97293 (685190), страница 12

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

Однією з найважливіших складових економічних відносин країн-партнерів є взаємне інвестування – інвестиційні потоки, які функціонують між економіками цих країн. Іноземні інвестиції, які є не лише відображенням міжнародного циркулювання капіталу, але й джерелом поповнення недостатніх внутрішніх коштів, і, найголовніше, інструментом залучення новітніх технологій, сучасних методів менеджменту та маркетингу тощо, є могутнім засобом стимулювання процесу згладжування диференціації між країнами на системному рівні.

Формування відтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої є взаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринкової трансформації української економіки, структурних перетворень і оновлення товаровиробництва і структури експорту, а з другого боку, як уже зазначалося, переведе українсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволить реалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та у довгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України у Європейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.

У економічній літературі немає чіткого визначення поняття інвестиційного потоку, який здебільшого розглядається як складова фінансового потоку. На нашу думку, інвестиційний потік – це сукупність прямих та портфельних інвестицій, а також іноземних інвестиційних кредитів в основний та оборотний капітал, що здійснюються у формі рухомого і нерухомого майна, валюти, цінних паперів, передачі об’єктів інтелектуальної власності (технологій, ноу-хау) тощо.

Для визначення стану, тенденцій та перспектив функціонування інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин проаналізуємо обсяги та структуру інвестицій, умови, що створені в Україні і Польщі для іноземного інвестування, основні перепони на шляху взаємного інвестування, значення фінансових вливань країн-партнерів для обох країн.

Незважаючи на те, що домінуючою формою українсько-польських економічних відносин залишається торгівля, у співробітництві України з Польщею з’являються перші ознаки формування інвестиційно-виробничої моделі.

Так, обсяги інвестицій з Польщі в українську економіку за період з 1994 по 1999 рр. зросли майже у 6,5 разів, досягнувши у жовтні 1999 р. 54,4 млн. дол. США; причому спостерігався стабільний приріст польських інвестицій, що свідчить про зростання інвестиційних потенцій польської економіки та підвищення її зацікавленості у цьому виді співпраці з Україною. Серед варіантів вкладення капіталу польські бізнесмени віддавали у цей час перевагу прямому інвестуванню, яке гарантує участь у процесі прийняття рішень і є менш ризиковими у порівнянні з придбанням акцій вже існуючих фірм (портфельне інвестування), особливо враховуючи невисокий рівень розвитку українського фондового ринку.

За обсягами ПІІ, здійсненими в українську економіку зарубіжними країнами, Польща посідала на початок 1999 р. 14 місце (46,2 млн. дол.), тоді як ще у 1992 р. – 10-е. Значення Польщі як реципієнта українських ПІІ також зменшується: на початок 1999 р. вона займала 10-у позицію, а у 1995 – 7-му; причому обсяги фінансових вкладень України у польські підприємства надзвичайно малі – 320,7 тис. дол. і не мають тенденції до зростання, швидше навпаки (у 1995 р. ПІІ з України у Польщу становили – 378,1 тис. дол. США). Мізерною залишається частка українського капіталу у загальному обсязі іноземного капіталу, вкладеного у польську економіку (менше 0,1% у 1998 р.) .

За прогнозами Україна має усі шанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі. Аналітичний відділ Інвестиційної компанії «Dragon Capital » прогнозує, що щорічний потік ПІІ в Україну у 2008-2011рр. складе у середньому $7,5 млрд, при тому, що обсяг ПІІ в Україну перевищив рекорд 2005р. і склав $8,5 млрд (без урахування угоди з купівлі Укрсоцбанка групою UniCredit). Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу, харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притоку ПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабної приватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повинна стати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів до сектору сільгоспвиробництва.. Величезний потенціал має також енергетичний сектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу.

На тепер україна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП (близько 22% вУкраїні порівняно із понад 30% у Польщі та 70% в Угорщині) та за показником ПІІ на душу населення. Який сьогодні складає близько $650 порівняно із $7000 в Угорщині та $2700 в Болгарії. Протее чинний рівень потоку ПІІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.

4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності

Детальніший аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативних тенденцій:

1. Обсяги надходження інвестицій з Польщі в українську економіку залишаються вкрай низькими і неспівставними з дійсними потребами. Польща зробила незначний внесок у подолання інвестиційної напруженості в Україні у порівнянні з найбільшими інвесторами в українську економіку – США, Нідерландами, Німеччиною, Великобританією, Росією, Республікою Корея та Кіпром, чий капітал у галузях економіки України перевищує 100 млн. дол. (для кожної країни). Для порівняння: загальна сума іноземних інвестицій, накопичених у Польщі – найбільшого реципієнта іноземного капіталу серед країн Центральної і Східної Європи – з 1990 по 1999 р. досягає 30 млрд. дол. США.

2. Галузева структура польських інвестицій не відповідає пріоритетам української економіки. Зокрема, недостатні обсяги фінансових вкладень з Польщі спрямовуються в українську промисловість (30%) та сільське господарство ( лише 0,7% ), обираючи за об’єкти інвестування галузі, що забезпечують швидкий обіг капіталу, такі як торгівля і громадське харчування (21,4%), сфера фінансового посередництва (40,3%). Інвестування, в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, а поверхнею цього явища є незначні обсяги інвестицій у проекти зі швидким оборотом капіталу, не матиме бажаного впливу на вибудовування траєкторії довгострокового зростання, яке в сучасних координатах розвитку зумовлюється якісно новим поєднанням техніки і технології, комбінацій виробничих факторів. З іншого боку, визначені державою пріоритети залучення іноземних інвестицій в базові галузі української економіки (металургія, хімічна промисловість, важке машинобудування) відповідають імперативам індустріального суспільства і не вписуються у сучасний розвиток постіндустріального суспільства.

3. Середній обсяг інвестування в конкретні проекти є надто низьким, що унеможливлює кардинальне покращення загальної економічної ситуації на мікрорівні. Ця тенденція тісно пов’язана з попередньою і свідчить як про небажання польських інвесторів вкладати великі суми в бізнес країни з дуже високим рівнем ризику, за яким Україна посідає 126-е місце в світі (Польща – 42-ге), так й існування донедавна серед мотивів інвестування в українську економіку такого чинника, як первісне накопичення капіталу (можливе завдяки використанню податкових пільг для іноземних інвесторів), який потім швидко “утікав” за кордон. Крім цього, інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшого виробничий характер фінансових вкладень, що в основному доступне великим ТНК, тоді як серед польських інвесторів в Україну переважають малі і середні фірми.

4. Недосконалою залишається форма залучення польських інвестицій. За даними МЗЕЗторгу України (колишнього), більшість інвестицій з Польщі здійснюється у вигляді нерухомого і рухомого майна, причому часто не найкращої якості, значно менша частина – у валюті. Це пояснюється тим, що ризиковість вкладення грошових активів у системи інвестиційної мотивації в середовищі значної господарської та макроекономічної нестабільності оцінюється як вища, що стримує польських інвесторів від реалізації цієї форми інвестування. Окрім того, молодий польський бізнес, який хоч і знаходиться на вищому щаблі розвитку, ніж український, ще не накопичив достатньо грошових активів для вільного оперування ними у сфері інвестування українських підприємств. Результативність залучення польських інвестицій у формі створення СП також залишає бажати кращого. Так, у 1998р. на території України діяло лише 170 українсько-польських СП, що виробляли продукцію, у той час, як ця форма ведення спільного бізнесу є одним з основних елементів інвестиційно-виробничої моделі. Низька ефективність роботи спільних підприємств значною мірою детермінована відсутністю вільних фінансових засобів в українських підприємств, слабкою позицією на місцевому ринку та низкою інших перешкод, про які йтиметься нижче.

5. Спостерігається відносно висока концентрація польських інвестицій лише в обмеженій кількості регіонів України. Очевидно, що польські інвестори при виборі регіону вкладення коштів, опираються як на показники інвестиційної привабливості регіонів, серед яких спеціалісти виділяють загальноекономічний розвиток регіонів, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, демографічну характеристику регіону, рівень розвитку ринкових відносин, рівень екологічних та криміногенних ризиків [], так і на критерій низьких трансакційних витрат. Так, лідером серед областей-реципієнтів інвестицій з Польщі є Львівська область, яка відноситься до регіонів України з досить високим рівнем привабливості завдяки відносно сприятливому інвестиційному клімату та наявності необхідної для розвитку ринкових відносин комерційної інфраструктури, а також є однією з прикордонних областей, які характеризуються відносно нижчими трансакційними витратами. У загальному обсязі іноземних інвестицій у Львівську область частка інвестицій з Польщі становить 18,5% (2-ге місце після Угорщини). Досить значна частка фінансових вкладень у Польщі спрямовується у Волинську область, яка хоч і оцінюється як регіон з низькою інвестиційною привабливістю, зуміла використати своє прикордонне розташування для розвитку субрегіонального співробітництва з Польщею, що стимулювало притік польських інвестицій.

Незадовільні обсяги надходжень інвестицій з Польщі у розвиток “людського капіталу” та участь польських інвесторів в інноваційних процесах та освоєнні високих технологій в Україні. Так, станом на 1.10.1999 р. у сферу інформаційно-обчислювального обслуговування з Польщі надійшло 61,9 тис.дол.США у науку і наукове обслуговування – 128,1 тис.дол., у культуру і мистецтво – 128,1 тис.дол., а в народну освіту – лише 0,07 тис.дол. причому у всіх цих сферах не спостерігається зростання польського капіталу, а у народній освіті відбулося навіть зменшення (з 0,09 тис.дол. на початок 1999р.).

Охарактеризовані негативні тенденції є результатом існування великої кількості лімітуючих чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які стоять на заваді розвитку інвестиційної складової українсько-польської співпраці. Детальний аналіз усіх цих чинників, враховуючи рамкові обмеження обсягів дисертаційного дослідження, є неможливим, однак необхідно виділити основні групи перепон на шляху польського інвестора в українську економіку.

В Україні склалася специфічна ситуація, яка характеризується поєднанням значної зацікавленості в іноземних інвестиціях, в тому числі й польських, і перманентно несприятливого інвестиційного клімату, який є відображенням загальної макроекономічної і політичної нестабільності, нерозвинутості ринкової інфраструктури, високого рівня бюрократизації і корумпованості та недостатньо продуманої і ефективної політики залучення іноземного капіталу. До 1996 р. режим іноземного інвестування в Україні характеризувався, з одного боку, нестабільністю і деякою непередбачливістю, що певною мірою пояснювалося відсутністю належного правового досвіду, яка диктувала потребу внесення коректив в інвестиційне законодавство (з 1992 по 1996 р. Україна пережила три спроби реформування правової бази іноземного інвестування), а з іншого боку, акцентуванням уваги на наданні різноманітних пільг (перш за все, податкових) іноземним інвесторам, створюючи для них односторонні переваги перед підприємствами тільки з національним капіталом. Однак цей підхід не лише не викликав відчутного зростання великомасштабних іноземних інвестицій, але й призвів до погіршення умов конкуренції на вітчизняному ринку та суттєвого зниження конкурентоспроможності підприємств без іноземного капіталу. Окрім цього, система преференційного податкового режиму щодо іноземного інвестора створила ідеальні умови для ухилення від оподаткування господарських суб’єктів, що залучали іноземні інвестиції (причому у незначних (часто “символічних”) обсягах, які не спрямовувалися на покращення технологічної бази та підвищення управлінського досвіду), а часто – і для втечі капіталу за кордон.

Очевидна нерезультативність наведеного підходу стала причиною перегляду концепції залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Основою нового режиму стало зміщення акценту з пільг та гарантій для іноземних інвесторів до створення однакових умов для підприємств як з іноземним, так і з українським капіталом. Але збереження норм щодо вибіркового надання за рішенням уряду податкових пільг для реалізації конкретних інвестиційних проектів в українських умовах панування лобістських угруповань призвело до загострення активності концентрованих інтересів, що спричинило спотворення параметрів конкуренції та перехід до оперування нерівноважними цінами, наслідком чого є деструкція раціональної системи алокації ресурсів. Іншими негативними характеристиками існуючого режиму іноземного інвестування в Україні, які виступають як лімітуючі чинники щодо залучення польського капіталу, є: збереження дискримінаційних, стосовно іноземних інвесторів умов участі в інвестиційних процесах та відсутність ефективного регулювання земельних відносин, пов’язаних з інвестуванням з-за кордону (іноземні інвестори не лише не мають прав на придбання земельних ділянок у свою власність, але часто відчувають значні труднощі щодо отримання прав оренди землі або відповідних гарантій, що є результатом сваволі й корумпованості місцевих органів влади).

Очевидно, що Польща, не володіючи такими великими інвестиційними можливостями, як західні інвестори, особливо ТНК, віддаватиме переваги вкладенню капіталу в менш ризиковий бізнес, ніж український.

Суттєвою перепоною на шляху польських інвестицій в Україну є високий рівень трансакційних витрат, тобто витрат, пов’язаних з координацією і взаємовпливом економічних суб’єктів. Можна виділити такі групи трансакційних витрат польського інвестування української економіки:

1. витрати на пошук інформації (зокрема, в Україні немає повноцінного моніторингу попиту і пропозиції, а також використання іноземних інвестицій) та витрати, пов’язані з несумісністю української та прийнятої у світі обліково-інформаційної системи;

2. витрати на вимір і розрахунки, необхідні для визначення якості інвестиційних об’єктів та ефективності інвестиційних проектів. Невміння українських бізнесменів та експертів, що їх обслуговують, правильно оцінити ефективність, об’єктивно (не занижуючи і не завищуючи) навести переваги і недоліки проектів і правильно обґрунтувати доцільність участі у них можливих інвесторів, надмірно збільшує тривалість передінвестиційної фази інвестиційного циклу, що стримує потенційних іноземних інвесторів, в тому числі й польських;

3. витрати на захист прав власності. В українському законодавстві нечітко визначені права власності іноземних інвесторів. Польських інвесторів не влаштовують надто високі витрати на страхування і захист, арбітраж, складування тощо;

4. витрати захисту від третіх осіб (держави, організованої злочинності тощо). Нестабільність українського законодавства обумовлює необхідність великих затрат на юридичні консультації, найму на роботу кількох (замість одного) юристів і бухгалтерів, які повинні постійно поновлювати інформацію про діюче законодавство;

5. витрати, пов’язані з бюрократизацією і корупцією. Державний апарат, який за нормальних умов повинен розглядатися як сфера послуг, що сприяє розвитку інвестиційного процесу, фактично є інструментом для створення перешкод на шляху іноземного інвестора та унеможливлює так званий “one-stop investment process”, тобто найпростішу процедуру реєстрації іноземних інвестицій;

6. витрати ухилення контрагентів від виконання умов контракту. Ці витрати виникають у зв’язку з низькою платоспроможністю українських підприємств, недостатнім управлінським і маркетинговим досвідом, а часто й небажанням деяких українських бізнесменів виконувати всі договірні зобов’язання.

Основною причиною високих трансакційних витрат, пов’язаних із залученням іноземного, і, зокрема, польського, капіталу в Україну є невирішені інституційні проблеми ринкової трансформації.

Характеристики

Список файлов ВКР