42494 (687151), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.

Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.

3. Пароніми, а часто й подібні по звучанню слова виконують у мовленні стилістичні функції.

Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова.

Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить митецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора.

Інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, показуючи їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.

Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять.

Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню.

Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення.

Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.

Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією.

Яскравий стилістичний ефект народжує протиставлення паронімів. Звичайно в цьому випадку пароніми з'єднані протиставним сполучником і одне зі співзвучних слів дається із запереченням.

Пароніми й ще частіше співзвучні неспоріднені слова використаються в каламбурах.

Паронімія й парономазія виконують роль звукового курсиву, виділяючи співзвучні слова, яким автор надає особливого значення.

4. Проблеми паронімії давно привертають увагу викладачів мови й тих, хто її вивчає його.

Змішання або неправильне вживання паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, до каламбурів або може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, можна відзначити, що вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною.

Але, разом з тим вживання паронімічних конструкцій сприяє поглибленню семантики тексту, надає йому опуклості, рельєфності, а кожен з компонентів паронімічної конструкції набуває при цьому вагомості, стає неповторним. У такий спосіб досягається індивідуальність стилю письменника та емоційно-семантичне навантаження написаного ним тексту. Отже, цілком закономірним є висновок дослідників про те, що паронімічні конструкції спричинилися до виникнення та актуалізації звуко-смислових асоціацій на фонетичному, лексико-семантичному, структурно-граматичному рівнях та в образній структурі тропів. Цим самим автор впливає на духовний та інтелектуальний світ реципієнта, що, по суті, є чи не найважливішою метою будь-якого письменника.

Роблячи узагальнення, потрібно сказати, що літературна мова багата різноманітністю стилістичних засобів, які надають їй виразності, гнучкості і соковитості. Чільне місце серед стилістичних засобів посідають пароніми – слова, схожі звучанням. Широко використовується в художній літературі також прийом парономазії, тобто спеціальне зближення далеких за походженням і значенням, але схожих за звучанням слів для створення певного стилістичного ефекту.

Дослідження паронімічних конструкцій є актуальним для сучасної мовознавчої і літературознавчої науки, оскільки останнім часом різко зросла їх популярність як стилістичних засобів увиразнення мови, а отже, збільшилася й частота їх вживання. Крім того, для деяких авторів використання паронімів та паронімічних конструкцій стало невід’ємною рисою їх творчості, виразником індивідуального стилю. Паронімічні конструкції займають чільне місце в арсеналі художніх тропів, оскільки при їх творенні слова набувають особливого, поглибленого змісту, відкриваючи читачеві (слухачеві) не виявлені до того структурно-семантичні грані. Крім того, надзвичайно важливим є той факт, що паронімічні конструкції реалізують епідигматичні або дериваційні потенції літературної мови, оскільки кожне слово перебуває в дериваційних відношеннях з іншими словами по лінії фонетичних зближень.

Паронімічні конструкції можуть формуватися на базі членів словосполучення, речення і навіть двох речень. Велике значення для виникнення паронімічного ефекту і формування паронімічних конструкцій має їх розташування у поетичній строфі. Так, Н.Л.Дащенко зауважує: “Співзвучні слова, розташовані на певних долях строфи, утворюють стилістичні фігури, що виявляються універсальними як для фонічних, так і для лексико-семантичних строфічних засобів звукової організації віршів” [12, 15].

Зазначимо також, що художні тропи, створені на основі паронімічних конструкцій, вирізняються поглибленою образністю. Н.Л.Дащенко вважає: “Це пов’язано з накладанням звукової подібності на вихідне лексичне та образне значення компонентів тропів, внаслідок чого ускладнюються та оновлюються їх семантичні зв’язки” [12, 4]. Поети застосовують паронімічні конструкції для створення промовистих епітетів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия,1969.

2. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французького язика:учебное пособие:пер.с фр.: Вентцель Е.В., Вентцель Т.В.; ред.Будачова Р.А. – М.: Узд-во иностранной литературы,1959.

3. Бельчиков Ю.А., Панюшева М.С. Словарь паронимов современного русского языка. – М.,1994.

4. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. – М.: Высшая школа,1979.

5. Винокур Г.О. Культура языка. – М.,1925.

6. Вишнякова О.В. Паронимы современного русского языка/Под ред. Розенталя Д.Э. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Русский язык,1987.

7. Воронюк О.В. Паронімічна атракція в заголовках текстів англомовної масової комунікації: Автореф. дис. канд. – Одеса,1998.

8. Горкінський В.Д. Розмежування абсолютної паронімії і суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови. – Л.,1977.

9. Готлиб К.Г.М. Немецко-русский и русско-немецкий словарь “ложных друзей переводчика”. – М.: Советская энциклопедия,1972.

10. Григорьев В.П. Поэтика слова. – М.: Наука,1979.

11. Гуревич Т. Межъязыковая омонимия, паронимия (на пимере английского язика). “Ложные друзья переводчика”.//Знания. Понимание. Умение. – 2008. - №2.

12. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція української поезії 60-80 р.р. 20ст.: Автореф. дис. канд. – К.,1996.

13. Дубічинський В.В. Лінгвістичний апарат на опис лексичних та термінологічних паралелей// Збірник харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. – Харків,1993. – Т.1.

14. Иванов С.С. Проблемы, связанные с употреблением паронимов в учебном процессе: Автореф. дис. канд. филолог. наук. – М.,2000.

15. Каратюк В.И. Паронимические отношения в сфере однокорневых глаголов современного немецкого языка: Автореф. дис. канд. – Л.: Ленинградский государственный педагогический інститут им. А.И. Герцена,1980.

16. Колесников Н.П. Словарь паронимов и антонимов. – Ростов-на-Дону: Фенікс,1995.

17. Красных В.И. Толковый словарь паронимов. – М.,1999.

18. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. – М.,1960.

19. Пешковский А.М. Методика родного языка, лингвистика, стилистика, поэтика. – М.,1925.

20. Реформатский А.А. Введение в языкознание. – М.,1967.

21. Розенталь Д.Э., Мамонов В.А. Практическая стилистика современного русского язика. – М.,1957.

22. Розенталь Д.Э. Словарь лингвистических терминов. – М.,1977.

23. Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. – М.,1975.

24. Смирницкий А.И. Лексикология английского язика. – М.,1956.

25. Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – М.: Наука,1975.

26. Фомина М.И. Современный русский язык. Лексикология. – М.: Букинистическое издание,1990.

27. Щерба Л.В. Избранные издания по языкознанию и фонетике. – Л.,1958.

28. Elster. Prinzipien der Literaturwissensschaft/ Band.Stilistik.Halle,1911.

29. Nikolenko A.G. English lexicology. Theory and practice. Vinnytsya, Nova Knyha,2007.

30. Therive Andre. Unique du Langage. Paris,Grasset,1956.

Характеристики

Список файлов курсовой работы