1085 (693340), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

• ризики зовнішні і внутрішні для банку, у тому числі пов'язані із здійсненням визначеної банківської операції або клієнтом;

• агресивність банку ( чи переслідує банк цілі росту або зміцнення власних позицій на ринку)

• конкуренція ( по яких категоріях позичок банк вважає доцільним для себе конкурувати з іншими банками й іншими конкурентами при визначенні ціни на свої операції і послуги);

• категорія клієнта ( чи орієнтований банк на розвиток відношень із клієнтом; одержання прибутку від угоди; наявність цінової політики по позичках і рівень диференціації процентних ставок для постійних і потенційних клієнтів)

• прибутковість (більшість зарубіжних банків установлюють цільові рівні прибутковості, звичайно як рентабельність капіталу (RОЕ) і рентабельність активів (RОА). Причому зв'язок клієнта з банком розглядаються в комплексі, а не кожна конкретна послуга клієнту окремо, тому що кредитну маржу можна різко скоротити, якщо клієнт приносить банку значний прибуток, наприклад, у формі прибутків по валютних операціях, акредитивам, зобов'язанням і гарантіям. Для цих цілей і ведеться картотека кредитної інформації - надійна, ефективна система обліку відношень із кожним клієнтом);

• вартість ресурсів (кожен кредитний працівник банку повинен бути поінформований про вартість ресурсів для банку або базову ставку, що можна визначити як середньозважену ставку, виплачену по всіх джерелах коштів, включаючи вартість страхування депозитів, резервні вимоги в центрального банку, і вартість усіх непроцентных витрат, пов'язаних із мобілізацією коштів, наприклад, накладні, адміністративні витрати, маркетинг і інші. Визначення ціни засновано на цій базовій ставці, хоча для деяких позичок може бути використана гранична ставка;

• гнучкість ціни по кредитам і депозитам. На додаток до нових інструментів, банк повинен пропонувати клієнтам нові банківські продукти, що характеризувалися б розмаїтністю видів із погляду структури, термінів і визначення ціни (у межах установлених норм залучення коштів і принципи кредитної політики).

1. Аналіз процентної політики комерційного банку “Аваль”

2.1 Аналіз динаміки та структури процентних доходів та процентних витрат

Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами додержує банк, перед менеджментом неминуче постає важливе питання: чи мають величина та структура зобов'язань впливати на напрямки розміщення активів?

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управлінні структура зобов'язань не впливає на вибір напрямків розміщенні активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку — визначити пріоритетні напрямки розміщення активів, що розглядаються як незалежна величина.

Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота і доступність його практичного застосування, а головним недоліком —виникнення проблем з ліквідністю. Ризик ліквідності зростає, якщо зв'язки між активами та зобов'язаннями не враховуються. Намагаю­чись вибрати найбільш прибуткові напрямки вкладення ресурсів, банк може видати довгострокові кредити, які фінансуватимуться за рахунок короткострокових депозитів. Така трансформація з вели­кою ймовірністю призводить до підвищення рівня ризику ліквідності.

Якщо менеджмент банку вирішить застрахуватися від підви­щення рівня ризику ліквідності і з цією метою розглядатиме високоліквідні активи як пріоритетний напрямок розміщення коштів, то йому доведеться відмовитися від одержання максимально можливо­го прибутку для акціонерів банку.

Альтернативний підхід до управління структурою активів та зо­бов'язань банку базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними ви­дами таких джерел та напрямками використання ресурсного потен­ціалу. Частина ресурсів, яка сформована за рахунок мінливих дже­рел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з відно­сно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання об­лігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за розмірами сум та строками різних видів зобов'язань і приводити у відповідність до них структуру ак­тивів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає вельми трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недолі­ком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не Існує відповідного джере­ла фінансування. Перевага розглядуваного методу полягає у зни­женні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в лікві­дних засобах у будь-який час може бути передбачена.

Метод поділу джерел фінансування набув значного практичного поширення в період керування банками через пасиви. Установлення контролю над структурою та стабільністю зобов'язань дозволяє формувати депозитну базу згідно з потребами щодо проведення ак­тивних операцій. З розвитком фінансових ринків головна перевага методу поділу джерел, яка полягає в зниженні ризику ліквідності, втратила своє значення. Банки дістали можливість у будь-який час залучати ліквідні кошти на міжбанківському ринку.

Останніми десятиріччями в міжнародній банківській практиці застосовується інтегральний метод управління, який включає мето­ди об'єднання та поділу джерел фінансування і забезпечує більшу гнучкість при управлінні активами та зобов'язаннями банку.

Для аналізу процентної політики комерційного банку нами було вивчено ряд інструктивного матеріалу, а також баланс, фінансові звіти банку та окремі документи, що включають звітність кредитного комітету, депозитного та інших відділів, що займаються робочими активами та залученням ресурсної бази банку.

Для початку нами було розглянуто динаміку процентних доходів та процентних витрат комерційного банку (див. Таб. 1 Додатків). Так у 2000р. в порівнянні з 1998р. процентні доходи АППБ “Аваль” зросли 172 748 тис. грн., причому якщо в 1999р. в порівнянні з 1998р. доходи зменшились на 11 964тис. грн., то у звітному році в порівнянні з 1999р. вони зросли 184 712тис. грн., що свідчить про активну роботу на ринку надання кредитів та інших активних операцій комерційним банком “Аваль”.

Якщо ж порівняти темпи росту процентних доходів по роках, то можна помітити, що в 1999р. процентні доходи 98% від того ж показника 1998р., тобто зменшились на 8%, в той час як у 2000р. вони склали 235% від рівня 1999р, та 216% від рівня 1998р., що більше на 135% та 116% відповідно. Отже ми можемо прослідити початкове зниження процентних доходів у 1999р, а потім різкий підйом у 2000р., найімовірніше це було викликано кризою 1998р, і лише у 1999р. банківська система потрошку почала оговтуватись та набирати могутності та перейти у 2000р. вже на “повному ходу”.

Також проаналізувавши в структурі процентних доходів зміни її складових можна відмітити схожу лінію, тобто у 1999р. в порівнянні з 1998р. майже всі складові мають від’ємне абсолютне відхилення (окрім гарантій отриманих – що лише підтверджує наші здогадки) – внаслідок спаду темпів економічного розвитку, і одночасно ми бачимо різкий підйом 2000р., який нівелює падіння попереднього року і до цього ж дає значний приріст в абсолютному виразі в порівнянні з 1998р.

То ж перейдемо до розгляду процентних витрат. Як видно з даних таблиці тенденції процентних доходів перекинулась на процентні витрати, що легко пояснюється, адже при зменшенні темпів кредитування потреба у ресурсах різко спадає, і навпаки при зростанні відбувається бум по залученню ресурсів (у нашому випадку – адже відбулося різке збільшення об’ємів кредитування та інших активних операцій). Так у 1999р. в порівнянні з 1998р. відбувається зменшення процентних витрат на 22 167 тис. грн. або на 33%. Цей же показник різко зростає у 2000р. на 101 153тис. грн., або на 229%, що дає абсолютний приріст у 78 986тис. грн. чи на 119%.

Між іншим темп приросту процентних доходів та процентних витрат 2000р. в порівнянні з 1998р. майже співпадає 116% до 119%, що ще раз підтверджує паралельний розвиток ресурсної бази та динаміки активних операцій комерційного банку.

Що ж стосується показника чистого процентного доходу, то він постійно зростає, причому чітко прояснюється тенденція до збільшення темпів приросту. На основі лише цих даних не можна зробити висновок добре це чи погано для банку, адже потрібно врахувати ще ряд факторів, чим ми і займемося в наступному підрозділі.

Що стосується структури доходів та витрат АППБ “Аваль”, то на основі Таб. 2 (див. Додатки) можна зробити певні висновки.

Безперечно у будь-якому банку процентні доходи повинні переважати в загальному обсязі доходів, як це є й у “Авалі”, причому доля процентних доходів у 1999р. зменшилась в порівнянні з 1998р. на 14,4%, це сталося внаслідок падіння ділової активності на ринку кредитних ресурсів та переходу до інших джерел прибутку. 2000р. в свою чергу приніс деяке зростання долі процентних доходів, в зв’язку з загальним ростом всіх доходів та зокрема певної активізації ринку кредитних операцій.

Аналізуючи структуру витрат хотілося б відмітити не досить вдалий менеджмент з цього боку у банку, оскільки доля процентних витрат, які як правило приносять основну частину процентних доходів банку, майже вдвічі менша долі процентних доходів і складає за 2000р, 1999р. та 1998р. відповідно 34,0%, 28,0% та 45,8%. Однак той факт, що АППБ “Аваль” є багатофілійна установа, тому несе додаткові видатки (постійні) у порівнянні з локальними банками, дещо підвищує ефективність роботи менеджерів комерційного банку, також хотілося б відзначити досить слабкий показник відношення абсолютних доходів до абсолютних витрат – за виключенням 1999р. він дуже близький до 1.

2.2 Розрахунок окремих показників діяльності банку

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту. Водночас найвиразнішим показником роботи Компанії чи фірми є ринкова ціна її акцій. Адже саме цей показник відбиває ринкову оцінку діяльності будь-якої юридичної особи. Якщо вартість акцій не підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і нега­тивних наслідків.

Усе щойно сказане стосується й банків. Переважна більшість банків є акціонерними, і власники їх зацікавлені в зростанні вартості акціонерного капіталу і відповідного доходу. Головний принцип банківського менеджменту полягає ось у чому: максимізація вартості акціонерного капіталу банку розглядається як ключове завдання І пріоритетний напрямок діяльності менеджерів.

Вартість акціонерного капіталу банку залежить від двох основних чинників — чистого прибутку та рівня ризику банківських операцій. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат в майбутньому або знижується рівень ризику, який бере на себе банк. Менеджери можуть працювати як над збільшенням Майбутніх доходів банку, так І над зниженням ризиковості операцій чи спрямовувати зусилля на виконання обох завдань одночасно для того, аби підняти вартість акцій банку.

Якщо для компаній ринкова вартість акцій є найкращим показником їх діяльності, то для банків такий метод оцінювання іноді не досить точний та надійний. Це пояснюється недостатнім рівнем активності проведення опе­рацій з банківськими акціями як на міжнародних, так і на національних ринках. Тому для оцінювання рівня прибутковості банку поряд з ринковою вартістю акцій застосовуються відносні показники прибутковості. Найважливішими з них є прибутковість капіталу (RОЕ) та прибутковість активів (ROА). Прибутковість активів визначається відношенням чистого прибутку після оподаткування ЧП до середньої вартості активів А:

ROA = ЧП / А (2.1)

Прибутковість активів у % деяких українських банків порівняно із середнім значенням для банків США характеризується так:

Банки С Ш А.........................................................................1,14

"Металург", м. Запоріжжя ................................................24,65

АЖІО, м.Київ....................................................................19,52

"Укрнафтогазбанк", м. Київ .............................................16,66

ПУМБ, м. Донецьк ............................................................13,31

ЗУКБ, м. Львів ...................................................................10,71

АВАЛЬ, м. Київ ...................................................................5,15

Прибутковість капіталу — це відношення чистого прибутку після оподаткування до капіталу К банку:

ROA = ЧП / К (2.2)

Для українських банків показник прибутковості капіталу може визначатись як щодо статутного фонду (Прибуток / Статутний фонд * 100) , так і щодо власних коштів банку (Прибуток / Власні кошти * 100). Прибутковість капіталу у % відповідно щодо власних коштів та щодо статутного фонду (значення в дужках) деяких українських банків порівняно із середнім значенням для банків США характеризується так:

Банки США ........................................................ 14—18

"Укрсоцбанк", м. Київ ........................................ 41,5 (981,01)

"Ощадбанк", м. Київ ........................................... 26,9 (755,23)

Характеристики

Список файлов реферата