1085 (693340), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

ПУМБ, М.Донецьк .............................................. 53,3 (657,71)

"Приватбанк", м. Дніпропетровськ .................... 55,5 (378,88)

АВАЛЬ, м. Київ .................................................... 35,6 (121,16)

Для аналізу ефективності роботи банку застосовують також показники чистої відсоткової маржі та чистого спреду (спред прибутку).

Чиста відсоткова маржа ЧВМ визначається як відношення різниці між доходами від відсотків ВД і витратами за відсотками ВВ до активів А банку, %:

ЧВМ = (ВД - ВВ) / А * 100. (2.3)

(Розрахунок ЧВМ для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Чиста відсоткова маржа може обчислюватися щодо працюючих або за­гальних активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають за доцільне знаменником цього показника брати активи, які приносять доход. Такий підхід базується на тому, що чистий відсотковий прибуток потрібно порівнювати лише з тією частиною активів, Яка генерує сукупні доходи банку. Згідно з інструкцією Національного Банку України (НБУ) від ЗО грудня 1996 року № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" чиста відсоткова маржа обчис­люється щодо загальних активів банку. Пропонований метод обчислення має на меті оптимізувати співвідношення працюючих та непрацюючих ак­тивів банку, оскільки активи, за якими не отримується доход, значно знижують показник чистої відсоткової маржі.

Чистий спред ЧС є традиційним показником прибутковості банку і визначається як різниця між середньозваженими відсотками за активами та за пасивами банку, %:

ЧС = ВД / ВА * 100 - ВВ / ВП * 100, (2.4)

де ВА — активи, які приносять відсотковий доход;

ВП — пасиви, за якими виплачуються відсотки.

(Розрахунок ЧС для АППБ “Аваль” у Таб. 3,4,5 див. Додатки).

Одним з головних напрямків роботи менеджменту банку є зростання розглянутих показників прибутковості. Іншим не менш важливим напрям­ком діяльності є зниження ризику банківських операцій.

Загалом ризик визначається ймовірністю того, що якась подія не відбудеться. Наприклад, якщо ймовірність повернення грошей, вкладених у банк, становить 0,98, то ризик неповернення — 0,02, або 2%. Величина ризику оцінюється за допомогою методів статистики, теорії ймовірностей, експертних оцінок та практичного досвіду.

Ризики притаманні будь-якій діяльності, але банківська справа характеризується вищими рівнями ризиків порівняно з іншими видами бізнесу. У процесі управління банківськими ризиками слід керуватися такими правилами:

• банкіри, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима, знають намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці;

• ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов'язані з ризиком Їхніх клієнтів;

• рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;

• усі види ризиків взаємопов'язані.

Ризиками можна і потрібно свідомо управляти. Мета процесу управління полягає в обмеженні чи мінімізації рівня ризику. Процес управління ризиками складається з трьох основних етапів:

1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2) обчислення величини ризику за допомогою кількісних методів;

3) мінімізація ризиків використанням відповідних методів управління.

Вибір методу управління залежить від особливостей та причин виник­нення кожного виду ризику.

Для банківської діяльності найбільш значними видами ризиків є кредитний, валютний та інвестиційний, ризик зміни відсоткових ставок на ринку, ризик незбалансованої ліквідності і т. ін. Банки можуть І повинні свідомо брати на себе певні ризики, оскільки повністю уникнути всіх ри­зиків неможливо. Але рівень ризику, на який наражається банк, потрібно тримати під постійним контролем. Питання про прийнятний або допусти­мий рівень ризику має вирішуватися керівництвом банку згідно з прийня­тою внутрішньою політикою та стратегією.

С фера управління банківськими ризиками не є автономною, тому рішення стосовно допустимих рівнів ризиків необхідно приймати у взаємозв'язку з іншими напрямками діяльності менеджменту, і зокрема — з управлінням прибутковістю банку. Як відомо, між рівнем ризику і рівнем прибутку існує пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток.

Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед менеджментом кожного банку.

Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна вирізнити дві основні моделі управління банком. Перша модель максимізує прибуток П при обмеженні рівня ризику Р установленням максимально допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами і зобов'язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.

У другій моделі управління цільовою функцією є мінімізація ризику, а обмеженням — вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий П'. Така модель використовується, якщо рівень чистого прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов'язаннями та стратегій хеджування ризиків.

3 Вдосконалення процентної політики комерційного банку

1. Загальні положення

Розвиток та вдосконалення діяльності фінансових ринків, перетворення їх на світові ринки, інтенсивне впровадження сучас­них засобів зв'язку та інформаційних систем спричинилися до того, що мінливість і непередбачуваність стали основними характеристи­ками відсоткових ставок. Якщо ризик ліквідності зменшується за­вдяки можливостям, які надає розвинений фінансовий ринок, то ри­зик зміни відсоткових ставок на цьому ринку, навпаки, значно зростає. За умов, коли відсоткові ставки можуть змінюватися що­хвилини, ризик відсоткових ставок став головним банківським ризиком. Серед усіх видів ризиків, з якими стикаються банки, не знайдеться такого, аналізу і контролю якого приділялося б стільки уваги в міжнародній банківській практиці останніх років, як ризику зміни відсоткових ставок.

Критичний рівень ризику зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду своєї дії може перевищити середню відсоткова ставку за активами, що призведе до збитків банку.

Закономірно постає запитання: чи можна повністю уникнути відсоткового ризику? Теоретично — так, якщо активи повністю збалансовані з пасивами як за строками, так і за розміром. Проте на практиці досягти такої відповідності майже неможливо. Отже, банки постійно наражаються на відсотковий ризик. Через це потрібно весь час контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом. Управління відсотковим ризиком може здійснюватись за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань — один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що і відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності. Основни­ми параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою ба­лансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Розглянемо вплив строків на показники прибутковості та відсот­ковий ризик банку, коли елімінується вплив такого параметра, як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні. Сутність прийо­му полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за розміром коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення кош­тів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізую­чи відсотковий ризик. Застосовується при другій моделі управління банком.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним під­ходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни відсоткових ставок. Використання за­значеної стратегії базується на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини відсоткових ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути корот­шими за строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження відсоткових ставок, і навпаки: строки виконання зо­бов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дозволяє максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов'я­заним із невизначеністю зміни відсоткових ставок. Якщо прогноз стосовно відсоткових ставок не виправдається, то можливі збитки.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ринкових ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

3.2 Застосування ГЕП - менеджменту

У процесі управління активами та зобов'язаннями з ме­тою встановлення контролю над рівнем ризику відсоткової ставки всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи — чутливі до змін відсоткової ставки та нечутливі до таких змін. Для визначення чут­ливості весь часовий горизонт, протягом якого банк застосовує зба­лансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поді­ляють на ряд періодів. Тривалість таких часових інтервалів вибирається довільно, наприклад згідно з прогнозованими момен­тами зміни відсоткових ставок на ринку (здебільшого 90 днів). Структура балансу вважається фіксованою в межах кожного інтер­валу, що дозволяє керувати співвідношеннями обсягів різних видів активів і зобов'язань, елімінуючи вплив такого параметра, як час.

Актив чи пасив є чутливим до змін відсоткової ставки, якщо має такі характеристики:

• дата перегляду плаваючої відсоткової ставки міститься в зафік­сованому інтервалі часу;

• строк погашення настає в цьому інтервалі;

• термін проміжної або часткової виплати основної суми місти­ться в розглядуваному інтервалі;

• зміна базової ставки (наприклад, облікової ставки НБУ), по­кладеної в основу ціноутворення активу чи зобов'язання, можлива або очікується протягом цього самого часового інтервалу І не конт­ролюється банком.

До нечутливих активів та зобов'язань відносять такі, доходи та видатки за якими протягом аналізованого періоду не залежать від зміни відсоткових ставок на ринку.

Геп (GАР — розрив, дисбаланс) визначається як різниця між ве­личиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величи­ною чутливих зобов'язань ЧЗ у грошовому вираженні:

GАР=ЧА-ЧЗ (3.1)

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (ЧА > ЧЗ), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (ЧА < ЧЗ). Зба­лансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. При нульовому гепі маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, відсотко­вий ризик — мінімальним, проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок стає неможливим. І додатний і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок згідно з таким правилом:

• якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

• якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок мар­жа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюю­ться ставки. Головне — щоб геп відповідав тому напряму руху ста­вок, який принесе підвищений прибуток.

Проте потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться неправильним або не справдиться, то це може призвести до зниження маржі і навіть до збитків. За на­явності гепу ймовірність фінансових втрат така сама, як і ймовір­ність одержати додаткові прибутки.

Геп — це міра відсоткового ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, до­датний чи від'ємний геп має банк, чим більший розмір (абсолютна величина) гепу, тим вищий рівень відсоткового ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється маржа. Збільшення чи зменшення маржі залежить від знака гепу («плюс» чи «мінус»), а також від то­го, зростатимуть чи спадатимуть відсоткові ставки на ринку.

Темпи зниження показників прибутковості залежать як від вели­чини зміни відсоткових ставок, так і від розміру гепу. Якщо прогно­зується зниження ставок, то менеджментові банку необхідно зміни­ти структуру балансу І перейти від додатного гепу до нульового, завдяки чому вдасться звести до мінімуму відсотковий ризик. Пере­хід від нульового до від'ємного гепу в разі зниження ставок забез­печить підвищення рівня прибутковості, але супроводжуватиметься підвищеним ризиком.

Головне завдання менеджменту банку під час управління гепом — досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Отже, необхідною умовою використання зазначеного підходу до управління банком є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) та пе­редбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад через нестабільність еко­номічної ситуації, менеджментові банку безпечніше застосувати стратегію нульового гепу, значно знизивши завдяки цьому відсотко­вий ризик.

Показники гепу легко розрахувати, якщо відомі характеристики потоку грошових коштів кожного фінансового інструмента, викори­стовуваного при формуванні активів та зобов'язань банку. Геп до­зволяв контролювати розмір відсоткового ризику протягом розгля­дуваного проміжку часу, а також оцінювати можливі зміни маржі банку.

3.3 Метод кумулятивного ГЕПу

Розрахунок кумулятивного гепу дає змогу не лише аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент ча­су (статичний аналіз), а й водночас враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Для цього в кожному з інтервалів, на які поді­лено досліджуваний період (часовий горизонт), зіставляються чут­ливі активи та зобов'язання й обчислюється розмір гепу. Алгебраїч­на сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. Отже, кумулятивний геп — це різниця між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом часового горизонту можуть бути переоцінені.

Характеристики

Список файлов реферата