80908 (687900), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

в) значний інноваційний та економічний потенціали.

3. Стратегії посередницького підприємства

3.1 Загальна характеристика і формування підприємницької стратегії

Стратегія - комплексна програма дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і досягнення її множинних цілей. Стратегія завжди є багатооб'єктною. Зокрема об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність, технологія та інші елементи ринкової системи господарювання.

Процес стратегічного планування (далекоглядного передбачення) є досить складним і трудомістким, але він забезпечує успіх підприємницької діяльності, оскільки:

• привчає підприємця до чесного й активного ведення справ у власному бізнесі;

• допомагає підприємцю чітко усвідомити, у чому саме полягає бізнес та хто його вірогідні конкуренти і споживачі;

■ значно підвищує шанси підприємця не лише вижити, а й ефективно діяти у конкретному середовищі.

Загальна процедура формування підприємницької стратегії охоплює кілька взаємопов'язаних етапів, кожний з яких має свій сенс і спрямованість [2] (рис. 1).

Рисунок 1 – Основні етапи формування підприємницької стратегії

Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатися за допомогою відповідних критеріїв і умов. Основними з них є такі:

• наскільки стратегія фірми характеризується цілісністю;

• за яких умов кожна з її складових може «працювати» на загальну стратегію;

• наскільки стратегія фірми «вписується» в навколишнє зовнішнє

• ринкове середовище (відповідає принципу сумісності з ним) з огляду на його швидкі зміни;

• наскільки збалансовані між собою стратегічні цілі і матеріально-фінансові ресурси фірми;

• наскільки стратегія фірми враховує потенційну можливість комерційного ризику і передбачає конкретні заходи для його мінімізації або повної нейтралізації;

• наскільки стратегія фірми відбиває обгрунтований горизонт ділового планування і терміни реалізації;

• наскільки стратегія фірми спирається на дії її лінійних та функціональних структур, їх перспективні орієнтири і цінності.

Аналіз діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:

а) перебуває у більш-менш повній відповідності до сучасної інвестиційної, виробничої та комерційно-фінансової політики підприємництва;

б) відповідає сучасним вимогам ринку частково і потребує коригування стратегічних альтернатив;

в) потребує докорінного перегляду своєї діяльності.

Залежно від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться фірма у даний час, її керівництво може вибрати одну з наведених нижче базових стратегій [2]:

• стратегію виживання — вона є, по суті, захисною стратегією і використовується при кризовому стані економічної діяльності підприємства;

• стратегію стабілізації — стратегію діяльності підприємства з урахуванням нестабільності (коливання) обсягу продажу своєї продукції і отримуваної величини доходів;

• стратегію зростання — найприйнятнішу (найефективнішу) стратегію стабільного зростання обсягів продажу, прибутку, капіталу.

Процес планування (передбачення) потенційно можливих господарських ризиків звичайно охоплює такі процедури:

• визначення максимально можливих критичних допущень;

• виявлення можливостей виникнення кожної з несподіванок і розрахунки величини ризику кожного виду;

• розроблення системи захисних (нейтралізуючих) дій за умови настання кризової ситуації на підприємстві.

3.2 Альтернативні стратегії посередницької діяльності

На основі результатів ситуаційного аналізу здійснюється конкретний вибір стратегічних альтернатив фірми. Можливі варіанти вибору таких стратегічних альтернатив подані в табл. 1.

Таблиця 1 – Можливі варіанти вибору стратегічних альтернатив

Стратегії виживання і стабілізації

Вибір стратегій виживання або стабілізації є об'єктивним і вимушеним процесом за умови катастрофічного занепаду економічної діяльності підприємницької структури чи настання нестабільності (значних коливань) у показниках фактичного продажу продукції та отримуваного прибутку.

Стратегія виживання має суто захисний характер і передбачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід фірми із кризового стану в максимально короткий термін.

Стратегія стабілізації передбачає передусім вирівнювання обсягу продажу, прибутку та інших найбільш важливих показників ефективності підприємницької діяльності з подальшим їх підвищенням.

Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві рекомендується використовувати один із трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації: 1) економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання; 2) позитивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності; 3) обґрунтована стабілізація економічної ситуації, при якій стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

Стратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або коли починається непередбачений раптовий спад обсягу продажу і загальної величини прибутку.

Цілі названої стратегії у відповідному вимірі часу можна сформулювати так: найближча (термінова) — зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньострокова— розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова— започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази: 1) ревізію витрат; 2) консолідацію; 3) пожвавлення.

Ревізія витрат звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Консолідація пов'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробленням програми підвищення прибутковості фірми. Пожвавлення є особливою фазою стратегії фірми, що передбачає в цілому поступовий перехід від суто захисної до наступальної стратегії. Це має супроводжуватися завершенням принципових перегрупувань у системі формування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

Стабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності характеризується значними коливаннями. Така стратегічна поведінка є характерною і раціональною для підприємств і організацій військово-промислового комплексу на стадії їх конверсії.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. При досить тривалому періоді коливань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

Стратегія зростання є важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій загального циклу зростання, а саме:

1) початкову: виявляють і ліквідують вузькі місця; обсяг продажу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує;

2) проникнення: подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш; відносно пропорційне зростання обсягу продажу та прибутку (доходів); поява певних конкурентних переваг в окремих напрямках діяльності;

3) прискореного зростання: має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція — необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і післяпродажний сервіс;

4) перехідну: зменшуються темпи зростання обсягів продажу і загальної величини прибутку; на завершальній стадії цього періоду може настати стагнація, яка примушує фірму переорієнтуватися на іншу базову стратегію (стабілізації або виживання).

3.3 Вибір оптимальної стратегії для даного виду комерційної діяльності

Практика господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою засвідчує наявність певної низки стратегічних альтернатив діяльності підприємницьких структур. Процес розвитку фірми розглянемо на прикладі можливих альтернатив стратегії зростання [2]:

• інтенсифікації ринку;

• диверсифікації діяльності;

• міжфірмого співробітництва;

• зовнішньоекономічної діяльності.

Інтенсифікація ринку спрямовує зусилля підприємства на закріплення своїх позицій на ринку. При цьому провідним функціональним напрямом діяльності фірми стає стратегія маркетингу. Інтенсифікація ринку може здійснюватися у формі захисту або експансії фірми.

Форма захисту фірми щодо малосприятливої в даний час ринкової кон'юнктури відображає певний спосіб проникнення на ринок за рахунок модифікації і зміни номенклатури продукованого товару з використанням методів цінової і нецінової конкуренції.

Форма експансії фірми реалізується проникненням на відповідний ринок нових товарів при базовій його структурі із застосуванням модифікованої системи розподілу і просування продукції на продаж.

Диверсифікація виробництва пов'язана з проникненням капіталу певної фірми в галузі, які прямо не торкаються основної сфери її діяльності. Прийнято виокремлювати вертикальну, горизонтальну і конгломератну (побічну) диверсифікацію виробництва або іншої сфери діяльності.

Вертикальна диверсифікація означає придбання фірмою права контролю за діяльністю постачальників, споживачів і торговельних організацій. Її перевага полягає у можливості здійснювати контрольні функції на всіх етапах виробництва — від сировини і матеріалів до готового виробу та його реалізації.

Горизонтальна диверсифікація передбачає розвиток фірми за рахунок освоєння нової виробничої системи «продукт—ринок» у своїй галузі.

Конгломератна (побічна) диверсифікація характеризує процеси придбання та поглинання потужною за можливостями і ресурсами фірмою принципово нових виробництв (малих інноваційних структур тощо), що забезпечує швидке економічне зростання і отримання надвисокого прибутку.

Міжфірмове співробітництво і кооперація. Необхідність їх започаткування і розвитку спричинюється такими обставинами:

• високі темпи інноваційних процесів і технологічного розвитку виробництва зумовлюють істотне зростання вартості досліджень і розроблень за умови їх проведення виключно власними силами окремих фірм;

• ринкові умови господарювання ініціюють проблему витіснення або максимально можливого обмеження традиційного монополізму у виробництві й інших сферах діяльності людей;

• транснаціональні корпорації і фінансово-промислові групи, що протягом останніх років швидко зростають кількісно, укладанням взаємовигідних угод намагаються проникнути на світовий ринок і закріпитися на ньому;

• об'єктивно зрозуміле нестримне бажання всіх без винятку фірм триматися на належному рівні у конкурентній боротьбі веде до усвідомлення необхідності розвитку інтеграційних процесів.

Зовнішньоекономічна діяльність — це одна з головних стратегічних альтернатив функціонування й розвитку підприємства.

Переваги:

1) збільшення обсягу продажу і відповідно величини отримуваного прибутку за рахунок виходу на нові ринки збуту;

2) пошук продукції з низькими витратами, з використанням «ноу-хау», нових технологій тощо;

3) захист ринку сировини через безпосередню участь у її видобутку та довиробничій підготовці до використання.

Труднощі:

1) наявність більш жорсткої внутрішньої конкуренції порівняно з національним ринком;

Характеристики

Список файлов курсовой работы