14091 (686016), страница 3
Текст из файла (страница 3)
З іншого боку, отримані таким чином кошти можна витрачати на підтримку сільськогосподарських товаровиробників через впровадження системи надання їм пільгових кредитів і гарантій держави.
Була створена мережа машино-технологічних станцій з метою концентрації засобів виробництва та інтенсифікації виробничих процесів. Вони покликані забезпечити сільськогосподарські підприємства необхідною високопродуктивною технікою. З часом ці підприємства були реформовані у приватні підприємства. Однак такі заходи не дали бажаних результатів, насамперед через неповну комплекцію машино-технологічних станцій ґрунтообробними агрегатами, що значно знизило ефективність використання потужної закордонної техніки, переданої у власність даним станціям. Крім того, вартість наданих послуг машинно-технологічними станціями у 2-3 рази перевищувала вартість робіт, виконаних самостійно, що теж не сприяло їх ефективному функціонуванню. Тому створення машинно-технологічних станцій не розв’язало проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.
Також була запропонована система фінансового лізингу на одержання сільськогосподарських машин. При цьому сільськогосподарські підприємства повинні були внести 30% вартості техніки відразу, щорічно сплачувати відсотки за користування лізингом. Однак при купівлі техніки за лізингом вартість її збільшується в 1,5 рази, що вказує на низьку економічну доцільність використання даного методу оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських виробників. Якщо ж враховувати скрутне матеріальне становище підприємств цієї галузі, то необхідно зауважити, що система фінансового лізингу може бути доцільна лише при впровадженні спеціальних умов одержання сільськогосподарської техніки товаровиробниками. При цьому головну роль у впровадженні такої пільгової системи лізингу повинна взяти на себе держава, гарантуючи таким чином пріоритетність розвитку саме цієї галузі.
В усьому світі давно відомим є той факт, що сільське господарство менш рентабельна і менш захищена галузь порівняно з іншими галузями народного господарства. Насамперед це пов’язано з нестабільністю попиту на сільськогосподарську продукцію та нездатністю підприємств даної галузі до швидкої переорієнтації та зміни курсу відповідно до жорстоких умов ринкової економіки. Тому кожна держава, що має за мету підтримувати стабільність національної економіки та міцну сільськогосподарську галузь, розробляє і впроваджує певні пільгові важелі, покликані поставити виробників сільськогосподарської продукції на один рівень з іншими учасниками ринкових відносин. Це стосується пільгових умов кредитування та оподаткування сільськогосподарських підприємств, забезпечення гарантій щодо стабільного їх функціонування в ринкових умовах.
З огляду на сутність економічних процесів у ринковій економіці, необхідно усвідомити, що природний процес виживання й процвітання найсильніших підприємств у конкуренції з іншими є найефективнішими засобами, що можуть забезпечити високу якість та оптимальні ціни на товари. Тому кожен підприємець, у тому числі й той, хто займається сільськогосподарським виробництвом, повинен насамперед розробити правильну стратегію діяльності власного підприємства і приймати оптимальні управлінські рішення, адекватні ринковій ситуації.
Кожне сільськогосподарське підприємство повинне мати розвинену систему маркетингу, покликану надати керівництву достовірну інформацію про становище на ринку того чи іншого товару й забезпечити успішне просування продукції підприємства, гарантуючи тим самим одержання запланованих прибутків. Ефективна служба маркетингу є безперечною умовою функціонування будь-якого підприємства в ринкових умовах. Інформація, одержана від маркетингової служби, може допомогти керівнику приймати оптимальні правильні рішення і в питанні матеріально-технічного забезпечення, закупівлі найдешевших ресурсів за оптимальними для підприємства умовами.
Одним із найперспективніших шляхів розв’язання проблеми матеріально-технічного постачання сільськогосподарських товаровиробників є створення на базі об’єднання підприємств регіону безприбуткових міжгосподарських обслуговуючих кооперативів, покликаних забезпечити членів кооперативу дешевими та якісними матеріально-технічними ресурсами, пальним, запасними частинами, мінеральними добривами, насінням, хімічними препаратами та іншими засобами виробництва, які їм необхідні для власної господарської діяльності.
Метою кооперативу є постачання матеріально-технічних ресурсів за цінами виробника, зменшуючи таким чином витрати членів кооперативу. Це можливо, тому, що кооперативи на основі замовлень, наданих членами кооперативу, закуповують необхідні обсяги товарів за оптовими цінами безпосередньо у виробників і надають їх його членам за первинною вартістю без посередницьких націнок, що в результаті забезпечує їм нижчі ціни порівняно з індивідуальними закупками у посередників, які включають у ціну товарів свої прибутки.
На базі таких кооперативів можливе створення машино-технологічних станцій, які надаватимуть комплексні послуги усім членам кооперативу за їх собівартістю, таким чином значно підвищується ефективність використання техніки та знижуються витрати учасників кооперативу на проведення сільськогосподарських робіт. Такі утворення є альтернативою використання послуг приватних машино-технологічних станцій, які надають їх за значно вищими цінами.
У світовій практиці сільськогосподарські кооперативи – поширена й ефективна форма економічного захисту сільськогосподарських товаровиробників за умов ринкової економічної системи.
Формування повноцінного ринку матеріально-технічного постачання повинно здійснюватись на основі комплексного підходу до розв’язання даної проблеми.
2.2. Особливості ринку праці в аграрній сфері.
В останні роки сільський ринок праці переживає не найкращі часи. Свідченням цього є скорочення обсягів виробництва та постійне зменшення кількості сільського населення, що значною мірою позначається на величину попиту й пропозиції на робочу силу.
На зниження чисельності на селі впливає ряд факторів. Чи не найголовніше значення має зниження рівня народжуваності й підвищення рівня смертності в сільській місцевості. За 1999-2001 роки абсолютна кількість народжених зменшилась на 75 тис. чол., або на 35%. Загальний коефіцієнт народжуваності у 2001 році досяг 8,8% і є найнижчим за весь період післявоєнної історії держави.
За умов суттєвого зниження народжуваності на селі прогресує показник смертності. За 1990-2001 роки кількість померлих селян збільшилась на 8,5%. Тривалість життя населення сільської місцевості у 1990-2000 роках становила 67 років. Це не високий показник порівняно з розвинутими країнами світу, де він перевищив 75-річний рубіж.
В результаті дії цих чинників протягом 1913-2001 років абсолютна чисельність селян скоротилася на 12,6 млн. чол., або в 1,8 рази, а частка в загальній їх кількості населення – в 2,5 рази і на початок 2001 року становила 32%, або 15,8 млн. чол. Зменшення чисельності селян відбувається як в цілому по Україні, так і в усіх регіонах, за винятком Закарпатської області та Автономної Республіки Крим. В Черкаській області за період з 1970 по 2001 роки становило 327,5 тис. чол., або 33,6%.
Зниження народжуваності та ріст смертності серед сільського населення призводить до інтенсивного старіння сільських жителів. Це засвідчує досить високий показник демографічного навантаження сільського населення, який має прогресуючу тенденцію.
За десятирічний період незалежності України показник демографічного навантаження сільського населення працездатного віку зріс на 21% і становив 961 особу. В цей самий період у містах навантаження на суспільство непродуктивним населенням дорівнювало 613 непрацездатних. Це ще раз підтверджує складнішу ситуацію на сільському ринку праці порівняно з містом. Збільшення даного навантаження на селі відбувається під впливом двох протилежних тенденцій: з одного боку, зменшується чисельність дітей, підлітків та осіб працездатного віку, а з іншого – зростає чисельність пенсіонерів. У Черкаській області за 1991-2001 роки зниження чисельності дітей становило 7,4 відсоткового пункту, тоді як осіб пенсійного віку – підвищилася на 46%. Протягом досліджуваного періоду в Україні основна частина демографічного навантаження селян працездатного віку на 48,5-58,4% формується за рахунок осіб старше працездатного віку і на 51,5-41,6% - за рахунок дітей. У Черкаській області намітилася така сама тенденція, і демографічне навантаження на 54,2-64,1% складається з осіб старше працездатного віку та на 45,8-34,9% - з дітей. За рахунок осіб старше працездатного віку середній вік сільського населення зріс і на початок 2001 року становив 39,9 року. Отже, старіння сільського населення призводить до звуження демографічних передумов демовідтворювальних процесів. Наступний прогрес даної тенденції призведе до деградації українського села, а по деяких регіонах – і до його вимирання.
Реальна картина демографічних процесів у сільській місцевості України свідчить про те, що демографічна ситуація тут набула характеру гострої демографічної кризи. На це вказують несприятливі зміни в чисельності селян внаслідок депопуляції та деградації їх якості. Всі ці фактори негативно впливають на ефективність функціонування ринку праці в аграрній сфері.
Специфіка сільськогосподарського виробництва породжує ряд особливостей, притаманних ринку праці. Однією з найбільш важливих є сезонність. Дане явище полягає в тому, що протягом року відбувається нерівномірне залучення робочої сили в процес виробництва. Коли одночасно слід виконувати технологічні операції з багатьох культур, різко зростає потреба в робочій силі. Досить часто в таких ситуаціях виникає її дефіцит, що компенсується залученням додаткових працівників – не членів даних сільгоспформувань. А по закінченні виробничого циклу потреба значно зменшується, і ринок праці набуває трудонадлишкового характеру. В результаті частина працівників – аграріїв залишається без роботи, поповнюючи лави безробітних.
На ринок праці тієї чи іншої місцевості значно впливає спеціалізація господарюючого суб’єкту. Адже сільгосппідприємство, що спеціалізується на трудомістких видах діяльності, має вищий попит на робочу силу, ніж підприємство з мало трудомісткім виробництвом.
В Черкаській області щорічне збільшення чисельності зареєстрованих сільських безробітних за 1999-2001 роки дорівнювало 4395 осіб. Це вказує на підвищення довіри селян до державної служби зайнятості, оскільки знижує рівень прихованого безробіття на селі, що є позитивним явищем.
Якщо календарний рік поділити на три періоди, то максимальна кількість безробітних припадає на вересень – грудень, середній рівень – на січень – березень і мінімальний – на квітень – серпень. Отже, протягом року співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу в аграрній сфері характеризується нерівномірним розвитком.
Важливою рисою аграрного ринку праці є досить низька територіальна і професійна мобільність селян. Це пояснюється тим, що сільський житель на відміну від міського, виходячи на ринок праці володіє земельною ділянкою, має у власності житловий будинок, частину майна, що сприяє формуванню в основному місцевих ринків праці.
Не менш важливою особливістю ринку праці в цілому, як і аграрного зокрема, є міграційний рух населення. Основними причинами відпливу кадрів із села є негативні соціально-економічні фактори, що проявляються у незадовільних житлових і культурно-побутових умовах, нераціональному режимі праці та відпочинку, зниження привабливості й престижності сільськогосподарської праці, недостатньо ефективній системі соціального захисту селян і недосконалості трудових відносин. У результаті міграційного руху із сільської місцевості вибуває дієздатна й освічена частина сільських жителів, внаслідок чого відбувається деформація статево-вікової структури населення.
Особливістю аграрного ринку праці є також збереження досить високого рівня прихованого безробіття. Максимальний рівень даного показника в останні роки становить близько 1,4 млн. чол., або 57% від загальної чисельності зайнятих сільських жителів у сільськогосподарській галузі виробництва. В регіональному розрізі цей показник коливається від 36 до 70%.
Характерною ознакою сільського ринку праці є низький рівень оплати праці аграрних працівників.
Р О З Д І Л 3. Агропромислові вільні економічні зони. Стратегія розвитку в Україні.
Найдійовішими формами регіональної політики, що застосовуються країнами як з високо розвинутою, так і перехідною економікою, є створення спеціальних економічних зон та здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності. Законом України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” передбачено, що на її території можуть створюватися вільні економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони, і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, комплексні виробничі зони, туристично-реакційні, страхові, банківські. Метою їх створення є залучення іноземних інвестицій та сприйняття їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Програмою розвитку в Україні спеціальних економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року також передбачено створення вільних економічних зон лише таких функціональних типів – зовнішньоторговельних, торговельно-виробничих, науково-технічних, туристично-реакційних.
Країни ринкової економіки та держави, що розвиваються, для забезпечення прискореного соціально-економічного розвитку широко застосовують механізми агропромислових і продовольчих вільних економічних і продовольчих зон для залучення іноземних інвестицій з метою розвитку аграрного сектора економіки та забезпечення переробних підприємств вітчизняною сировиною, а населення – продуктами харчування.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
