95818 (685088), страница 4
Текст из файла (страница 4)
2.1.2 Острів Зміїний: позиція ЄС в розв’язанні суперечності
Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи, які розпочалися на рубежі 80-90-х років ХХ в., привели до кардинальних політичних, соціальних і ідеологічних змін у даній частині континенту. У такому геополітичному контексті, Україна, яка знаходиться на перехресті цивілізацій, континентів, культур, після проголошення своєї незалежності, перетворилася в повноправного суб’єкта всієї системи міжнародних відносин і була утягнена в потік подій глобального, загальноєвропейського і регіонального характеру. Серед зовнішньополітичних пріоритетів, проголошених Українською державою є вступ до Європейського Союзу та НАТО. У зв'язку з цим здається як необхiдне чiтке та всебiчне дослідження усіх аспектів інтеграції України, і, в першу чергу, тих, що стосуються багаторівневих відносин з найближчими європейськими країнами. Однією з них є Румунія.
Слід зазначити, що взаємини між двома країнами у попередні роки складалися не просто. Погляньмо на деякі важливі аспекти двосторонніх відносин. Українсько-румунські відносини багатогранні. Найбільш складною вважається питання державного кордону між двома країнами. Протяжність тільки сухопутної ділянки українсько-румунського кордону становить 608,6 км. Він встановлений Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 р. таким, яким був на 1 січня 1941 р., (кордони, які утворилися після приєднання до Радянського Союзу Бессарабії, північної частини Буковини та Герцаївського цинуту (краю. – авт.)) “згідно радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940 року” [1, с.72] . Відповідно до згаданого договору 4 лютого 1948 р. був підписаний Протокол стосовно уточнення проходження лінії державного кордону між Румунською Народною Республікою та Союзом Радянських Соціалістичних Республік, а 23 травня цього ж року – протокол, яким острів Зміїний “був повернутий Радянському Союзові Румунською Народною Республікою і був включений до складу Союзу РСР” [2, с.32] . За результатами роботи змішаної демаркаційної комісії 27 вересня 1949р. підписано Акт про демаркацію та Протокол-опис проходження лінії радянсько-румунського державного кордону. В Бухаресті 27 лютого 1961 р. підписано Договір про режим радянсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань.
Надзвичайно актуальною проблема кордонів стала одразу після повалення комуністичного режиму в Румунії та здобуття Україною незалежності. У 1996 р. Румунія денонсувала Протокол 1948 р., який передбачав перехід острова Зміїний до складу СРСР [5, с.16]
Проблема острова Зміїного не тільки суперечила Гельсинському акту 1975 р., але також гальмувала процес вироблення і підписання українсько-румунського Договору про дружбу і співробітництво, який врешті-решт був підписаний 2 червня 1997 р. у румунському місті Констанца, процедура ратифікації якого румунською стороною була завершена 8 липня 1997 року, українською – 17 липня і який набрав чинності 22 жовтня того ж року.
Румунському зовнішньополітичному відомству вдалося винести за рамки договору питання про державний кордон та його режим. Так, в другій статті Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією зазначається, що “Договірні Сторони підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться від тепер і в майбутньому від будь-яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони”. Проте в другій частині цієї статті підкреслюється, що “Договірні Сторони укладуть договір про режим кордону між двома державами та вирішать питання про делімітацію їхнього континентального шельфу та виключних економічних зон в Чорному морі” [9, с.479-480] . Отже, Румунія формально підтвердила принцип “недоторканості” існуючих кордонів з Україною, але ці кордони залишалися без юридичного закріплення (згодом така ситуація повторилася при підписанні відповідного договору між Румунією та Республікою Молдова) [10] .
Окрім питання навколо острова Зміїного, ще однією проблемою кордону між Україною та Румунією була його модифікація через зміну природного ландшафту. Мова йде про ділянку Рахівського та Тячівського районів (Закарпатської області) українсько-румунського державного кордону. Відповідно до Договору про режим радянсько-румунського кордону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань 1961 р. лінія кордону тут проходить по середині русла Тиси. Однак це русло, як і будь-якої іншої річки, з часом змінюється. Головною причиною зміни русла ріки паводки, що відбуваються тут декілька разів на рік і розмивають берег. Оскільки географічно так склалося, що нижчий берег - український, він поступово і відходить углиб нашої території, вивільняючи від води румунський берег. З 1961 р. українська сторона втратила у такий спосіб 270 гектарів землі [11] .
Оскільки зміна русла ріки викликана переважно природними причинами, повністю запобігти цьому процесу неможливо, проте значно послабити і зробити його керованим – цілком під силу, встановлюючи надійні берегові укріплення. Втрата Україною своєї території може припинитися, підписанням з Румунією демаркаційних документів, якими б державний кордон став би постійним, за прикладом відповідних домовленостей України з Угорщиною, Словаччиною і Польщею.
Проблемним є також питання п’ятьох островів у гирлі Дунаю. Румунські дипломати вважають, що до ділянки, на яких розташовані ці острови, необхідно застосувати принцип головного судноплавного фарватеру річки, а відповідно з цим всі п’ять островів мають стати румунськими [12] . Українська сторона дотримується іншої точки зору і має наступні міркування. За згаданим радянсько-румунським договором 1961 р. всі п’ять островів з самого початку належать Україні. Передача ж їх під юрисдикцію Румунії суперечитиме принципу непорушності кордонів, зафіксованому в українсько-румунському базовому договорі. Крім того, на цій ділянці Дунаю (це зафіксовано делімітаційними і демаркаційними документами) принцип головного судноплавного фарватеру річки не застосований, оскільки кордон встановлювався за іншими правилами.
Однією з найбільших проблем на сьогодні залишається питання делімітації континентального шельфу і виключної економічної зони в районі згаданого острова Зміїний. Суперечка полягає в тому, що румунська сторона вважає Зміїний скелею, а не островом непридатною ні для проживання, ні для ведення сільського господарства. Будучи розташованим неподалік берегів Румунії, його континентальний шельф збігається з румунським. При цьому слід зазначити, що міжнародним законодавством передбачено право островів (але не скель) на континентальний шельф. Крім цього, геологи цілком обгрунтовано вважають цей район Чорного моря багатим на поклади нафти й газу. Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу і виняткової економічної зони, що сторони не виключили можливості звернення в Міжнародний суд у Гаазі.
Як вже зазначалося, 17 червня 2003 р., тобто через шість років після укладання базового Договору та після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір між Україною і Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Підписаний договір підтверджує лінію радянсько-румунського державного кордону, визначену в 1961 році, окрім молдовсько-румунської ділянки. В договорі зазначено, що лінія державного кордону є незмінною (якщо Україна та Румунія не домовляться про інше). Більш того, у статті 39 підкреслено, що розділи І та IV, в яких зафіксовані положення про те, що існуюча зараз лінія кордону є незмінною, “будуть автоматично продовжені на нові п’ятирічні періоди і не підлягають денонсації [14] .
Договором встановлюється кінцева точка (1439) сухопутного кордону між Україною і Румунією, яка відповідно до документа є початковою точкою для делімітації кордону, що проходить по континентальному шельфу і виняткових економічних зонах у Чорному морі. Документ також регламентує використання прикордонних вод, залізничного транспорту, шосейних доріг та інших комунікацій.
Додатковою угодою, зокрема, встановлено, що договір про режим кордону між Україною і Румунією зафіксує лінію кордону у такому вигляді, як вона визначена і записана в договорі 1961 року щодо радянсько-румунського державного кордону, а також у відповідних документах демаркації, діючих станом на 16 липня 1990 року [15, с.6].
Дискусійною для аналітиків, при цьому, залишається мотивація румунської позиції. Можливо, і це виходить з коментарів румунських дипломатів, головною мотивацією є євроінтеграційна політика Бухаресту. Враховуючи те, що під час тієї ж прес-конференції в Чернівцях І.Ілієску обмовився про свою переконаність у тому, що “задля вирішення проблеми розподілу континентального шельфу Румунії не доведеться звертатися до міжнародного судовладдя”, можна зробити припущення, що найвагомішою причиною, яка змусила сусідню країну підписати цей договір є вимоги основоположних документів НАТО щодо відсутності територіальних претензій його нових членів до своїх сусідів. Фактично підтвердив цю думку сам І. Ілієску, зазначивши, що договір відповідає європейським стандартам та дозволяє Румунії “виконати умови західноєвропейських партнерів щодо забезпечення безпеки східного кордону…” [16, с.331]
Не виключений правда й варіант того, що румунська сторона перенесла акцент на інший документ – Угоду про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон.
Після підписання договору про режим державного кордону на порядку денному залишилися два проблемних питання, а саме делімітація континентального шельфу та виключних економічних зон і пов’язана з ними проблема юридичного статусу острова Зміїного. В залежності від того, яким буде статус Зміїного – острів чи скеля – визначатиметься і наявність навколо нього континентального шельфу.
В українсько-румунських відносинах, однією з найскладніших проблем є проблеми кордонів. Темпи вирішення цих проблем значно відстають від сучасних інтеграційних потреб. На наш погляд, серед найбільш сучасних, хоча, на жаль, ще мало досліджених, засобів вирішення всього комплексу прикордонних проблем між двома державами є регіональне співробітництво, яке у всій багатоманітності форм прояву служить як європейській інтеграції в цілому, так і економічному розвитку окремих регіонів країни, в т. ч. депресивних в силу географічного розташування територій. У свою чергу, для України, в якій 19 адміністративно-територіальних одиниць є прикордонними, поряд з іншими основними напрямками регіональної співпраці особливої актуальності набуває транскордонне співробітництво прикордонних територій.
Одним із ключових моментів став острів Зміїний. Він був "каменем спотикання" ще до підписання основного договору. Бухарест переконував, що він має відійти румунській стороні, оскільки Україні дістався у спадок від СРСР, який колись забрав острів у Румунії за пактом Ріббентропа-Молотова [9, с.475]. Його статус як острова, придатного для проживання і використання в народногосподарських цілях (а саме це твердження обстоює Київ) викликав заперечення Бухареста, де вважають острів Зміїний скелею, непридатною для проживання та ведення сільського господарства. Суперечка не привертала б уваги, якби не дві причини. По-перше, міжнародним законодавством передбачено право островів на континентальний шельф. Оскільки Зміїний розташовано неподалік берегів Румунії, його континентальний шельф перетинається з румунським. По-друге, геологи цілком обґрунтовано вважають цей район Чорного моря багатим на поклади газу і нафти високої якості. Їх обсяги оцінюються в 10 млрд м3 та 10 млрд т відповідно.
Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу та виняткові економічні зони, що країни не знайшли іншого виходу, як звернення в Міжнародний суд у Гаазі. [10]
В українській пресі часто йде мова про те, що тільки бажання вступити в НАТО та ЄС заставило Румунію піти на тимчасову відмову від територіальних претензій до своїх сусідів, в тому числі і до України. Румунія звертає увагу на проміжний характер договору: попереду переговори з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон. Проміжний характер договору може торкатися й лінії кордону в пониззі Дунаю. Довгий час це питання взагалі не обговорювалося, хоча конфліктні ситуації з’являлися знову і знову. Тільки 2-3 лютого 2005 р. на україно-румунській зустрічі експертів та фахівців було підтверджено, що судноплавний шлях по Кілійському гирлу, там де проходить державний кордон, є спільним шляхом судноплавства обох держав, де правила судноплавства визначаються спільно. На зустрічі було прийнято рішення про початок робіт по підготовці спільних правил судноплавства на Кілійському гирлі [45].
Питання делімітації залишалося невирішеним з 1997 року, коли був підписаний базовий політичний договір між Румунією та Україною. З 6 вересня 2004 року Румунією було передано питання про делімітацію континентального шельфу та виняткових економічних зон між двома країнами на розгляд Міжнародного суду ООН.
Міжнародний суд ООН у Гаазі (Нідерланди) виніс рішення щодо територіальної суперечності України та Румунії з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон цих країн у Чорному морі, а такождвосторонніми претензіями на острів Зміїний, де за прогнозами знаходяться чималі запаси нафти та газу.
Суд одностайним рішенням не погодився з доводами жодної зі сторін та самостійно провів кордон економічних зон вищеназваних держав. При цьому була врахована позиція України, що Зміїний є островом, але це не враховувалося при делімітації морського шельфу, оскільки він дуже віддалений від берегу. Нова лінія враховує невелику територію навколо Зміїного, а далі проходе між берегом Румунії протягом 248 км та українським узбережжям довжиною 705 км.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
