2573 (685473), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Найбільш складним і відповідальним етапом кредитування є прийняття рішення про можливість надання позики з огляду на достатній рівень кредитоспроможності майбутнього позичальника і способи захисту від кредитного ризику, в першу чергу, - за рахунок забезпечення кредиту відповідними цінностями (товарними запасами, рухомим і нерухомим майном, цінними паперами, дорогоцінними металами), а також гарантією або поручительством третьої сторони.

Вивчаючи дану тему, студенти повинні знати, що визначення кредитоспроможності клієнта банку регламентується відповідним положенням. Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватися двома методами:

методом коефіцієнтів;

методом рейтингової оцінки.

Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Питання оптимального набору показників, які найоб’єктивніше відбивали б фінансовий стан підприємства-позичальника, кожен конкретний банк вирішує самостійно. Зокрема, банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб’єктивних) показників.

У банківській практиці всі показники, звичайно, поділяють на окремі групи, залежно від того, який бік діяльності позичальника вони характеризують.

1. Показники платоспроможності визначають достатність ліквідних активів для покриття позичальником його зобов’язань і вимірюються співвідношенням між різними групами ліквідних активів і короткостроковими зобов’язаннями позичальника перед банком та іншими кредиторами.

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп,

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше ніж 0,2;

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп,

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зп,

де Ао - оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

2. Показники фінансової стабільності характеризують забезпеченість підприємства власними джерелами формування основних та обігових коштів.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = (Вк - Ан) / Вк,

де Вк - власний капітал підприємства,

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0,5;

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

КН = Зк / Вк

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання),

Вк - власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1,0.

3. Показники рентабельності позичальника засвідчують частку чистого прибутку на одиницю активів чи пасивів і визначаються співвідношенням між чистим прибутком і окремими статтями активів чи пасивів, вираженим у процентах.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- рентабельність активів:

Р = Пч / А,

де Пч - чистий прибуток,

А - активи;

- рентабельність продажу:

Р = Пч / Ор,

де Пч - чистий прибуток,

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

4. Показники сплати боргу характеризують достатність надходження позичальнику грошових коштів для сплати боргу перед банком і обчислюються на основі аналізу грошових потоків позичальника, який має здійснюватися з урахуванням такого показника:

- співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами в іноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютного курсу порівняно з датою укладання угоди),

n - кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі - податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб’єктів господарської діяльності, діяльність яких пов’язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація;

- інша інформація.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи мають бути враховані такі показники:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);

- соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями) в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків (комісій) за ними).

- інша інформація.

Класифікація позичальників-юридичних осіб за результатами оцінки їх фінансового стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас “А” – фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – бездоганна. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції в діяльності позичальника.

Клас “В” – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового стану позичальника.

Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків (комісій) за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”).

Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов’язань позичальником (контрагентом) банку практично немає. До цього класу належить позичальник (контрагент банку), що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. З методикою віднесення позичальників до відповідного класу студенти ознайомились у курсі „Банківські операції”. При цьому, якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

Болючим питанням у банківській практиці є невпорядкованість кредитних портфелів українських комерційних банків, переобтяжених значними залишками сумнівних до повернення або навіть безнадійних позик. Тому управління кредитним ризиком за такими напрямками, як диверсифікація кредитного портфеля, контроль за поточним станом кредитоспроможності позичальника та якістю застави, процесом використання кредитів та оперативним погашенням заборгованості з урахуванням процентів за позиками, а також лімітування, резервування та страхування ризиків кредитних операцій є невід’ємною умовою підвищення ефективності кредитної діяльності банку.

Як уже зазначалося, особлива увага приділяється нарахуванню процентів за кредит та факторам, що на неї впливають. У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:

метод «вартість плюс»;

метод «базова ставка плюс»;

метод максимальних процентних ставок (кеп);

метод «надбавки»;

метод «аналізу дохідності клієнта».

У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча), які необхідно розглянути у самостійній роботі студентів.

У самостійній роботі студентів необхідно розглянути чинні і нетрадиційні схеми, механізми і види забезпечення повернення банківських кредитів, зокрема, таких як:

Характеристики

Список файлов книги