Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

а) аналізу кредитоспроможності клієнта банку;

б) надання переваги мінімальному рівневі ризику (банк повинен надавати лишень ті позики, щодо яких у нього немає сумнівів у їх погашанні за номінальною вартістю);

в) визначення плати за ризик (класифікація позик в залежності від рівня ризику, визначення ціни кредиту у відповідності до необхідності покриття ризику);

г) використання різних прийомів та методів страхування кредитів та кредитних ризиків, включаючи хеджування на страховому ринку з використанням кредитних форвардних, ф'ючерсних контрактів, опціонів, свопів.

В останні роки при розробці кредитної політики в галузі ризик-менеджменту комерційні банки аналізують сукупний ризик з точки зору так званого портфельного підходу. Позики банку можуть розглядатися як портфель ризикових активів, доходи за якими будуть відрізнятися залежно від ступеня притаманного їм ризику. Сукупний ризик портфеля зменшуватиметься, якщо банк може диверсифікувати свої кредитні активи або провести інші заходи мінімізації ризику.

Портфельна диверсифікація "працює" на зменшення ризику лишень у тому разі, якщо ризик несплати за однією позикою не залежить від ризику несплати за іншою, але нерідко трапляється саме так, щ всі несплати -- це ланки одного ланцюга. Наприклад, ризик несплати у географічно або "ідеологічно" близьких позичальників може бути коригованим із-за економічної відсталості регіону, стихійних лих, галузевого ризику внаслідок моноспеціалізації регіону тощо. Такого роду залежність між позичальниками ускладнює для банку завдання оцінки ризику кредитного портфеля, але зовсім не заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Щодо підвищення якості кредитного портфеля, привабливою видається ідея ранжування кредитів, тобто методу систематичної та об'єктивної класифікації позичкового портфеля згідно з характеристиками якості та ризику.

Основні цілі ранжування кредитів:

1) підвищення ефективності позичкових операцій;

2) покращення якості портфеля за рахунок:

- використання попереджувальних сигналів;

- покращення управлінської інформації та контролю;

- визначення стандартів та встановлення меж відповідальності.

3) створення основ для управлінських рішень.

Найважливішими факторами, за якими здійснюватиметься ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ позичальника та його рахунків, стосунки з клієнтами, наявність забезпечення. Аби убезпечити себе від явно безповоротних позик, банк повинен будувати свою роботу з клієнтами, використовуючи дві аксіоми, перевірені часом:

1. Займатися кредитуванням переважно тих галузей, в яких у банку вже накопичений значний досвід.

2. Не надавати позики поза межі обслуговуваного регіону.

Враховуючи наведенi можливi причини виникнення проблемних позик, банк апрiорно може визначити напрями кредитної дiяльностi, в яких ризик неповернення грошових засобiв є найбiльш високим, та згрупувати їх для контролю ризиковостi кредитного портфелю, наприклад, таким чином:

1) кредити суб'єктам пiдприємницької дiяльностi для початку їх бiзнесу, де обсяг позик є непропорцiйно високим порiвняно з власними iнвестицiями позичальникiв;

2) кредити для спекулятивних угод з товарними та фондовими цiнностями;

3)кредити для операцiй з нерухомiстю для власникiв пiдприємств з обмеженими власними ресурсами;

4) кредити для пiдтримання значного залишку на розрахунковому рахунку позичальника без достатнього капiталу та застави;

5) кредити пiд проекти з ризиком морального старiння;

6) кредити пiд низьколiквiднi цiнностi тощо.

Отже, підсумовуючи питання підвищення якості кредитного портфеля банку, зазначимо, що вміле та ефективне управління портфелем позик досягається шляхом:

* застосування виваженої, конкретно визначеної та обгрунтованої системи показників (коефіцієнтів), спроможних дати оцінку ступеня якості та ризику;

* розробки стратегії і тактики кредитування;

* підходу до структурування кредитів, які формують портфель банку, з урахуванням сум, строків, доходності, ризику, необхідних резервів та інших факторів;

* коригування дій з реалізації затвердженої кредитної політики з урахуванням змінюваної кон'юнктури ринку.

3.3 Вдосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод

Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності, оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру). Зміст картотеки, для прикладу, може містити:

* копії кореспонденції між клієнтом та банком;

* записи, підготовлені персонгалом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

* копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

* копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

* копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

З умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів.

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип - вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити наступні відомості:

а) короткий зміст кредитованого проекту;

б) обсяг запитуваного кредиту;

в) вид та строк позики;

г) пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить:

- засновні документи позичальника;

- картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;

- фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);

- техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план;

- контракти та угоди на кредитований проект;

- супутня документація на пропоноване забезпечення.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Вельми бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв'ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в обслуговуючому того банку.

На другому етапі головна мета банку – кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ходi розмови iнтерв'юєровi не слiд прагнути з'ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп:

- вiдомостi про фiрму;

- щодо планованого кредиту;

- пов'язанi з погашанням кредиту;

- щодо забезпечення кредиту;

- про зв'язки клiєнта з iншими банками.

Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник у письмовому виглядi сумує отриманi вiдомостi i приймає рiшення: продовжувати роботу з клiєнтом чи вiдмовити йому. Якщо пропозицiя клiєнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами та положеннями полiтики, яку проводить банк в галузi кредитних операцiй, заявка рiшуче вiдхиляється. Якщо ж кредитний працiвник за пiдсумками попереднього iнтерв'ю вирiшує продовжувати роботу з клiєнтом, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцiнка кредитоспроможностi позичальника та визначається ступiнь ризику даного кредиту.

Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Нацiональним банком України:

1. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (КЛ1) характеризує, наскiльки обсяг поточних зобов'язань за кредитами i розрахунками можна погасити за рахунок усiх мобiлiзованих оборотних активiв:

   Розд. II активу - Витрати майб. перiодiв + Розд. III активу

   КЛ1 = ----------------------------------------------------------------------------------- (34),

   Розд. II пасиву - Позики,не погаш. в строк + Розд. III пасиву

   Теоретичне значення КЛ1 повинно складати не менше 2.0 - 2.5.

2. Коефiцiєнт абсолютної (термiнової) лiквiдностi (КЛ2) характеризує, наскiльки короткостроковi зобов'язання можуть бути негайно погашенi швидколiквiдними грошовими коштами та цiнними паперами:

   Каса + Розрахунковий + Iншi рахунки + Короткостро-

   рахунок в банках ковi вклади

   КЛ2 = ---------------------------------------------------------------------------- (35),

   Роздiл III пасиву

   Теоретичне значення КЛ2 регламентується не менше 0.2 - 0.25.

3. Коефiцiєнт спiввiдношення залучених i власних коштiв (КЗ) (коефiцiєнт автономностi) характеризує розмiр залучених коштiв на 1 грн. власних коштiв:

   Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

   КЗ = --------------------------------------------------- (36),

   Роздiл I пасиву

   Теоретичне значення даного показника прийнято не бiльше 1.0, що передбачає частку власних засобiв позичальника у фiнансуваннi дiяльностi не менше 50% -- це сприяє бiльшiй зацiкавленостi клiєнта в успiшнiй реалiзацiї власних проектiв та пiдвищенню ймовiрностi повернення запозичених коштiв.

4. Коефiцiєнт фiнансової незалежностi (КН) свiдчить про питому вагу власних коштiв у загальнiй сумi заборгованостi:

   Роздiл I пасиву

   КН = --------------------------------------------------- (37),

   Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

   Значення КН повинно складати не менше 0.2.

5. Коефiцiєнт маневреностi власних коштiв (КМ) характеризує ступiнь мобiльностi використання власних коштiв:

Роздiл I пасиву - Роздiл I активу

КМ = ----------------------------------------------- (38),

Роздiл I пасиву

Характеристики

Список файлов реферата