14091 (686016), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Не сприяло підвищенню ефективності діяльності агропромислового комплексу і те, що кількість автотранспортних підприємств скоротилась майже на 2 тис., а автотранспортний парк – на 20%. В умовах зменшення обсягів продукції комплексу найбільш вагомих втрат зазнали автотранспортні підприємства, які знаходилися на самостійному балансі та діяльність яких стала збитковою.
На сучасному етапі в усіх країнах світу базою інновацій в агропромисловому комплексі є розробка і впровадження нових видів тари й пакувальних матеріалів, прогресивні зміни в яких дозволяють здійснити комплексну механізацію виробничих процесів, підвищити ефективність навантажувально-розвантажувальних робіт. В Україні майже 75% харчової тари становить традиційна – скляна. У розвинутих країнах до недавнього часу відсоток скляної тари був значно меншим, проте дослідження показали, що саме цей вид тари є найбільш екологічним, в результаті чого почала складатись зворотна тенденція – від полімерної тари до скляної.
Загальні й специфічні проблеми виробничої інфраструктури агропромислового комплексу необхідності розв’язувати в процесі реалізації напряму формування конкурентоспроможного агропромислового комплексу, як такого, що забезпечує продовольчу безпеку держави.
Р О З Д І Л 2. Ринок в агропромисловому комплексі.
2.1. Розвиток ринку матеріально-технічних ресурсів.
Нестабільність сільськогосподарського виробництва, передчасна лібералізація цін на матеріально-технічні ресурси і непродумана цінова політика щодо продукції сільського господарства призвели до різкого зниження платоспроможності сільських товаровиробників. Це викликало уповільнення темпів оновлення технічних засобів і рівня оснащеності підприємств тракторами, комбайнами, іншими засобами механізації. У десятки разів знизилося виробництво сільськогосподарської техніки.
За даними Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування в останні роки створенням і виробництвом сільськогосподарської техніки займаються 129 спеціалізованих підприємств, 42 підприємства ВПК, 19 проектно-конструкторських і науково-дослідних установ. У цілому по Україні випуск технічних засобів, вузлів, агрегатів і запасних частин здійснюється у 330 підприємствах. Освоєння цих програм, особливо останньої, забезпечить випуск різних типів технічних засобів відповідно до науково обґрунтованої системи технологічних комплексів машин для агропромислового комплексу, параметри яких враховують зональні особливості виробництва, розміри підприємств, потребу товаровиробників.
Для успішного виконання накресленого в державних програмах завдання розвитку сільськогосподарського машинобудування необхідна державна державна підтримка галузі. Внаслідок неспроможності сільськогосподарських товаровиробників купувати нову техніку заводи-виробники втратили можливість розширювати виробництво машин і модернізувати виробничі фонди підприємств через нестачу коштів. Відставання машинобудівників від закордонних фірм особливо проявилось після того, як на вітчизняному ринку технічних засобів з’явились машини американських, німецьких, французьких фірм. За цих умов розвиток сільськогосподарського машинобудування і виведення його продукції на рівень світових стандартів неможливий без технічного і технологічного переоснащення вітчизняних заводів. Поряд з розширенням номенклатури машин необхідно вдосконалювати їх техніко-економічні параметри і якісні показники. Нині більшість вітчизняних заводів працюють на старих і застарілих технічних засобах, які не дозволяють застосувати прогресивні технології, що збільшує відставання вітчизняного машинобудування від закордонних фірм тракторного і сільськогосподарського машинобудування.
Високі темпи зниження рівня технічної оснащеності сільськогосподарського виробництва та прагнення багатьох зарубіжних фірм сільськогосподарського машинобудування захопити український ринок техніки, а також лобіювання деякими державними структурами закупівлі іноземної техніки за кредитними лініями зарубіжних фірм і банків під гарантію уряду сприяли тому, що за останні 6-7 років було імпортовано близько 1900 тракторів і 2800 зернозбиральних комбайнів, значну кількість бурякозбиральних і кормо збиральних комбайнів, інших сільськогосподарських машин.
Більшістю придбаної іноземної техніки були оснащені приватні, акціонерно-приватні, акціонерні та інші механізовані загони і машинно-технологічні станції. Вважається, що високопродуктивна, надійна зарубіжна техніка, зважаючи на її значно вищу вартість порівнянню з вітчизняними та країн СНД аналогами, ефективно використовується здебільшого у механізованих формуваннях, які обслуговують одночасно кілька сільськогосподарських підприємств.
Ціна зарубіжної техніки перевищує ціну вітчизняних аналогів у 3-6 разів, а запасні частини до них відрізняються за ціною ще більше. Отже, за ті кошти, що витрачаються на придбання і ремонтно-технічне обслуговування однієї закордонної машини, можна придбати і експлуатувати від 5 до 10 вітчизняних. І навіть якщо взяти до уваги, що вони у 2-3 рази продуктивніші від вітчизняних, то ясно, що останні в кінцевому результаті економічно ефективніші. Перебільшення ефективності іноземних тракторів і гонитва за кредитами призвели до необґрунтованих їх закупівель без відповідного забезпечення причіпними і зачіпними машинами для виконання технологічних процесів та операцій. При цьому вважалось, що техніко-економічні якості іноземних тракторів дозволять досягти високої ефективності й при агрегатуванні їх із вітчизняними сільськогосподарськими машинами. Проте ці сподівання не виправдалися.
При агрегатуванні з вітчизняними машинами іноземні трактори втрачають свої техніко-економічні переваги і рівень їх використання мало чим відрізняється від рівня використання вітчизняних аналогічних тракторів, а значно нижчі ціни останніх дозволяють виконувати механізовані роботи з меншими витратами.
Щоб досягти високої продуктивності та економічності зарубіжних технічних засобів слід відповідно готувати поля, застосовувати сучасні технології і вирощувати високоврожайні культури. Виконання цих умов у економічній ситуації, що склалася нині в Україні, навряд чи можна здійснити в найближчі роки. До того ж треба мати на увазі, зарубіжна техніка мало пристосована до нашого клімату і агрегатування з нашими машинами.
Використання імпортної техніки не завжди дає бажані результати, а її масове використання в нинішніх умовах збиткове. Значно більшого ефекту можна досягти, якщо державну підтримку, в тому числі й у вигляді кредитів під гарантію уряду, направити на техніко-технологічне переоснащення вітчизняних заводів сільськогосподарського машинобудування, налагодження випуску сучасних технічних засобів, які за техніко-економічними параметрами не поступаються перед тими, що закуплені у закордонних фірм, а також на підвищення рівня технічної експлуатації машин.
Державна аграрна і технічна політики повинні підтримувати розвиток усіх галузей агропромислового комплексу у повній взаємозалежності між собою і сприяти побудові економічних взаємовідносин між галузями на основі залежності кожної з них від кінцевого результату – виробництва сільськогосподарської продукції. Державна технічна політика щодо сільськогосподарського виробництва має бути направлена як на розвиток вітчизняного машинобудування, так і на реформування ринку технічних засобів і виробничих послуг, організацію технічного обслуговування з метою підтримання машин у робото здатному стані протягом усього періоду їх служби, а також організацію ефективного використання машинно-тракторного парку сільськими товаровиробниками.
Розвиток ринку сільськогосподарської техніки повинен іти у напрямі наближення виробника до споживача засобів механізації, підвищення відповідальності машинобудівників за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентоспроможних машин та елементної бази. Ці вимоги реалізуються через створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарських машин і обладнання, мережі фірмових технічних центрів з реалізації, технічного обслуговування і ремонту складної сільськогосподарської техніки, а також дилерських пунктів на базі частини агротехсервісних підприємств. Тобто широке застосування ринкової форми технічного сервісу – фірмового обслуговування.
Технічна політика держави має передбачити розвиток і таких форм підвищення технічної оснащеності сільськогосподарських підприємств як агролізінг, прокат техніки, розвиток вторинного ринку технічних засобів, основу якого на сучасному етапі має становити ринок відновлених і модернізованих машин, сприяти розширенню мережі машино-технологічних формувань різних форм власності для надання товаровиробникам виробничих послуг. Вона повинна передбачати не лише розвиток сфери діяльності з створення, виробництва, реалізації, технічного обслуговування та використання технічних засобів виробництва, а й заходи державної підтримки наукових, проектно-конструкторських, машинобудівних та інших підприємств, що займаються розробкою технічних засобів і нових технологій виробництва, а також правового регулювання й економічного обґрунтування взаємовідносин у системі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу.
У нинішніх умовах, коли знос технічних засобів у сільськогосподарському виробництві досяг критичного розміру і товаровиробники неспроможні замінити їх новими, особливого значення набуває технічний сервіс. Єдиним результативним шляхом запобігти повному краху матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, призупинити його спад, є на сьогодні ризьке збільшення обсягів робіт щодо відновлення робото здатності зношених машин. Нині основний обсяг ремонтних робіт припадає на майстерні та пункти технічного обслуговування сільськогосподарських підприємств, в яких через недостатньо забезпеченість технологічними і технічними засобами немає можливості повністю дотримуватись технології ремонтно-обслуговуючих процесів. У той же час ремонтні підприємства агротехсервісу, які добре оснащені технологічним обладнанням, внаслідок зубожіння сільських товаровиробників, майже втратили ринок технічних послуг.
Реорганізація інженерно-технічної служби агропромислового комплексу має проходити у напрямі інтеграції економічних інтересів усіх ланок її ланок – від виробника до споживача, удосконалення системи матеріально-технічного постачання сільського господарства. У сучасний період заводам-виробникам, щоб бути конкурентоспроможними на ринку технічних засобів, необхідно не лише дбати про підвищення якості й технічної та технологічної надійності своєї продукції, а й брати на себе відповідальність за її робото здатність протягом усього періоду експлуатації. Світова практика показує, що найкраще ці вимоги втілюються через створення системи дилерських центрів і дилерських пунктів.
Для якнайшвидшого подолання відставання вітчизняного машинобудування необхідно активізувати дослідницько-конструкторські роботи щодо створення нової техніки, прискорити технічне і технологічне переоснащення машинобудівних заводів. Найкоротшим шляхом досягнення цієї мети може бути закупівля технічних засобів і технологій для підвищення рівня виробництва сільськогосподарських машин, закупівля ліцензій та проектно-конструкторської документації, а також створення спільно закордонними фірмами машинобудівних підприємств. Причому у перший період освоєння виробництва нових технічних засобів можна було б використовувати елементарну базу кращих іноземних фірм. Надалі доцільно освоїти виробництво всіх комплектуючих на вітчизняних заводах, що дозволить повної незалежності виробників від закордонних фірм і створити багато додаткових робочих місць.
Нині спостерігаємо важку ситуацію із забезпеченням сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними засобами. Насамперед це пов’язано з неможливістю оновлення матеріально-технічної бази цих підприємств через високу вартість основних засобів, що потребують закупівлі взамін давно з амортизованих і технічно й морально зношених. При цьому необхідно відмітити велику диспропорцію цін на матеріально-технічні ресурси та продукцію сільського господарства, що спричинило неплатоспроможність сільськогосподарських товаровиробників. Кон’єктура ринку сільськогосподарської техніки, як і весь агропромисловий комплекс, характеризується нині негативними тенденціями, головна з причин – скорочення обсягів закупівлі техніки сільськогосподарськими товаровиробниками, що в свою чергу зумовило зниження темпів і навіть припинення її виробництва. За останні десять років випуск тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин зменшився в багато разів. Тобто виникло замкнуте коло, коли, з одного боку, сільськогосподарські підприємства не в змозі закуповувати необхідну кількість сільськогосподарської техніки через високі ціни та відсутність достатньої їх кількості на вітчизняному ринку, з іншого – виробники даної техніки скоротили до мінімуму, а подекуди й зовсім припинили виробництво своєї продукції у зв’язку із зниженням купівельної спроможності.
Порушення системи своєчасності заміни фізично зношених засобів виробництва новими, відсутність фінансових можливостей придбання сільськогосподарської техніки, необхідних запасних частин, паливно-мастильних матеріалів призвело до того, що товаровиробники не мають можливості своєчасно виконувати відповідний обсяг сільськогосподарських робіт, що в свою чергу призводить до зниження ефективності функціонування підприємств і підвищення витрат на виробництво продукції. Так, за останні роки загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять по витратах пального 10-12%, по недобору врожаю – більш як 30%. Отже, бачимо, що в зв’язку з проблемами забезпечення матеріально-технічними засобами сільськогосподарського підприємства втрачають майже половину своїх можливих прибутків. Аналіз технічного стану машинно-тракторного парку виявив, що майже половина тракторів і комбайнів вже відпрацювала свій амортизаційний строк, решта – на підході до цього. Загалом забезпеченість тракторами становила 75% від необхідної кількості, комбайнами – 80%, плугами і сівалками – 70%. З причини низького технічного стану виробіток більшості техніки у 10-20 разів нижчий, а трудомісткість технічного обслуговування у 2,5-9,7 рази вища порівнянно із зарубіжними аналогами. Близько 25% техніки не бере участі у виробничому процесі, а використовується на запасні частини, щоб якось підтримувати у робочому стані іншу частину техніки.
Не менш складна ситуація із забезпеченням сільськогосподарських підприємств добривами та засобами захисту рослин, дотриманням норм внесення яких є безперечною умовою одержання запланованих розмірів урожаю.
Розглядаючи ситуацію на ринку матеріально-технічних ресурсів агропромислового комплексу необхідно відзначити досить високий рівень монополізації даної галузі посередницькими структурами, що пропонують в основному продукцію закордонних виробників. При цьому сільськогосподарські товаровиробники одержують продукцію за значно вищою ціною від вихідної ціни заводу-виробника, таким чином основна сума прибутків від їх діяльності переходить до посередницьких структур. У деяких випадках, з огляду на неплатоспроможність сільськогосподарських підприємств, між ними й посередницькими структурами укладаються угоди на постачання матеріально-технічних засобів під майбутній урожай, виключаючи при цьому можливість одержання товаровиробниками основного прибутку на етапі реалізації продукції. До того ж такі бартерні угоди, як правило, заключаються за підвищеним рівнем цін на матеріально-технічні ресурси та за заниженими цінами на сільськогосподарську продукцію, завдаючи при цьому значних збитків сільськогосподарським підприємствам. Регулювання даної проблеми необхідно здійснювати впровадженням ліцензування діяльності таких посередницьких структур, що допоможе забезпечити високу якість наданих ними послуг і збільшити надходження до державного бюджету.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
