниться в скрутному фінансовому становищі. Погіршення фінансового стану емітента ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі та в установлені строки і сплатити нараховані проценти, а також спроможність повернути власникові пайового цінного паперу частину капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов’язання за цим папером;

б) інфляційний ризик – ризик того, що при високій інфляції доходи інвесторів не зможуть перекривати швидке знецінення вкладених інвестиційних коштів;

в) процентний ризик – це ризик втрат, що можуть мати інвестори чи емітенти у зв’язку із зниженням процентних ставок на ринку. Зниження ринкової вартості цінних паперів унаслідок зміни ринкової норми дохідності змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладів;

г) відкличний ризик виникає для інвестора тоді, коли емітент відкликає свої відкличні цінні папери раніше, аніж інвестор отримає від них очікуваний дохід ;

д) ризик ліквідності – ризик, пов’язаний із можливістю втрат при реалізації цінних паперів у зв’язку із зниженням їх привабливості й можливості швидкої реалізації.

Ризики формування інвестиційного портфеля можуть очікувати інвестора, якщо він бажатиме виконати всі цілі інвестування одночасно – досягти ліквідності, дохідності, безпечності вкладень, зростання його капіталу [16,c.41].

До методу управління інветиційними ризиками відноситься диверсифікація вкладень, тобто формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів і паперів, які мають різний рівень якості; підтримка ступінчастої (сходинкової) структури портфеля – кошти так вкладаються в цінні папери, щоб у майбутньому кожного поточного року закінчувався термін погашення деякої частини вартості цінних паперів, тоді сума одержаних коштів від погашення реінвестуватиметься в цінні папери з максимальним терміном погашення.

Для зменшення ризиків при інвестуванні в цінні папери застосовують також стратегію “ штанги ”.У цьому разі суттєва частина інвестиційного портфеля складається із довгострокових зобов’язань, зрівноважених короткостроковими паперами при відсутності середньострокових.

Якщо прогнози на ринку цінних паперів вказують на зниження довгострокових процентних ставок, то банки здійснюють купівлю довгострокових цінних паперів. При зменшенні короткострокових процентних ставок доцільно вкладати кошти в короткострокові зобов’язання, увесь час при цьому зрівноважуючи інвестиційний портфель за строками.

Однак найсуттєвішими методами управління інвестиційними ризиками для комерційних банків є дотримання ними економічного нормативу інвестування, який не повинен перевищувати 50 % власного капіталу банків, та створення резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у раз погіршення фінансового стану емітента цінного папера, унаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами формується в разі зниження їх ринкової вартості нижче рівня балансової вартості. Резерв для портфеля цінних паперів на продаж створюється за окремими групами цінних паперів, а для цінних паперів на інвестиції – на весь портфель цінних паперів.

При розрахунку резерву береться до уваги тільки балансовий портфель цінних паперів, крім деривативів цінних паперів, цінних паперів власної еміссії, врахованих векселів тощо. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що є у портфелі банку: на продаж – 15 і більше робочих днів та на інвестиції – 30 і більше робочих днів.

Для цілей резервування визначено чотири категорії класифікації цінних паперів, що базуються за факторами наявності чи відсутності активного ринку для певного типу цінних паперів (рис.5)

Наявність ринку

Категорія 3

Цінні папери в портфелі банку на інвестиції, що мають активний ринок

Категорія 1

Цінні папери в портфелі банку на продаж, що мають активний ринок

на інвестиції на продаж

Категорія 4

Цінні папери в портфелі банку на інвестиції, що не мають активного ринку

Категорія 2

Цінні папери в портфелі банку на продаж, що не мають активного ринку

Відсутність ринку

Рис. 5 Класифікація портфелів цінних паперів банку

для створення резерву [14,c.24].

Залежно від категорії цінного папера застосовується різна методика визначення ринкової вартості, яка має бути затверджена внутрішнім банківським положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами. І хоча, відповідно до принципу послідовності облікової політики, зміна методики, як правило, не допускається, враховуючи поточну ситуацію на фондовому ринку України, банк може, як виняток, змінювати методику визначення ринкової вартості цінних паперів.

Найбільш розвиненими об’єктами інвестування в цінні папери виступають акції та облігації. Акції характеризуються такими видами вартості, як номінальна, емісійна, балансова, курсова і ліквідаційна.

а) номінальна вартість – це ціна, вказана на бланку акції;

б) емісійна вартість – це ціна, за якою здійснюється продаж акцій на первинному фондовому ринку

в) балансова вартість – це ціна, що дорівнює частці власного капіталу емітента, яка припадає на одну акцію;

г) ліквідаційна вартість – це ціна, що може бути визначена в момент ліквідації підприємства - емітента;

д) курсова вартість – це ціна, за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів.

За ступенем ризику цінні папери можна умовно поділити (рис.6) :

Очікуваний

доход

Звичайні

акції

Нерухомість

та інша реальна

Привілейовані власність

акції Конвертовані

цінні папери

Ощадні

сертифікати Облігації

Державні зобов’язання Ризик

Рис. 6 Шкала відповідності доходу і ризику банківського інвестування [5,c.6]

За норму ризику державних цінних паперів як правило приймається його дуже низький рівень або й навіть відсутність фактора ризику. Це самі надійні активи з точки зору ризику та ліквідності , хоча за це треба заплатити низьким рівнем прибутковості.

Рівень ризику вкладеннь в ощадні сертифікати невеликий і дорівнює середньоринковому показнику ризику.

Характеристики

Список файлов реферата