176291 (685562), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Таблиця (4.1). Вихідні дані для аналізу реальності прогнозних даних програми соціально-економічного розвитку

Тема 5. Основи ціноутворення

5.1 Комунальні тарифи

Комунальними тарифами називають систему ставок, за допомогою яких підприємства житлово-комунального господарства реалізують свою продукцію (послуги) споживачам. По своєму економічному змісту комунальні тарифи є різновидом роздрібних цін.

В основі комунальних тарифів лежить собівартість, тобто витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг). Величина тарифу як і роздрібної ціни повинна бути достатньою для відшкодування витрат на виробництво та реалізацію продукції (послуг) і крім того повинна включати визначену частину прибутку.

Розробка комунальних тарифів базується на індивідуальної (а не середньо галузевої) нормативної собівартості, що відображає об'єктивні, природні, демографічні, будівельні, економічні умови кожного населеного пункту.

Затверджуються комунальні тарифи виконкомами місцевих Рад народних депутатів.

Підприємства житлово-комунального господарства використовують єдині і диференційовані тарифи.

Для єдиних тарифів характерним є те, що величина ставки не змінюється в залежності від якості продукції, послуги чи інших факторів. Єдиний тариф використовують підприємства пасажирського електротранспорту. Його величина не змінюється в залежності від відстані перевезення.

Диференційовані тарифи застосовують двох видів:

Якщо величина ставки залежить від якості наданої послуги;

Якщо величина ставки залежить від категорії споживачів.

У першому випадку диференціація ставок обґрунтована, тому що для надання послуги більш високої якості необхідні й великі витрати. В другому випадку диференціація ставок економічно не обґрунтована, тому що всім категоріям споживачів продається продукція (послуги) однакової якості, маючи однакову собівартість.

Диференційовані тарифи за ознакою якості послуг застосовують у лазнях, пральнях, готелях. У водопровідному, каналізаційному, тепловому господарстві, використовують, тарифи диференційовані по категоріях споживачів.

Розрізняють одноставочні і двоставочні комунальні тарифи. В основному в комунальному господарстві застосовують одноставочні тарифи.

Двоставочні тарифи використовуються для реалізації електроенергії комунальними електромережами і електростанціями підприємствам і організаціям.

Двоставочний тариф складається з двох частин:

а) основної плати за сумарну приєднану потужність енергетичних установок чи за максимальне навантаження незалежно від кількості споживаної електроенергії;

б) додаткової плати за кожну кіловат-годину електроенергії.

У період переходу житлово-комунального господарства на ринкові відносини підприємства (низько рентабельні і планово-збиткові) використовують планово-розрахункові тарифи. Планово-розрахункові тарифи затверджуються виконкомами місцевих Рад народних депутатів єдиними для всіх груп споживачів по кожному виду житлово-комунальних послуг.

Планово-розрахований тариф (Тп.м.) визначається по формулі (5.1)

Тп.м. = Сн + ( Сн – Вм – Ап ) х Рс, (5.1)

де Сн - нормативна (планова) собівартість виробництва і реалізації послуг;

Вн - нормативні витрати на матеріали;

Ап - амортизаційні відрахування на повне відтворення;

Рс - середня галузева рентабельність.

Планові доходи підприємства житлово-комунального господарства визначаються шляхом множення затвердженого планово-розрахункового тарифу на плановий обсяг послуг, продукції, робіт.

Перевищення суми доходів по планово розрахованих тарифах щодо суми доходів по діючих тарифах у частині послуг, що надаються населенню і бюджетним організаціям, фінансується з місцевого бюджету.

В умовах поетапного здійснення реформи цін і тарифів відповідно концепції переходу від дотаційного фінансування підприємств житлово-комунального господарства до адресних компенсацій населенню витрат на житлово-комунальні послуги, доходи комунальних підприємств формуються за рахунок:

а) надходження виторгу від споживачів комунальних послуг (продукції);

б) надходження сум адресних компенсацій населенню витрат на житлово-комунальні послуги;

в) асигнування з бюджету на компенсацію різниці цін (різниця між планово-розрахунковим тарифом і діючим у частині послуг, що надаються населенню і бюджетним організаціям).

5.2 Роль тарифів у формуванні фінансових результатів діяльності комунальних підприємств

Тарифи на житлово-комунальні послуги зіграють таку ж роль, як ціни на промислову та іншу продукцію.

У зв'язку з розвитком ринкових відносин виникли резерви на види цін у залежності від ступеня державного втручання і прав підприємств у їхні ставки. Так, державні фіксовані чи регульовані ціни в сучасній Україні застосовуються у вузькому колі продукції і послуг виробничо-технічного призначення, життєво важливих товарів і послуг для населення (хліб, дитяче харчування, медичні препарати, комунальні послуги, транспорт і ін.).

Крім того, регулювання цін, недопущення їхнього необґрунтованого росту також здійснюється не прямо, а за допомогою встановлення граничних рівнів рентабельності. Ціни, що встановлюють підприємства та організації самостійно є вільними ринковими цінами. До них відносяться також біржові ціни, що виходять у результаті реалізації продукції на товарних біржах.

Застосування вільного ціноутворення є основою так називаної “шокової терапії”, тобто здійснення швидкого радикального переходу від адміністративно-розподільної економіки до ринкової, до стартового запуску, ринкового механізму. Вільне ціноутворення є необхідним засобом сприйняття ринкової конкуренції та конкурентних ринків, що складає основу будь-якої ринкової економіки. Звільнення цін від адміністративних обмежень на переважну частину виробництва та інших виробничих ресурсів, а також споживання товарів і послуг необхідно для взаємного пристосування цін і витрат у різних областях виробництва зі співвідношенням попиту та пропозиції, утворення стимулів розвитку виробництва відповідно ринковим потребам, його структурній перебудові.

У наших умовах державне регулювання цін, повинне бути, спрямовано як на формування конкурентного середовища, так і на забезпечення ефективного функціонування областей природних монополістів, до яких відносяться більшість підгалузей ЖКХ. Це взаємозалежні процеси. Через відсутність конкурентного чи регульованого ціноутворення в областях-монополістах різко знижується ефективність державного регулювання цін в них.

В умовах інфляції, при постійному росту цін на ресурси, що споживають, виникає необхідність попереджувального росту цін в областях-монополістах, що у свою чергу прискорює інфляцію.

Комплексне державне регулювання цін є одним з найважливіших факторів, що повинні стабілізувати економіку, стримати інфляцію і створити нормальні умови для функціонування підприємств.

Високі ціни на продукцію у ринковому господарстві стимулюють збільшення випуску продукції, отже, розширення виробництва, що, у кінцевому рахунку, буде призводити до насичення ринку відповідними товарами, задоволенню потреби в них. Низькі стабільні ціни, навпаки, не примушують виробників до економії матеріальних витрат, поліпшенню якості продукції.

З позиції споживачів, високі ціни утворюють стимули для раціонального споживання, ефективного використання продукту.

Стимулювання – це єдина функція, яку можна використовувати в комунальному господарстві. Однак, існують тарифи, що не виконують і цю свою роль. Політика ціноутворення у комунальному господарстві завжди була орієнтована на низькі тарифи. Вважалося, що цим забезпечується соціальна справедливість між споживаними комунальних послуг. Порівняно низький рівень цін в Україні на житлово-комунальні послуги підтримувався штучно за рахунок дотацій.

Концепцією переходу від дотаційного фінансування підприємств житлово-комунального господарства до адресних компенсацій, здійснюють поетапно, також здійснення реформи цін і тарифів на них в умовах жорстокої економії паливно-енергетичних ресурсів передбачалося здійснити протягом 3-5 років. Перехід до єдиних цін і тарифів здійснюється з урахуванням росту грошових доходів населення і виходячи з того, що платежі споживачів за надані послуги повинні забезпечити підприємствам житлово-комунального господарства відшкодування усіх витрат, а також оптимальний рівень рентабельності.

Вибір рівнів цін на послуги, особливо для населення, на кожнім етапі залежить від економічних можливостей розвитку держави, приросту національного доходу, величини фондів нагромадження і споживання, тобто визначається розподільними процесами, що у свою чергу залежать від економічної ситуації.

Для різних підгалузей житлово-комунального комплексу встановлюється різна залежність між рівнем концентрації населення і величиною суспільно необхідних витрат. Витрати формуються щодо границь типів поселень, середньо галузеві витрати в комунальному господарстві існують лише як еталон, з яким можуть збігатися чи не збігатися регіональні витрати. Зростання рівня комфортабельності житла також веде до росту витрат на експлуатацію житлового фонду. Вони визначаються факторами, що тільки збільшують витрати на одиницю наданих послуг, а також і факторами, що сприяють зниженню витрат.

До факторів, що збільшують витрати варто віднести:

зростання виробничих фондів;

поліпшення якості наданих послуг;

зростання заробітної плати робітників, що зайняті в даних областях, що не компенсується підвищенням продуктивності роботи;

екстенсивний розвиток комунального комплексу, де рівень концентрації населення є чинником, що стримує зростання концентрації виробництва, як матеріальної бази зниження витрат.

Інша група факторів, що діє в протилежному напрямку, призводить до зниження витрат на одиницю послуг. До них відносяться:

зростання продуктивності роботи;

поліпшення організації виробництва;

економія матеріалів і палива.

Протягом багатьох років спостерігається стійка тенденція росту середньо галузевих витрат у житлово-комунальному господарстві.

Економічно обґрунтовані ціни і тарифи необхідно формувати відповідно до доз такими основними принципами:

створення передумов для переходу підприємств житлово-комунального господарства до режиму беззбиткового функціонування;

послідовного наближення цін і тарифів до суспільно необхідних витрат на виробництво і реалізацію послуг;

облік у цінах і тарифах споживчих властивостей, якості житла та обслуговування;

запобігання встановленню монопольно високих цін і тарифів переважно економічними методами;

здійснення соціального захисту малозабезпечених громадян при наданні та оплаті послуг.

5.3 Прибуток підприємств

При встановленні ціни на комунальні послуги повинні розглядатися два питання. Першим розглядається питання, яким повинний бути загальний доход підприємства для надання послуг населенню, з огляду на нормальний прибуток. Другим питанням є обґрунтування населення, і забезпечення можливості одержання прибутку, необхідного для розвитку підприємства.

Ця можливість може бути зведена до такої формули (5.2):

НД = Е + П, (5.2)

Де НД – необхідний доход;

Е - експлуатаційні витрати;

П - прибуток.

Сума виторгу від реалізації продукції (послуг) є доходом комунального підприємства.

На сучасних підприємствах застосовують одно- чи многоставочні тарифи.

Для обрахування суми доходу на плановий період:

При одноставочних тарифах – обсяг продукції (послуг), що намічені реалізувати, множать на тарифну ставку за одиницю продукції послуг;

При многоставочних тарифах – спочатку весь обсяг продукції (послуг), що намічені реалізувати, розподіляють по групах споживачів, для яких установлені різні тарифні ставки, потім обраховують доходи по кожній групі – помноживши обсяг реалізації по групі на відповідну тарифну ставку. І, зрештою, доходи всіх груп споживачів складають. Отримана сума і є доходом підприємства.

У комунальному господарстві, як і в інших областях народного господарства, уживають такі терміни, як прибуток від реалізації продукції (послуг), загальний чи балансовий прибуток, чистий прибуток.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) основної діяльності комунального підприємства – це сума виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого податку на додану вартість і іншого обов'язкового збору і платежу, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Балансовий прибуток підприємства являє собою загальну суму прибутків підприємства від усіх видів діяльності за визначений період, відображений у його балансі, і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) основного виробництва; прибуток (збитки) від реалізації продукції допоміжного й обслуговуючого виробництва, що не веде окремого балансу; прибуток (збиток) від реалізації основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних і інших видів фінансових ресурсів, матеріальних цінностей; прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також прибуток (збитки) від позареалізаційних операцій.

Позареалізаційна операція – це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов’язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) і іншого майна, включаючи основні фонди, нематеріальні активи, продукцію допоміжного та обслуговуючого виробництва.

До прибутку від позареалізаційних операцій відноситься прибуток: отриманий від ліквідації основних засобів; від надання матеріальних цінностей в оренду (лізинг); від продажу іноземної валюти; від здійснення форвардних, ф'ючерсних операцій, а також операцій з опціонами; від операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями і т.п.

Чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається на суму платежів у бюджет (податок на прибуток).

Тема 6. Керування екологічною безпекою міста

Характеристики

Список файлов книги