3397 (684925), страница 10
Текст из файла (страница 10)
В міжнародній банківській практиці значне розповсюдження отримав лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організує отримання довгострокової позики у одного чи декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що здаються в оренду. За організацію позики банк отримує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за отриманий кредит на витрати своєї діяльності.
Факторинг — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з'явилася в банківській практиці у 50-х роках. Він являє собою придбання банком у клієнта права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.
Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом. В обов'язки банку входить, як правило, не тільки стягнення боргу, а й функції по його обслуговуванню: аналіз кредитоспроможності боржників, інкасація, облікові операції та інше. Клієнт, що продав дебіторську заборгованість, отримує від банку аванс (готівкою, переказом, оплатою чека та інше) в розмірі 80-90% суми боргу. 10-20 відсотків, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнту.
Утримання банком 10-20% від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов'язків по поставці. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з комісійних за послуг по обслуговуванню боргу, в розмірі 1-2% загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахованого на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв'язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), доход банку від позичкового проценту менший, ніж від комісійних платежів.
Серед посередницьких послуг, що надаються комерційними банками, найбільш розповсюдженими є: посередництво в отриманні клієнтом позики, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном. Перший вид послуг надається банком тоді, коли банк неспроможний задовольнити кредитну заявку клієнта. Така ситуація може виникнути у випадку перевищення потрібної суми над встановленим лімітом кредитування. В такому випадку банк, що обслуговує цього клієнта, на його прохання бере в іншого банку позику і надає її клієнту під вищий процент, ніж плата за залучені ресурси. Клієнт йде на таку операцію, оскільки отримання позики в іншому банку обходиться дорожче, бо цей банк прагне компенсувати ризик надання позики, особливо крупної, незнайомому позичальнику. Як правило, для такого кредитування банк залучає кошти банків-кореспондентів. Якщо клієнту потрібна велика сума кредиту, комерційний банк використовує консорціумні операції, тобто утворює консорціум чи іншу фінансову організацію з метою спільного кредитування позичальника. Доход банку від посередництва (маржа) складається як різниця між процентами за кредит і процентами, що сплачуються за залученими коштами.
Посередницькі послуги в операціях з цінними паперами, валютою, майном здійснюються на основі доручення від клієнта. Особливої уваги заслуговують посередницькі операції комерційних банків по здійсненню емісії, розміщенню та організації вторинного обігу цінних паперів клієнтів.
При крупних розмірах емісії банк може вдатися до утворення консорціуму. Обслуговуючий банк чи консорціум може взяти на себе реалізацію цінних паперів емітента на комісійній основі чи гарантувати клієнту розміщення цінних паперів у інвесторів (покупців) в зазначений строк по встановленій ціні. Гарантія розміщення здійснюється шляхом:
а) купівлі у клієнта всього випуску або обумовленої частини випуску цінних паперів з подальшим їх перепродажем; б) придбання у емітента не розміщених цінних паперів. Доход банку за посередництво в операціях з цінними паперами утворюється за рахунок різниці в цінах їх придбання та продажу.
Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги консультаційного характеру. Вони проводять консультації клієнтів щодо: економічного (фінансового аналізу) і бухгалтерського обліку; аналізу платоспроможності господарських партнерів клієнта; організації емісії та вторинного обігу цінних паперів; вибору напрямків інвестування коштів тощо. Як правило, цей вид послуг знаходиться в тісному контакті з іншими операціями: кредитними, лізинговими тощо. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.
Банківські послуги по торгівлі валютою мають своєю ціллю: надання валюти клієнтам для забезпечення їх платежів та підтримання ліквідності у валюті; страхування ризику знецінення грошових коштів внаслідок коливання валютних курсів; отримання спекулятивного прибутку за рахунок коливання валютних курсів.
Курси валют формуються на валютному ринку (валютній біржі). Розрізняють такі їх види: офіційний, вільний, касовий. За офіційним курсом здійснюються всі валютні операції держави. Банки здійснюють продаж чи купівлю валюти по вільному курсу, що називається касовим. Він залежить від платоспроможності банку, ділових відносин з продавцями та покупцями валюти. Купівля валюти здійснюється по курсу покупця, а продаж - по курсу продавця. Різниця між ними (маржа) складає доход комерційного банку.
Крім торгівлі валютою, комерційні банки займаються посередництвом у валютних операціях. За дорученням клієнта банк на протязі обумовленого строку здійснює конверсію грошових коштів у валюту і назад з ціллю отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.
Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків по управлінню майном, що за домовленістю з клієнтом передається банку. Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської справи і пов'язане з виконанням операцій по обліку, збереженню цінностей, розміщенню грошових коштів, фінансовому аналізу тощо. Поручителями банків виступають, як правило, приватні і юридичні особи, благодійні та інші фонди. Приватним особам банки надають декілька видів послуг: розпорядження успадкуванням; управління персональними трастами; опікунство та збереження майна, агентські функції.
Розпорядження успадкуванням включає операції по отриманню рішень суду, збору та забезпеченню зберігання успадкування, сплаті адміністративних витрат, по розрахунках з кредиторами, сплаті податків, розподілу майна. Управління персональними трастами (майном, що було передано банку для управління) передбачає: розміщення коштів; депозитні операції; отримання доходів; виплату доходу клієнту; облікові операції; фінансовий аналіз.
Доходи від трастових послуг формуються за рахунок комісійних винагород (щорічні відрахування від доходів трасту, щорічний внесок з первинної суми трасту та інше). Ставки внесків та відрахувань диференційовані залежно від видів трастів та пов'язаних з ними послуг по управлінню трастами.
Агентські послуги дещо відрізняються від трастових тим, що клієнт не втрачає повноважень власника, а лише уповноважує банк на проведення операцій від своєї особи. Агентські послуги включають: страхування майна, інвестиційні та комерційні операції за дорученням власника, сплату рахунків, податків та інше.
Фірмам комерційні банки надають такі види агентських послуг: розпорядження активами, агентські операції, ліквідація підприємств та інше. Агентські посередницькі операції виникають в процесі обліку емітованих фірмою цінних паперів в зв'язку з дробленням акцій, конверсії облігацій в акції, злиттям чи реорганізацією фірми. У випадку ліквідації фірми банк за дорученням керівництва фірми проводить операції по обліку активів, реалізації майна, розрахунках з кредиторами та бюджетом, розподілом виручених коштів між акціонерами.
Страхові послуги пов'язані з тим, що банки мають спеціально обладнані приміщення. Вони надаються в 2-х формах: забезпечення клієнтів сейфами для зберігання цінностей, зберігання цінностей в стальній камері.
При першій формі послуг банк здає в оренду клієнту сейф, що використовується останнім для зберігання цінних паперів, документів, страхових полісів, дорогоцінних речей. Клієнт не повідомляє банку, що саме зберігається в сейфі. Банк зобов'язується забезпечити зберігання сейфу та забезпечення доступу до нього виключно для клієнта чи уповноважених ним осіб.
При другій формі послуг банк приймає цінності від клієнта згідно з переліком, що обумовлений угодою, для зберігання в стальній камері. Плата за послуги по зберіганню цінностей клієнтів стягується банком у формі комісійної винагороди, що встановлюється в процентах, від вартості прийнятих на збереження цінностей.
Розділ 3. Перспективи розвитку банківських послуг
3.1 Сучасні тенденції розвитку банківських послуг за кордоном
Зміни в банківському законодавстві, у виробничих структурах, прискорений розвиток ряду галузей господарства стали причинами виникнення нових видів та інструментів проведення банками нетрадиційних операцій, сприяли "втечі" у дохідні фінансові активи, суттєвій перебудові операцій і структури грошово-кредитної системи, створенню принципово нових напрямків розвитку банківської справи.
Три новітніх слова у сфері фінансових послуг - це інституціоналізація, глобалізація та сек'юритизація. Вони породжені сучасною сферою фінансових послуг.
Стосовно банків та інших фінансових посередників інституціоналізація означає повний розвиток і швидке зростання методів залучення заощаджень. Інституціоналізація процесу заощаджень почалася незабаром після другої світової війни, досягнувши найвищих темпів за останні десятиліття. З погляду інвестиційної діяльності банків, інституціоналізація торкається трьох аспектів: по-перше, операцій інвестиційних банків як ділерів у великомасштабній торгівлі цінними паперами, що пов'язано з великими розмірами угод і швидким укладанням їх; по-друге, діяльності інвестиційних банків як творців ринку і його розвідників; по-третє, ролі інвестиційних банків у злитті компаній.
Глобалізація - це злиття або з'єднання фінансових установ і ринків у масштабах усього світу. Вона пов'язана з інтернаціоналізацією фінансових установ і ринків. Десять років тому тільки найбільші фірми, в основному комерційні та інвестиційні банки, наважувалися виходити на цю арену. Зараз усе більше й більше фінансових компаній різного роду і розміру провадять справи на міжнародних ринках, особливо в трьох головних фінансових центрах світу: Лондоні, Нью-Йорку й Токіо.
Сек'юритизація (від англійського Sесиrіtties- цінні папери) означає продаж позик, оформлених як цінні папери і саме в такому вигляді проданих інвесторам. Такі цінні папери привабливі для інвесторів, тому що вони звичайно передбачають деномінацію, річний дохід, ліквідність і ризик - на умовах кращих, ніж ті, які може мати простий власник особистих активів. Ключові категорії для розуміння процесу сек'юритизації - ризик, ліквідність, винагорода й обмеження щодо капіталу. Розглянемо спочатку чинник ризику. Продаючи позики, ініціатор сек'юритизації перекладає ризик на інвестора, яким може бути інша фірма. Що стосується чинника ліквідності, то продані позики дають можливість банкам збільшити ліквідність. У процесі продажу позик банки збільшують комісійну винагороду за високий клас своїх експертиз і надійність умов надання позик. До того ж, якщо вони обслуговують позики і цінні папери, тобто збирають процентні платежі і пересилають їх інвесторам, вони одержують винагороду за послуги. Нарешті, якщо регульовані державою банки стикаються з балансовими обмеженнями у формі мінімального процентного співвідношення капіталу й активів, це може змусити їх вилучити активи зі своїх балансів. Шляхом сек'юритизації позик банки можугь упоратися з такими обмеженнями, а одержуючи винагороду за послуги,- намагатися зберегти прибутковість. Як бачимо, операції по сек'юритизації пояснюються комбінацією чинників, залежно від ризику, ліквідності, винагороди за послуги й обмежень, пов'язаних з капіталом.
Сучасне уявлення про сферу фінансових послуг майбутнього полягає в тому, що традиційні кредитні установи, такі, як комерційні банки й ощадні інститути, будуть зведені до ролі організаторів кредитів, тоді як реальна фінансова міць перейде до сек'юритизаторів активів - інвестиційних банків. Цей сценарій допомагає пояснити, чому комерційні банкіри так охоче займаються нині інвестиційною діяльністю.
Ще одною тенденцією в розвитку банківської справи є універсалізація операцій сучасних комерційних банків. У рамках тенденції до універсалізації швидкий розвиток одержали нетипові раніше для комерційних банків операції - лізинг, факторинг, проектне фінансування, управління портфелем інвестицій клієнтів, консультаційні послуги тощо. Провідне положення в процесі універсалізації банківської діяльності - це корінний перегляд комерційними банками концепції взаємовідносин зі своїми клієнтами, значною мірою обумовлений стабілізацією ринку кредитних капіталів західних країн, розширенням його учасників і, як наслідок, - посилення конкурентної боротьби між ними. Багато банків зіткнулися з необхідністю пошуку нових підходів до підвищення дохідності своїх операцій. Часткове розв'язання ця проблема знайшла не тільки у збільшенні числа запропонованих клієнтам послуг, але й у якісній переоцінці структури операцій із клієнтами, зниженні питомої ваги ощадно-позикових операцій і збільшенні обсягів операцій із цінними паперами, проведених за рахунок клієнтів і на користь останніх, про що ми вже говорили вище.
В міру посилення специфіки діяльності клієнтів на міжнародних ринках банки усе більше уваги приділяють наданню їм у різних формах послуг консультаційного характеру, в тому числі складання детальних фінансово-економічних звітів про стан справ у країні, що цікавить клієнта, добір потенційних партнерів. надання інформації юридичного характеру тощо. Водночас на початку 80-х років зародилася тенденція створення, окрім мережі кореспондентських відносин, філій та представництв так званого "комплексного обслуговування за кордоном".
Тенденція до універсалізації банківської діяльності характерна в останні роки для кредитних систем усіх країн із розвинутою ринковою економікою, причому в кожній із них вона має свої особливості. Найбільшого розвитку ця тенденція набула в банківській системі Німеччини, де домінуючу роль відіграють універсальні комерційні банки, які складають близько 90% кредитних установ країни і здійснюють різні види банківських операцій, за винятком емісії банкнот і надання іпотечних кредитів. Серед банків Великої Британії особливо вирізняється так звана "велика четвірка", до якої входять універсальні за видами здійснюваних операцій банки, що мають найбільші загальні активи і прибуток. Універсальний характер мають також операції, які проводять комерційні банки Швейцарії, Нідерландів, Норвегії, Швеції, Бельгії, Люксембургу та інших країн.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
