97323 (685191), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Росією. Треба не забувати морське сусідство з Японією, Південною Кореєю, Тайванем, які є відомими економічними потугами Східної Азії та враховувати переважаючі військові й економічні позиції США в АТР, які, з одного боку, перешкоджають, а, з іншого, - стимулюють зростання зовнішньополітичного та економічного впливу КНР у цьому регіоні. Отже, цей напрям можна вважати пріоритетним у зовнішній політиці сучасного Китаю. Більше того, можна стверджувати, що Китай прагне утвердитись у ролі гегемона на регіональному рівні, як і, до речі, і глобальному.

Це підтверджується аналізом великих успіхів у напрямку посилення своїх позицій в АТР, яких КНР досягла від початку масштабних реформ. 1). Передовсім активний розвиток саме приморських провінцій КНР, які оголошені «вільними зонами», що без сумніву сприяє активізації зовнішньої політики Китаю на азійсько-тихоокеанському напрямку; 2). Країні вдалося мирним шляхом повернути до свого складу колишні європейські колонії:

Макао і Гонконг; 3). Вихід на новий рівень відносин з Японією, які передбачають тісну економічну співпрацю, яка розвивається попри наявні політичні складнощі у відносинах і наявність територіальних суперечок навколо островів Сенкаку; 4). Китай увійшов до числа тих країн, які беруть активні участь у розв'язанні північнокорейської ядерної проблеми і займає активну позицію у ході шестисторонніх міжнародних переговорів з цього приводу (окремі раунди переговорів відбуваються між представниками КНДР, Республіки Корея, США, КНР, Японія, Росія); 5). Китай розвиває активно відносини з країнами Південно-Східної Азіїб у листопаді 2001 року Китай і країни АСЕАН підписали договір про створення станом на 2010 рік (без Японії) зони вільної торгівлі, яка буде найбільшою у світі зоною вільної торгівлі, у якій промиватиме 1,7 млрд. осіб; 6). Китай продовжує модернізувати свої збройні сили і за визначенням американських експертів здатен щороку виробляти 10-12 нових міжконтинентальних балістичних ракет (ICBMS - Intercontinental missiles) і тисячі нових ракет переважно малого радіусу дії протягом найближчого десятиріччя; 7). Нарешті, у Китай вже упродовж двох десятиріч спостерігається бурхливе економічне зростання: щорічно ВВП збільшується на 8-10% ( у 2001 році цей показник склав понад 12%). На основі цих показників можна зробити висновок про те, що за збереження нинішніх темпів економічного росту, вже через 10-15 років ВВП Китаю може перевершити ВВП США.

Безперечно, заходи Китаю у протистоянні з США в АТР не є нині такими масштабними і комплексними, але мають висхідну тенденцію. Китайське керівництво розуміє також значення Малаккської протоки і морських комунікацій у Південно-Східній Азії для забезпечення своєї енергетичної і військової безпеки. Що для цього робиться з боку КНР? Передовсім можна простежити два напрямки у цьому контексті. Перший - це будівництво альтернативних транскордонних шляхів. Так за технічної й фінансової допомоги КНР будується глибоководний порт Гвадар у Пакистані зі спеціальним причалом, який прийматиме нафтоналивні танкери з

Близького Сходу. Прибуття вантажів до порту передбачається високогірним Каракумським шоссе. Інший шлях - передбачає зміцнення стосунків з країнами регіону у військовій сфері. Зокрема, КНР планує створити «нитку перлів», тобто мережу баз і взаємин з державами, розташованими на шляху доставки нафти з Близького Сходу до КНР. У контексті цієї стратегії зроблено: 1. будівництво бази у Гвадарі для обслуговування своїх ВМС; 2. встановлено засоби електронної розвідки для спостереження за Ормузькою протокою і Аравійським морем; 3. налагоджено тісні військові зв'язки з Мьянмою і будівництво тут військово-морської бази; 4. в листопаді 2003 року підписано угоду про військову співпрацю з Камбоджею: КНР поставлятиме зброю і надасть допомогу у військовому вишколі їхніх вояків.

У якості доказу прагнення утвердження Китаєм глобального впливу, як і пошуків альтернативних шляхів енергоносіїв, є його інтерес до прикаспійського регіону, який називають «геополітичним магнітом XXI століття». Китайці вдаються у цьому плані до образних визначень, говорячи, що хвіст китайського дракона дотягнувся вже до Каспійського моря, а його голова занурена у води Тихого океану і повернута у бік США. Значення Каспію визначається насамперед покладами нафти, які за своїм значенням займають друге місце після Перської затоки. Китайська провінція Сіньцзян (або Східний Туркестан) є своєрідною сполучною ланкою між Китаєм і Західним Туркестаном або прикаспійським регіоном. При цьому показово, що ці території ще за імператорського Китаю розглядались як важлива сфера міжнародних інтересів Піднебесної. Землі нинішнього Сіньцзяну і Тибету китайці називали 2ближнім західним краєм», а нинішній Казахстан і суміжні країни аж до Каспію - «дальнім західним краєм».

Російський дослідник О.Зотов вважає, що КНР, будучи зацікавленою у зміцнення своїх континентальних позицій уже «зарезервувала» Семиріччя (регіон Казахстану на схід від о.Балхаш) як сферу своїх безпосередніх життєво важливих інтересів. Нас правді КНР доклала значних зусиль аби за короткий час за умов зростаючих зовнішньополітичних загроз у цьому регіону з боку, насамперед, Афганістану, вивести свої відносини з Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном на принципово новий рівень. За участю Китаю та Росії було сформовано так звану Шанхайську п'ятірку, а, згодом, після приєднання Узбекистану, і Шанхайський форум. Мета цих організацій - співпраця з проблем регіональної безпеки.

Політична присутність Китаю у колишній радянські частині центрально азійського регіону створює сприятливі умови для розв'язання питання безпосереднього доступу до енергоносіїв Прикаспію. Друга половина 1990-х років була позначена першими відповідними кроками. У 1997 році Китай викупив у Казахстану за 4,3 млрд. дол..60% актюбінських родовищ і стільки ж нафтових полів Узена за 1,3 млрд. дол.. Вважається, що резерв актюбінських нафтових родовищ становить 140 млн. тонн, а узенських - 200 млн. тонн. З 1997 року Китай почав інвестувати кошти на будівництво низки нафтопроводів: з Каспійського узбережжя через Казахстан довжиною 3 тис. км та вартістю проекту у 3.5 млрд.дол.; з Каспійського узбережжя через Іран довжиною 1000 км - вартість проекту 2 млрд. дол..; спільно з японською фірмою «Мітсубісі» розпочато реалізацію проекту прокладки нафтового і газового трубопроводу з району Каспію довжиною 6130 км і вартістю 34 млрд.дол.

Беручи до уваги велику зацікавленість Китаю у забезпеченні власної енергетичної безпеки, а також зростання китайської еміграції до центрально азійських країн можемо стверджувати, що зовнішньополітичні зусилля КНР у цьому регіоні будуть зростати.

Не забудемо, що безприкладний людський потенціал Китаю лише посилює його стратегічний потенціал. Людський потенціал Китаю є тим елементом «опорної міці», який навіть за умов порівняної зовнішньополітичної пасивності країни, являє собою серйозний виклик національній безпеці інших країн світу. Зважаючи на понад мільярдне населення (1,3 млрд.осіб), на комплекс геополітичного потенціалу та високий рівень само ідентифікації китайців, можна говорити про те, що «опорна міць»

Китаю не має аналогів і будь-яка із сучасних великих країн поступається йому в якісних характеристиках тих чи інших складових цього потенціалу, у тому числі і США. За даними Вашингтонського інституту народонаселення, чисельність населення Землі, яке на початку XX століття становило 1,6 млрд. осіб, сьогодні наближається до 6 млрд. Відповідно, сучасне населення Китаю є співставним з населенням людства на початку століття. Якщо Китай уже нині не зможе втримати режим дітонародження в умовах «одна родина - одна дитина», то цілком реальним може бути варіант, що до 2100 року більшість населення земної кулі будуть становити китайці. Наслідки цього сценарію можна передбачити вже зараз, коли китайська діаспора набуває все більшого впливу у низці країн Азії та Американського континенту.

Отже, Китай володіє такими різноаспектними потугами, які дають йому підстави і вагому мотивацію для визначення саме глобальних зовнішньополітичних орієнтирів. Ця мотивація має радше цивілізаційне, аніж модерне ідеологічне підґрунтя. Навіть за умов поступового стирання характерних рис комуністичної ідеології подаровані історією геополітичні переваги та своєрідний архетип величі країни у свідомості китайців відіграватимуть роль вічного двигуна глобальних зовнішньополітичних устремлінь.

2. Конфліктно-проблемні питання у стосунках США і КНР: історія і сучасність

До переліку таких зон віднесемо у першу чергу Тайванську проблему. Возз'єднання двох частин Китаю, представлених нині Китайською Народною Республікою (КНР) і Китайською Республікою (КР) на Тайвані є одним з найскладніших і найгостріших регіональних питань. Відомо, що Китайська Республіка була проголошена на материковому Китаї ще 1911 року під час Синьхайської революції. У 1949 році у ході тривалої громадянської війни і при підтримці СРСР комуністи завдали поразки правлячій партії Гоміндан (Націоналістична партія) і проголосили створення КНР, а колишній центральний уряд Китайської Республіки на чолі з лідером

Гоміндану Чан Кайші перебрався з допомогою американців на острів Тайвань, який відокремлений від материкової частини Китаю 160- кілометровою Тайванською протокою. Площа острова 36 182 кв. км. Адміністративний центр - Тайбей. Португальська назва острова - Формоза. Загалом перебазувалось на острів 2 млн. націоналістів. Чан Кайші перевіз також на Тайвань весь золотий запас тодішнього Китаю - це 250 млн. дол.. На Тайвані встановився однопартійний авторитарний режим. Так розпочалося протистояння двох китайських урядів, розділених водами Тайванської протоки. Кожен з них претендував на все китайську легітимність і вважав себе єдиним законним загальнокитайським органом.

Ситуація ускладнилась тим, що СРСР одразу визнав уряд КНР, а США - ні. До 1972 року весь Китай, і материковий і острівний, в ООН представляв уряд Китайської Республіки, тобто Чан Кайші. Ситуація змінилась з початком погіршенням і розривом радянських китайських відносин. У лютому 1972 року мала місце подія, яка отримала назву «шок Ніксона», тобто візит американського президента Р. Ніксона до КНР. Щоправда, дипломатичні відносини США і КНР були встановлені 1 січня 1979 року. 1972 року КНР перебрала з допомогою США представництво Китаю в ООН і згодом посів місце постійного члена Ради Безпеки ООН. 1979 року Сполучені Штати визнали КНР де-юре і формально розірвали свої дипломатичні відносини з КР на Тайвані. Але неофіційні дипломатичні відносини Штати продовжували підтримувати з Тайванем. Більше того 1979 року американський конгрес прийняв Закон про відносини США з Тайванем, за яким уряду Чан Кайші надано неофіційні гарантії у випадку надзвичайної ситуації у зоні дотику з КНР. Одна із статей Закону передбачала продаж Тайваню американської зброї виключно оборонного характеру та підтримання належної боєздатності армії США в регіоні на випадок можливого використання сили проти Тайваню. Якраз 1979 року були встановлені дипломатичні відносини США і КНР. Китайське керівництво дало гарантії, що не має наміру силою приєднувати Тайвань. На сьогодні з

Тайванем підтримують дипломатичні відносини 29 держав. КР на Тайвані, нарівні з КНР, є членом COT. В ООН вона не поновлена, хоча неодноразово подавала заявки.

Після смерті у 1975 році Чан Кайші ситуація на Тайвані ускладнилась, оскільки його спадкоємці сини Лі Дінго і (після його смерті) Лі Денхуей вдалися до демократизації країни. Найголовніше полягало у створення багатопартійної системи. Чимало членів нових партій відмовились від концепції єдності з материковим Китаєм, тоді як чимало людей у Гоміндані виступали за об'єднання з Китаєм, але демократичним Китаєм.

Нині на Тайвані проживає 23 млн. осіб. ВВП (1996) становив 290 млрд. дол.; ВВП на душу населення становить 13 500 дол. Тайвань - один із «чотирьох дракончиків», тобто нових індустріальних держав. ЗС Китайської Республіки на Тайвані нараховують 376 000 осіб. Витрати на армію станом на 1996 рік становлять 3,5% ВВП.

Після розпаду СРСР і припинення існування колись могутнього радянського Тихоокеанського флоту США почали переглядати свої союзницькі відносини з КНР. Для американців КНР втратив своє стратегічне значення, оскільки відпала потреба стримування апетитів СРСР в Азії. Вкрай негативно прийняли американці події на площі Тянаньминь 4 червня 1989 року, тобто розстріл демонстрації студентів, і пересічні громадяни США вважають КНР ворожою країною. Правляча американська еліта справедливо вбачає у КНР, який динамічно розвивається, свого головного суперника в АТР. Звідси, оскільки Тайвань був і залишається ахіллесовою п'ятою КНР, США роблять ставку на Тайвань, вірніше сказати, заграють з ним. Б. Клінтон оголосив, що американські державні службовці можуть подорожувати на Тайвань, і відповідно з Тайваню, окрім найвищих посадових осіб. Щоправда, Клінтон для заспокоєння КНР заявив, що США не підтримають членства Тайваню у будь-якій міжнародній організації.

1. року президент Тайваню Jli вперше в історії острова прибув з приватним візитом до США і виступив з лекцією у Корнуельському університеті.

2. року на Тайвані відбувалися президентські вибори, на яких за владу змагались: 1) прибічники повної незалежності острова; 2) консерватори з партії Гоміндан, які виступали за еволюційний шлях об'єднання обох Китаїв. КНР вдалася до проведення широкомасштабних військово-морських навчань з застосуванням балістичних ракет. Мета - налякати прихильників незалежності Тайваню. США, у свою чергу, дотримуючись формально угоди з КР на Тайвані від 1979 року, підтягнули до берегів Тайваню сили свого 7-го флоту. Окрім цього, поставили Тайвань високотехнологічну зброю: 150 винищувачів F-16, есмінці, оснащені електронною системою стеження, проти корабельними ракетами та системами ППО «Патріот -2». У технологічному сенсі ЗС Тайваню випереджали КНР. Великі кошти, які отримує Тайвань від експорту високотехнологічної продукції, дають йому можливість щорічно збільшувати обсяги імпорту американської зброї. Так, з 1991 по 1999 рік Тайвань імпортував зброї на колосальну суму у 20 млрд. дол., тобто зайняв за цим показником друге місце у світі (після Саудівської Аравії) серед партнерів США.

1999 року сталася низка подій, яка загострила стосунки США і КНР: 1) начебто помилкове влучення американської ракети під час операції НАТО проти СРЮ у дипломатичне представництво КНР у Белграді; критика Конгресом політики КНР щодо Тібету; звинувачення Китаю у викраденні новітніх технологій з американських військово-технічних установ. На такому фоні конгрес США прийняв у 1999 році Закон про покращення обороноздатності Тайваню, яким передбачалось включення острова до системи американської протиракетної оборони в Азії разом з Японією і Південною Кореєю. За американськими даними, сьогодні на Тайвань націлено від 150 до 200 китайських ракет середньої дії, за китайськими даними, - понад 700 ракет.

Оборонна доктрина Тайваню побудована на двох засадах: по- перше, переконати КНР у тому, що атака на острів буде занадто дорого коштувати; по-друге, протримати до того часу, поки головний союзник - США - зможе прийти на допомогу.

Тайвань важливий для Китаю з двох точок зору: стратегічної, оскільки він знаходиться зовсім поруч з материком, тягнеться паралельно до розвинених прибережних провінцій. У 1930-х роках острів використала Японія для нападу на Китай; та економічної - за деякими підрахунками, входження Тайваню до Китаю збільшило б ВВП країни щонайменше на 300 млрд. дол..

Необхідно наголосити на тому, що економічні та культурні стосунки КНР і Тайваню нині можна назвати сталими: 1997 року встановлено пряме морське сполучення, здійснюються регулярні авіарейси, обмін туристами (зустрічі членів роз'єднаних у 1949 році родин). Обопільний товарообіг становив у 1990-х роках у середньому щорічно 26 млрд.дол. Тайвань потужно вкладає інвестиції у материкову економіку. Цьому слугують сприятливі фактори: спільна історія, мова, дешева земля, невичерпна і фактично безкоштовна робоча сила. Тайвань входить до 5-й найбільших інвесторів в економіку КНР - 100 млрд. дол., прямих інвестицій у п'ять прибережних провінцій КНР. Тайвань має у КНР 46 тис. об'єктів господарювання. Це друге місце. В КНР постійно працює до 1 млн. тайванців. До речі, Тайвань вкладає капітали у високотехнологічні підприємства.

Характеристики

Список файлов ВКР