2298 (684757), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

3) більшість банківських послуг характеризується плинністю в часі: угода, як правило, не обмежується одномоментним актом, встановлюються більш-менш тривалі зв'язки клієнта з банком.

Планування комплексу маркетингу банківських продуктів складається з наступних етапів:

розробка стратегія продуктового ряду

розробка стратегії ціноутворення

стратегія у сфері систем доставки продуктів до клієнтів

комунікаційна стратегія з клієнтами

Група клієнтів, що підходить для даної послуги, утворює цільовий ринок. Клієнт банку може бути частиною декількох цільових ринків, призначених для різноманітних видів послуг. Найперша задача маркетингових служб - виявити цільові ринки для кожної послуги.

На допомогу приходить метод сегментації ринку, тобто поділення неоднорідного за суб’єктами ринку на ряд більш дрібних однорідних сегментів, що дозволяє у свою чергу виділити групи клієнтів із близькими або ідентичними інтересами або потребами. Сегментація дозволяє: більш точно окреслити цільовий ринок; визначити переваги або слабкі сторони самого банки в боротьбі за освоєння даного ринку; більш чітко поставити цілі та спрогнозувати можливості успішного проведення маркетингової програми.

Сегментація дає можливість банку знайти нові цільові ринки ("ніши") і в такий спосіб розширити пропозицію банківських продуктів та послуг. Сегментація допомагає виявити нові та перспективні сфери діяльності на ринку і направити ресурси в більш рентабельні операції.

Відбір цільових сегментів обумовлює позиціонування банківських послуг, яке передбачає визначення місця даного банківського продукту на ринку серед аналогічних послуг з точки зору потенційного клієнта. Для цієї цілі маркетинговий відділ банку оцінює положення конкурентів на ринку і визначає напрямки своєї діяльності (запропонувати нові послуги або вибрати традиційні напрямки діяльності при наявності конкурентів у даних сегментах).

Після визначення структури ринку банк вибирає для себе ту або іншу стратегію маркетингу.

1.2 Банківські операції на зовнішніх ринках

Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [5] і до них можна віднести:

експорт і імпорт товарів, капіталу і робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, посередницьких, брокерських, агентських, облікових, аудиторських, юридичних і ін., що прямо не заборонені законами України, а також надання перерахованих вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукова, науково-технічна, виробнича й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності;

створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України так і за її межами;

операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції;

операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

1.2.1 Механізм розрахунків в зовнішній торгівлі

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин [50]. Серед міжнародних розрахунків переважають платежі з зовнішньої торгівлі, кредитів та інвестицій. Міжнародні розрахунки в основному провадяться через банки за допомогою кореспондентських відносин, що обумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків. Ці рахунки провадяться переважно у безготівковому порядку.

Кореспондентськими відносинами [51] називається традиційна форма банківських зв'язків, яка використовується в основному при обслуговуванні зовнішньої торгівлі і включає в себе сукупність усіх можливих форм співробітництва між банками. Встановлення кореспондентських відносин між двома банками припускає заключення кореспондентської угоди, що у свою чергу означає, що банки, обмінявшися контрольними документами (альбомами зразків підписів осіб, уповноважених підписувати банківську документацію і ключем для ідентифікації телеграфного переписування), виконують різні операції з доручення один одного в межах встановлених один одному лімітів на проведення тих чи інших операцій [52].

До форм розрахунків, які використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:

100%ний авансовий платіж;

оплата після відвантаження;

оплата після отримання товару (торгівля по відкритому рахунку)

документарний акредитив;

документарне інкасо;

міжнародний факторинг;

міжнародний форфейтинг;

Оформлення оформлення платіжних доручень в іноземній валюті виконується у вигляді структурованих документів згідно положенням Національного банку України [24].

Частка акредитивної форми (документарний акредитив) в міжнародних розрахунках значно скромніше в порівнянні з іншими формами, одначе, саме акредитив найбільш повно забезпечує своєчасність одержання експортного виторгу, тобто максимально відповідає інтересам експортера.

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом - "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів", що розроблений Міжнародної Торгової Палатою (ICC) [9, c.5]. Ці правила періодично доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків. У сьогоденній час діє редакція Правил від 1993 р.

Документальний акредитив являє собою грошове зобов'язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта - імпортера, на користь експортера. Банк, що видає зобов'язання, повинний здійснити платіж експортеру чи забезпечити здійснення платежу іншим банком (тратта - документ, що містить наказ продавця (експортера) покупцю (імпортеру) здійснити платіж визначеної суми в зазначений термін).

Зобов'язання банку є умовним, тому що його реалізація зв'язана з виконанням експортером визначеної вимоги - пред'явлення в банк передбачених акредитивом документів, що підтверджують виконання всіх умов акредитива (Додаток Д).

За проведення операцій (відкриття, авізування, підтвердження, прийом і перевірку документів по акредитиву) банки стягують комісію в залежності від суми акредитива (тарифи на акредитивні операції наведені в Додатку Б).

Документарне інкасо можна спрощено визначити як доручення експортера своєму банку одержати від імпортера через інший банк визначену суму чи підтвердження (у формі акцепту імпортером тратти (векселя), виписаної експортером на нього) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється спеціальним документом - "Уніфіковані правила по інкасо", що розроблений Міжнародною Торговельною Палатою (ICC) [10, c.5]. В теперішній час діє редакція Правил 1995 р.

У міжнародній практиці можливі два варіанти оплати інкасових документів:

інкасо з негайним платежем (документи проти платежу);

інкасо на умовах відстрочки платежу (документи проти акцепту).

Банківський факторинг - це придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов'язання оплати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якості і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари, будучи не чим іншим, як товарним кредитом.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак [47, c.422]:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

3) инкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Форфейтингові операції банка [47,c.502] - це покупка боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмовлення - форфейтінгу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою.

1.2.2 Підходи до вибору способу, засобу, методу платежу в зовнішній торгівлі

Сьогодні у зовнішньоторговельних операціях використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.

а) Способи платежу

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк за угодами типу "спот" до чи при переданні продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обговорених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше - під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, з іншого - забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом, і, якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання замовленого товару, експортер може використовувати аванс для відшкодування своїх збитків.

Платіж у кредит передбачає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті через якийсь час після поставки товару. Таким чином, продавець надає покупцеві комерційний (товарний) кредит. Оскільки одна фірма дає кредит іншій, такий кредит називається ще й фірмовим товарним кредитом. Межа кредиту, тобто максимальний розмір кредиту, наданий покупцю одноразово, звичайно не перевищує 10% від капіталу покупця. Щоб визначити таку "межу", продавець повинен поцікавитися фінансовим станом покупця.

При наданні комерційного кредиту виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу або затримки платежу основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви першокласних банків, векселі, банківський акцепт і аваль векселів, аваль чеків.

Гарантії бувають платіжні й договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні - покупця.

б) Засоби платежу

Поширення в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу - чеків і векселів.

Чек являє собою безумовну пропозицію чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної на чеку грошової суми чекодержателеві готівкою чи перерахуванням на рахунок власника чека в банку. Ілюстрації механізму розрахунків за допомогою чека наведена на схемі рисунка Д.1 Додатку Д.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник боїться віддати гроші до того, як одержить товар, а постачальник не хоче передати товар до одержання гарантій платежу. До того ж, застосування чека як засобу платежу дає змогу економити витрати обігу справжніх грошей і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачуються після подання.

Документ, виписаний чекодавцем, повинен мати покриття, причому законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставляння чека без покриття. Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках, включаючи суми, що надійшли на ці рахунки в результаті надання банками кредиту.

Як засіб платежу в міжнародному обороті чек використовується в розрахунках за поставлений товар при остаточному розрахунку за товар і надані послуги, урегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, при погашенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними операціями. Відповідно до міжнародного права при вирішенні спорів, пов'язаних із формою чеків та їх обігом, застосовується право тієї країни, де чек був виписаний.

Відповідно до Женевської конвенції строк подання чека до оплати в країні його видачі дорівнює восьми дням, у платіжному обороті між країнами Західної Європи, Східної Європи і Середземномор'я - 20ти дням, а в міжконтинентальному платіжному обороті - 70ти дням. Ці терміни діють із дня, вказаного у чеку, як дата виставлення чека.

Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення в нього передавального надпису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотному боці чека і підписується особою, що зробила такий надпис (індосантом).

Характеристики

Список файлов ВКР