42494 (687151), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Максимальні відрізняються не більше, ніж однією звуковою одиницею: стрес-струс, гамувати-тамувати; hare – hair,wander – wonder.
Мінімальні–більш ніж однією: апендикс–апендицит; company – campaign.
На основі паронімії будується парономазія (гр. paronomasia) – стилістична фігура, в якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою їх зіставлення.
1.2. Явище паронімії і парономазії(парономасії) в англійській мові
Твердження, що співзвуччям приділяється істотне місце в сучасній практиці мовного спілкування, ставить лінгвістів перед необхідністю детального й планомірного вивчення співзвучних слів у мовленні. У зв'язку із цим, звернемося до явища, основна категоріальна особливість якого полягає в частковому (неповному) збігу звукових оболонок, а саме, до паронімії.
"Паронімія" (від греч. para - біля, біля; onyma - ім'я) - досить неоднозначне явище, що йде коріннями в глибоку давнину. Уже класична філософія виділяла паронімію як особливе явище в колі загальної проблеми зв'язку звуку й змісту.
Перші спроби філософського осмислення питання були початі давньогрецькими риториками (Горгій, Трасімах), які на основі вивчення звукової організації змов, заклинань і молитов зробили висновок про вплив звуків мовлення на "душу" слухача. Горгій є одним з перших, хто виявив і класифікував різні форми співзвуччя в мовленні: на початку, всередині й в кінці слова. Продовжуючи традиції давньогрецьких риториків, римські філософи Діонісій, Деметрій, Квінтиліан, Цицерон займалися вивченням і розробкою словесних фігур. Великий інтерес представляють роботи Квінтиліана, що виділив і описав цілий ряд фігур, утворених співзвуччям. Для нас важливий "третій рід фігур - той, коли увага слухача збуджується й загострюється або співзвуччям, або подібністю, або протилежністю слів" .
Викладене вище свідчить про те, що явище паронімії цікавило лінгвістів з давніх часів, незважаючи на те, що спроби рішення даної проблеми в античній філології носили емпіричний характер. Явище паронімії залишається у фокусі уваги вчених протягом декількох століть. Будучи однією з актуальних проблем сучасного мовознавства, паронімія розглядалася з різних точок зору представниками філософії, психології, лінгвістики. Згадки про це явище знаходимо в роботах таких видатних вітчизняних і закордонних лінгвістів, як Ш.Балли [2], В.В.Виноградов [4], Г.О.Винокур [5], А.М.Пєшковський [19], А.А.Реформатський [20], Д.Э.Розенталь [21], Л.В.Щерба [27], E.Elster [28] і ін.
У другій половині XX століття у вітчизняному й закордонному мовознавстві з'явилися спеціальні дослідження, присвячені паронімії на матеріалі різних мов: Багударова, Вишнякова, Голуб, Горкинский, Грабчиков, Григор'єв, Граник, Бондаренко, Кінцева, Евграфова, Критенко, Колeсникoв, Никонов, Пономаренко, Расторгуева, Снетова, Фоміна, Щепин, Янко-Триницкая, - на матеріалі російської мови; [ 6; 8; 10; 6; 26; ]; Каратюк, Яркова, - на матеріалі німецької мови [ 15 ]; Воронюк, Розенталь, Теленкова, Смирницкий, Nikolenko - на матеріалі англійської мови [ 7; 23; 21; 22; 24; 28 ].
Питання паронімії викликають інтерес також у тих учених, для яких пароніми не є спеціальним предметом дослідження: Розенталь, Ахманова, Шумиліна, Щепин, Duch'acek, Me. Neill, Matthews, Postman, Keppel [ 23; 22; 21; 1].
Велику увагу проблемам паронімії приділяє В.И.Каратюк, що на матеріалі німецької мови ретельно досліджує онтологію однокореневих слів з певною звуковою подібністю й семантичною спільністю [15, 81-87]. Відзначаючи, що співзвучні слова, які можуть змішуватися в мовленні (наприклад: Diplomat-Diplomand; verteilen-zerteilen і ін.), безсумнівно повинні представляти окремий об'єкт вивчення з боку лінгвістів, автор не намагається виділити пароніми як особливий клас слів у лексичній системі мови.
У ряді випадків паронімія трактується як неповний збіг коренів [5, 76]. Винокур розглядає стилістичні функції словосполучень із однаково або подібно звучними коренями для створення комічного ефекту (каламбуру) і наводить різні приклади прояву паронімічної атракції [5].
Деякі дослідники розуміють під паронімами різнокореневі одиниці (Elster, Гвоздьов, Григор'єв) [ 27,34; 10,264 ]. Так, В.П. Григор'єв відзначає: " паронімію ми визначаємо як систему парадигматичних відносин між подібними в плані вираження різнокореневими словами" [10, 264].
В.Д. Горкінський у статті "Розмежування абсолютної паронімії й суміжних лексичних явищ у синхронії польської мови" зіставляє паронімію з варіантністю слів, антонімією, омонімією й парономазією [8, 112].
Явище парономазії (із гр. para – біля, onomazo – називаю) полягає у звуковій подібності слів, що мають різні морфологічні корені (порівн.: лоцман – боцман, кларнет – корнет, ін'єкція – інфекція; pour – poor, modal – model, price – prize). Як і при паронімії, лексичні пари при парономазії належать до однієї частини мови, виконують у реченні аналогічні синтаксичні функції. У таких слів можуть бути однакові префікси, суфікси, закінчення, але корені у них завжди різні. Крім випадкової фонетичної подібності, слова в подібних лексичних парах нічого спільного не мають, їхнє предметно-означальне співвідношення зовсім різне. Парономазія на відміну від паронімії не носить характеру закономірного й постійного явища. І хоча в мові є чимало подібних у фонетичному відношенні слів, зіставлення їх як лексичних пар є результатом індивідуального сприйняття: один побачить парономазію в парі тираж - типаж, іншої - у тираж - міраж, третій - у тираж - вітраж. Однак паронімія й парономазія близькі з погляду вживання в мовленні подібних по звучанню слів.
Приклади парономазів:
Low – law
Quay – queue
Hair – hear
Very – vary
Здатність паронімів до змішання в мовленні призвела до того, що під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття - власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) - стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії дозволяє підсилити виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.
Наприклад: «Леса – лоси – лисы / Леса обезлосели, Леса обезлисели» (В. Хлебников). Отже, парономазія - це навмисне вживання паронімів Якщо змішання паронімів - груба лексична помилка, то навмисне вживання двох слів-паронімів в одному реченні являє собою стилістичну фігуру, що називається парономазією (пари + поруч + називаю).
Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів О.В. Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з|із| наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду|лави,низки| – до однієї частини|частки| мови|промови|, одному роду (і вигляду|виду|, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають|значать| різні поняття» [6, 5].
Розглядаючи|розглядуючи| слова, схожі по звучанню і формі, але|та| різні по значенню, що відносяться до лексики двох різносистемних мов|язиків| слід говорити про змішання співзвучних слів, різних по значенню на міжмовному рівні.
Готліб, розглядаючи|розглядуючи| слова німецької і російської мов, схожі за звучанням і формою, але|та| різні по значенню в лінгвістичному аспекті, вважає|лічить|, що «більш відповідним|придатним| в цьому випадку є термін «междуязычные| аналогизмы|» для позначення слів з|із| аналогічним (схожим) зовнішнім оформленням» [9, 437].
В.В.Дубічинський пропонує нову концептуальну систему – теорію лексичних паралелей. Під «лексичними паралелями» автор розуміє «співпадаючі в плані виразу і схожі/несхожі в плані змісту|вміст,утримання| лексеми двох і більше синхронно| порівнюваних або контактуючих мов|язиків|» [12, 4]. У разі міжмовної паронімії наголос може падати і на інший склад. Так, в англійській і українській мовах існують пароніми desert [′dəzət] «пустеля» і «десерт», які відрізняються зокрема наголосом. Лексема dessert [di′zə:t] "десерт" є|наявний| і в англійській мові, а тому ці слова по суті не омоніми, а пароніми. Категорії міжмовних омонімів і міжмовних паронімів взаємозв'язані і взаємозалежні|, проте|однак| на відміну від омонімів пароніми можуть істотно|суттєво| розрізнятися своїм написанням. Відповідно відрізняється і механізм «заплутування» перекладача, оскільки змішання подібної лексики під впливом міжмовної інтерференції відбувається|походить|, як правило, на рівні однієї лексичної одиниці, а не двох: через співзвучність слова мови|язика|, що вивчається |речи| з|із| схожою лексичною одиницею рідної мови, по загальному|спільній| логіко–понятійному співвіднесенні. Більшість міжмовних паронімів – слова полісемантичні. «Наявність одного або декількох загальних|спільних| значень схожих по звучанню слів двох мов приводить|призводить,наводить| до механічного перенесення іншим значенням слова рідної мови на іноземне, в якому цих значень фактично немає. Так, наприклад, хто вивчає німецький мову неправильно переносить на німецьке слово die Garderobe значення «Шафу для одягу» з української мови, а ті, хто вивчають українську мову додає слову гардероб значення «Убиральня актора, вішалка для верхнього одягу», що має німецьке слово, оскільки ті, хто говорять на цих мовах знають два загальні|спільні| значення даних слів: «роздягальня і весь носильний одяг однієї людини» [15, 75–76]. Слід помітити|відмітити|, що О.В.Вишнякова розуміє міжмовні пароніми трохи інакше, на її думку: «до міжмовних паронімів належать тільки|лише| такі лексичні одиниці мов, що зіставляються|співставляються|, які в обох даних мовах|язиках| можуть викликати|спричинити| помилкові асоціації, ототожнюватися одна з|із| іншою при фактичній розбіжності|розходженні| їх значень, наприклад, українські пароніми емігрант – іммігрант і англійські emigrant – immigrant » [ 6, 10].
Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному аспекті. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію найповнішим чином представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.
Вітчизняну лексикографію відрізняє прагнення виділити пароніми із загального масиву «труднощів», присвятивши їм окремі «словники паронімів». Найбільше активно область паронімії почала розроблятися російськими лексикографами. В останні два-три десятиліття ними були створені чотири повноцінних словники паронімів.
РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРОНІМІВ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
2.1. Особливості функціонування паронімів в англійській мові
Паронімія як лексичне явище, що полягає у двосторонній фонетико-семантичній взаємодії співзвучних слів, характеризується своєрідним переплетенням формальних (фонетичних) і значеннєвих (семантичних) факторів, що визначають його сутність і закони функціонування. Паронімічна функція мови привертала увагу мислителів протягом багатьох століть. Інтерес до паронімії нітрохи не слабшав як у минулому сторіччі, так і в наші дні. До проблем паронімії в різних мовах зверталися Ш. Балли, Ф. де Соссюр, В. В. Виноградов, Ю. С. Степанов, О. В. Вишнякова, Н. П. Колeсникoв, В. И. Червоних, Т. Г. Пономаренко, Г. П. Снетова, Л. Н. Федотова й безліч інших авторів. Завдяки наполегливій роботі лінгвістів пароніми були ретельно вивчені з різних точок зору: формальної, семантичної, етимологічної, словотворчої, функціональної, нормативної, стилістичної й психолінгвістичної.
Пароніми, а часто й подібні по звучанню слова виконують у мовленні стилістичні функції.
Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова.
Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора.
Інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, показуючи їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.
Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять.
Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню.
Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення.
Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.
Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
