142503 (691399), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і виконуватися впродовж всього періоду навчання. Така робота повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як свідчать українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і формальних заходів.

На сьогодні існує п'ять моделей профілактики:

• модель моральних принципів підкреслює те, що використання психоактивних речовин є аморальним та неетичним; як правило, він набуває форми (кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принципи, як патріотизм, самопожертва заради загального добробуту. Моральний підхід здається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загальноальтруїстичних заходів і соціальний контроль індивідуальної поведінки є найбільш сильним;

• модель залякування ґрунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речовини, якщо інформаційні кампанії будуть підкреслювати небезпеку такої поведінки;

• модель фактичних знань, або когнітивна, докладає зусиль для покращання способів передачі та отримання інформації про наркотики; є думка, що програми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід уживання наркотиків;

• модель афективного навчання полягає у застосуванні афективних підходів — навчальних методик, які фокусуються більшою,мірою на корекції деяких особистісних дефіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних речовин; визначальним принципом є той, що тенденція вживання може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення та прояснення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціального тиску;

• модель покращання здоров'я може бути використана як непрямий підхід до освіти в галузі наркотиків. Оздоровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які

здач пі турбуватися про своє здоров'я;

профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на на-( гупнил принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути зведений до реальних пропорцій. Саме на цю тему треба зняти табу. 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення. [15;123]

Отже, профілактика – це робота спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров’я людини та запобігання такому впливу.

3.2 Програми лікувально-соціальної допомоги

Центральне місце тут займають такі програми, які надають медичну допомогу клієнтам. Слід зазначити, що власне медикаментозне лікування без залучення реабілітаційних можливостей соціальних працівників та психологів, як правило є неефективним. Слід орієнтуватись на програми, в яких професіонали працюють у мультидисциплінарній команді, до складу якої входять: лікар, медична сестра, соціальний працівник, психолог. Разом з ними працюють пара професіонали: спів залежні, екс-наркомани, екс-алкоголіки. Це дозволяє вже на перших етапах реабілітації розв’язувати проблему комплексно, із залученням до роботи членів залежних осіб, із проведенням індивідуальної та групової роботи за різними напрямками. [18;208]

До програм медико-соціальної допомоги відносять також програми з запобігання вживання алкоголю на робочих місцях. В Україні практично немає досвіду широкого впровадження таких програм на підприємствах, у закладах та організаціях. Програма, яку проводить підприємець або організація, передбачає допомогу працівникам, а часто і їхнім родинам у розв’язанні тих проблем, які впливають на продуктивність праці, зокрема пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. У цьому напрямку є три стратегії профілактики на підприємстві: первинна – підтримка здоров’я здорових працівників завдяки заохоченню поміркованості у вживанні алкоголю; вторинна – раннє виявлення працівників з проблемами, консультування та рання допомога; третинна – лікування, реабілітація та реінтеграція працівників, які виліковуються, в робоче життя.

Програми профілактики на підприємствах представлені у вигляді тренінгів, роботи консультаційних пунктів, організації проведення вільного часу для сімей працівників тощо. тики на підприємстві: первинна — підтримка здоров'я здорових працівників завдяки заохоченню поміркованості у вживанні алкоголю та наркотичних речовин; вторинна — раннє виявлення працівників з проблемами, консультування та рання допомога; третинна — лікування, реабілітація та реінтеграція працівників, які виліковуються, в робоче життя.

Програми профілактики на підприємствах представлені у вигляді тренінгів, роботи консультаційних пунктів, організації проведення вільного часу для сімей працівників тощо. [1;183]

До третьої групи спеціалізованих програм відносять такі, які можна назвати безмедикаментозними і які мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. В межах таких програм залежні вчаться жити зі своєю хворобою. В Україні цей напрям реабілітації представлений головним чином релігійними програмами, в яких "одужання" відбувається через віру в Бога. Разом з тим є також і нерелігійні, серед яких є ті, де професіонали представлені мінімально, і вони, як правило, із колишніх залежних ("Монар", м. Хмельницький), і ті, де професіонали представлені досить широко поряд із соціальними працівниками із колишніх залежних (терапевтична спільнота "Маріїна школа", м. Київ).

3.3 Реабілітаційні програми

Реабілітаційні програми позбавлення від залежності базуються на тому, що одужання людини відбувається при утриманні від психоактивних речовин і на можливості застосування власного потенціалу як особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зростання. Цей чинник життєво важливий для одужання від алкоголізму та наркоманії. [16;234]

Маємо такі принципи роботи з клієнтами із залежністю від психоактивних речовин:

• розуміння замість засудження. Кожну людину необхідно сприймати такою, якою вона є, надаючи їй можливості для прояву своїх як позитивних, так і негативних почуттів, не засуджуючи їх, а приймаючи і розуміючи;

• добровільності замість контролю. Кожна людина вільна самовизначатися в тому, яка допомога їй необхідна;

• конфіденційності. Кожна людина має право на повагу своєї особистої сфери;

• щирості та довірливості стосунків клієнтів і консультантів. Взаємини клієнта і консультанта будуються на відкритості, чесності та довірі;

• тісної співпраці з сім'єю клієнта. Захист та допомога кожному клієнту можуть бути забезпечені тільки у спільній роботі з сім'єю;

• допомоги для самодопомоги (активності замість пасивності). Консультант повинен надавати клієнту можливість для самостійної побудови життя;

• комплексної допомоги. Будь-яку допомогу слід розглядати у сукупному контексті проблемних життєвих обставин і здійснювати у співпраці з усіма зацікавленими соціальними інституціями та організаціями. [19;68]

У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуванні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це потрібно для того, щоб людина могла максимально адекватно інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досвіду й громади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини із залученням до програми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю.

Наприклад, у денному відділенні Центру ресоціалізації наркозалежної молоді м. Києва впроваджено тримісячну амбулаторну програму, яка складається з групової та індивідуальної психотерапії, арт-терапії, інформаційно-мотиваційного тренінгу, тренінгу соціальних навичок, тренінгу профілактики зриву, соціального консультування тощо. Як складові елементи такої програми передбачені моніторинг та оцінка результатів її проходження. [4;239]

У нашій країні перспективним методом реабілітації людей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спільноти. Це можна пояснити, по-перше, незначною поширеністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи спільноти необхідно залучати фахівців із соціальної роботи, які мають знання та досвід роботи у подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, потрібні початкові матеріальні вкладення, зокрема на придбання будинку для спільноти, необхідного обладнання тощо.

Терапевтична спільнота - це форма об'єднання людей, структурована з метою набуття вагомих терапевтичних ефектів. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмосфері, утворюваній усіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створення середовища, яке матиме цілющі властивості. У терапевтичній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти. Тобто фактично спільнота лікує сама. Середовище в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини. яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових способів поведінки, робити помилки і вчитися на них. [19;53]

Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване середовище, тобто сукупність об'єктивних чинників - організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психотерапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації . У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися принципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах акцент роблять на трудотерапії та встановленні ієрархічних відносин «табірного» або сектантського типу, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти. Зміст і форми роботи соціальних працівників у рамках реабілітаційної програми визначаються філософією закладу, який її впроваджує. Окрім консультативних ролей, вони також можуть здійснювати представництво інтересів клієнта (наприклад, за потреби відновити втрачені документи), сприяти працевлаштуванню й вирішенню фінансових питань, інформувати про доступні соціальні послуги та програми тощо.

У світі існує безліч різних реабілітаційних програм для людей із залежністю, і жодна з них не претендує на універсальність. Це свідчить про складність проблеми лікування хвороби. Тут зроблена лише спроба охарактеризувати найвідоміші тенденції крізь призму соціальної роботи. [7;57]

ВИСНОВКИ

Безперечно, алкоголізм відноситься до негативного прояву суспільства. Для того щоб людство не відходило від норм поведінки, необхідно своєчасно доносити до дітей негативні сторони життя. Адже саме в дитинстві закладається основа поведінки. Багато залежить від таких факторів, як виховання, освіта, соціальне положення в суспільстві, атмосфера в сім’ї.

Щороку 40 тисяч українців помирають від пияцтва. Причому близько 8 тисяч смертей припадає на отруєння алкоголем, стільки ж – на кардіопатію, а решта – наслідок захворювань, пов’язаних зі зловживанням спиртним.

Унаслідок пияцтва матерів фіксується 25-30% випадків дитячої патології новонароджених. Близько 40% дітей від 14 до 18 років вже приохотилися до випивки. При алкоголізмі людина, як правило, психічно деградує, втрачається не тільки здоров’я, а і людська гідність.

Алкоголіком стає один з десяти випивох-українців. А загальний показник вживання спиртних напоїв в Україні сягнув 12 літрів на людину щороку. Алкоголь - третій чинник у рейтингу ризиків смерті, другий – серед причин смертності населення працездатного віку і перший – у середовищі молодих людей віком 25-40 років. Така статистика шокує!

В боротьбі з алкоголізмом світові важко подолати традиції пов’язані з способом життя, соціальною психологією людини. На даний час не всі розуміють і тверезо оцінюють всі ускладнення роботи.

В науці соціальні причини пияцтва і алкоголізму потребують нові підходи в вирішенні проблеми виховання населення з ухилом психології і людини сьогодення.

Слід відмітити єдність думок про важливість сімейного виховання. Сім’я завжди вважалась агентом соціалізації індивіда в суспільстві. В сім’ї формуються не тільки соціально значимі якості особистості, але і властиві їй оціночні критерії; вплив сім’ї на підлітка значно сильніший за вплив школи, суспільства загалом. Наприклад, варварський принцип „око за око, зуб за зуб” здається підлітку, який виріс в асоціальній сім’ї, природнім і справедливим, це негативно впливає на неповнолітніх, оскільки вони намагаються досягти бажаного будь-яким шляхом.

Характеристики

Список файлов курсовой работы