96164 (685120), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Таким чином, при аналізі економічних важелів діяльності комерційних банків на внутрішніх та зовнішніх ринках фінансових послуг можна зробити ряд висновків:

1. З огляду на весь спектр економічних важелів валютної та фінансово-кредитної політик, які на сьогоднішній день використовуються в Україні, існує безпосередня потреба в уніфікації та стандартизації їх основних параметрів та напрямів використання, з метою оптимізації прийняття комерційними банками стратегічних рішень при виході на світові фінансові ринки.

2. Органам законодавчої влади слід приділити особливої уваги вирішенню питань щодо вдосконалення та/або запровадження законодавчої бази для здійснення банками та нефінансовими інституціями нетрадиційних фінансових послуг для збільшення рівня конкурентоспроможності в порівнянні з закордонними банками як на внутрішньому, так і на світовому ринку фінансових послуг.

3. Важливим напрямом валютної політики України повинно стати прогнозування курсів валют, а також докладання усіх зусиль для досягнення вільної конвертованості національної валюти гривні. Але на сьогоднішній день пряме втручання урядових структур у ринок іноземної валюти, відоме як валютний контроль, обмежує права власників валюти обмінювати її на інші валюти, а отже є однією з перешкод на шляху до конвертованості національної валюти.

Для цього розробляється фінансова стратегія банку, яка представляє собою концепцію того, як будуть використовуватися залучені банком фінансові ресурси для досягнення стійкого високого рівня прибутків чи поступового зростання рейтингу банку на світових ринках; як і на яких умовах будуть залучатися необхідні фінансові ресурси; як буде визначатися розрахунок за залученими коштами; на яких умовах буде будуватися в цілому фінансова політика. Стратегія також включає в себе обов’язковий аналіз можливої зміни державної політики в галузі фінансів і оцінку релевантності² стратегії і цілей банку [57, c. 86].

Довгострокові рішення в загальному плані зводяться до наступних видів:

• бюджетування капіталу;

• політики дивідендів;

• вибір способів досягнення зростання прибутків банку і диверсифікація ризиків;

• вибір джерел довгострокового фінансування.

Міжнародні банківські угоди визначають переважно організаційні основи здійснення розрахунків. Це, передусім, встановлення між банками кореспондентських відносин. Вони передбачають відкриття банками один одному кореспондентських рахунків для зберігання своїх валютних коштів, виконання на засадах взаємності розрахункових операцій за дорученням і за рахунок власних коштів кожного. Між банками укладаються й інші міжнародні угоди з різних питань організації розрахунків (про використання чеків, кредитних карток, систему СВІФТ тощо.

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообігу. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообігу є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками.

Послуги банку при переводі цінних паперів від одного власника до іншого, тобто при передачі права власності на володіння цими цінними паперами від однієї особи іншій – це трансфертні послуги. Замовником трансфертних послуг виступають емітенти цінних паперів. У теперішній час перед ними постає безліч проблем, пов’язаних з оперативним обліком цінних паперів та їх власників, повідомленням для багато численних акціонерів про діяльність акціонерних товариств і розподілом дивідендів, перереєстрацією власників цінних паперів на вторинному ринку. Дохід банку за посередництво в операціях із цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу.

Банківські послуги за торгівлю валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів і підтримання ліквідності у валюті; страхування ризиків знецінення коштів унаслідок зміни валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют [37].

Довірчі (трастові) послуги є видом діяльності комерційного банку у віданні майном, переданим клієнтом банку за дорученням. Довірене управління майном за своєю специфікою споріднене з банківською діяльністю і пов’язане з виконанням робіт у обліку операцій, збереження цінностей, розміщення коштів, фінансового аналізу тощо.

Траст-операція, або трастові операції – це довірчі операції банків з управління майном клієнта та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах довіреної особи. За останній час трастові операції отримують все більший розвиток.

Довіреною особою банків виступають, як правило, приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди (у тому числі пенсійні).

Приватним особам банки надають кілька видів трастових послуг: право розпоряджатися спадщиною, управління персональними трастами, опікунство із забезпеченням збереження майна, агентські функції [54].

Дохід від трастових послуг банків формується за рахунок комісійних винагород, у які включаються: щорічні відрахування від доходів за трастовими операціями; щорічний внесок з первісної суми наданої трастової послуги; внесок із суми за трастовою операцією після закінчення строку дії траст-договору [37].

Зберігальні послуги банків пов’язані з тим, що банки мають спеціально обладнані, важкодоступні для викрадачів приміщення. Вони надаються у двох формах: надання клієнтам сейфів для зберігання цінностей, зберігання цінностей у стальній камері.

Пред’явлення рахунків і оплата рахунків – відносно нова послуга банків. Зміст цієї послуги зводиться до того, що система «Інтернет-банк» забезпечує користувачу доставку рахунка компанії (наприклад, рахунка, за комунальні послуги) до оплати і показує його на екрані комп’ютера. Клієнт може акцептувати цей рахунок, не заповнюючи платіжне доручення, і гроші з його рахунку автоматично будуть переведені на рахунок компанії. Тобто ця послуга рятує клієнтів від паперового обороту.

Поширеність такої послуги залежить від національної специфіки. Наприклад, у США щорічно виписується і пересилається поштою близько 21 мільярда рахунків, відповідно, в індустрію «представлення рахунків до оплати» втягнуті величезні гроші [24, c. 31].

Електронні гроші звичайно визначаються як збереження грошової вартості за допомогою технічного пристрою, що може широко застосовуватися для здійснення платежів на користь не тільки емітента, але й інших контрагентів і яке не вимагає обов’язкового використання банківських рахунків для проведення операцій, а діє як напередоплачений інструмент на пред’явника. Найбільш розгорнуте визначення електронних грошей належить Європейському центральному банку, що визначає електронні гроші як «грошову вартість, що представляє собою вимогу до емітента, що: 1. зберігається на електронному пристрої; 2. емітується після одержання засобів у розмірі не менш чим емітована вартість; 3. приймається як засіб платежу не тільки емітентом, але й іншими установами» [24, c. 32].

Надання депозитних послуг через Інтернет не представляє особливої проблеми – висновок договорів, відкриття рахунків і внесок коштів можуть здійснювати через електронні канали доставки, у тому числі і через Інтернет. (Зокрема, депозитні договори можна укладати з використання звичайної системи «клієнт – банк»).

Саме значна конкурентна боротьба на фізичному ринку спонукає традиційні банки до освоєння ринку Інтернет-комерції [23].

З метою визначення оптимального переліку послуг пропонується використовувати модель операційно-вартісного аналізу. Операційно-вартісний аналіз (далі ОВА) – це аналіз прибутковості банку на основі співставлення доходів за активними і витрат – за пасивними операціями. ОВА дає уяву про вартість і рентабельність конкретних фінансових операцій, послуг і структурних підрозділів банку, а також враховує вартість обробки конкретних операцій і послуг банка [36].

Реалізація моделі ОВА може здійснюватися у двох напрямах:

1. Розрахунок фактичної собівартості операцій і послуг для визначення її прибутковості (збитковості). Даний спосіб оцінки рентабельності послуги застосовується при здійснення операції в різних підрозділах банку. Операція розбивається на різну кількість фаз, які відповідають кількості підрозділів, через які вона здійснюється. В процесі дослідження було доведено, що використання цього напрямку є малоефективним і недоцільним.

Розрахунок вартості операції проводиться наступним чином. Попередньо вивчається структура витрат часу кожного підрозділу банку, що приймає участь в обробці операції, і вираховується середній час, витрачений в кожному структурному підрозділі на протязі періоду здійснення операції. Для визначення вартості операції в кожному структурному підрозділі враховуються всі його не операційні витрати і розраховуються витрати на обробку операції на фазі середнього часу. Даний метод розрахунку фактичної собівартості послуги дає найбільш точний результат, але він є і найбільш складним, так як потребує проведення хронометражу кожної операції і послуги, а також фотографії робочого дня кожного із співробітників підрозділів банку, задіяного в здійснення даної операції. Тому, на нашу думку, використовувати цей метод для визначення прибутковості здійснення тієї чи іншої операції на світовому фінансовому ринку є недоцільним.

2. Розрахунок доходів і витрат центрів прибутків³ і центрів видатків⁴ комерційних банків по операціях і послугах. Інший напрямок схеми ОВА визначає розподіл структурних підрозділі банку на центри прибутків і центри видатків за послугами і операціями. Центри можуть складатися із структурних підрозділів чи одного підрозділу банку, цільових робочих груп і сукупності різнопрофільних підрозділів.

Одній послузі чи операцій відповідає один центр прибутку і один центр витрат банку:

Послуга 1 → Центр прибутку 1 + Центр витрат 1.

Послуга N → Центр прибутку N + Центр витрат N.

В загальному вигляді формула визначення прибутковості послуги чи операції має наступний вигляд:

де Пп – прибутковість послуги;

Одп – операційні доході від послуги (операції);

Овп – операційні витрати від послуги (операції);

НВ – неопераційні витрати від послуги (операції).

Для послуг ресурсного виду ця формула набуває наступного виду:

де Одр – операційні доходи від послуг по розміщенню ресурсів;

АС – альтернативна процентна ставка для даної послуги, тобто та середня величина процентної ставки, за якою можна відносно швидко продати / купити ресурси;

ОВр – операційні витрати за послугами, пов’язаними з залученням ресурсів;

Нво – загальні не операційні витрати центрів витрат і прибутків банку.

Загальні операційні витрати визначаються за формулою:

де Р – операційні витрати в звітному (поточному) періоді;

Ро – операційні витрати у попередньому періоді;

(Р – Ро) – зміна операційних витрат за період, що аналізуються;

W – об’єм послуг у звітному (поточному) періоді;

Wо – об’єм послуг у попередньому періоді;

Q – середня процентна (альтернативна) ставка за послугами звітного (поточного) періоду.

При проведенні аналізу стану процентної маржі банку за блоками послуг і операцій, використовуючи вище наведені формули, на основі моделі ОВА:

де ПМ – процентна маржа банку за блоками операцій та послуг;

СД – сумарні операційні доходи (чи альтернативна процентна ставка для послуг по залученню ресурсів) у відсотках річних;

СВ – сумарні операційні витрати у відсотках річних.

Розрахунки на основі моделі ОВА дозволяють зробити порівняльний аналіз показників операційно-вартісного аналізу і на його основі прийняти рішення про доцільність застосування конкретного методу підвищення ефективності проведення банком операцій і послуг й здійснити, зокрема, корегування процентних ставок за послугами і операціями банку; збільшення/зменшення об’ємів операцій і послуг, що пропонуються банком; зміну структури активних чи пасивних операцій, або окремо кожної з них, а також прийняти рішення про розвиток або згортання посередницьких операцій [36].

Однак управління фінансами в комерційному банку полягає не тільки у визначенні пріоритетних напрямів його діяльності, а й в управління ризиками, які займають визначальне місце в діяльності банку. Банк може отримати значні прибутки не збільшуючи обсягу стандартних послуг – залучення депозитів та надання позик, а уміло розпоряджаючись наявними ресурсами та ефективно управляючи ризиками.

Банк зацікавлений у кваліфікованому управлінні ризиками, оскільки він позичає кошти своїх клієнтів. Правильна оцінка ризиків дає змогу банку підтримувати певні фінансові показники на такому рівні, який забезпечує збереження задовільного фінансового становища і конкурентоспроможності при реалізації тих чи інших ризиків, які мають внутрішню природу. Банк, який прагне займати достойну конкурентну позицію на ринку банківських послуг, має створити таку систему управління ризиком, яка могла б ідентифікувати, оцінювати ризик і ефективно управляти ним [62].

4. Банк міжнародних розрахунків

Характеристики

Список файлов ВКР