43427 (687392), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала державною.

За даними перепису 2007 року, 611 000 чоловік, або 20,5 % населення Уельсу володіють валлійськими (в порівнянні з 18,5 % у 1991-му); при цьому перепис свідчить, що 25 % жителів Уельсу народилися за його межами. Чисельність носіїв валлійської мови в інших частинах Великобританії точно не відома, але їх кількість порівняно велика в основних містах і уздовж межі Англії з Уельсом. По оцінках телеканалу S4C, в 1993 році в Англії проживало близько 133 000 людей, що розуміють валлійський; більш за третину з них були зосереджені в районі Великого Лондона. Крім того, носії валлійської мови проживають в Канаді (3 160 за даними Ethnologue) і США (2 655).

Серед носіїв валлійського що мало не володіють англійським (не рахуючи валлійців долини Чубут, у яких другою мовою є іспанський). Проте, дуже багато хто вважає за краще користуватися валлійським, а не англійською мовою. Вибір мови говорить може змінюватися залежно від наочної області (явище, відоме в лінгвістиці як код-свитчинг, або перемикання код). Нерідко і змішення код (так, y живу мову часто украплюються англійські слова).

Не дивлячись на те що валлійська мова є мовою меншини і знаходиться під тиском англійської мови, в другій половині XX століття росла його підтримка паралельно з підйомом націоналістичних політичних організацій, таких як партія Plaid Cymru (Партія Уельсу) і Cymdeithas yr Iaith Gymraeg (Суспільство валлійської мови).

Як перша мова валлійський найбільш поширений на переважно сільській півночі і заході Уельсу, в першу чергу в Гвінеде, Денбішире, Англси, Кармартеншире, Северном Пембрукшире, Кередігионе і частинах західного Гламоргана, але людей, добре по-валлийски, що говорять, можна зустріти по всьому Уельсу. При цьому він майже не використовується у великих містах на півдні (Кардіфф, Ньюпорт, Брідженд; у меншій мірі це відноситься до Суонси).

Валлійська мова — живий, він використовується в повсякденному житті багатьох тисяч людей і присутній в Уельсі всюди. Уельський мовний акт (1993) і Уельський урядовий акт (1998) припускають рівність валлійської і англійської мов. Суспільні органи повинні розробити і реалізувати Програму валлійської мови. Тому місцеві ради і Національна Асамблея Уельсу використовують валлійську мову як офіційної, видають офіційні друкарські матеріали і повідомлення з валлійськими версіями (наприклад, листи з школи батькам, бібліотечну інформацію, інформацію місцевої ради), а всі дорожні покажчики в Уельсі повинні бути на англійській і валлійській мовах, включаючи валлійські варіанти географічних назв. Все це означає, що часто навіть діти тих, хто приїхав до Уельсу, скажімо, з Англії, набувають певного знання валлійського [10, c. 80].

Валлійська мова непогано представлена в Інтернеті, але з сильним перекосом на користь суспільних органів: частотність валлійських слів для офіційної сфери в порівнянні з їх англійськими еквівалентами (напр., addysg 'освіта', cymdeithas 'суспільство' або llywodraeth 'уряд') складає близько 0,1 %, тоді як для повсякденної лексики (напр., buwch- 'корова' або cyllell 'ніж') це співвідношення складає лише 0,01 %.

Уряд Великобританії ратифікував Європейську хартію регіональних мов і мов меншин по відношенню до валлійської мови.

Валлійська мова придбала велику глядацьку аудиторію після створення в листопаді 1982 року телевізійного каналу S4C (Sianel Pedwar Cymru, «4-й канал, Уельс»), що віщає в прайм-тайм тільки на валлійському.

Ураховуючи плани британського уряду, що всі іммігранти повинні володіти англійською мовою, залишається лише чекати, чи буде валлійська мова розглядатися як особливий випадок. У цей час для натуралізації достатньо знання валлійського, англійського або шотландського, і представляється, що ця політика буде продовжена при будь-яких змінах законодавства.

Мал. 1. Поширення валлійської мови у різних графствах Уельсу

З розповсюдженням письменності англійська мова уповільнила свою зміну, але він продовжує мінятися і до цього дня. Із заселенням і відділенням колоній Британської Імперії паралельно з британським англійським почали розвиватися американський, австралійський, пакистанський, індійський і інші варіанти мови. Всі вони значно відрізняються тільки вимовою, а граматика і використання слів в цілому дуже схожі. Не обходиться і без істотних відмінностей, але все частіше британці неусвідомлено використовують американські вирази, приймаючи їх за істинно британські, і навпаки.

Простота використання правив, а також багатство словарного запасу, який як і раніше продовжує розширюватися, дозволила англійській мові за останні півстоліття стати міжнародною мовою спілкування.

З кельтських народів Великобританії найбільш численні шотландці. Вони населяють переважно північно-західні області острова Великобританія і прилеглі до їх побережжя Шетландськие, Орканейськие і Гебрідськие острова. Один з північних діалектів англосакської мови послужив основою для створення національної шотландської мови. До цієї мови увійшли багато слів з гальского, крім того, на нім позначився вплив скандінавських мов. Національна шотландська мова по лексиці і фонетиці значно відрізняється від літературної англійської.

Cреди шотландців в горах північно-західної частини острова проживає своєрідна етнічна група, що зберігає самобутні традиції і культуру. Їх самоназвание - гэлы, англійці ж частіше називають їх хайлендерами (горцями). Гели зберігають свою стародавню кельтську (гэльский) мову. На нім говорить 1,4% всього населення країни. Але з кожним роком число тих, що знають гэльский мову неухильно зменшується, переважна більшість гэлов вже повністю перейшли на англійський.

2.3 Аналіз однорідності регіональних варіантів англійської мови

Ступінь однорідності регіональних мікросистем англійської мови — висока чи низька ступінь варіативності мовних одиниць різних рівнів у межах кожного із варіантів — по різному реалізується. Австралійський варіант, за свідоцтвом Дж. Тернера, має відносно гомогенний характер. Це зумовлено такими факторами, як порівняно недавнє освоєння країни, тісні зв’язки з Британією, перевага міського населення. Навпаки, яскраво виражена гетерогенність, територіальна варіативність британського варіанта добре відома. У працях з англійської діалектології П. Траджіла, Д. Брука діалект означається як специфічна комбінація слів, граматичних форм, особливостей вимови, але на практиці класифікації англійських діалектів ґрунтуються виключно на фонологічних критеріях. Між тим, лексична, морфологічна та синтаксична варіативність виявляє дистрибуцію відмінну від дистрибуції фонологічної. Наприклад, поняття “головний біль” skullache вживається в Північній та Східній Англії, різних діалектних зонах за поширеною класифікацією П. Траджіла.

Американський варіант має більш складну структуру порівняно з британським. Між літературною мовою та діалектами існують наддіалектні ареали, до складу яких входять декілька діалектів чи діалектних груп. Ці ареальні форми поширені на значних територіях Півдня, Півночі, Заходу країни. Класифікація американських наддіалектних ареалів та вибір критерію варіативності різняться в американській діалектології. Класифікація Г. Менкена ґрунтується на фонологічних ознаках і включає шість ареалів. Традиційна класифікація Г. Курата базується на лексичних ізоглосах його Атласу, при цьому всі діалектні групи розподілені на три ареали: Північ, Південь та Середній район (Midland). В останні роки в американській діалектології поширився підхід К. Карвера, згідно з яким головна відмінність пролягає між діалектами Півночі та Півдня. Діалекти Середнього району при цьому входять до складу південних, а західні визначаються як продовження північних діалектів. Межі діалектних областей, за класифікацією К. Карвера, краще узгоджуються з “культурними регіонами”, територіями США, які сформувалися на властивих кожному з них історичних, географічних, економічних принципах, але не зовсім збігаються з ними.

Порівнюючи ступені варіативності американського та британського варіантів, вчені XVIII-XIX ст. Дж. Візерспун, Е. Дуайт, Д. Пікерінг та ін. відзначали більшу однорідність американського варіанта, поясняючи це історичними причинами, зокрема уніфікуючим впливом мови метрополії. У дисертації уточнюється цей аспект, підкреслюється, що теза про більшу гомогенність такого варіанту справедлива стосовно лише на його граматичні та фонологічні диференційні елементи. Уніфікація останніх, зокрема, зумовлюється поширенням середньозахідного типу вимови, який складає основу американської літературної норми. Разом із тим на лексико-семантичному рівні в різних варіантах, відзначено значну варіативність форм.

Проблема “койнеїзації”, вирівнювання діалектних різниць американського варіанта в кінці XVIII - на початку XIX ст., також залишається невирішеною: коли і з якою інтенсивністю йшов цей процес і як пізніше відбувалося формування сучасних діалектних ареалів США. Існують різні точки зору щодо розподілу США на “культурні регіони” в ранній, колоніальний період. Одні автори (Р. Гастіл) виділяють релігійну Нову Англію, промисловий Середньоатлантичний район та сільськогосподарський Південь. Інші (Р. Лінджман) — лише міську Північ та поселенський Південь. Але погляди сходяться в одному: рух на Захід відбувався двома потоками: південним та північним. Каталізатором цього переселення великої кількості людей стала сільськогосподарська криза 1837 р., коли міграція досягла максимуму. Хоча офіційно рух на Захід було завершено до 1890 р., цей ареал був мало заселений ще на початку XX ст. Пік імміграції до США припадає на 1820-1920 рр., коли до країни прибули 37 мільйонів людей. Таким чином, розмежування діалектних ареалів, пов’язане з формуванням “культурних регіонів” США (за різними даними від 6 до 13), могло мати місце після піку міграційних й імміграційних процесів та завершення освоєння земель Заходу.

Висновки

Регіональна варіативність англійської мови характеризується, як відзначали О.Д. Швейцер, Д. Крістал, О.І. Чередниченко та ін., двома тенденціями: дивергенцією та конвергенцією. З одного боку, різниця зовнішнього фону зумовлює особливості, властиві різним регіональним формам, які утворюють опозиції розрізнювальних елементів на всіх рівнях. З іншого, внаслідок належності до єдиної комунікативної системи мови, завдяки тісним і різноманітним зв’язкам між регіональними формами, впливу засобів масової інформації, має місце зближення варіантів мови, їх конвергенція. Дивергентні та конвергентні процеси визначають значною мірою внутрішні суперечності в системі негомогенної мови і динаміку її розвитку.

Регіональна варіативність — особливий тип мовної диференціації, якісно відмінний від ареальної та діалектної варіативності завдяки значній різниці зовнішнього плану між регіональними варіантами, а також відношенням варіанта до літературного різновиду мови. Саме в регіональних мікросистемах, які складають опозиції одна до одної в їх комплексних нормативних особливостях на всіх рівнях, відбувається диференціація макросистеми англійської мови, її поліваріантна реалізація. Стрижень таких опозицій складають найчисленіші лексико-семантичні та фразеологічні елементи мови, які безпосередньо відображають зовнішні особливості між регіональними варіантами. Функціональний підхід до регіонально маркованих одиниць виявляє особливості їх відмінностей і взаємовпливів.

Система англійської мови реалізується у своїх регіональних формах і відзначена дихотомічним характером: американський і британський варіанти є домінуючими і чинять значний вплив на інші мікросистеми. Процеси дивергенції та конвергенції між метропольним і філіальними варіантами визначають певною мірою динаміку розвитку всієї системи англійської мови. Такі процеси зумовлені географічними, історичними, соціальними та культурними факторами. При цьому мовні зміни, обумовлені географічними та соціальними відмінностями, тісно пов’язані між собою і становлять складний комплекс соціально-територіальних змін у системі мови.

У синхронії дивергентні процеси американського та британського варіантів англійської мови охоплюють широке коло явищ: способи вираження понять і змісту мовних одиниць на лексико-семантичному рівні, морфологічні й синтаксичні особливості в уживанні мовних одиниць, фразеологічні елементи.

Дивергенція регіональних мікросистем у теперішній час виявляється й у відмінному характері екзоглосної ситуації: в американському та австралійському філіальних варіантах така ситуація є яскраво вираженою порівняно з метропольним британським варіантом, де ця ситуація виражена слабо. При цьому в австралійському варіанті екзоглосна ситуація має біполярний характер і зведена до відношень між англійською мовою та мовами аборигенів, у той час як в американському варіанті вона характеризується багатополюсністю: відношеннями між англійською мовою та мовами індіанців, іммігрантськими мовами.

У діахронії дивергенція регіональних варіантів англійської мови стала виявлятися з формуванням американської літературної норми, яке було остаточно завершено в 1880-х рр., коли визріли необхідні історичні передумови й було закінчено об’єднання країни. Розрізнювальні елементи різних рівнів американського варіанта до цього часу стійко вживаються в художній і публіцистичній літературі. При цьому регіоналістика в США у своєму розвитку пройшла чотири етапи: від реєстрації і класифікації місцевих національних форм наприкінці XVII - на початку XIX ст. - до диференційного підходу до проблем регіональних досліджень з початку 1960-х рр.

При вживанні територіально обмеженої та застарілої британської лексики в літературному американському варіанті виявляються як дивергентні процеси (зняття обмежень на вживання одиниць), так і процеси конвергентні внаслідок зворотнього вживання частини діалектизмів та архаїзмів у літературному британському варіанті в результаті американського впливу.

Список літератури

І. Наукові праці

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1986.

2. Бергельсон М. Б. Межкультурная коммуникация как исследовательская программа: лингвистические методы изучения кросс-культурных взаимодействий//Лингвистика и межкультурная коммуникация. Вестник МГУ. Сер.19.- 2001.- №4.- 166 с.

3. Борисова Л.В., Метлюк А. А Теоретическая фонетика английского языка. –Москва, "Высшая школа", 1980.

4. Варианты полинациональных литературных языков – Киев, "Наукова думка", 1981.

5. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание.- М., 1996.- 289 с.

6. Верещагин Е. М., Костомаров В.Г. Язык и культура.- М., 1990.- 63 с.

7. Гадамер, Г.-Г. Истина и метод / Пер. с нем.; общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. — М.: Прогресс, 1988. — 704 с

8. Гак В. Г., Теоретическая грамматика французского языка, ч. I - II, 2 изд., М., 1986.

9. Дикушина О.И. Фонетика английского языка. – Москва, "Издательство литературы на иностранных языках", 1952.

10. Королёв, А. А. Валлийский язык // Языки мира. Германские языки. Кельтские языки. М., 2000

11. Новейший философский словарь. Научное издание. - Минск, 1999.

12. Орлов Г.А. Современный английский язык в Австралии. –Москва, "Высшая школа", 1978.

13. Сепир Э. Коммуникация//Избранные труды по языкознанию и культурологии.- М., 1993.- 211 с.

14. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация.- М., 2000.- 230 с.

15. Толстой Н. И. Язык и народная культура: очерки по славянской культурологи и этнолингвистике.- М.,1995.- 165 с.

16. Улуханов И. С. Культура и цивилизация: этимология, история, семантика, соотношение с языком//Исследования по славянским языкам.- С., 1996.- 158 с.

17. Швейцер А.Д. Американский вариант литературного английского языка: пути формирования и современный статус. // Вопросы языкознания, 1995, №6, стр.3-17.

18. France R. Le developpement perceptif. – P.: Academia, 1985. – 366 p.

19. GUIRAUD P. L’ancien franзais / P.Guiraud. – Paris: Presses universitaires de France, 1968. – 128 c.

20. Knapp M.L., Vangelisti A. L. Interpersonal Communication and Human Relationships.- Allyn and Bacon, 1992.

21. Murphy Raymond. English Grammar in Use. - Cambridge University Press, 1997.

ІІ. Довідкова література

1. Шустилова И.И., Ощепкова В.В. Краткий англо-русский лингвострановедческий словарь: Великобритания, США, Канада, Австралия, Новая Зеландия. «Дрофа» 2006

Характеристики

Список файлов курсовой работы