95981 (685102), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Визначені ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”:

1. принцип суверенітету народу України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності – що полягає у виключному праві народу України самостійно, незалежно проводити зовнішньоекономічну діяльність;

2. принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва – суть якого полягає у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки, проводити зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, які прямо не заборонені законодавством;

3. принцип юридичної рівності та недискримінації – тобто рівність перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності та приналежності до певної держави, заборона обмеження прав, дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування, тощо;

4. принцип верховенства закону – тобто регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України, та заборона застосування підзаконних актів.;

5. принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності – який полягає у тому, що Україна як держава, забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

6. принцип еквівалентності обліку, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезені товарів.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та порядок їх реєстрації

Відповідно до чинного законодавства, суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України є:

1. фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які мають громадянську правоздатність та дієздатність згідно з чинним законодавством України, та постійно проживають на території України;

2. юридичні особи, що зареєстровані та мають постійне місцезнаходження на території України, у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких знаходиться повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

3. фізичні та юридичні особи, які не є юридичними особами згідно з законодавством, але мають постійне місцезнаходження на території України, та яким за цивільно-правовим законодавством не заборонено проводити господарську діяльність;

4. структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законодавством (відділення, філії), але які мають постійне місцезнаходження на території України;

5. спільні підприємства, з участю суб’єктів господарської діяльності, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження та території України;

6. інші суб’єкти, передбачені законодавством.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форми власності, підлягають обліку в митному органі, в зоні діяльності якого вони перебувають.

Інформація про цей облік надається митними органами у:

• Міністерство статистики

• Міністерство економіки

• Головна Державна Податкова Адміністрація України.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про операції у іноземній валюті та відображення показників статей у фін.звітності України господарських одиниць за межами України у грошовій одиниці України, визначає П(с)БО №21 “Вплив змін валютних курсів”

Органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

• Верховна Рада

• Кабінет Міністрів;

• НБУ;

• Міністерство економіки;

• Антимонопольний комітет;

• Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі;

• Державна митна служба,

• Органи місцевого управління ЗЕД, що вживають відповідні заходи.

Договірні відносини та відображення їх у обліку

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є імпорт, експорт, бартер, операції з давальницькою сировиною. Всі операції оформлюються договорами.

Договір – комплексне поняття, що включає в себе угоду про виникнення договірних зобов’язань, форму яку вона приймає, і саме договірне зобов’язання, аж до моменту його зникнення.

У міжнародній практиці існують різноманітні договори. Порядок укладання договору – регулюється відповідними статями Віденської конвенції. (“Про міжнародні договори та угоди” - 1980р.).

Оферта – пропозиція про укладання договору, яка містить істотні умови, викладені у договорі.

Укладання оферти (угоди) починається з направлення оферти про укладання договору, яка містить істотні умови.

Акцепт – згода адресата, дана у встановлений строк, укласти договір на умовах, викладених оферентом.

Зміст договору складають умови, за якими досягнута угода. Згідно з “Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, для договорів виділено 13 істотних умов:

1. назва договору, дата, місце його складання;

2. преамбула;

3. предмет договору;

4. кількість та якість товару;

5. базисні умови поставок;

6. ціна та загальна вартість договору;

7. умови платежів;

8. умови приймання, передачі товару (послуг);

9. пакування та маркування;

10. форс-мажорні обставини;

11. санкції та рекламації;

12. арбітраж;

13. юридичні адреси.

У випадку з зовнішньоекономічним контрактом потрібно особливу увагу звертати на його реєстрацію, помилки в якій можуть призвести до недійсності контракту.

Конкретний перелік товарів українського походження, договори на експорт, які підлягають реєстрації, встановлюється Мінекономіки.

Реєстрація контрактів – здійснюється Мінекономіки та уповноваженими ним органами.

Митне оформлення товарів (експорт-імпорт), які підлягають реєстрації, проводиться тільки при наявності картки реєстрації обліку зовнішньоекономічного договору.

Законодавча база щодо укладання договорів

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту, угоди), мають бути здатними до його укладання відповідно до законів України та/або законів місця укладання договору. Зовнішньоекономічний договір складається згідно з чинним законодавством України з урахуванням міжнародних договорів, які уклала Україна або до яких вона приєдналася.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту зовнішньоекономічного договору мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо законами України.

Зовнішньоекономічний договір укладається в письмовій формі, якщо інший порядок не встановлено законом або міжнародним договором України.

Для підписання зовнішньоекономічного договору суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати зовнішньоекономічні договори будь-якого характеру, якщо вони прямо чи у винятковій формі не заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому або арбітражному порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів.

Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за рубежем, не може бути визнана недійсною, якщо недодержана форма, але вона відповідає вимогам законів України.

Форма угод на будівлі та інше нерухоме майно, розташоване на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладання угоди визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, добровільно обраної сторонами під час укладання договору, або за спільним погодженням.

За відсутності домовленості між сторонами щодо права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів, вступає в силу право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона, що є:

* продавцем — у договорі купівлі-продажу;

* наймачем — у договорі майнового найму;

- ліцензіаром - у ліцензійному договорі про використання виняткових або аналогічних прав;

• охоронцем — у договорі зберігання;

* комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

• довірителем — у договорі доручення;

• перевізником — у договорі перевезення;

• експедитором ­- у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

• страхувачем — у договорі страхування;

• кредитором — у договорі кредитування;

• дарувальником — у договорі дарування;

• поручителем — у договорі поруки;

• заставником — у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або одержуються передбачені договором результати, якщо сторони не погодили інше.

Під час прийняття результатів виконання зовнішньоекономічних договорів береться до уваги право місця, де підбиваються підсумки, якщо сторони не погодили інші підходи.

Будь-яка ділова угода є правовою. Дотримання правових та технічних питань ділової угоди, що виникають у процесі її виконання, має виключати конфліктні ситуації, а якщо такі виникли — сприяти їх правильному вирішенню. Це особливо важливо для зовнішньоторговельних операцій, оскільки вони включають правові, фінансові та інші аспекти не лише однієї країни.

Необхідні умови укладання міжнародних контрактів

Необхідною умовою укладання угоди є свобода угоди. Партнери мають бути вільними у виборі основних правових та фінансових положень своїх торговельних зобов'язань. Певною мірою чинні закони (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», декрети, укази, постанови) впливають на економічну і зовнішньоекономічну діяльність та свободу договору, а також на його зміст та характер.

Однією з необхідних умов оформлення зовнішньоторговельної операції є з'ясування питання про те, які найважливіші дер­жавні законодавчі акти і яких саме держав (їх представники укладають зовнішньоекономічну угоду) повинні мати імперативний характер і виконуватись під час підписання угоди та її реалізації. Так, наприклад, у деяких південноамериканських країнах закон зобов'язує своєчасно оформляти документи (особливо ті, що стосуються ввізного мита на імпортні товари). То­му це необхідно враховувати при підготовці документів ще в країні експортера.

Важливим питанням є також виконання гарантованих зо­бов'язань контрагентами. До таких зобов'язань можна віднести гарантію:

• твердої пропозиції;

• поставки;

• сплати;

• повернення коштів;

• компенсації збитків;

• забезпечення виконання угоди;

• прийняття (імпортером) сертифікату на товар, виданого незалежною експертною організацією, тощо.

В окремих випадках підтвердженням чинності укладеної угоди є дотримання форми її укладання. Місце укладання угоди не завжди відповідає формі укладання, що обумовлена законодавчим актом. Так, наприклад, австрійський нотаріальний акт не можна замінити нотаріальним актом німецького нотаріуса.

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України своїм наказом №75 від 5 жовтня 1995р. «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» регламентувало форму та перелік необхідних умов зовнішньоекономічного контракту. Цим документом керуються при укладанні договорів купівлі-продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт), товарообмінних угод між українськими суб'єктами підприємницької діяльності та іноземними суб'єктами неза­лежно від форм власності та видів діяльності.

Зовнішньоекономічний контракт (зміст, будова, терміни, категорії та документація)

Відповідно до умов, передбачених договором (контрактом), у ньому мають бути такі розділи:

1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладання: бухгалтерія посилається на них (та на номер і дату додаткових умов до основного договору) під час оформлення пе­рвинних документів згідно з цим контрактом.

2. Преамбула. Указується повне найменування сторін -- офіційно зареєстрованих учасників зовнішньоекономічної операції, зазначаються країни, представниками яких вони є, скорочене найменування сторін як контрагентів («Продавець», «Покупець», «Замовник», «Постачальник» тощо) та назви документів, необхідних для укладання договору (контракту) (статут підприємства, установча угода тощо); бухгалтер має перевірити відповідність даних цього розділу контракту даним свого підприємства, а також дані контрагента.

3. Предмет договору (контракту). Визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому. При цьому вказуються точне найменування марки, сорту або кінцевий результат роботи, що виконується.

У випадку бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на перероблення давальницької сировини вказується також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою перероблення давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це вказується у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту). Про це робиться відповідна позначка у тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація) водночас балансується у загальній вартості експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) на перероблення давальницької сировини вказується відповідна технологічна схема такого перероблення. При цьому перевіряється відповідність предмета договору статутній діяльності підприємства. Бухгалтер також використовує усі дані розділу щодо товару, робіт, послуг у подальшому відображенні в аналітичному обліку.

Характеристики

Список файлов ВКР