142495 (691397), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У сучасних умовах основним напрямом здійснення державної політики зайнятості є створення оптимальною рівня і структури зайнятості населення завдяки удосконаленню макроекономічного регулювання цих процесів. Це передусім пожвавлення економічної ситуації та інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічною руху капіталу, формування нової інфраструктури розвитку системи робочих місць і збільшення потреби в робочій силі в пріоритетних галузях економіки.

Особливого значення набувають інституційні перетворення, розвиток недержавних форм власності.

Держава має стимулювати особисту ініціативу, підприємництво, розвиток малого і середнього бізнесу, особливо у сфері надання послуг, посилюючи роль позабюджетних джерел фінансування та інвестицій у їхній розвиток.

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій на всій території України створюється державна служба зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює такі функції:

• аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу. Інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

• консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професії та інші питання;

• веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;

• організує за необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших закладів освіти, що здійснюють підготовку і перепідготовку громадян, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

• надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівників, що вивільняються, і незайнятому населенню;

• реєструє безробітних і надає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

• бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості та заходів із соціального захисту різних груп населення від безробіття [11].

Державна служба зайнятості має право:

• укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами про їх працевлаштування з попереднім (у разі необхідності) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також надання допомоги при переїзді на нове місце проживання і роботи за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

• розпоряджатися у встановленому законодавством порядку коштами Фонду сприяння зайнятості;

• оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує оволодіння новою професією (спеціальністю), а також встановлювати їм на період навчання стипендії в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

• у встановленому законодавством порядку надавати громадянам допомогу з безробіття, припиняти або скасовувати її;

• припиняти на певний строк рішення підприємств про звільнення працівників [11].

У реалізації державної політики зайнятості беруть також участь підприємства, установи й організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані створювати робочі місця для працевлаштування людей, які потребують соціального захисту і неспроможні конкурувати на ринку праці.

Велике значення для вирішення проблем зайнятості населення має Фонд сприяння зайнятості населення. Він є самостійною фінансовою системою і створюється на державному і місцевих рівнях.

Розробка заходів щодо подолання безробіття має спрямовуватися передусім на виявлення його причини. Встановлення допомоги з безробіття, організація різних громадських робіт — це вже боротьба з наслідками незайнятості населення. А за певних своєчасних заходів можна не допускати таких витрат. Тому потрібні наукові прогнози з урахуванням особливостей регіонів заходи спрямовані на попередження безробіття.

2.2 Соціальний захист безробітних в Україні

Сутність соціального захисту і шляхи його досягнення, в умовах переходу до планомірно-ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, втрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємства,

Соціальна політика сучасної держави — це комплекс соціально - економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. [15, c. 100] .

Основні принципи проведення соціальної політики такі: захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; надання допомоги найбіднішим сім'ям; надання допомоги у разі безробіття; здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв'язується в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціальне орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин [9].

Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їх профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне і медичне страхування здійснюються шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових пропорціях. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами цих фондів управляють спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців [15, c. 101].

Страхові виплати у разі безробіття проводяться із спеціальних страхових фондів. Розмір їх залежить, по-перше, від тривалості безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються в перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, термін надання допомоги та ін.

Важлива ланка соціального захисту населення — програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці програми близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікації працівників більшу частину відповідних коштів.

Оскільки людина залишається без роботи через об'єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов'язане турбуватися про неї. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [14].

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов'язкова реєстрація в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів [15, c. 101] .

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному випадку поважними причинами є:

• навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

• строкова військова служба;

• здійснення догляду за інвалідом І групи або дитиною — інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації.

2.3 Основні напрямки щодо запобігання розширення безробіття та зростання зайнятості

Оскільки безробіття є неприйнятою альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними нормами.

Існує два принципово різних підходи щодо скорочення безробіття або упередження його розвитку – американський (жорсткий) і шведський (протекціоністський) [11, c. 106].

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидіарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підгримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці [10, с. 225]. Саме він найбільш прийнятний для України.

Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок — найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.

1. Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торговельну і податкову політику [11, c. 107] .

2. Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості. В умовах нинішньої вкрай низької купівельної спроможності населення повинно спрацювати теоретичне посилання Дж. М. Кейнса — втручання держави в регулювання зайнятості шляхом підвищення купівельної спроможності населення. Такої ж думки стосовно розвитку зайнятості в Росії, яка має певну схожість із зайнятістю в Україні, дотримується відомий російський учений-економіст Б. Д. Бреєв [18, с. 106].

Характеристики

Список файлов курсовой работы