Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Промислові облігації не позбавлені недоліків. Фіксова­ний процент по промислових облігаціях означає для фірми зростання постійних витрат. У кризові періоди такі витра­ти особливо відчутні для компаній на відміну від дивіден­дів, які залежно від доходу можуть встановлюватися на більш низькому рівні.

Дещо подібні до промислових облігацій конверсійні боргові зобов'язання та опційні позики. Це перехідні до акцій форми цінних паперів з фіксованим доходом. Їх емісія регулюється відповідними національними законами про акціонерну справу. Як перший, так і другий цінний папір має твердо фіксований процент. Відмінність цих цінних паперів від промислової облігації полягає у тому, що їх купівля пов'язана з можливістю придбати у май­бутньому акції. У випадку конверсійних боргових зо­бов'язань кредитору надано право обмінювати ці цінні папери після встановленого строку і за умов оплати ажіо у відповідній пропорції на акції цієї компанії. Опційні позики та конверсійні зобов'язання, як і промислові облігації, котуються на біржі, їх курс публікується щоден­но. Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне зобов'язання векселедавця. Існує простий вексель і пере-казний. Кожен з них має відповідні реквізити. Вексель, в якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили, за винятком передбачених випадків. Порядок викупівлі та обліку векселів визначається Кабінетом Міністрів.[6]

Акції та їх види. Акції — це номерні цінні папери, документи, що стверджують членство в акціонерному това­ристві і надають право на отримання дивіденду. Найчасті­ше у розвинутих країнах вони бувають іменними. Кожна угода з акціями повинна реєструватись акціонерним това риством чи банком за його дорученням. Емісія акцій на пред'явника в усіх країнах обмежена. Друкування акцій здійснюється вузьким колом доручень. Як правило, акції зберігаються у брокерів чи в інших спеціалізованих конторах. Власник мав лише посвідчення про кількість акцій. Кількість акцій, випущених компанією, строго фіксована, і кожна нова емісія повинна бути затверджена її директо­рами або зборами акціонерів. Іменний характер акції дає змогу компаніям завжди знати, хто є її акціонерами, на яку адресу надсилати повідомлення про збори акціонерів, номер рахунку, на який переказувати дивіденди. Акціонер­не товариство може випускати як один вид акцій з однако­вими правами, так і декілька видів акцій з різними стату сами. Розрізняють звичайні та привілейовані акції. Звичайні акції дають своєму власнику право на один голос на зборах акціонерів. Крім цього, власник звичайної акції має право на отримання частини чистого прибутку, який роз­поділяється у вигляді дивіденду. При ліквідації акціонерно­го товариства його претензія на майно є останньою. Він отримує те, що залишається після сплати боргів і розра­хунку з привілейованими акціонерами.

Привілейовані акції дають власнику право переважного посягання на прибуток і власність акціонерного товари ства, іноді гарантують фіксований доход (у тому випадку, якщо товариство отримало чистий прибуток), а також особливі права при голосуванні, (декілька голосів, право на участь у прийнятті відповідних рішень на зборах акці­онерів).

Найбільш поширені привілейовані акції з фіксованим доходом, але без права голосу. Виплата дивідендів по цих акціях не обов'язкова для акціонерного товариства, її затримка чи невиплата не веде до банкрутства.

Коли виникає необхідність у власному капіталі, привілейовані акції можна розглядати як прийнятну альтерна тиву звичайним акціям. Наявність фіксованого дивіденду може служити додатковим стимулом для акумулювання коштів, хоч і за більш високою ціною, ніж при використан­ні облігацій. Водночас це дає змогу уникнути обмеження прав голосування власників звичайних акцій. Коли ціни звичайних акцій низькі, а капітал необхідний, його можна залучити за допомогою привілейованих акцій, оскільки конвертованість дає змогу перетворити їх у звичайні акції, які є конвертовані, коли ціни на них підвищилися.

Емісія привілейованих акцій обмежується законом. Так, для їх випуску у ФРН необхідно отримати спеціаль­ний дозвіл центральних органів. У Франції власниками акцій, що дають право на два голоси, можуть бути лише громадяни Франції та члени ЄЕС.

Інвестиційний сертифікат — це частка (участь) у спе ціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді) яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний сертифі­кат не може бути віднесений ні до твердопроцентних цінних паперів, ні до акцій, хоча по ньому виплачують відповідний доход. Інвестиційний фонд може бути складе­ний за різними принципами: може включати лише акції крупних компаній або лише облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивіденд­них і відповідно процентних ризиків на підставі широкої диференціації вкладень і виплати власникам інвестиційних сертифікатів максимальних доходів. Інвестиційні сертифі­кати допущені на біржу лише у небагатьох країнах, їхні ціни постійно змінюються внаслідок коливання курсів ак­цій і облігацій, включених в інвестиційний фонд. Інвести ційна політика фонду спрямована на зниження ризику, наскільки це можливо за даних економічних умов і на збереження постійно високого рівня прибутків. Одним з елементів мінімізації ризику є максимально Широка диверсифікація придбання акцій з метою зниження кризо­вих коливань їхніх курсів.

У сфері діяльності сучасних фондових бірж з'явився ряд нових видів цінних паперів, що спричинене в основно му необхідністю вдосконалення організаційної структури фондових ринків. Вони мають вторинний, похідний харак тер щодо акцій і облігацій. Операції з цими видами цінних паперів дають змогу фондовим біржам дещо компенсувати втрату своєї ролі у встановленні валютних курсів і цін на державні цінні папери. До таких нових цінних паперів належать конвертовані акції й облігації, фючерси, опціони варанти.

Фючерси — це стандартні строкові контракти, укладені між продавцем (емітентом) і покупцем на здійснення купі­влі-продажу відповідного фінансового паперу за заздале­гідь фіксованою ціною.

Стандартизація контрактів охоплює всі елементи угод — починаючи від суми, конкретного виду паперу, умов розрахунків до дати виконання. Оскільки угоди укла даються на біржі, то вона дає гарантію їх виконання. Для цього існують спеціальні системи, що передбачають вне­сення страхових депозитів залежно від руху цін на ринку тих паперів, право на операції з якими отримує покупець контракту. Як правило, емітент фючерса не має у своєму розпорядженні тих технічних інструментів, на які він виписує контракт, і фактично здійснює операцію на різни­цю між фіксованою ціною і тією, яка складеться на ринку на дату виконання контракту. У зв'язку з цим відповідне поширення отримали контракти на індекси біржових кур­сів, коли продавець і покупець домовляються про перера хування відповідної суми залежно від того, який рівень індекса буде зареєстрований на момент закінчення строку контракту. Корпорації та банки широко використовують фінансові фючерси для регулювання своїх активів і паси­вів. Необхідність такого регулювання зумовлена тим, що за сучасних умов лише теоретично існує можливість повного збалансування активів і пасивів за строками здійснення операцій, процентними ставками та видами валют. А тому завданням регулювання активів і пасивів є передусім врахування ризиків і підтримка їх на рівні, сприятливому для даної організації.

Опціонн відрізняються від фючерсів тим, що вони передбачають право, а не зобов'язання на проведення тієї чи іншої операції, якою користується покупець опціону. Він обмежує вплив на свої активи і пасиви негативного руху ринкових показників сумою, сплаченою за контракт. Водночас така операція дає йому змогу отримати додаткові прибутки, якщо умови на ринку зміняться на його ко­ристь.

Основні види опціонів виписуються на акції, індекси їх курсів, валюти, а фючерси — на процентні ставки, тобто на цінні папери з фіксованим доходом, чи на строкові депозити. Як і у фючерсних контрактах, існує велика кількість різновидів опціонів. Можливе комбінування опці онів і фючерсів. Проте індивідуальність опціонів пере­шкоджає їх широкому впровадженню, що істотно обмежує їх ліквідність, а тому і можливість використання для страхування ринкового ризику.

Одним з різновидів опціонів є варанти, що надають їх власнику право на придбання певних фондових цінностей їх відрізняє від опціону більш тривалий строк, а також той факт, що опціон звичайно випускається на існуючий актив

В останні роки варанти все частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купуючи облігацію, вкладник фактично видає кредит, який при його ефективному використанні повинен принести прибутки, достатні для сплати процентів і дивідендів. Результатом може виявитися підвищення курсів акцій даної корпорації, яке інвестор може реалізу­вати двояко,— або шляхом продажу варанта на ринку, або придбанням акції за ціною нижчою від ринкової.

Конвертовані облігації відрізняються від облігацій з варантами тим, що їх власник не може продати право придбання акції за фіксованою ціною на ринку окремо від облігації.

Організація біржі та біржові операції. За формою організації біржі бувають акціонерними товариствами або публічно-правовими інститутами. В останніх приміщення для біржових операцій належить державі, а члени біржі призначаються урядовими органами. Проте, незалежно від форми організації, спільним для всіх бірж є, по-перше, те, що правом торгівлі на біржі користуються лише її члени. Всі, хто не є членом біржі, можуть купувати, продавати цінні папери лише через членів біржі чи під їх наглядом; по-друге, кількість членів біржі строго обмежена. Вона може бути збільшена лише за рішенням біржовиків, якщо біржа є акціонерною компанією, або урядовими органами, які призначають біржовиків, коли біржа є публічно-право­вою; по-третє, члени біржі при укладанні угоди з цінними паперами діють як приватні підприємці.

Доступ у приміщення біржі мають лише ті особи, для яких біржові угоди є професією. Вони повинні бути офіцій­но зареєстровані на бірж. На кожній біржі є особлива галерея для спостерігачів за біржовими операціями, куди відкритий вільний доступ для відвідувачів. Той, хто має намір здійснити на біржі угоду на купівлю чи продаж цінних паперів, повинен звернутися до біржового посеред­ника, який має право здійснювати такі операції. Ним може бути маклер, біржовий торговець, брокер, джоббер, дилер чи інший комерсант, що визначається статутом біржі. Хто і які види операцій може здійснювати на біржі, залежить від особливостей економіки та законодавства окремих держав.

Маклери — це державні службовці, приведені до прися­ги, відповідно до якої вони не повинні здійснювати біржові операції на свій кошт і не можуть брати участь у будь-якій комерційній фірмі. Маклери виступають посередниками у біржових угодах з метою встановлення офіційного курсу вотування. Існують і так звані вільні (приватні) маклери. Вони діють на біржі самостійно і конкурують з біржовими агентами банків. Маклери здійснюють різні види угод. Крім них, на біржі є спеціальні представники банків.

Вони виконують операції за свій кошт, тобто укладають угоди від імені і за кошти свого банку, а також виступають комісіонерами при здійсненні операцій для клієнтів банку. Біржові агенти банків та їх допоміжний персонал станов­лять більшість учасників біржі. Вільних маклерів і біржо­вих представників банків ще називають «кулісою» біржі.

Для отримання заявки на біржову операцію як мінімум повинні бути представлені такі документи: точні назви цінних паперів та ціна, за якою повинна бути здійснена угода. При зазначенні ціни слід підкреслити, чи є вона твердою, тобто лімітованою, чи допускає деякі відхилення.

Лімітована цінова заявка означає, що у дорученні банку закладається ціна, яку не можна перевищити при угоді про купівлю цінних паперів чи знизити при їх продажу. Якщо банк чи маклер отримав нелімітоване замовлення, то це означає, що доручення буде виконано залежно від співвідношення попиту та пропозиції на біржі

В угодах на купівлю цінних паперів зазначається, що операцію слід здійснювати за найнижними цінами. При продажі клієнт визначає, що цінні папери повинні бути продані за максимально високою ціною.

До обов'язкових характеристик заявки на здійснення біржової операції належить термін її дії. Можливі різні варіанти. Наприклад, «діє лише на сьогодні», «діє до кінця місяця». Потім зазначається біржа, де слід виконувати операції. Вибір місця угоди може бути покладений на банк.

У зв'язку з тим, що заявки на продаж і купівлю цінних паперів, які надходять щоденно у крупні банки, досягають значних обсягів, кредитні інститути створюють у своїх відділеннях спеціальні відділи для здійснення комісійних операцій за дорученнями клієнтів. Банківські службовці, які консультують клієнтів про варіанти інвестування гро шових засобів, повинні мати особливо високу кваліфікацію.

Висновки

Банківська система в Україні у ході реформи наближена до західного типу. Однак поки ще не завершено втілення в життя економічних методів впливу банків на роботу підприємств. Головний наслідок кредитної рефор­ми - злам монополістичних тенденцій. Навіть після утво­рення спеціалізованих банків, які підірвали «абсолютну» монополію Держбанку, зберігалася галузева кредитна мо­нополія: підприємство не обирало не лише виду банку, навіть і відділення, в якому могло відкрити розрахунковий рахунок. У центрі уваги перебували не суб'єкти, а об'єкти кредитування. Процентні ставки також регулювались адмі­ністративними методами.

Важлива роль у налагодженні ділової активності під­приємств суверенної України належатиме утвореному у 1991 р. Національному банку України. Його діяльність регулюється законом України, прийнятим у березні 1991 р. Будучи підзвітним лише Верховній Раді України, він має право законодавчої ініціативи. Своє монопольне право ви­пускати грошові знаки та направляти їх в обіг Національ­ний банк поєднує з операціями, які він проводить з резервними фондами та з касовим обслуговуванням комерційних банків, з купівлею та продажем державних цінних паперів та іноземної валюти, з визначенням курсу національної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяльність підприємств він здійснює через обслуговування комерцій­них та інших банків, у ході якого проводить відповідну грошово-кредитну політику. Дозвіл на створення комерцій них банків та на діяльність на території України іноземних банків він дає шляхом їх реєстрації. У процесі становлення власної фінансово-кредитної системи та власної валюти роль Національного банку України особливо відповідальна.

Він почав її з впровадження у січні 1992 р. багаторазових купонів, які повинні стати щаблем на шляху впровадження українських конвертованих грошей.

Наприкінці 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони країн СНД, а у лютому 1993 р. впроваджено часткову конвертованість українського карбованця. Проте у цілому вплив Національного банку України на стабілізацію еконо­міки та подолання гіперінфляції поки що слабкий.

Характеристики

Список файлов реферата