143061 (691539), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Вища освіта може забезпечити вертикальну й горизонтальну мобільність по наступних основних напрямках:

• професійно-трудовий, який зумовлює рух індивідів, груп у трудовій сфері на основі професійних наукових знань;

• соціально-стратифікаційний (переміщення в ієрархії соціальних страт за рівнем освіти, доходу, престижу, влади);

• територіальний (зміна місця проживання залежно від можливостей і умов застосування індивідом своїх спеціальних знань і професійної здатності);

• світовий (міжнародний) ринок інтелектуальної праці;

• по сферах зайнятості (перехід працівників розумової праці з однієї сфери зайнятості в іншу залежно від наявності робочих місць, умов праці й т.п.);

• суспільний (підвищення або зниження статусу в діяльності громадських організацій, профспілок, політичних партій).

У кожному із цих напрямків вища освіта може обумовлювати й вертикальну й горизонтальну мобільність як індивідуальну, так і групову.

У сучасній Україні ці напрямки мають свою специфіку, обумовлену не стільки трансформаційними процесами, скільки соціально-економічною кризою й дефектами соціальної політики держави. Спостерігаються суперечливі процеси. Так, з одного боку, розширилася міжнародна соціальна мобільність українських фахівців з вищою освітою. За своїм типом вона є не тільки горизонтальною (територіальне переміщення), але й вертикальною, тому що найчастіше приводить до значного підвищення доходів, та й соціально-стратифікаційного статусу. По суті справи, для країни — це втрата інтелектуальних ресурсів; для індивіда — позитивна соціальна мобільність. Включення в Болонський процес інтенсифікує мобільність українських фахівців у європейському просторі. Разом з тим, з іншого боку, утруднена міжтериторіальна мобільність фахівців усередині України. У більшості випадків студенти орієнтуються по закінченню вузу на працевлаштування у власному регіоні, у якому не завжди є робочі місця за фахом.

Суперечлива ситуація й із професійно-трудовим напрямком. З одного боку, канали мобільності по цьому напрямку розширюються. Поряд з державною сферою, існують приватні, акціонерні, муніципальні компанії, фірми, у яких є можливість прикласти свої знання й знайти бажаний соціальний статус. Однак, з іншого боку, низька оплата працівників розумової праці обумовлює собою низький соціально-стратифікаційний статус (по доходу) і знецінювання вищої освіти. Багато хто, одержавши вищу освіту, направляються по інших каналах соціальної мобільності — комерція, бізнес, що також начебто вимагає вищої освіти, однак часто не того, котре індивід одержав. Канали соціальної мобільності в усіх напрямках у сучасному українському соціальному просторі суперечливі, багато в чому конфліктогенні й з невизначеним результатом. Утруднене працевлаштування молодих фахівців. Особливо на стартових позиціях трудової діяльності й соціального самовизначення. Реальні можливості соціальної висхідної мобільності не дуже сприятливі. Сучасні вузи готовлять фахівців, які будуть затребувані не нинішнім ринком, а майбутнім. Зводити вищу освіту до потреб ринку — ще не значить забезпечити більш інтенсивну висхідну соціальну мобільність. У вищої освіти більш широкі й більш складні соціальні функції, ніж задоволення потреб ринку, хоча оперативно й стратегічно відгукуватися на його потреби й виклики, безперечно, необхідно.

На українському ринку праці потреба у фахівцях росте. Щорічно на 5-6 % росте попит на лінійних керівників, організаторів виробництва, менеджерів, інженерів високої кваліфікації. Поки сприятлива ситуація для бухгалтерів, фахівців з фінансів, маркетингу, управлінню персоналом, рекламі, телекомунікації, інформаційним технологіям, формації, соціології й ін. [15, 32]

Звичайно багато підприємств, компанії не дуже охоче беруть на роботу молодих фахівців, оскільки останні не мають трудового досвіду за професією. Наявність досвіду роботи — одне з основних умов наймання. Коли ж наявність досвіду роботи не настільки важливо, то основна вимога до молодих фахівців — якість освіти (по рейтингу вузу, відповідності профілю диплома змісту й характеру роботи). Причому показники академічної успішності, з погляду роботодавця, не мають особливого значення. Головне — уміння швидко й здраво мислити, приймати вірні рішення, гідно виходити зі складних ситуацій, уміння "ладити з начальством", не створювати напруженості й конфліктів у колективах.

Ресурси вищої освіти — фактор соціальної мобільності не тільки особистості, але й суспільства. Їх наростання, створення сприятливих можливостей і умов для особистісної й суспільної користі є разом з тим особливим, нічим не замінним фактором соціально-економічного й духовного прогресу суспільства, його демократизації, формування громадянської позиції, державної й національної безпеки. Разом з тим демократизація суспільства, його економічне, соціально-політичне й духовно-моральне благополуччя є основою широкої доступності вищої освіти й інтенсивної висхідної й вільної соціальної мобільності.

Соціомобільні функції вищої освіти в нинішній Україні не забезпечуються в достатній мірі необхідними умовами, та й ресурси недостатньо трансформуються. Необхідно стратегічно планувати інтенцію, фактори, пріоритети, методи трансформації й інтенсифікації соціомобільних ресурсів університетської освіти з урахуванням українських обставин, перспектив і характеру глобалізаційних процесів. При цьому необхідно враховувати не тільки й навіть не стільки сформовану ситуацію, а інтенції й характер зрушень, змін в економіці, у соціальній і духовній сферах, у науці й техніці, в інформаційних і комунікативних процесах. Парадокс вищої освіти заклечається в тому, що університети готовлять фахівців і студенти одержують вищу освіту сьогодні, але соціомобільний ефект позначиться через 5 і більше років в інших обставинах, в інших соціумах.

Висновки

Освіта завжди була і є специфічним чинником соціальної мобільності особистості, демографічних когорт, соціальних спільнот, суспільства в цілому. Більше того, у майбутні десятиліття ця його функція буде зростати, особливо в тих країнах, які вступають у процес переходу в постіндустріальне, інформаційне суспільство.

В умовах переходу до ринкових відносин у СНД роль освіти як фактору соціальної диференціації й соціальної мобільності змінилася. Значення диференціальної функції освіти відчутно слабшає. Вона вже не грає колишньої ролі як канал соціальних переміщень. Сама система освіти, у результаті її реорганізації, з появою великого числа елітарних навчальних закладів втрачає колишню масовість і доступність. Одержання гарної освіти стає усе більше дорогим задоволенням. Отже, положення індивіда в суспільстві, можливості для його успішного просування по службовим сходам визначаються якістю отриманої освіти, багато в чому пов'язаного із престижем навчального закладу. Але разом з тим, як канали вертикальної циркуляції індивідів усе більше виступають такі з них, як соціально-економічний статус, членство в політичних, громадських організаціях, особисті зв'язки.

Із введенням платної освіти в Україні звужується соціальна база формування студентського контингенту (що, у свою чергу, негативно позначається на механізмі відбору абітурієнтів, якості підготовки фахівців), соціальна орієнтація на одержання вищої освіти починає превалювати над професійною. У результаті, значення освіти як каналу соціальних переміщень зменшується. Розвиток цих тенденцій вступає в протиріччя з необхідністю нарощування інтелектуального потенціалу, з тими завданнями соціально-економічного й політичного плану, які вирішує Україна на початку ХХІ століття. Істотно змінилася мета й завдання вищої школи й провідних західних держав: вона тепер формує не тільки майбутню соціальну еліту, але й численні верстви працівників розумової праці в різних сферах економіки, культури, управління. Поряд зі збереженням певного числа елітарних вузів, розширюється мережа різноманітних нижче-середніх навчальних закладів, що проявляють тенденцію до того, щоб стати масовими.

Соціальна нерівність у сфері вищої освіти ще далеко не переборена. Численні соціологічні дослідження, переконливо показують, що в складі студентських контингентів (особливо якщо мати на увазі найбільш престижні вузи) непропорційно великий відсоток займають вихідці із привілейованих верств населення. Незважаючи на те, що плата за навчання у вищій школі ніде не стягується з метою одержання доходу, у деяких приватних університетах, вона дуже велика і виявляється непосильної навіть середньому класу.

Проте, принцип доступності пробиває собі дорогу. Все більше і більше вузів (включаючи ряд університетів) зараховують без іспитів абітурієнтів, що мають свідоцтва про успішне закінчення повної середньої школи; число вакансій на перших курсах не лімітується. Іншими словами, вступ у вищу школу починає розглядатися не як привілей, а як природне право й необхідна умова досягнення бажаного соціального статусу

Цілком зрозуміло, що чим більше індивід учиться, тим вище його шанси домогтися високого доходу й висхідної соціальної мобільності. Принаймні, сама освіта дає атестати, дипломи, свідоцтва, необхідні для занять багатьма видами діяльності. Існує висока взаємозалежність між освітнім цензом або кількістю років, проведених у навчальному закладі, і успішною роботою. Однак поряд із цим виявлено, що на професійні досягнення впливають (і в досить значному ступені) і інші фактори, наприклад, розумові здатності, соціо-економічний статус батьків і вплив середовища.

Освіта дійсно сприяє висхідній мобільності, але дає не тільки знання, необхідні для оволодіння професіями високого статусу. Приміром, чим довше індивід перебуває в освітній системі, тим глибше й усвідомленіше він сприймає багато суспільних процесів, політичні колізії, екологічні проблеми.

Список використаної літератури:

1. Анурин В. Ф. Проблема эмпирического измерения социальной стратификации и социальной мобильности // Социологические исследования — 1993. — № 4. — С. 87–96;

2. Ашвин С. Влияние советского гендерного порядка на поведение в сфере занятости // СОЦИС, 2004. — №11. — С. 64-65;

3. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности // Американская социология. — М., 1972;

4. Бойко Л.И. Трансформация функций высшего образования и социальные позиции студенчества // Социс, 2002. — N3. — С. 41-52;

5. Болотин И.С. Козлова О.Н. Социология и образование. // Социологические исследования, 2006. — №7. — С. 93-142;

6. Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. — 1994. — № 5. — С. 147– 156;

7. Вишневский Ю. Р., Шапко В. О. Студент 90-х – социокультурная динамика //СОЦИС, 2000. — №12. — С.57;

8. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические исследования — 1992. — № 9. — С. 107–120;

9. Голенкова З. Т. Динамика социоструктурной трансформации. // СОЦИС., 2006. — №10. — С. 80-85;

10. Голенкова З.Т., Игитханян Е.Д. Процессы интеграции и дезинтеграции в социальной структуре российского общества // Социс. — 1999. — № 9. — С. 26-27;

11. Гончарова Н.В. О рынке труда выпускников вузов // СОЦИС, 1997. — №3. — С. 111-115;

12. Зборовский Г.Е. Социология образования. — Ек-г, 2004;

13. Зиятдинова Ф. Г. Образование и наука в трансформирующемся обществе //СОЦИС, 2005. — №11. — С.70;

14. Ионова О.Б. Нечаев В.Я. Социокультурные функции образования // Соц.-полит. Журнал, 2005. — N11-12. — С.12-17, С. 24-31;

15. Климентьев Е.П. Социально-философские аспекты образования // Вопр. Философии, 2003. — N6. — С.32-38;

16. Ковалева А.И. Кризис системы образования. // Социологические исследования, 2005, N3. — С.79-84;

17. Козлова О.Н. Новая парадигма образования и ее социокультурные детерминации // Соц.-полит. Журнал, 2004. — N2. — С. 12-15;

18. Колесников Л.Ф. Эффективность образования. — М, 2001;

19. Колесов Д.В., Пономаренко В.А. Общество и школа: (Вопросы обучения и воспитания) // Сов. Педагогика. 1991. — N4. — С.42-46;

20. Константиновский Д.Л Динамика неравенства: Российская молодежь в меняющемся обществе: ориентация и пути в сфере образования. — М., 2005;

21. Корнетов Г.Б. Парадигмы базовых моделей образовательного процесса // Педагогика, 2003. — N3. — С.15-22;

22. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред. Д. М. Гвишиани, Н. И. Лапина. — М., 1988;

23. Майоров А.Н. Мониторинг социальной эффективности и условий деятельности образовательных систем. //Школьные технологии, 2004. — N5, С.55-84;

24. Макаев В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. Поликультурное образование — актуальная проблема современной школы // Педагогика, 2003. — N4. — С.41-44;

25. Нечаев В.А. Социология образования. — М.: МГУ, 1992;

26. Образование в социокультурном воспроизводстве: механизмы и конфликты / Отв. Ред. В.Н.Шубкин. — М., 1994;

27. Образование как фактор социальной дифференциации и мобильности ("круглый стол") // Социс. – 2003. — № 5. — С. 95;

28. Осипов А.М. Социология образования // Социология. — СПб., 1999;

29. Педагогика и социология ('круглый стол') // Педагогика, 2003. — N8. — С.102-124;

30. Попова И.П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // СОЦИС, 1999. — №7. — С. 64-66;

31. Радаев В.В. Шкаратан О.И. Социальная стратификация. Учебное пособие для вузов. — М., 2005;

32. Рахманин В.С., Верецкая А.И., Волкова Л.П., Глухова А.В.. Высшее образование как фактор социальной мобильности. // Вестн. Воронеж. гос. ун-та. Сер. Проблемы высшего образования. — 2004. — № 1. — С. 31-39;

33. Серегина И. И. Профессиональная карьера // СОЦИС, 2006. — №4. — С. 79-81;

34. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. — М., 2006;

35. Сорокин П. А. Социальная стратификация и социальная мобильность // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992. — С. 373-379;

36. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. / Общ. ред., предисл. и сост. А. Ю. Согомонова. — М., 1992;

37. Социология образования перед новыми вызовами («круглый стол») // СОЦИС, 2004. — №6. — С. 65-66;

38. Сошнев А.Н., Куйкин В.Н. Образование как объект социологического анализа // Вестн. С.-Пб. Ун-та, 2003. — Сер.6. — Вып.1. — С. 35-42;

39. Чередниченко Г. А. Школьная реформа 90-х годов: нововведения и социальная селекция // Социологический журнал, 2004. — №1/2. — С. 18-19;

40. Филиппов Ф.Р. Социология образования. — М.: Наука, 1980;

41. Шереги Ф.Э., Харчева В.Г., Сериков В.В. Социология образования: прикладной аспект. — М., 1997.

15

Характеристики

Список файлов курсовой работы