142873 (691489), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, варто назвати валідність, надійність, однозначність і точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог, пропонованих до вибору діагностичних методів у соціальній роботі.

По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясної і зрозумілої. Вона повинна набудовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці. [10.]

Ще одна особливість соціальної діагностики — обмежене використання кількісних співвідношень і математичних методів. Тому цілком очевидно, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основному, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторна, тому найбільш поширені технології емпіричного спостереження, аналіз одиничних даних. Поки ще не занадто розвинуті інструментальні технології, що викликано лише недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає самого себе як інструмент вивчення і перетворення соціальної ситуації. За допомогою нескладних приладів можна вимірити клієнтові артеріальний тиск і визначити важливі показники його здоров'я, але «вимірити тиск» внутрішньо сімейних або внутрішньо групових протиріч досить складно. Нарешті, остання відмінність технологій соціальної діагностики, обумовлена вже розглянутими відмінностями: дана технологія в значній мірі визначається не тільки знаннями, але й уміннями і навичками. Їхнє вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідна передача технологій, наставництво досвідчених фахівців і практичне навчання початківців.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.[4.]

Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у письмовій формі на пропонований перелік запитань. (див. Додаток А, Б)

Бесіда в соціальній діагностиці — метод одержання і коректування інформації на основі вербальної комунікації.

Мабуть, основна вимога, якій повинен відповідати соціальний працівник-діагност, — це уміння розташовувати до себе людей, викликати їхню довіру і домагатися щирості у відповідях.

Ведення бесіди вимагає визначених знань і навичок. Причому, маються на увазі знання не тільки по обговорюваній у ході бесіди проблематиці. Ведучому бесіди необхідні знання по загальній і соціальній психології, логіці, риториці, етиці і т.д.

Основні технологічні умови, що забезпечують успіх бесіди:

• уміння зацікавити співрозмовника пропонованою темою бесіди;

• створення атмосфери взаємної поваги і довіри;

• митецьке використання методів переконання і вселяння.[3.]

Фокус-група - це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.

Метод експертної оцінки. Це опитування експертів шляхом анкетування й інтерв'ювання. Іноді соціальна проблема має потребу в оцінці компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження. Експертна оцінка в рамках біхевіориського підходу вимагає використання багатьох джерел інформації, включаючи безпосереднє спостереження за індивідом, його оточенням. Можливо також моделювання реальних умов життя. Можуть бути застосовані також психологічні аспекти самоконтролю і самозвіту, у яких формується ланцюжок форм поведінки, почуттів, думок, проблем і бажань.

Технологічно з біхевіориських позицій експертна оцінка включає наступні етапи:

1. формулювання мети вирішення наявних проблем;

2. збір і систематизацію інформації про форми поведінки клієнта;

3. вивчення ресурсів особистості і середовища, що можуть бути використані для досягнення поставлених цілей;

4. пошук додаткових джерел інформації, спілкування з іншими людьми, яких бажано втягнути в роботу, і план їхнього залучення;

5. визначення методів впливу для досягнення бажаних результатів;

6. вибір критеріїв прогресу для оцінки результатів;

7) виявлення перешкод і розробка плану їхнього подолання.[12.]

Соціометрія — це метод опитування й алгоритм для математичної обробки первинних вимірів. Суть її зводиться до вирахування різноманітних персональних і групових індексів.

Моніторинг — це організація постійного відстеження інформації, включене спостереження, оцінка й аналіз соціальних ситуацій у фокусі їхньої зміни, із прогнозуванням цих змін на визначену перспективу. [9.]

Методи тестування. Особливо широко поширені. Їх існує безліч, і, вони розділяються на групи за рядом ознак: індивідуальні і групові (колективні), вербальні і невербальні; кількісні і якісні, загальні і спеціальні й ін. (див. Додаток В, Г)

Біографічний метод — спосіб дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Цей метод, заснований на вивченні особистості в контексті її особистої історії і перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємин з іншими людьми, спрямований на
реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості, на переструктурування просторово-часової організації ділового, сімейного, духовного життя в умовах конкретного природного і соціального середовища.

Одним із основних методів отримання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він застосовується з мстою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.

Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.[5.]

Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характеристика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод апрейзерів - спосіб виміру певної властивості об'єкта з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні характеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "позитивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо).

Якщо у своїй діагностиці соціальний працівник звертається лише до проявів індивідуально-психологічних особливостей того або іншого клієнта і цим обмежується, то отриманий таким способом психологічний «портрет» являється деякою мірою перекрученим, оскільки не враховує внутрішній стан особистості, вплив соціального середовища. До внутрішніх факторів діагностики відносять здоров'я, індивідуальні особливості, соціальні аспекти; до зовнішніх — діагностику соціуму, родини, виробничого колективу, позашкільних установ, засобів масової інформації й ін.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

• зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

• соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

• інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

• соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів). [13.]

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

• проводити детальний аналіз;

• бачити за часткою загальне;

• не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

• не уникати питання «чому?»;

• простежувати історію ідей;

• збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

• вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

• зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

• не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені. [12.]

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-економічних, психологічних, правових сферах суспільного життя.

1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики.

Рівні соціальної діагностики можна розділити у відповідності як з розв'язуваними на цих рівнях задачами, використовуваними засобами і методами, так і з організаційно-управлінською структурою країни. Так, загально соціальний рівень соціальної діагностики еквівалентний рівню державної влади; на цьому рівні вивчається стан усього суспільства або його великих соціально-демографічних груп: дітей, людей похилого віку, жінок, чоловіків, молоді і т.д. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні установи академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри, що можуть вирішувати як чисто наукові, так і прикладні задачі. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.

Соціально-економічна інформація також досить швидко змінюється в перехідний період, що переживає наша країна. Обробка статистичних даних, представлених у документах і звітних формах, що надходять з регіонів в органи державного управління дає інформативно насичену, але узагальнену картину відповідної галузі життєдіяльності. Зрозуміло, фахівці проводять також вибіркові, зондажні дослідження, аналіз різних показників, що прямо або опосередковано вказують на стан соціальної сфери в країні. Використовуються також різні технології соціальної експертизи. Звичайно, загально соціальний масштаб дослідження соціальної сфери виключає індивідуальну або навіть мілкогрупову диференціацію даних, однак такий підхід відповідає діагностичним задачам, ціль яких — науково-інформаційний супровід державної соціальної політики в цілому і різних її елементах (сімейної, молодіжної політики і т.д.).[5.]

Можна відзначити також регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, що проводиться як силами наукових підрозділів у суб'єктах держави, так і відповідними службами при адміністраціях суб'єктів держави. Якщо організації державного рівня (наукові або управлінські) докладно досліджують який-небудь конкретний регіон, тоді маємо сполучення методів і задач двох рівнів. При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно до відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо). Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні і на її основі рекомендувати різні зміни, але і для практичних організаційних заходів. Адресна соціальна допомога незаможним прошаркам населення заснована на конкретних соціальних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати, середньої пенсії і т.д., що значно відрізняються на різних територіях. У регіонах приймається нормативний акт, що фіксує величину середнього (сімейного) доходу, що дає право на одержання матеріальної допомоги. Зрозуміло, такі управлінські рішення повинні забезпечуватися постійним соціально-економічним територіальним моніторингом.[11.]

Характеристики

Список файлов курсовой работы