142101 (685290), страница 15

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 15)

При консультуванні депресивних клієнтів надзвичайно важливо оцінити їх схильність до суїциду і прийняти заздалегідь відповідні міри стосовно попередження самогубства. Практика показує, що ризик вчинення самогубства особливо значний в тих випадках, коли людина вже обрала спосіб і засоби самогубства, які не є занадто недоступними.

Проблема суїциду недостатньо висвітлена у сучасній вітчизняній науковій літературі. Проте в працях багатьох зарубіжних авторів [87], [74] можна знайти поради стосовно консультативної роботи з особами, схильними до самогубства:

1. З такими клієнтами слід частіше зустрічатися.

2. Консультант повинен звертати увагу суїцидального клієнта на позитивні аспекти його життя, в них знаходити ресурси для подолання важкого життєвого етапу.

3. Дізнавшись про наміри клієнта здійснити самогубство, не варто вдаватись до моралізування, звертання до релігії. Іноді така тактика допомагає, але частіше, навпаки, клієнт впевнюється, що ніхто його не розуміє.

4. Консультант повинен залучити до роботи з депресивним клієнтом найбільш значимих для нього людей (рідних, близьких, друзів).

5. Якщо вірогідність вчинення самогубства висока, слід обговорити можливість тимчасової госпіталізації клієнта.

6. Консультант несе професійну відповідальність за нейтралізацію спроби самогубства, проте він не може повністю відповідати за життя клієнта. Не у всіх випадках, навіть при професійно бездоганних діях консультанта, вдається перешкодити вчиненню самогубства.

7. В процесі консультативної роботи з особами, схильними до самогубств, необхідно в письмовій формі документувати всі дії, щоб у випадку нещастя мати можливість довести, наскільки професійно були вжиті заходи стосовно попередження катастрофи.

Проблема профілактики самогубств серед особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ України є досить актуальною, про що свідчить ряд спеціальних документів [51].

Звертає на себе увагу той факт, що 97% самогубств зумовлено суто зовнішніми причинами, а не криються у яких-небудь вадах психіки самовбивць. Це – в основному – здорові люди, які хочуть жити, але у певній скрутній ситуації не можуть, бо не бачать виходу.

Спеціалісти служби психологічного забезпечення повинні виявити таких осіб і встановити наявність конкретних показників ризику суїциду. При цьому може бути використана така орієнтовна схема:

І. Біографічні дані:

1. Спроби самогубства серед родичів.

2. Смерть чи розлучення батьків до досягнення суб’єктом 15 років.

3. Недоліки виховання (бездоглядність, надмірна жорстокість, вседозволеність).

4. Відсутність виразних пізнавальних чи професійних інтересів.

5. Провідна цінність - кохання.

6. Початок статевого життя до досягнення 16 років.

7. Відсутність життєвих планів або навпаки, їхня надмірна жорсткість (за принципом “все або нічого”) та нереалістичність.

8. Віктимність стосовно нещасних випадків (травм, опіків, ДТП тощо).

9. Наявність на тілі татуювання, слідів самопорізів; має схильність до саморуйнівної поведінки (палить, вживає алкоголь, психотропні речовини) та ризикованих вчинків.

10. Зміна місця навчання чи роботи без суттєвих причин, скаржиться на непорозуміння, конфлікти в школі, в армії, за попереднім місцем служби, у родині.

ІІ. Особливості особистості

2.1. Емоційно чутливий, вразливий.

2.2. Під час бесіди спостерігаються ознаки знервованості (тремор кінцівок, тремтить голос, заїкається, пітніє, легко червоніє, блідне); скаржиться на “клубок у горлі”, тахікардію.

2.3. Схильний до “застрягання” на надцінних думках, переживаннях, неприємних спогадах.

2.4. Імпульсивний (легко гнівається, кричить).

2.5. Високий рівень домагань, хворобливе самолюбство.

2.6. Утруднення у встановленні контактів з людьми.

2.7. Тривожність, почуття провини, невпевненість у собі, хвороблива залежність від громадської думки.

2.8. Обмеженість інтересів, світогляд перекручений, схильний до фаталізму, віри у всілякі забобони.

2.9. Зниження чи збочення статевого потягу.

2.10. Безкомпромісність у конфліктних ситуаціях (впертий там, де потрібна гнучкість).

ІІІ. Особливості актуальної ситуації

3.1. Конфлікт за місцем служби.

3.2. Конфлікт у сфері позаслужбових особистих стосунків.

3.3. Комбінована конфліктна ситуація, яка одночасно зачіпає всі значущі сфери життєдіяльності.

3.4. Ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, яка оцінюється як безвихідна.

3.5. Складна ситуація триває понад 3 місяці.

3.6. Аналогічна ситуація вже була у минулому і не мала позитивного розв’язання.

3.7. Суб’єкт – втомлений, виснажений понаднормативним навантаженням, не має змоги відпочити та відновити свої сили.

3.8. Суб’єкт ослаблений хворобою.

3.9. Становище суб’єкта обтяжене поганими побутовими умовами, незадовільним харчуванням, дефіцитом грошей тощо.

3.10. У суб’єкта відмічаються розлади сну, зниження апетиту, ваги, скарги на самопочуття.

3.11. Спостерігаються зниження загальної активності, втрата звичних інтересів, зміни характеру (наприклад, став замкнутим, образливим тощо).

3.12. Помітно зростає тютюнопаління, алкоголізація.

3.13. Відсутність у суб’єкта близьких довірених осіб, з якими можна поділитися своїми проблемами.

3.14. Манера висловлювання думок змінюється – стає плутаною, містить натяки (наприклад: “Прийде час, коли мене зрозуміють, але буде вже запізно…”).

3.15. Зростає частота скарг на втому, непорозуміння.

3.16. З’являються передсуїцидальні висловлювання (наприклад: “…ось, коли я помру,…”) та дії (впорядковує свої справи, прощається з близькими людьми та пам’ятними місцями, дарує друзям свої улюблені речі тощо).

3.17. Скаржиться на втрату сенсу буття, спустошеність, неможливість подальшого існування; прямо сповіщає про можливість самогубства (наприклад, каже: “Якщо так буде продовжуватися і далі – накладу на себе руки”), розпитує про дійові засоби самогубства.

Суїцидальний ризик вважається значним при наявності 16 та більше ознак з 37 наведених вище, реальним – при наявності 5 ознак (3.13-3.17), що завершують цей перелік.

Якщо прогноз негативний, слід негайно розпочинати профілактично-консультативну роботу, не очікуючи звертання самої особи за допомогою.

Практика показує, що залучення клієнта в консультативний процес є вирішальним моментом для успішного консультування. Консультант повинен допомогти клієнту стати активним учасником процесу консультування. Задоволеність клієнта результатами консультування в значній мірі залежить від того, наскільки він був активно залучений у всі стадії консультативного процесу, визнаний як рівний, а не залежний. Підкреслена ієрархія відносин в процесі психологічного консультування дуже негативно впливає на результативність психологічного консультування в будь-яких випадках, в тому числі і консультативно-профілактичній роботі, спрямованій на попередження суїцидів.

Слід відзначити, що в консультативній роботі з особовим складом ОВС не завжди вдавалося досягти відчутних позитивних результатів.

Це може бути пояснено багатьма причинами, серед яких, на нашу думку, заслуговує уваги наявність в деяких випадках опору клієнта (іноді підсвідомого), причому це спостерігається й тоді, коли він сам звертається за консультативною допомогою. Опір може бути внутрішнім (усвідомлення працівником болючих проблем, торкання "закритих" тем і т.п.) і зовнішнім (специфічна ситуація, некоректні дії соціального працівника і т.п.). Опір може бути також відкритим (клієнт виявляє пряме недовір’я, ставить під сумнів компетентність соціального працівника) і скритим ( мовчання, пасивність, стриманість у спілкуванні).

В зарубіжних джерелах відзначається і така цікава свідома форма опору, як умисне блокування [88]. В процесі дослідної роботи ми мали змогу спостерігати подібні реакції в тих випадках, коли йшла розмова про якісь недоліки у поведінці працівника, захворювання, наявність яких сам працівник не хоче визнавати.

2.4 Виховна робота

Формування морально досконалої особистості було і залишається одним з центральних напрямків виховання громадян, працівників різних професій. Разом з тим в суспільстві є професії, для представників яких моральне виховання має особливе значення. До них відносять і співробітників правоохоронних органів, для яких норми моралі, моральні переконання та відчуття власної гідності є професійно значущими. Причому по мірі гуманізації та демократизації суспільства роль моральних елементів у поведінці цих працівників державних органів невпинно зростає. Моральне виховання особового складу – необхідна умова та засіб формування і активізації морального фактора в діяльності правоохоронних органів. Планомірно, на науковій основі та повсюдно здійснюване моральне виховання не тільки формує моральне обличчя співробітників, але і створює ту необхідну морально-психологічну атмосферу, яка стимулює високо-моральні вчинки, регулює поведінку особового складу. Все це, а також ряд інших причин зумовлюють особливий інтерес до питань морального виховання, його змісту, організації.

Моральне виховання – це ціленаправлений процес формування у людини етичних знань, моральних потреб, ідейно-моральних переконань, моральних якостей та почуттів, стійких та звичних норм поведінки, які відповідають моральному ідеалу. Стрижнем морального виховання є інтеріоризація, тобто переведення моральних вимог суспільства, моральних принципів у внутрішні установки, особисті переконання кожної людини, які, ставши такими, служать вірним компасом у її повсякденному житті [89], [90], [91], [92].

Таким чином, моральне виховання виступає як двоєдиний процес. З одного боку, воно передбачає формування у людини необхідних уявлень про моральний ідеал, про моральну та неморальну поведінку, про істинний зміст понять «добро» і «зло», «честь» і «гідність», «обов’язок», «совість», «справедливість» та інші категорії етики, про моральні принципи і норми. З іншого – моральне виховання полягає у створенні в людини глибокої внутрішньої потреби діяти у відповідності до сприйнятих та засвоєних нею елементів моральної свідомості.

Формування морально досконалої особистості – це безперервний процес прищеплення людині: а) знань з етики і моралі; б) моральних переконань; в) моральних якостей та почуттів; г) моральних потреб та звичок, які можна розглядати як задачі морального виховання.

Моральне виховання працівників органів внутрішніх справ, безперечно, здійснюється не тільки службою психологічного забезпечення, але й іншими структурами ОВС, проте завдання морального виховання все ж займають досить важливе місце в її діяльності.

Початковим етапом морального виховання є привнесення морально-етичних знань у свідомість працівників. У строгому значенні слова ця операція відноситься до навчання, а не виховання. Однак, як показує досвід, щоб працівник діяв високоморально, він має знати, що є моральним і що – неморальним.

Щодо системи морального виховання в правоохоронних органах особливе значення мають такі поняття, як «службовий обов’язок», «професійна честь», «власна гідність». Нерідко ці поняття виступають як критерії самооцінки працівника. Людина визначає свою лінію поведінки або конкретний вчинок, виходячи з власного уявлення про професійну честь, службову гідність, громадянський, службовий обов’язок. Якщо сам вчинок або його наслідки протирічать уявленням людини про честь, обов’язок, гідність, то вона не дозволить собі вчинити так. І, навпаки, повна відповідність мотивів вчинку і очікуваних результатів уявленням працівника про етичні категорії служать міцним стимулом рішучих, енергійних та безкомпромісних дій, в тому числі, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я.

Морально-етичні знання – не тільки умова та передумова морального виховання, але і важливий елемент духовної культури людини. Працівники правоохоронних органів мають знати, як впливають їх дії (або бездіяльність) на оточуючих, передбачати моральні наслідки їх вчинків, пам’ятати про морально-психологічний клімат у службовому колективі, у місті, селищі, де вони несуть службу, вміти силою морального авторитету, морального навіювання впливати на співпрацівників та громадян. А це вимагає хорошого знання теорії етики і моралі.

Важливим завданням морального виховання є формування у кожного працівника стійких моральних переконань. Моральні переконання (поряд з політичними, правовими, естетичними, релігійними та атеїстичними) суттєво впливають на всі сторони діяльності та поведінки людини. Визначаючи лінію поведінки людини, її конкретні вчинки, моральні переконання виступають в якості мотивів, тобто показують, в ім’я чого людина здійснює ті чи інші вчинки, або проявляє бездіяльність; які цілі переслідує (моральні або неморальні, з особистою користю або з користю для колективу, суспільства і т.д.). Через це моральні переконання можуть мати як позитивний зміст (високоморальний), так і негативний (неморальний, аморальний).

Працівник правоохоронних органів, який має високі моральні переконання, ніколи не дозволить собі проявити неповагу до людей, зарозумілість, егоїзм та користолюбство, зловживання службовим становищем, негожою поведінкою у побуті, а керівник не дозволить собі такого, що вважає недозволеним для підлеглих.

Одне з головних завдань морального виховання - прищеплення співробітнику моральних якостей та почуттів. Моральні якості співробітник, які виступають як властивість його характеру і розкривають найбільш типові риси його поведінки, є важливим елементом моральної цінності особистості.

Моральні якості мають загальнозначущий характер. Разом з тим певні види діяльності та деякі професії висувають особливі вимоги до морального обличчя працівника. До їх числа відносять професії людей, які забезпечують правопорядок. Для представників цих професій головне значення мають такі моральні якості, як політична зрілість, висока особиста відповідальність, мужність, самовідданість, принциповість та справедливість, дисциплінованість, безкорисливість, пильність, гуманне ставлення до людини та ряд інших.

Формування у працівників необхідних моральних якостей невіддільне від виховання у них моральних почуттів. Емоційна сфера життя людей, їх настрої, мотиви та спонукання, моральні почуття виражають стійке ставлення людини до різних суспільних явищ, інших людей, праці, до самого себе. Моральні почуття відчутно впливають на загальний розвиток кожної особистості.

Позитивні моральні почуття працівників правоохоронних органів відіграють важливу роль в їх службовій діяльності, спілкуванні з населенням, у створенні здорового морально-психологічного клімату в службовому колективі, у побуті. Якими б професійними знаннями, вміннями та навичками не володів працівник, але якщо він грубий, зарозумілий, роздратований, мстивий, черствий, то його об’єктивно позитивні професійні якості не дадуть належного ефекту, або будуть використовуватися на шкоду інтересам справи, колективу.

Більшість моральних якостей та почуттів працівників мають професійне значення. Нестача їх може стати основою для висновків про непридатність працівника до служби в правоохоронних органах.

Формування моральних почуттів, які фактично охоплюють все життя людини, тісно пов’язане з вихованням у неї моральних звичок. Це завершальний етап морального виховання, його результат, який проявляється в стійких нормах поведінки людини на службі, в суспільному житті та побуті, бо закріпленим можна вважати тільки те, що ввійшло в культуру, в побут, в звички.

Звички спрощують та полегшують процес діяльності і поведінки людини, оптимізують її спілкування з іншими людьми, стандартизують взаємовідносини людей в типових ситуаціях, дозволяють передбачити хід поведінки людини в тій чи іншій ситуації.

Звички, як базовий пункт поведінки людини, ґрунтуються на простих законах моральності, елементарних нормах моралі і виступають або як моральні вимоги до особистості, або (частіше) як моральне спонукання, мотив. Тому формування моральних звичок є важливим завданням морального виховання.

Характеристики

Список файлов ВКР