42641 (687190), страница 3
Текст из файла (страница 3)
2.1 Національна своєрідність у спілкуванні
Кожна нація має не тільки свою мову слів, а й екстралінгвістичні засоби – мову жестів, танцю, музики, архітектурних форм, живопису, скульптурних ліній, пластики сценічного мистецтва, а також свою мову ритуалів, правил поведінки й норм спілкування.
Національна своєрідність будь-якого народу проявляється здебільшого у спілкуванні, в тому, що зветься етикетом (фр. etiquette – прикріплювати) і є установленим порядком поведінки в товаристві, певному оточенні [24, 434].
В етикеті важлива роль відводиться етикетним висловлюванням. Досвід чемності, ґречності, вихованості українського народу збережений і відтворений у живій мові (у вигляді усталених словесних формул, ідіом, зворотів).
Щерба Л.В. підкреслював, що людина в процесі повсякденного спілкування не має часу для особливої мовотворчості й здебільшого користується готовими фразами [34, 131].
Вироблені віками стереотипи ввічливості дослідники називають по-різному: стилістичні формули (М.К. Гудзій, С.К. Богуславський); постійні формули (А.С. Орлов); стилістичні трафарети (Д.С. Лихачов); стійкі формули (І.П. Єрьомін); стереотипні формули (В. Мансика); стилістичні шаблони (Б.А. Ларін); традиційні формули (О.В. Творогов); стійкі словосполучення – фразеологізми (Л.С. Паламарчук); ввічливі форми (А.П. Коваль); вигуки ввічливості, етикетні вигуки, формули етикету (М.М. Шанський), стереотипні формули спілкування (М.П. Білоус), етикетні вирази (С.К. Богдан).
Правила мовленнєвого етикету утверджувалися протягом багатьох століть, вони складають особливу групу стійких формул спілкування, що реалізовуються в одиницях лексичного («добридень!»; «вибачте»; «дякую» тощо), фразеологічного («ні пуху ні пера») й частково морфологічного рівнів (вживання займенникових і дієслівних форм пошанної множини, наприклад: «тато казали» та ін.) [1, 99].
У руслі досліджуваної проблеми розглядаємо стійкі формули спілкування, що реалізуються в одиницях фразеологічного рівня, і користуємося терміном стійкий вислів, під яким розуміємо компактний, постійно відтворюваний у конкретній етикетній ситуації, історично сформований мовний вираз.
Важливим чинником формування та збереження етикетних мовних засобів є естетична традиція. Адресант послання, прагнучи вплинути на почуття адресата, звертаючись з проханням до нього, повинен був ретельно добирати слова та вирази, «і хоч кожен знав, що такі побажання – лише «словесний етикет», проте він допомагав людині відповідно налаштуватися, одухотворитися ще не повністю вивченим нами магнетизмом, який зберігається в «енергії слова» [22, 92]. Вислови мовленнєвого етикету створювали поле доброзичливості та поваги, яке допомагало жити й працювати. Не випадково ще Володимир Мономах у своєму «Повчанні» (1117p.), адресованому власним дітям і широкому загалу, пропагував ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму, а також ввічливості, чемності, ґречності: «...при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодшими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати, не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий, чи знатний, чи посол; мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте» [14, 258-260].
Відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, учений Феофан Прокопович (1681-1736) царицею мистецтв вважав риторику. У своїй праці «Про користь красномовства» (1706-1707) він «не вилучає з практики ораторського мистецтва» вміння «люб'язно вітати гостей, на бенкетах складати сердечні побажання друзям або володарям і в святкові дні протягом року сердешне їх вітати». Автор зазначає також, що широке «поле розкривається перед нами при написанні листів» -«треба просити, давати поради, вітати з перемогою, просити допомоги в іноземних володарів та інші цього виду справи» [19, 116-117].
У вихованості проявляється єдність внутрішньої і зовнішньої культури людини, гармонія між ставленням до людей і формами вираження цього ставлення. Як зазначає Коваль А.П., «стриманий, точний і доречний жест, в міру пожвавлене обличчя, доброзичливий і приязний погляд, точно розставлені, ненав'язливі наголоси, вдало знайдені інтонації... – все це повинно лише супроводжувати наше мовлення». Найважливішим було, є й завжди залишиться слово, бо «тільки воно здатне відчинити двері і серця», «саме в слові остаточно виявляється характер людини, її ставлення до оточення, вихованість, людяність, чуйність, такт, простота, скромність» [10, 46-47].
Водночас «правила штучної ввічливості завдають шкоди», і часто те, що «називається етикетом, служить для прикриття неввічливості та неправдивості... Справжня ввічливість ґрунтується на щирості. Вона повинна йти від серця...».
Ця істина, перейшовши в народну свідомість, відбилася у прислів'ях: ангельські слова, а чортівська душа; де слова масні, там пироги пісні; не так то діється, як словом сіється.
О. Корніяка підкреслює: «Щоб взаємини з людьми стали успішними, потрібна неабияка вправність, знання «техніки спілкування», тобто майстерне володіння низкою засобів (прийомів) і тактовне використання їх у процесі спілкування». Усі засоби спілкування дослідниця поділяє на словесні (вербальні) і несловесні (невербальні). До словесної техніки спілкування О. Корніяка відносить засоби організації повідомлення, його форму, риторичні прийоми. Несловесна техніка охоплює міміку, пантоміму (пози, жести), тон, темп та інтонацію мовлення, а також час і місце зустрічі [12, 50].
2.2 Українська фразеологія як вербальні, так і невербальні засоби спілкування
Українська фразеологія відображає як вербальні, так і невербальні засоби спілкування: бувай здоровий (формула прощання); не у гнів будь сказано (формула застереження від образи); вдій ласку (формула прохання); дай Боже здоров'я (формула побажання); даруйте на слові (формула вибачення); будь ласка (формула чемного звертання, вираження згоди, відповіді на слова вдячності); мир сьому дому (формула привітання); як ся маєте? (формула шанобливого запитання про самопочуття); з поверненням (формула поздоровлення); ласкаво просимо (формула запрошення або дозволу щось зробити); спасибі за вашу ласку (формула подяки); ходіть здорові (формула відповіді при прощанні і привітанні), ось тобі хрест святий (формула заприсягання, клятви); хто б міг подумати (формула подиву, обурення); цур тобі, пек тобі (формула незадоволення); крізь зуби, справляти галас (тон розмови); розводити руками, кивати головою (жест); кривити губи (міміка); високо нестися, на короткій нозі (манера спілкування) та ін.
Міру ввічливості в українській мові передає група слів на означення цього поняття: ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, люб'язний, поштивий, шляхетний, прихильний, доброзичливий, делікатний, поважаний, – навколо яких згрупувалися фразеологізми: дивитися приязним оком (виявляти прихильність); зайти у приязнь (заприятелювати, подружитися); шанування вам моє (усталена форма вітання і проїдання); з повагою (шанобливо, прихильно); моє вам побажання (привітання при зустрічі, у листі); прихиляти до себе (викликати приязнь); замовляти прихильне слово (звернутися із клопотанням про кого-небудь); бути в добрій нагоді (допомагати кому-небудь), добрим словом прислужитися (щиро порадити) та ін.
Український мовленнєвий етикет став об'єктом дослідження лінгвістів, починаючи з кінця XIX ст., зокрема О.О. Потебні, І.І. Коровицького, В.І. Сімовича.
Я. Головацький (1814-1888) у праці «Слова вітання, благословенства, чемности і обичайности у русинів» підкреслював, що ввічливість і ґречність – органічно властиві українцям: «Коли зустрічається один з другим, то запитує завше добрим словом: «Що там доброго скажете? Що там доброго везете? За чим добрим ідете?» – ...Все те, здається, походить із стародавнього віку, із дохристиянської віри; особливо вираження: Соненько святе, земля свята, хліб святий – показують явно, що народ наш колись сим речам Божу честь віддавав» [20, 295]. Я. Головацький наводить зразки етикетних виразів привітань: «Ввійшовши в хату або здибавшись, заодно кажуся: «Слава Богу (слава Icy су Христу)!» – Відповідають: «На віки слава (слава во віки)!» – Або: «Помагай Біг вам!»- Відповідають: «Дай Боже здоров'я!» - Перший каже: «Як ся маєте?»- Другий: «Гаразд, Богу дякувати; ви собі як ся маєте?» - Перший: «Гаразд, поки здорові, хвалити Бога» [20, 293].
Питанням українського мовленнєвого етикету присвятили розвідки сучасні вчені, зокрема О.Т. Захарків, Т.І. Панько, Л.М. Полюга, Н.І. Бугай, К.В. Ненець, О.М. Миронюк, А.П. Коваль, С.К. Богдан, Н.П. Плющ, М.П. Білоус, В.Т. Скуратівський. Дидактичне спрямування мають праці О.В. Миртова, Т.О. Ладиженської, М.Г. Стельмаховича, О.М. Миронюк, Т.Ф. Кругляницо, Н.Д. Бабич.
Багаторазова повторюваність етикетних ситуацій сприяла тому, що до кожної з них виробились відповідні мовні стереотипи, які призначаються для маніфестації соціальних стосунків. Фахівці визначають мовленнєвий етикет «як систему стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення мовленнєвого контакту співрозмовників, підтримання спілкування у вибраній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних та неофіційних обстановках» [32, 413].
Дослідники розрізняють специфічні функції мовленнєвого етикету: 1) контактоустановлююча: встановлення, збереження і зміцнення дружніх відносин; встановлення і підтримка офіційних ввічливих відносин; 2) когнітивна – функція орієнтації на адресата, реалізується при спілкуванні через вибір форм звертання; 3) регулятивна – функція регуляції відносин «старший – молодший», «начальник – підлеглий»; 4) емотивна – функція вираження емоційного ставлення до співрозмовника; 5) імперативна – функція впливу; 6) символічна – функція визначення приналежності мовця до певного соціального середовища або групи; 7) інтелектуальна – функція аргументації своєї точки зору, висловлювання власних думок, аналіз позиції співрозмовника.
Роботу з фразеологізмами «ввічливості», розпочату в молодших класах, необхідно продовжувати в середній школі. На влучну думку Мирослава Стельмаховича, «народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі й доброзичливі взаємини з людьми» [25, 14]. У прислів'ях і приказках знайдемо чимало цінних порад: «Красно говорить, а слухати нічого», «Язиком сяк і так, а ділом ніяк», «Базіка – мовний каліка», «Що маєш казати, то наперед обміркуй»,
«Дав слово – тримай його», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Стійкі сполучення, що визначають основні елементи комунікативних ситуацій, представлені в таблиці, яка допоможе вчителю в організації фразеологічної роботи.
| Компонент | Стійкий вислів | Етикетна ситуація |
| Привітання | Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Моє вам шанування Моє поважання Мир сьому дому! (заст., уроч.) Дай Боже добро у вашу хату! Щастя-здоров'я вам у хату! 3 поверненням! Скільки літ, скільки зим! Чолом тобі (вам)! {заст.) Радий Вас вітати! | Вітання вранці Вітання удень Вітання увечері Вітання з вираженням доброго ставлення до кого-небудь Привітання, яке висловлює той, хто входить до приміщення Привітання у зв'язку з приїздом кого-небудь звідкись Привітання і вираження радості від зустрічі з тим, кого давно не бачили Шанобливе вітання при зустрічі Привітання і вираження радості при зустрічі |
| Прощання | Бувайте здорові. На добраніч! Іди з Богом Іди здоров Іди з миром До скорого побачення 3 великою повагою 3 глибоким поважанням Не поминай лихом Маю честь Щасливої дороги! Щасти, доле | Усталена форма прощання Прощання перед сном з побажанням приємного відпочинку Прощання з побажанням благополуччя, щастя, успіху Прощання з побажанням здоров'я Прощання з побажанням спокою, злагоди Прощання з побажанням зустрічі Форма писемного прощання Форма прощання з побажанням не згадувати погано Урочиста форма прощання Прощання з тим, хто від'їжджає Прощання з побажанням щастя |
| Побажання | Дай Боже здоров'я Дай Боже Хай Мати Божа помилує Ні пуху ні пера 3 роси та з води Рости великий Ховай Боже! У добрий час Хай вам щастить | Побажання добра, здоров'я Побажання добра, безпеки, благополуччя Побажання удачі, успіху в якійсь справі Побажання удачі, щастя, благополуччя Побажання дитині всього доброго Побажання не зазнати горя Побажання успіху, удачі, коли щось розпочинається Побажання успіхів |
| Прохання | Будь ласка Коли б ваша ласка Будьте ласкаві Вдій ласку Ласкаво просимо Хвилину уваги Одну хвилину Коли б ваша ласка | Форма чемного звертання при проханні Форма вираження чемного прохання Форма чемного звертання при проханні Форма чемного прохання Ввічлива форма запрошення Прохання вислухати когось Прохання спинитися і трохи зачекати Форма чемного прохання, пропозиції, згоди |
| Вибачення | Даруйте на слові Не у гнів будь сказано | Формула вибачення Застереження від образи або як вибачення, коли співрозмовнику говорять про неприємне |
| Подяка | Спасибі і простибі (заст.) Спасибі за вашу ласку | Подяка за що-небудь Висловлення вдячності за зроблене добро |
| Звертання | Маю честь (уроч.) Будь ласкавий Будь ласка | Шаноблива форма при звертанні до когось, у розмові з кимсь Форма чемного звертання при проханні, запрошенні, пропозиції |
| Присяга | Слово честі Чесне слово Ось тобі (вам) хрест святий | Запевнення в істинності, правдивості сказаного Заприсягання у правдивості своїх слів, дій |
Учні мають усвідомити, що кожна етикетна ситуація обслуговується різними етикетними виразами відповідно до мети й умов спілкування. Перед використанням мовленнєвих етикетних виразів слід зорієнтуватися: 1) для чого потрібне висловлювання (привітатися, звернутися, вибачитися, попрощатися та ін.); 2) кому призначається висловлювання (знайомій чи незнайомій людині; ровесникові, старшому, молодшому; одній особі чи колективу).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
