2755 (684829), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Кредити, надані банками, мають таку структуру. Кредити, що надані суб'єктам господарювання, складають 69,7% від загального обсягу наданих кредитів; строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках та в НБУ, і кредити, що надані іншим банкам – 9,0%; кредити, надані фізичним особам – 21,2%, кредити, надані небанківським фінансовим установам – 0,1%.

Продовжували зростати довгострокові кредити та кредити в інвестиційну діяльність. За 2005 рік довгострокові кредити збільшилися на 89,4% і на звітну дату становили 86224,3 млн. грн. або 55,1% від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність збільшилися в 2,2 рази і складають 13479,8 млн. грн. (12,4% від кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності).

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків (таблиця 2.11).

За 2005 рік прибуток банків склав 2407,6 млн. грн., що у 1,9 разів більше, ніж за 2004 рік (1262,7 млн. грн.). Позитивним є те, що доходи банків зростають більш високими темпами порівняно з витратами.

Рентабельність активів збільшилась з 1,07% до 1,31%, рентабельність капіталу – з 8,43% до 10,28% (за станом на 01.12.2005 р.).

Таблиця 2.11. Основні результативні показники діяльності банків

Показники	За станом на					Відхилення на 01.01.2006 р. порівняно з 01.01.2005 р.
	1.01.2002	1.01.2003	1.01.2004	1.01.2005	1.01.2006
Доходи, млн. грн.	8583	10470	13949	20072	27537		7465
Витрати, млн. грн.	8051	9785	13122	18809	25367		6558
Рентабельність капіталу, %	7.50	7.97	7.61	8.43	10.39		1.96
Рентабельність активів, %	1.27	1.27	1.04	1.07	1.31		0.24
Чистий спред, %	8.45	7.20	6.97	5.72	5.78		0.06
Чиста процентна маржа, %	6.94	6.00	5.78	4.90	4.90		-

Порівняно з 2004 роком доходи банків збільшились на 7408,3 млн. грн. або на 36,9% і склали 27480,6 млн. грн., в т.ч. процентні доходи становили 19029,6 млн. грн. (або 69,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 5777,9 млн. грн. (21,0%), результат від торговельних операцій – 1185,0 млн. грн. (4,3%), інші операційні доходи – 1245,0 млн. грн. (4,5%), інші доходи – 229,8 млн. грн. (0,8%), повернення списаних активів – 11,8 млн. грн. (0,1%), непередбачені доходи – 1,5 млн. грн.

Порівняно з 2004 роком витрати банків збільшились на 6263,5 млн. грн. або на 33,3% і склали 25073,1 млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 10901,2 млн. грн. (або 43,5% від загальних витрат), комісійні витрати – 537,4 млн. грн. (2,1%), інші операційні витрати – 1599,1 млн. грн. (6,4%), загальні адміністративні витрати – 8693,6 млн. грн. (34,7%), відрахування в резерви – 2619,7 млн. грн. (10,4%), непередбачені витрати – 0,8 млн. грн., податок на прибуток 721,3 млн. грн. (2,9%).

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи банки мають вживати заходів щодо підвищення рівня концентрації капіталу, зниження рівня ризиковості здійснюваних операцій та формування в необхідному обсязі резервів під ризики за активними операціями, покращення якості активів і пасивів та забезпечення їх збалансованого зростання, оптимізації витрат і доходів та підвищення ефективності діяльності.

Вищевикладені положення дають підстави стверджувати, що потенціал впливу банківської системи на розвиток економіки в Україні існує. Частково він не задіяний через вплив загальноекономічних чинників об’єктивного характеру, зокрема нерозвиненість фінансового ринку, високі ризики кредитування виробничої сфери, нерозвиненість ринків землі й нерухомості, неналежне забезпечення інтересів кредиторів, частково – через нерозв’язаність назрілих проблем банківської системи.

В цілому грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

• здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

• збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

• стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

• сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

• стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення;

• забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

• приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон’юнктурних коливань економіки;

• захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.

2.3 Фінансові інструменти реалізації грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій 42.

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає за певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового якісного параметру грошового ринку – вартості банківських кредитів 70.

Наприклад, у 2001 р. офіційні облікові ставки центральних банків провідних промислово розвинутих країн були встановлені в таких розмірах (див. табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Офіційні облікові ставки центральних банків, %

Велика Британія	4,5
Франція	4,0
Німеччина	3,5
Європейський центральний банк	3,75
США	3,5
Японія	2,0

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створені умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими країнами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, – він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, – він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового. То здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зобов’язань. У зв’язку з можливістю підвищеного ризику, з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1–2% вище), ніж щодо врахування векселів. Окрім того, наприклад у Німеччині, вводиться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щоденно 1.

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси 1.

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу, шляхом зниження процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, кладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення облікової ставки було встановлене на рівні 7% 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

Характеристики

Список файлов ВКР