80908 (687900), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

На міжнародному рівні звичайно регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів; 2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу; 3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності; 4) переведення платежів (коштів); 5) вирішення суперечок господарського характеру; 6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати тих юридичних осіб, які вважаються національними об'єктами кожної країни—учасниці відповідної угоди. Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, щодо стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватися найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що укладається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.

Вирішення суперечок господарського і фінансового характеру звичайно здійснюється компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає. Якщо суперечка є достатньо складною, то зарадити справі може Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Варто додати, що Міжнародний центр видає збірник "Інвестиційне законодавство країн світу".

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжної фірми у країні, що приймає.

Головною метою регулювання спільної підприємницької діяльності на міждержавному рівні, що здійснюється здебільшого через укладені дво- та багатосторонні угоди, є, з одного боку, забезпечення країною базування правового захисту своїх інвестицій від можливих некомерційних ризиків, а з іншого — підтримка стабільності і надійності економічних взаємин між країнами-партнерами.

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань регулювання спільної підприємницької діяльності здійснюється складнішими угодами, які фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке регулювання підприємництва відбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух капіталів, гармонізується економічна політика країн-учасниць, ефективно працюють відповідні наднаціональні інституції, наприклад, Європейський інвестиційний банк, що функціонує в межах Європейської Ради.

8. Підприємницькій успіх. Формування підприємницького мислення

8.1 Основні фактори успіху в бізнесі

Конкурентні переваги неможливо зрозуміти, не вивчаючи підприємництво в цілому, тому що вони формуються у ході різнобічної діяльності: проектування, виробництво, маркетинг, збут, поява динамічних функцій. Саме такий аналіз дає змогу визначити, де ви конкурентоспроможні, а де – вразливі, що лежить в основі вашої конкурентоспроможності, які помітні і не помітні ресурси.

Помітні, або відчутні, ресурси - це фізичні і фінансові активи фірми, відображені в бухгалтерському балансі (основні фонди, запаси, грошові засоби тощо) [4].

Невідчутні ресурси, або нематеріальні активи, – це, як правило, якісні характеристики фірми, тобто не пов'язані з людьми невідчутні активи: торгова марка, престиж, імідж фірми і невідчутні людські ресурси - кваліфікація персоналу, досвід, компетенція, популярність управлінської команди, в цілому людський капітал [4].

На практиці конкурентні переваги можуть мати різноманітні форми залежно від специфіки галузі, товару і ринку. Головна вимога - ваша відмінність від конкурентів повинна бути реальною, виразною, суттєвою. Намагайтеся захистити свої конкурентні переваги (монополія, патенти, таємність тощо).

Фірма, як правило, повинна мати декілька конкурентних переваг. Стратегію досягнення конкурентних переваг для вашої фірми становить диференціація продукції (послуг) та лідерство у витратах (собівартості), а також стратегія першопрохідника (ранній вихід на ринок), фокусування (зосередження), синергізм.

До джерел унікальності слід віднести: репутацію високої якості товару; сервіс, який забезпечує фірма; ім'я фірми; орієнтацію на споживача; майстерність та досвід працівників; відмінні риси товару; технічні новації і пріоритети; збутова мережа; місцезнаходження підприємства; інтенсивність окремих маркетингових заходів.

До переваг у витратах (собівартості), як правило, відносять такі складові відмінності у їх рівні: економія на обсязі виробництва (масштаб); економія за рахунок навчання персоналу та поліпшення організації праці; удосконалення конструкції товару; автоматизація виробничих процесів та збуту; місцезнаходження фірми; урядові пільги, субсидії тощо; культура низьких витрат; низькі витрати на сировину, трудові ресурси і збут товарів; більш низькі витрати за рахунок угод з постачальниками, інтеграції тощо.

8.2 Якості підприємця. Мотивація поведінки підприємця

Із 21 виявлених характеристик підприємця виділяють 10 найбільш важливих [6]:

• пошук можливостей та ініціативність;

• наполегливість;

• готовність до ризику;

• орієнтація на ефективність і якість;

• залучення до робочих контактів;

• цілеспрямованість;

• прагнення бути інформованим;

• систематичне планування і спостереження;

• здатність переконувати і встановлювати зв'язки;

• незалежність і самовпевненість.

Звичайно, особистість із такими рисами відносять до ідеального типу.

Моральні принципи та норми поведінки підприємця. Неекономічні мотиви поведінки підприємців зумовлюють необхідність розгляду моральних принципів і норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Є точка зору, що поведінка сучасного підприємця базується на трьох філософських принципах:

1. утилітаризм, згідно з яким метою моральної діяльності є досягнення найбільшої користі для найбільшої кількості людей;

2. дотримання прав людини;

3. справедливість.

Враховуючи такі складові соціального механізму, як моральні відносини, моральна діяльність і моральна свідомість, професійні етичні норми (так звані етичний кодекс) цивілізованого підприємця, передбачають:

а) переконаність у корисності справи не лише для себе, але й для суспільства;

б) переконаність, що люди з його оточення здатні виконувати певну роботу;

в) віра в свою діяльність як у творчість;

г) визнання необхідності конкуренції і розуміння необхідності співробітництва;

д) повага до себе як особистості й до інших;

е) самодовіра та довіра до інших, пріоритет професіоналізму і компетентності;

ж) цінування освіти, науки, культури, екології;

и) прагнення до нововведень;

к) гуманність.

Сучасні етичні норми у сфері бізнесу зводяться до того, що все, що робить бізнесмен, повинно узгоджуватися з поняттям правди і справедливості. Важливими рисами є скромність і стриманість у своїх витратах.

Досить часто в літературі акцентується увага на підприємницьких рисах, притаманних керівникові організації: вміння об'єднувати людей, бути професійно підготовленим, наполегливим і гнучким; заохочувати й карати, звертатися з проханням і наказом, критикувати, цінувати ініціативних і самостійних людей.

Розуміння підприємця як особистості було б неповне без аналізу його мотиваційної поведінки. Коли якийсь суб'єкт господарювання піднімається над рештою в своєму достатку, він витрачає зусилля на придбання нових благ, не замислюючись над новими ідеями, їх пошуком, механізмом реалізації, що, зрештою, веде до банкрутства. Після досягнення певного (для кожного індивідуального) рівня задоволення потреб привабливість нових благ різко зменшується - це пояснює закон Госсена, за яким підприємницька діяльність перешкоджає одержувати насолоду від тих благ, які є поза межами визначеної суми доходів.

Серед мотивів, які активізують підприємницьку діяльність, на перше місце ставиться мрія заснувати свою династію, свою імперію [6]. Цей мотив поведінки, що знаходиться поза межами економічної діяльності, та економічні закони для його розуміння не прийнятні, вони є сферою соціально-психологічних спонукань підприємця, який дана сфера пояснює введенням поняття соціального статусу. Однак в основі реалізації мотивів підприємця лежить приватна власність. На друге місце ставиться воля до перемоги, успіх заради успіху. Третій мотив - це радість творчості. Підприємець працює, оскільки не вміє жити інакше, тільки у праці одержує насолоду. Це один із визначальних мотивів поведінки підприємців.

8.3 Професійна культура бізнесової діяльності

Культура розкриває, яким чином здійснюються в поведінці вимоги моралі. Розуміння підприємницької культури передбачає початковий розгляд поняття культури взагалі, яке трактується в широкому значенні як все, що створено суспільством внаслідок фізичної та розумової праці людей.

Культура не може бути відокремлена від матеріального світу. Кожна економічна система має відповідну організаційну культуру. Культура організації - це сукупність норм, що лежать в основі дії колективу.

Фірми самі розробляють власні етичні кодекси за такими принципами:

а) повага гідності і вміння кожного працюючого;

б) повага прав особистості;

в) заохочення ініціативи працюючих в атмосфері новаторства і ризику;

г) стимулювання індивідуальних здібностей за рахунок підвищення

кваліфікації, розподілу відповідальності;

д) забезпечення однакових умов для розвитку і винагороди працівників на

основі об'єктивних критеріїв.

Рівень культури позначається на репутації підприємця і його організації. Як правило, споживачі орієнтуються на відомі їм продукти, послуги, а завоювання ринку потребує формування відповідного іміджу підприємства. Таким чином, створення іміджу означає формування і підтримання повного образу, певної картини щодо товару чи послуг у споживача.

Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов'язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства, проте далеко не всі норми можуть бути строго сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, які становлять суть поняття "етика підприємництва".

Варто звернути увагу на те, що підприємницька етика є одночасно і духовною, і економічною категорією. На думку зарубіжних підприємців, існують певні усталені етичні норми бізнесу, яких треба обов'язково дотримуватися. Основні з них такі:

• найвища продуктивність і найбільший прибуток не повинні досягатися за рахунок завдавання шкоди довкіллю;

• конкуренція має здійснюватися чесно, за встановленими правилами;

• необхідно, щоб техніка слугувала людині, а не навпаки;

• морально-етичні норми завжди мають перевагу перед економічними інтересами.

Висока культура підприємницької діяльності є неодмінною умовою досягнення великого господарсько-комерційного успіху.

Відомі такі передумови виховання високої культури підприємництва:

• наявність позитивних прикладів;

• забезпечення молоді можливості ознайомлення з основами бізнесової діяльності, її привабливістю і корисністю для всіх верств населення ще у період професійного навчання;

• створення системи навчання й виховання, яка б сприяла розвитку підприємницьких нахилів протягом усього періоду формування особистості;

• наявність і постійна підтримка сімейних контактів і особистих знайомств з успішно працюючими бізнесменами.

Професійна репутація підприємця створюється роками, її нелегко набути, але втратити можна миттєво.

9. Оцінка ефективності комерційної діяльності посередницького підприємства. Фінансова санація і банкрутство підприємства

9.1 Основи аналітичної оцінки ефективності комерційної діяльності

В Україні не існує офіційної та загальновизнаної методики комплексної оцінки результатів різних видів підприємницької діяльності. Натомість можна орієнтуватися на такі визначальні положення цієї методики [4].

Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності підприємницької структури за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплює моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичну оцінку певної сукупності показників підприємницької діяльності, варто проводити за наперед визначеною схемою в кілька етапів:

1. Складання плану економічного аналізу.

2. Підготовка матеріалів для аналізу.

3. Попередня оцінка результатів аналізу.

4. Аналіз причин динамічних змін показників діяльності.

5. Остаточна оцінка результатів аналізу.

За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків підприємницькі структури запроваджують проведення експрес-аналізу своєї діяльності. Головною метою такого експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності господарювання фірми, належну оцінку її достатності та вжиття оперативних заходів щодо удосконалення управління виробництвом або іншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої прибутковості, фінансової стійкості та набуття іміджу надійного партнера.

Об'єктами економічного аналізу більшості підприємницьких структур виробничого спрямування мають бути: 1) організаційно-технічний рівень і обсяг виробництва; 2) використання основних фондів і виробничих потужностей, матеріальних ресурсів; 3) досягнутий рівень продуктивності праці (виробничої системи); 4) собівартість продукції (поточні витрати виробництва); прибутковість, рентабельність; 5) фінансовий стан і його стійкість.

В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності:

1) порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства та інших суб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні вироби;

Характеристики

Список файлов курсовой работы