13399 (685785), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб’єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит – основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.[11]

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

• збільшення основного і оборотного капіталу господарюючих суб’єктів;

• накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

• задоволення споживчих потреб населення;

• викупу державного майна;

• для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

Система банківського кредитування охоплює принципи, об’єкти кредитування, механізм надання та повернення позик, а також контроль у процесі кредитування. Принципи кредитування – головні положення правила, яких потрібно дотримуватися при здійсненні кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями та суспільними умовами в яких вони проявляються.

Кредит, як економічна категорія, пов’язаний з іншими вартісними категоріями, тому існують принципи загальноекономічного порядку, які відносяться до усіх цих категорій, у тому числі і до кредиту, наприклад, такі як економність, комплектність, диференційованість.

Економність характеризується досягненням найбільшої ефективності використання позики при найменших обсягах кредитних внесків.

Комплектність передбачає таку кредитну політик, яка проводиться при обліку закономірностей розвитку в певний період.

Диференційованість – різний підхід до кредитування різних категорій позичальників. Принципи кредитування, що випливають із сутності кредиту: строковість і поверненість, цільовий характер, матеріальна забезпеченість, платність.

Строковість і поверненість характеризуються тим, що позики повинні бути повернені банку не пізніше зазначеного терміну, визначеного у кредитному договорі.

Термін кредиту – це період використання позики, який починається з моменту одержання позики і до кінцевого її погашення. В залежності від періодів використання кредит поділяється на:

• короткостроковий ( до 1 року);

• середньостроковий ( вид1 до 3 років);

• довгостроковий ( більше 3 років).

Кожен з цих типів кредиту має специфічні умови кредитування, особливі умови надання та погашення кредиту, об’єкти кредитування.

Короткостроковий кредит надається банком на термін, що випливає із плану виробництва, реалізації продукції, зниження запасів товарно-матеріальних цінностей. Він складає більшу частину банківських активів. Товарні матеріальні цінності є особливим об’єктом банківського кредитування. Банки кредитують також потреби господарюючих суб’єктів, що виникають у зв’язку з розрахунками, витратами виробництва тощо.

Середньострокові позики можуть надаватися під затрати майбутніх періодів (для оплати обладнання), таким чином об’єктом кредитування можуть бути як такі витрати.

Довгостроковий кредит використовується для формування основних фондів. Об’єктами кредитування виступають капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення існуючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію.

За термінами погашення позики поділяються на:

• термінові;

• відстрочені;

• прострочені.

Термінові – позики, термін погашення яких вже почався, або почнеться через деякий невеликий проміжок часу.

Відстрочені – позики, термін погашення яких відкладений банком на більш пізній період за проханням позичальника.

Прострочені – позики, які не були повернені вчасно. Завчасне погашення практикується як за ініціативою позичальника так і кредитора, наприклад, при появі додаткових коштів, при погіршанні діяльності позичальника, яка породжує сумнів щодо необхідності подальшого кредитування.

Цільовий характер позики, її призначення визначає позичальник, однак і банк при наданні кредиту може виходити із об’єкта кредитування.

Принцип матеріальної забезпеченості означає те, що позичальник повинен придбати ті матеріальні цінності або здійснити витрати, на які була видана позика.

При наданні позики в якості забезпеченості банківського кредиту можуть прийматися: застава під майно; гарантія; порука; страхове посвідчення про страхування відповідальності за непогашення кредиту; будь-яке вільне не закладене під заставу майно.[13]

За ступенем ризику банківські позики поділяються на:

• стандартні;

• з підвищеним ризиком;

• пролонговані;

• прострочені;

• безнадійні до погашення.

До стандартних відносяться позики, які були за таких умов: коли позика і договір на заставу оформлені вірно; на рахунок позичальника постійно надходять кошти; застава, порука, гарантії або договір страхування надійні.

До ризикованих можна віднести наступні позики: недостатньо гарантовані капіталом та платоспроможністю боржника або заставою.

До пролонгованих відносяться позики, термін погашення яких перенесено з термінів, що вказуються у кредитному договорі.

Прострочені позики – це позики, які не були погашені навіть після реалізації застави, стягнення по гарантії, поруки, договору страхування і віднесені до прострочених позик.

Безнадійні до погашення – позики, які не можуть бути погашені та в збереження яких не має ніякої необхідності.

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Там вони являють собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.[5]

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, які втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.[9]

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту.

Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню.

Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.

Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

• державні позики;

• залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;

• залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

• скарбничі позички;

• гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.[19]

Облігація – це найбільш розповсюджений вид цінних паперів у формі державного боргового зобов'язання, яке дає власникові право після певного часу отримати суму боргу та відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути борг у певний строк з відсотками або сплачувати відсотки протягом усього строку користування позиченими коштами, а після цього повернути борг.[10]

Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Ця вартість, позначена на облігації; показує суму, позичену державі власником облігації. Саме ця сума сплачується власникові облігації у момент погашення і на неї нараховують відсотки. Але облігації продають за курсовою ціною. Різниця між номінальною та курсовою ціною називається курсовою різницею. Величина цього відхилення може стати джерелом додаткового доходу власника облігації.

Наступний вид державних паперів - казначейський вексель. Він оформлює короткострокові боргові зобов'язання держави. Казначейські векселі випускають на строк 3-6 місяців, вони є більш гнучкі за ступенями прибутковості та набагато ліквідніші на фінансовому ринку, ніж довгострокові боргові папери. [10]

Ринок державних цінних паперів в Україні є поки що нерозвинений. Експерти це пояснюють низькою інвестиційною культурою, недовірою до уряду, малими доходами населення, продовженням економічної кризи.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.[7]

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.[9]

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупець передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов’язання платежу. [1]

Характеристики

Список файлов курсовой работы