Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Характерною рисою другої половини XIX ст. став розвиток церковнопарафіяльної благодійності. Урядовий закон 1864 р. про парафіяльні попечительства поклав початок новому періоду церковно-парафіяльної благодійності. Одним із її завдань стало початкове навчання дітей і устаткування благодійних закладів. Фінансувалися ці заходи головним чином за рахунок добровільних унесків парафіян.

Саме в цей період почала складатися і система соціального забезпечення. Так, у 1903 р. вийшов урядовий закон "Про винагороду потерпілих унаслідок нещасних випадків робітників і службовців на підприємствах фабрично-заводської, гірничо-видобувної промисловості". Цей закон передбачав нарахування пенсій або надання одноразової допомоги внаслідок травми, отриманої на виробництві, чи тимчасової втрати працездатності у зв'язку із виробничими обставинами. Іншим напрямом соціального забезпечення в цей час стало нарахування пенсій службовцям цивільних і військових відомств. При цьому передбачалася залежність розміру пенсій від вислуги років, військового чину, посади.

Отже, саме iз другої половини XIX ст. в Україні відбуваються істотні зміни щодо розуміння соціальної роботи. Децентралізація управління соціальною сферою, передача значної частини функцій призріння земським і міським органам самоврядування, широке залучення громадськості до організації допомоги нужденним, урядове заохочення благодійників та низка інших підходів до розвитку соціальної роботи забезпечили якісно новий її рівень, зокрема зародження таких тенденцій і особливостей, як відкритість, диференційованість й адресність, розвиток трудової допомоги, розширення мережі благодійних товариств і установ, організація соціального страхування, державного пенсійного забезпечення службовців.

Безумовно, залежність України від Російської імперії, авторитарний політичний устрій, адміністративно-бюрократична система управління, тривале збереження кріпосного права не могли не позначитися негативно на характері і масштабах, а також формах соціальної роботи цього періоду в Україні. Так чи інакше, проаналізований досвід потребує критично-творчого осмислення з метою його актуалізації і можливого використання в сучасних умовах розбудови соціальної роботи.

2. Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника

Радикальні економічні та політичні зміни в українському соціумі призвели до глибоких кризових процесів, а саме: руйнації господарсько – економічних зв’язків; майнової диференціації; зростання соціальної напруженості.

Ці кризові процеси спричинюють виникнення глибинних передумов для соціальних вибухів і означають збереження соціальної несправедливості у сучасному українському суспільстві. Натомість загально визнаним критерієм цивілізованості будь – якого суспільства є якраз соціальна справедливість , яка тлумачиться як створення рівних реальних життєвих можливостей для вияву і здійснення своїх інтелектуальних творчих сил.

Єдиної моделі соціальної справедливості, звичайно немає. Жодна з існуючих соціальних моделей у світі, водночас, не може забезпечити рівень соціальної справедливості, достатній для пересічного громадянина. Не є гарантом соціальної справедливості ані ринковий капіталізм, ані приватна власність, ані соціалістичний метод господарювання. Не стало причиною якогось зростання соціальної справедливості й руйнування державного сектору економіки.

Подальший соціальний розвиток України може серйозно залежати від двох чинників :

1. Здатності науки своєчасно осмислювати і прогнозувати соціальну ситуацію.

2. Вміння і бажання використовувати світовий соціальний досвід.

Соціальна політика сучасної держави європейського зразка має містити дві складові частина – активну і пасивну. Основними державними документами, які регулюють перспективи соціального розвитку України , стали «Концепція соціального забезпечення населення України» (грудень 1993) та «Концепція соціальної політики» (липень 1994). Соціальний досвід соціального розвитку може бути представлений у двох напрямах – ліберальному та патерналістському.

Отже перейдемо до того, а яке ж значення відіграє соціальний працівник у цій системі.

В самому загальному вигляді соціальну робота - це є практична, професійна діяльність з подання допомоги та підтримки людей, які опинилися в скрутній ситуації .Соціальна діяльність різноманітна , потребує певної уваги з боку суспільства, держави; стає самостійним феноменом сучасної цивілізації, що відображає діалектику поєднання загальнолюдських цінностей і унікальності особи, тому під соціальною роботою надалі будемо розуміти професійну діяльність соціальних інститутів державних і не державних організацій, груп і окремих індивідів з наданням допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві, або особистих вад їх соціалізація припиняється, або відбувається у зворотному напрямку (десоціалізація) .

Соціальна значимість професії соціального працівника, визначається в функціях закладів соціальної роботи, які виконують структурні елементи, системи соціального захисту населення. Ці дії регулюються певними нормативними документами, контролюються і мають забезпечити інтереси системи соціального захисту, як цілого.

Соціальна робота:

• Професійна або волонтерська діяльність, спрямована на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг будь – якій людині. У широкому розумінні слова соціальна робота – це діяльність соціальних служб (державних, приватних, громадських); у вузькому – вплив спеціалістів із соціальної роботи на особистість з метою надання допомоги у самовиявленні.

• Система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом підтримки найменш захищених верств населення та протидії факторам соціального виключення

• Вивчає закономірності і принципи функціонування і розвитку соціальних процесів, їх динаміку під впливом психолого – педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод особистості в суспільстві.

• Цілеспрямована діяльність у суспільстві через вповноваженні органи , спрямована на забезпечення соціального, культурного, матеріального рівня життя всіх членів суспільства та спрямована на надання допомоги різним категоріям людей. Соціальна робота має макро, -мезо -мікро.

Об’єкти соціальної роботи – люди, які мають проблеми, незалежно від віку.

Суб’єкти соціальної роботи – держава, державні установи, служби, окремі люди.

Соціальна робота розглядається також як самостійна наука, об’єктом дослідження якої є процес зв’язків, взаємодій, способів та засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей в суспільстві . Предметом соціальної роботи виступають закономірності , що зумовлюють характер та спрямованість соціальних процесів.

Професійна діяльність, об’єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємо перехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об’єкта праці; б) стосунки спеціаліста з колегами; в) ставлення спеціаліста до суспільства. Отже, як тільки професійні стосунки набули якісної усталеності, це привело до формування особливих моральних настанов , що відповідають характеру і змісту праці, відображають практичну доцільність певних стосунків як між членами професійної групи, так і самої групи з суспільством.

Таким чином, можна дійти висновку про те , що головні соціально – педагогічні категорії тлумачать так:

Соціальна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноваженні державні і недержавні соціальні інститути , спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення .

Соціальний працівник – це професійно підготований спеціаліст , який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення , котрі потребують захисту і підтримки.

Оскільки соціальна робота має інтегральний характер, її представники мають володіти якостями педагога, психолога, медичного працівника, юриста, соціолога, державного службовця.

Соціальні проблеми освіти стосуються по суті, всіх людей, а не лише учнів і педагогів.

Взаємини соціального працівника і клієнта, що базуються на співчутті і довірі, більш нагадують дружні стосунки. Дійсно , ці взаємини передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не навпаки. Впевненість клієнта у тому , що така допомога йому буду надана, є головним соціальним фактором , що впливає на ефективність соціальної роботи.

3. Посадові обов’язки та функції соціального працівника

Так як соціальний працівник весь час має спілкуватися з різними людьми, він має широкий перелік посадових обов’язків .

Він повинен:

• Виявляти в сімї та окремих дітей та підлітків, які потребують соціального захисту ; дітей підлітків та дорослих, які потребують опіки та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально—виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги.

• Встановлювати причини утруднень, конфліктів , що виникають у навчальний та поза навчальній сфері, у сімї та ін.

• Сприяти розв’язанню цих труднощів та конфліктів та гарантувати соціальний захист;спільній діяльності різних громадських та державних організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

• Надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних колективів.

• Проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації, виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

• Брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення, піклуванні й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні, підліткові, дитячі, сімейні центри, клуби, асоціації, об’єднання за інтересами та ін.)

Напрямки професійної діяльності соціального педагога полягає у вивченні соціально-психологічних цінностей особистості, соціально-педагогічного впливу макросередовища на зростаючу особистість, та організовувати освітньо-виховні взаємодії з проблемними особистостями, які потребують допомоги.

Рівні здійснення професійної діяльності соціального працівника:

1. Виконання (копіювання чужих зразків виконання діяльності);

2. Планування (здійснення діяльності за власним уявленням без врахування обставин);

3. Проектування (здійснення діяльності, виходячи з її системного розуміння)

Функціональний аспект діяльності соціального працівника. Функції соціального працівника – це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів в практичній роботі. Ми приділяємо цим питанням особливу увагу.

Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо треба підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури свідчить про відокремлення двох підходів характеристики професійної діяльності соціального працівника через анали виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.

Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії а працівника через спектр виконуваних ним функцій.. Процесуальний підхід базується на відокремлені соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії із клієнтом, адекватного парадигмі „ визначення проблеми – розробка план реалізація намірів - оцінка результату" за Стівеном Шардло;

Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав класи: базові та спеціальні. До базових функцій за ці фікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, прогностичну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.

Діагностична функція соціального працівника включає вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільно¹ і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить с діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, д в процесі соціальної роботи.

Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, гру суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. 3міст прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться м здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами

У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична соціальних працівників реалізується, як правило, у формі (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним пра- клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.

Запобіжно-профілактична або соціально-терапевтична функція дозволяє передбачити і привести у дію соціально-правові, юридичні, психологічні, соціально-медичні, педагогічні заходи, попередження та подолання негативних явищ, організацію відповідної допомоги особам, які її потребують, забезпечити захист прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді підтримку груп ризику.

Правозахисна функція полягає в знанні та вмінні використовувати закони правові акти, які спрямовані на надання допомоги і підтримки дітей та підлітків, їх захист.

Власне педагогічна функція передбачає виявлення інтересів та потреб дітей у різних видах діяльності/культурної, спортивно-оздоровчої, технічної художньої творчості тощо/ і залучення до роботи з ними різних установ організацій, громадських, творчих та інших спілок, спеціалісти»

Психологічна функція передбачає консультування та корекцію міжособистісних стосунків, допомогу у соціальній реабілітації всім, хто її потребує, сприяння соціальній адаптації особистості.

Соціально-медична функція спрямована на організацію роботи з профілактики здоров'я, на оволодіння першою медичною допомогою, кульгу) харчування, санітарно-гігієнічними нормами, основами трудотерапії, сприяння формуванню здорового способу життя.

Соціально-побутова функцію реалізують шляхом надання необхідної допомоги підтримки різним категоріям дитячого населення/особливо дії інвалідам, різним типам сімей та ін./.

Комунікативна функція передбачає встановлення контактів з особами, які потребують тієї чи іншої допомоги, підтримки, організації обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб, допомоги у сприйнятті й розумінні іншої людини.

Характеристики

Список файлов курсовой работы