41717 (686908), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Теоретичне осмислення визначених підходів, а також аналіз фактичного матеріалу дають підстави вважати, що тлумачення суті теперішності більш обґрунтоване у прихильників другого і третього підходів, зокрема, завдяки виокремленню диференційних семантичних ознак презентності. Це також дає можливість визначити поняття теперішнього часу в сучасній англійській мові як граматичної категорії для реалізації у мові/структурі дискурсу усіх ознак теперішньої дії.

Широта і багатосторонність суті та властивостей теперішності, її емоційна насиченість передбачають багатий інструментарій мовного вираження презентності, яка включає систему морфологічних, синтаксичних, словотворчих, а також комбінованих засобів, що взаємодіють на основі спільності функцій. Лише комплексний розгляд цих, зведених до певної системи, засобів і їх функціонування у мовному середовищі дає повніше уявлення про механізм відтворення у мові об’єктивної теперішності. Таке групування найдоцільніше здійснювати у межах функціонально-семантичного поля, яке організовує мовні засоби у їх взаємодії, взаємопроникненні та переплетенні значень, підпорядкованих одній меті, підкреслює семантико-категоріальний аспект предмету дослідження і передбачає двонаправлений підхід до його аналізу від форми / структури до значення/змісту і від значення до форми.

Поняття поля розробляли М.М. Гухман, Є.В. Гулига, Є.І. Шендельс, О.В. Бондарко та інші науковці. Автор дисертації поділяє думку О.В. Бондарко, Н.М. Раєвської, Т.О. Пермінової про те, що категорія темпоральності створює поле функціонально-семантичне, а не лексико-граматичне, і опирається на концепції О.В. Бондарко про моноцентричну структуру поля темпоральності з ядром і периферією, умовними та рухомими межами між ними і про безперервність структури поля. У віднесенні певного мовного засобу, вжитого у художньому дискурсі, до тієї чи іншої зони ФСПТ, ми керуємося, перш за все, критерієм його базовості / небазовості для вираження конкретного значення теперішності відповідно до задуму автора, оскільки якраз рівень концентрації у даному засобі базових темпорально-дейктичних ознак теперішності визначає його якісну специфіку. По-друге, до уваги береться спеціалізованість засобу для вираження часових відношень теперішності у складі семантичних комплексів, що виражаються за участю елементів контексту. По-третє, враховується концентрація у даному засобі семантичних опозицій іншим часовим значенням, і по-четверте, – регулярність функціонування засобу. На основі положення О.В. Бондарко про «не явні однозначні ознаки належності до центру чи периферії, а про тенденції і властивості, що допускають різні трактування і вимагають спеціалізованого аналізу», кожен мовний засіб може бути віднесений до центру ФСПТ в одному випадку чи його периферії – в іншому, залежно від того, яка ознака / ознаки у певному контексті набуває/набувають домінуючого значення.

Вищевказані аспекти підходу до структуризації ФСПТ та дослідження фактичного матеріалу дозволяють виділити ядрову, навколоядрову та близьку, віддалену і найвіддаленішу периферійні зони функціонування різнорівневих мовних засобів реалізації теперішності у художньому дискурсі.

Значно нижча концентрація цих властивостей у функціонуванні форм Present Perfect і Present Perfect Continuous зумовлює вираження цими структурами відносної, а не абсолютної теперішності і їх віднесеність до навколоядрової зони.

У зв’язку з виявленням ще меншої сукупності ознак теперішності та способу передачі її семантики, до близької периферії відносимо інфінітив, герундій, модальні дієслова, структури to be going to/to be about to, імператив, номінативні речення і вигуки, хоч бездієслівні конструкції не можна визнати рівнозначними з дієслівними структурами у здатності виражати часову оцінку подій/станів.

На підставі того, що у функціонуванні дієприкметника І неперфектного, презентно-футуральних структур Present Continuous↔Future, Present Simple↔Future, транспозиція Past Simple→Present, умовного способу, мовленнєвих формул етикету та звертань простежуються обмеження темпоральної значимості їх семантичних функцій та виявлення не власне темпоральної, а таксисної і модальної спеціалізації, ми відносимо їх до віддаленої периферійної зони.

До компонентів ФСПТ, які займають найвіддаленішу периферійну зону належать мовні засоби, що імплікують темпоральну орієнтацію на теперішність або модальну специфікацію: історичний презенс, презентний претерит, транспозиція Future Simple→Present, презентний футурум і футуральний презенс, лексичні часові маркери.

Визначення зони функціонування мовних засобів є дуже складним і дискусійним завданням, оскільки ці засоби можуть виражати у художньому дискурсі досить велику різноманітність значень, які підкоряються задуму автора і виявляються залежно від мовного оточення. Момент мовлення, зокрема, відіграє особливу роль в інтерпретації часових відношень. Однак, за цієї його важливості, у мовній реалізації навіть актуального теперішнього ММ співпадає лише з певним часовим періодом тривання дії, тобто є певною частиною площини теперішнього, а не її межею.

Наприклад:

«I’m still bleeding from my leg» .

Подане речення, що демонструє відтворення актуальної теперішності, трактується так: відносно моменту мовлення нога могла почати кровоточити від кількох хвилин до днів у минулому і може продовжувати кровоточити певну кількість часу у майбутньому.

Момент мовлення може входити у період, який охоплює навіть позачасова, безмежна теперішність, але уточнення співвіднесеності з ним дії іноді недоречне. Наприклад:

Art offers scope for profound and prolonged laziness.

Запитання «І в цей момент включає?» звучало б тут безглуздо. Момент мовлення просто входить у сферу теперішнього, на яку поширюється відзначена у реченні властивість мистецтва: той, хто повідомляє її у своєму «зараз», вважає цей факт дійсним і не співвідносить його з моментом мовлення.

Отже, категоріальне значення теперішнього полягає у невизначеності його меж, у нечітко визначеному положенні між минулим і потенційним майбутнім, у «сучасності», пов’язаній з «я» і «тепер», яке може не виокремлювати момент мовлення, тобто у періоді, не виділеному як такий, що відійшов у минуле або переходить у майбутнє.

Вищесказане дає можливість стверджувати, що:

• визначення сутності, аспектів, протяжності та змісту теперішності – важливі складові аналізу, без яких неможливе дослідження мовних засобів її вираження;

• категоріальне значення теперішності визначається як сучасність – період, обмежений або необмежений будь-якими рамками, з ситуацією мовлення у своєму центрі, що захоплює сфери минулого і майбутнього, і який пов’язується або не пов’язується безпосередньо з моментом мовлення;

• функціонально презентні структури для учасників мовленнєвого акту є принципово особливими формами, які передають факти і події як такі, що мають безпосереднє відношення до учасників комунікації;

• у діалогах, монологах чи авторській оповіді за лінійною структурою предикативної синтагми, за синтаксичним зв’язком між двома головними членами речення приховане основне відношення сфери повідомлення комусь про щось. Предикативні категорії лежать на осі «мовець – той, що слухає», або, за визначенням У.І. Булла, «осі орієнтації теперішнього». По суті, це «спільна територія» учасників мовленнєвого акту, лінія, на якій розгортається мовлення. Момент комунікації набирає великої ваги для визначення як дієслівної, так і лексичної структури системи «present»;

• розгляд мовних засобів за місцем їх функціонування у ФСПТ допомагає краще усвідомити роль кожного з цих засобів у вираженні багатої семантики теперішності, виявити кількісні закономірності у вживанні різних структур для вираження часових значень та часових відношень в англомовних художніх творах.

Характеристики

Список файлов курсовой работы