142873 (691489), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупередженому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування.

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища.

Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.

По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.

Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.

Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

• зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

• соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

• інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

• соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

• проводити детальний аналіз;

• бачити за часткою загальне;

• не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

• не уникати питання «чому?»;

• простежувати історію ідей;

• збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

• вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

• зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

• не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.

Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с.

2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.

3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.

4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.

5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352 с.

6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с

7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.

8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.

9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536 с. // Соціальна робота Книга 4

10. Соціальна робота: технологічний аспект / за ред. проф. А.Й. Капської / Київ: ДЦССМ, 2004 - 364 с.

11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с. (Альма-матер)

12. Технологии социальной работы: учебник / под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с.

13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений / под ред. И.Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы