142507 (691401), страница 4
Текст из файла (страница 4)
За окремими постановами Уряду СРСР призначалися: 1) пенсії за вислугу років для деяких категорій спеціалістів (працівників освіти, охорони здоров’я, театрально-видовищних підприємств, льотного складу цивільної авіації); 2) пенсії працівникам науки у зв’язку зі старістю та інвалідністю, а членам їхніх сімей – у зв’язку з втратою годувальника; 3) пенсії генералам, адміралам і офіцерському складу Радянської армії та їхнім сім’ям; 4) персональні пенсії у зв’язку зі старістю й інвалідністю громадянам, що мають особливі заслуги перед державою, а їхнім сім’ям у зв’язку з втратою годувальника. Президія Верховної Ради СРСР встановила для Героїв Радянського союзу і Героїв Соціалістичної Праці з 1 листопада 1967 р. додаткові пільги, в тому числі й персональні пенсії.
Створення колгоспів вимагало з боку держави організації соціального забезпечення колгоспників. У 60-ті роки ХХ ст. було прийнято пакет нормативних актів з питань матеріальної підтримки селян. Основними з них були: 1) Закон СРСР від 15 липня 1964 р. “Про пенсії і допомоги членам колгоспів”; 2) Положення про порядок призначення і виплати пенсій членам колгоспів, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1964 р. №859; 3) Положення про порядок призначення і виплати допомог у зв’язку з вагітністю і пологами жінкам – членам колгоспів, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 4 листопада 1964 р. №915; 4) Положення про центральний союзний фонд соціального забезпечення колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1964 року № 919; 5) Положення про комісію з призначення пенсій і допомог колгоспникам, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6 листопада 1964 р. №920; 6) Положення про ради соціального забезпечення колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів від 6 листопада 1964 р. № 921; 7) Інструкція про порядок оформлення документів для призначення і виплати допомог у зв’язку з вагітністю і пологами жінкам – членам колгоспів, затверджена Мінфіном СРСР і Держкомпраці СРСР від 11 грудня 1964 р.; 8) постанова Ради Міністрів СРСР від 3 вересня 1964 р. №746 “Про порядок і розміри відрахувань від доходів колгоспів у централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників і про організаційні заходи, пов’язані із здійсненням Закону про пенсії і допомоги членам колгоспів; 9) постанова Ради Міністрів СРСР від 1 квітня 1965 р. № 258 “Про пенсійне забезпечення колишніх членів колгоспів, землі яких передані радгоспам та іншим підприємствам і організаціям”. З прийняттям цих актів завершилося формування соціального забезпечення громадян в СРСР.
19 грудня 1977 р. Рада міністрів СРСР постановою № 1128 затвердила Положення про персональні пенсії, що змінило відповідне положення 1956 р. Одночасно було скасовано 9 постанов РМ СРСР з питань персональних пенсій. Видами персональних пенсій були: 1) пенсії союзного значення – за заслуги перед СРСР; 2) республіканського значення – за заслуги перед союзною республікою; 3) місцевого значення – за заслуги місцевого значення. Пенсії призначалися чоловікам після досягнення 55 років, а жінкам – 50 років або незалежно від віку за наявності інвалідності. У 1977 р. пенсійний вік був збільшений до 60 років, а для жінок – до 55 років. Максимальні розміри персональних пенсій були в 1956 р.: союзного значення – 200 руб., в 1977 р. – 250 руб., республіканського значення відповідно – 120 і 150 руб., місцевого значення – 60 і 110 руб. Комісії зі встановлення персональних пенсій були створені при РМ СРСР, РМ союзних республік та при облвиконкомах рад народних депутатів. Персональним пенсіонерам у разі особливої потреби могла надаватись одноразова допомога. Персональні пенсіонери мали суттєві соціально-побутові пільги. До них належали: 50% знижка в оплаті житлової площі та комунальних послуг; безплатне протезування всіх видів (за винятком протезів з дорогоцінних металів); прикріплення до спеціальних поліклінік; оплата ліків за рецептами лікарів у розмірі 20% їх вартості. Персональним пенсіонерам, які мали тривалий партійний стаж, одночасно надавалися: щорічна безплатна путівка в санаторій чи будинок відпочинку; за бажанням замість путівки видавалася грошова компенсація; безплатний проїзд у міському транспорті; безплатний проїзд один раз у рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або автомобільним міжнародним транспортом; щорічна грошова допомога в розмірі до двомісячної пенсії. Вони мали й інші соціальні пільги.
На початок 70-х років ХХ ст. в СРСР завершилося формування таких організаційно-правових форм соціального забезпечення: 1) державне соціальне страхування робітників, службовців, членів кооперативів і деяких інших осіб; 2) соціальне страхування колгоспників; 3) соціальне забезпечення колгоспників за рахунок централізованого союзного фонду соціального забезпечення колгоспників; 4) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету; 5) забезпечення за рахунок спеціальних фондів громадських організацій (художній, літературний, музичний фонди, фонд Спілки кінематографістів).
3 серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій з урахуванням досвіду реалізації Закону 1956 р. У 1977 р. прийнята остання Конституція СРСР, що передбачала право громадян на соціальне забезпечення й гарантії його забезпечення.
Розвивалася нормативна база соціального обслуговування різних категорій населення, надання їм пільг і переваг. 23 лютого 1982 р. Рада Міністрів СРСР постановою за №209 затвердила Положення про пільги для інвалідів Вітчизняної війни і сімей загиблих військовослужбовців. Рада Міністрів СРСР 4 квітня 1983 р. прийняла постанову за № 272 “Про забезпечення транспортними засобами інвалідів з числа робітників, службовців, колгоспників, а також інвалідів з дитинства”. Рада Міністрів СРСР від 28 квітня 1984 р. прийняла постанову № 384 “Про організацію будинків-інтернатів для ветеранів виробничих об’єднань (підприємств)”. Держкомпраці СРСР 20 червня 1981 р. затвердив Типове положення про будинок для престарілих і інвалідів.
Союзний уряд приділяв увагу наданню допомог певним категоріям осіб.
Допомогу на дітей військовослужбовців строкової служби було введено з 1 січня 1964 р. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 жовтня 1963 р. за № 1108 “Про виплату допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби”. Вона призначалася дружинам солдатів, матросів, сержантів і старшин строкової служби у розмірі 15 руб. на одну дитину та 22 руб. на двох і більше дітей на місяць, а дружинам, які постійно проживали у сільській місцевості й пов’язані з сільським господарством, - 7 руб. 50 коп. на одну дитину та 12 крб. на двох і більше дітей. На виконання цієї постанови Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР 12 грудня 1963 р. за №360 затвердили Інструкцію про порядок призначення допомог на дітей військовослужбовців строкової служби, а Міністерство фінансів СРСР 20 грудня 1963 р. за № 367 затвердило Інструкцію про порядок виплати допомог на дітей військовослужбовців строкової служби 14 червня 1968 р. за № 144 Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР затвердили нову Інструкцію про порядок призначення допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби, а Інструкція від 12 грудня 1963 р. №360 з цього дня втратила силу. 19 лютого 1970 р. Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР затвердили Інструкцію про порядок призначення і виплати допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби і військовозобов’язаних, призваних на навчальні збори, які тимчасово не працюють до моменту призову на збори. З її затвердженням втратили силу Інструкція Мінфіну СРСР від 20 грудня 1963 р. №367 та Інструкція Мінфіну СРСР і Міноборони СРСР від 14 червня 1968 р. №144, оскільки на базі цих двох інструкцій була підготовлена одна. Постановою Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 р. “Про невідкладні заходи щодо поліпшення становища жінок, охорони материнства і дитинства, зміцнення сім’ї” розмір державної допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби був підвищений до рівня мінімальної заробітної плати.
Порядок призначення і виплати допомог багатодітним матерям (уперше введена постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р.) регулювався Положенням про порядок призначення і виплати допомог вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, яке було затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 12 серпня 1970 р. № 659. Рада Міністрів СРСР у своїй постанові “Про додаткові заходи щодо соціального захисту сімей з дітьми у зв’язку з переходом до регульованої ринкової економіки” зазначила, що деякі допомоги, в тому числі й багатодітним матерям, втратили соціальну значимість, і замість раніше діючої одноразової допомоги при народженні дитини, диференційованої залежно від черговості народження, і щомісячної допомоги багатодітним сім’ям на четверту і наступну дитину у віці до п’яти років встановила одноразову допомогу при народженні дитини в трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, а також єдину щомісячну допомогу на дітей у віці від 1,5 до 6 років у розмірі 50% мінімальної заробітної плати на кожну дитину, яка перебуває на утриманні сім’ї, якщо середній прибуток на члена сім’ї не перевищує двократної величини мінімальної заробітної плати.
Допомогу на дітей малозабезпеченим сім’ям ввели з 1 листопада 1974 р. відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 вересня 1974р. № 748 “Про дальше збільшення матеріальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, що мають дітей” та Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 вересня 1974 р. “Про введення допомоги на дітей малозабезпеченим сім’ям”. На розвиток їх Рада Міністрів СРСР своєю постановою від 25 вересня 1974 р. за № 752 затвердила Положення про порядок призначення і виплати допомоги на дітей малозабезпеченим сім’ям, а ВЦРПС, Мінфін СРСР і Державний комітет Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати 1 жовтня 1974 р. затвердили Інструкцію про порядок оформлення і ведення справ з призначення і виплати допомоги на дітей малозабезпеченим сім ямна підприємствах, в установах, організаціях і колгоспах. У цей же день ВЦРПС і Мінфін СРСР затверджують Інструкцію про порядок ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виплату допомоги на дітей малозабезпеченим сім’ям в державних, громадських і кооперативних підприємствах, установах і організаціях. Ще раніше, тобто 27 вересня 1974 р., Мінфін СРСР та Держбанк СРСР направили відповідним організаціям інструктивний лист “Про порядок видачі коштів на виплату допомоги на дітей малозабезпеченим сім’ям”. Усі ці нормативні акти і склали правову основу нововведеної допомоги. Зазначена допомога призначалася і виплачувалася в розмірі 12 руб. на місяць на кожну дитину до досягнення нею 8-річного віку тим сім’ям, у який середній сукупний прибуток на члена сім’ї не перевищував 50 руб. на місяць. Пізніше в зазначені нормативні акти вносилися певні зміни і доповнення. Так, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 23 листопада 1989 р. №1032 “Про збільшення строку виплати допомоги на дітей малозабезпеченим сім’ям”, вона призначалась і виплачувалась до досягнення дитиною віку 12 років. Середній сукупний дохід на члена сім’ї з 1 січня 1984 р. по країні був встановлений різний (на території України – 50 руб.). Було змінено і джерело фінансування виплати допомоги з коштів бюджету державного соціального страхування або з централізованого союзного фонду соціального забезпечення колгоспників. Її почали виплачувати за рахунок коштів бюджетів союзних республік.
Допомога на дітей-інвалідів віком до 16 років в розмірі 20 руб. на місяць вперше введена постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1979 р. №469 “Про поліпшення матеріального забезпечення інвалідів з дитинства”. Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 27 березня 1986 р. №400 “Про заходи щодо подальшого поліпшення умов життя інвалідів з дитинства” розмір цієї допомоги з січня 1987 р. збільшений до 30 руб. Законом СРСР від 1 серпня 1989 р. “Про невідкладні заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення” цей розмір допомоги з 1 січня 1990 р. збільшений до 70 руб. (ст. 8). Законом СРСР від 15 травня 1990 р. “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР” ця допомога перетворена в соціальну пенсію і її розмір був передбачений у ст. 120.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. за № 235 “Про заходи щодо посилення державної допомоги сім’ям, які мають дітей” для матерів, що працюють і мають загальний трудовий стаж не менше одного року, а також для жінок, які навчалися з відривом від виробництва, була введена частково оплачувана відпустка з догляду за дитиною до досягнення нею одного року. Оплата передбачалась у розмірі 35 руб. щомісяця. Одночасно з цим жінкам, що працюють, також було надано право на отримання додаткової відпустки без збереження заробітної плати з догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року, з наміром пізніше продовжити цей термін до двох років із збереженням безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю. Ці заходи вводилися поетапно, починаючи з 1981 р. (в Україні з 1 листопада 1982 р.). На розвиток цієї постанови Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом від 2 вересня 1981 р. “Про заходи щодо посилення державної допомоги сім’ям, які мають дітей” внесла до статті 71 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю та до інших законів відповідні зміни. Згідно з цими двома нормативними актами Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС 2 вересня 1981 р. за № 865 видали спільну постанову “Про порядок введення частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року та інших заходів щодо посилення державної допомоги сім’ям, які мають дітей”. Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС своєю постановою від 22 серпня 1989 р. за № 677 “Про збільшення тривалості відпусток жінкам, що мають малолітніх дітей” збільшили (в Україні з 1 липня 1990 р.) тривалість частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора роки. З 1 грудня 1989 р. тривалість додаткової відпустки без збереження заробітної плати з догляду за дитиною була збільшена до досягнення нею трирічного віку. Ця додаткова відпустка зараховувалась у загальний та безперервний стаж, а також у стаж роботи за спеціальністю. 10 квітня 1990 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою “Про невідкладні заходи щодо поліпшення становища жінок, охорони материнства і дитинства, зміцнення сім’ї” підвищила розмір державної допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею віку півтора року до рівня мінімальної заробітної плати, що на той час становила 70 руб. При народженні двох і більше дітей допомога виплачувалась на кожну дитину, а не одна на всіх дітей, як раніше. Уперше в законодавстві передбачалися виплати та допомоги з урахуванням районних коефіцієнтів. Скасовано було таку умову для жінок, що працюють, віком до 18 років, як наявність відповідного (річного) трудового стажу. Допомога у зв’язку з доглядом за дитиною до досягнення нею віку півтора роки непрацюючим матерям вводилась з 1 січня 1991 р.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 6 лютого 1984 р. за №134 “Про введення тимчасових допомог на неповнолітніх дітей у період розшуку їхніх батьків, що ухиляються від сплати аліментів” з 1 січня 1985 р. вперше була введена тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів. Розмір цієї допомоги встановлювався такий: на одну дитину – 20 руб. на двох дітей – 30 руб., на трьох дітей – 40 руб., на чотирьох і більше – 50 руб. на місяць. Виплата допомоги покладалася на органи соціального забезпечення союзних республік, у зв’язку з чим було передбачено частково збільшити штатну чисельність їхніх місцевих структур. З розшуканих осіб пізніше стягувалися виплачені суми допомоги з нарахуванням 10% на ці суми. На виконання цієї постанови Рада Міністрів СРСР, Міністерство юстиції СРСР, Міністерство фінансів СРСР, Держбанк СРСР, Держкомпраці СРСР і МВД СРСР розробили і затвердили Інструкцію про порядок призначення і виплати тимчасових допомог на неповнолітніх дітей у період розшуку їхніх батьків, які ухиляються від сплати аліментів. Нею почали керуватися при призначенні та виплаті цієї допомоги. 13 квітня 1987 р. в Інструкцію від 2 серпня 1984 р. були внесені зміни, і допомога призначалась у розмірі 20 руб. на місяць за кожну дитину. Всі зазначені вище нормативні акти діяли недовго. Одні з них були прийняті в новій редакції, а інші – скасовані та замінені новими. Початок цього поклала постанова Ради Міністрів СРСР від 25 січня 1989 р. за № 67 “Про заходи щодо поліпшення матеріального стану неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів”. Відповідно до неї у новій редакції була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР від 6 лютого 1984 р. № 134. 25 липня 1989 р. затверджена нова Інструкція про порядок призначення і виплати допомог і коштів для відшкодування додаткових витрат на неповнолітніх дітей. Постановою Ради міністрів СРСР від 24 листопада 1990 р. за № 1177 тимчасова допомога була встановлена в розмірі 50% мінімальної заробітної плати на місяць на кожну дитину.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 24 січня 1985 р. була встановлена грошова допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, у розмірі 30 руб. на місяць на одну дитину, але за умови, що розмір одержуваної на таку дитину допомоги, аліментів і пенсій не перевищує 30 руб. на місяць, з припиненням виплати раніше призначеної допомоги і пенсії. З метою реалізації цієї постанови Міністерство освіти СРСР своїм наказом від 1 жовтня 1985 р. № 180 затвердило Положення про порядок призначення і виплати грошової допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням. Цим положенням райвиконкоми рад народних депутатів та їхні відділи народної освіти керувалися при призначенні та виплаті вказаних грошових виплат аж до прийняття відповідних нормативних актів незалежною Україною.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
