2201 (684748), страница 12
Текст из файла (страница 12)
Імовірність застосування прийому випередження й відставання значною мірою визначається законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. Переважна більшість угод, за якими здійснюються платежі, передбачає як можливість дострокової оплати, так і види й обсяг штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу, пов'язана зі зменшенням курсу, буде виправдана тільки тоді, коли зменшення обсягів витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.
Слід зауважити, що управління валютними позиціями шляхом проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді є невигідним з погляду витрат. Однак вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування більш сучасних і досконалих методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди.
Методика хеджування, або синтетичного управління, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладенням додаткових строкових угод щодо іноземної валюти, які можуть компенсувати певні фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу.
Переваги синтетичного управління: гнучкість; існування можливостей для швидкого маневру без зміни в балансу банку; можливість оперативного реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах.
Отже, необхідною умовою ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би давав змогу здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як: форвардні валютні угоди; валютні ф'ючерси та опціони; валютні своп-контракти; свопціони; комбінації типу подвійний форвард, валютний своп та інші, які відрізняються за характеристиками й механізмами функціонування.
Форвардні угоди є, напевне, найчастіше застосовуваним способом хеджування (саме тому іноді під хеджуванням розуміють лише форвардні операції зі страхування валютних ризиків), що має на меті уникнення ризиків, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземної валюти, і передбачає її поставку в строки більше ніж два дні. Найчастіше строками для такого типу є один-три або шість місяців (хоча, як уже зазначалося, терміни таких угод можуть сягати кількох років). Форвардні зобов'язання є твердими, тобто обов'язковими до виконання.
Умови форвардного контракту такі: курс фіксується на момент укладення угоди; реальне постачання валюти відбудеться через обумовлений проміжок часу; обсяг контракту не стандартизований.
Недоліком застосування форвардних контрактів для хеджування валютного ризику є те, що форвардні угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржі. Таким чином, укладаючи форвардну угоду, банк наражається на кредитний ризик.
Крім простої форвардної угоди (так званого аутрайт) до цього різновиду можна віднести й складнішу угоду - своп.
Операції типу своп полягають у купівлі іноземної валюти на умовах спот з наступною зустрічною операцією на умовах форвард. У результаті таких угод банки купують валюту, необхідну для міжнародних розрахунків, і диверсифікують свої валютні резерви, зберігаючи валютні позиції закритими. Використання своп-контрактів набуло популярності на початку 1980-х рр. На сьогодні банки та інші суб'єкти міжнародного валютного ринку мають змогу використовувати у своїй практиці як класичні операції своп, так і їх різновиди у вигляді опціонних, валютно-процентних свопів тощо.
Класичні свопи залежно від послідовності виконаних операцій спот і форвард поділяються на репорт і депорт. Репорт - це продаж валюти на умовах спот і одночасна купівля на умовах форвард. Депорт - купівля валюти на умовах спот і продаж на умовах форвард.
Можливі й інші комбінації: операції типу подвійний форвард, укладені за такими самими умовами на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією та мають назву "форвардний своп".
Наприклад, форвардна угода з купівлі валютних коштів, укладена строком на один місяць, урівноважується форвардною угодою з продажу такого самого обсягу валюти на три місяці. У такий спосіб активи й пасиви в іноземній валюті збалансовуються, а валютна позиція упродовж місяця лишається закритою.
Подібні операції можуть здійснюватися з різними деривативами - форвардами, ф'ючерсами, опціонами, своп-контрактами - також у будь-якому їх поєднанні.
Найбільш дієвим інструментом управління, придатним для швидкого регулювання позицій, є строкові біржові угоди, тобто ф'ючерси й опціони.
Якщо для регулювання валютної позиції угоду укладено на біржі, то банк має змогу в будь-який час звільнитися від прийнятих за контрактом зобов'язань через проведення протилежної за змістом біржової операції. Перевагою цього прийому є гнучкість і надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Це забезпечує оперативне реагування на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах, тому подібна тактика може з успіхом застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютних позицій банку. Але необхідною умовою щодо ефективності цього методу є існування ліквідного строкового ринку, який би допомагав здійснювати операції з похідними інструментами у будь-який час і в будь-яких обсягах.
Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют і погодженою ціною. Ф'ючерсні контракти укладаються тільки на біржовому ринку, що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків. Ф'ючерсні контракти можуть використовуватися для хеджування прибутку іноземних філій банку.
Фінансовий зміст хеджування за допомогою ф'ючерсів полягає в тому, що хеджер може перекласти певну частку ризику на професійних спекулянтів, які забезпечують ліквідність строкового ринку. Ф'ючерсні контракти не є обов'язковими для виконання, на відміну від форвардних і, як свідчить статистика, виконуються в умовах міжнародного ринку лише в 5% випадків.
Ф'ючерси надають учасникам ринку оперувати в умовах надійності укладених угод, високої ліквідності контрактів, але за обмеженого кола валют, які обмінюються одна на одну.
Опціон також є видом контракту, згідно з яким покупець має право протягом певного терміну або купити за фіксованою ціною певну суму іноземної валюти (опціон типу кол - call), або продати її (опціон типу пут - риt). Власник опціону приймає рішення про те, скористатися чи ні наданим йому правом, залежно від динаміки валютних курсів. В усіх випадках ризик, якому піддається власник опціону, попередньо обмежений ціною опціону, а виграш теоретично необмежений і на практиці буває досить значним. Хеджування методом опціонних угод відрізняється від операції форвард тим, що за банком зберігається право вибору, яке підвищує ефективність операції.
З опціоном можна здійснити такі види операцій: купівлю опціону на купівлю, продаж опціону на купівлю, купівлю опціону на продаж, продаж опціону на продаж.
Опціони put використовуються: для хеджування короткої валютної позиції; якщо курс має тенденцію до підвищення; для перепродажу з метою отримання прибутку.
Опціони саll використовують: з метою хеджування довгої валютної позиції; якщо курс має тенденцію до зниження; з метою хеджування очікуваних надходжень у валюті і продажу валюти.
Перевагою використання опціону є те, що його власник може уникнути збитків від різкої зміни валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж різкої зміни не відбудеться, власник опціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати складуть суму, що дорівнює премії, виплаченій за купівлю опціону.
Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації щодо здійснення валютних операцій та застосовувати досконалі методи управління валютною позицією з метою зменшення валютного ризику. Для вітчизняних банків можливості щодо здійснення строкових валютних операцій на внутрішньому ринку неможливі, а на міжнародних ринках досить обмежені.
Як свідчить аналіз методів управління валютною позицією, світовій практиці відомо багато способів хеджування валютних ризиків. Залежно від умов, у яких працюють суб'єкти валютного ринку, та стратегії їх поведінки можливе застосування ними різного набору розглянутих напрямків управління валютною позицією. Вітчизняні банки за об'єктивних причин не можуть бути прикладом активних користувачів усього спектра методів, зокрема, синтетичного управління валютною позицією. За таких умов банки здебільшого, використовують стратегію непокриття ризику в межах встановлених Національним банком лімітів.
2.4.3 Управління процентним ризиком банку
Ризик процентної ставки (процентний ризик) - абсолютна (відносна) величина або ймовірносний показник можливих втрат економічного суб'єкта від заданої зміни ринкових процентних ставок протягом заданого періоду часу в майбутньому.
Зміна процентних ставок призводить до ефектів, що в довгостроковій перспективі завжди можуть бути представлені як зміна власного капіталу банку.
У короткостроковій перспективі ці ефекти можуть бути виражені в різних формах, основними з яких є:
1) зміна прибутку. Традиційно цьому ефекту приділялося більше уваги, адже він відбивається на фінансових показниках банку. Якщо раніше ефект зміни прибутку розглядався як еквівалентний зміні чистого процентного доходу банку, то останнім часом все частіше банки аналізують зміну прибутку в цілому. Це пов'язано з тим, що частка чистого процентного доходу в загальному прибутку банків поступово знижується, а непроцентні доходи і витрати можуть бути дуже чутливими до зміни ставок;
2) зміна економічної вартості банку. Економічна вартість банку - це поточна вартість очікуваних чистих грошових потоків за балансовими і позабалансовими вимогами і зобов'язанням, дисконтованими за ринковими процентними ставками. Економічну вартість банку можна розглядати як оцінку власного капіталу банку в майбутньому, приведеного до поточної вартості. Звідси зрозуміло, що зміна економічної вартості банку може мати і короткостроковий ефект: зміна курсової вартості акцій банку, зміна кредитного рейтингу (і внаслідок цього зміна короткострокового прибутку).
Стратегії управління процентним ризиком: управління гепом; управління дюрацією; управління шляхом використання строкових фінансових інструментів (синтетичне управління).
Управління гепом. З метою оцінки ступеня схильності бізнесу до процентного ризику (чутливість до коливань процентної ставки) звичайно аналізуються розриви строкової структури процентних активів і пасивів (геп-аналіз).
Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяються на групи: активи та пасиви, чутливі до зміни процентної ставки; активи та пасиви, нечутливі до зміни процентної ставки.
Очевидно, що такий поділ можна здійснити тільки в межах конкретно визначеного часового інтервалу, оскільки в довгостроковій перспективі всі активи та пасиви будуть переоцінені або повернуті до банку, а, отже, їх слід визнати чутливими до зміни процентної ставки.
Активи і пасиви є чутливим і до зміни процентних ставок протягом фіксованого проміжку часу, якщо виконується хоча б одна з наведених вимог: дата перегляду плаваючої ставки потрапляє в межі зафіксованого часового інтервалу; строк погашення настає в цьому інтервалі; термін проміжної або часткової виплати настає в цьому інтервалі.
Активи (пасиви), чутливі до зміни процентної ставки, містять: внески (депозити), за якими закінчується строк договору; внески з плаваючою процентною ставкою; кредити, що будуть повернуті в аналізований період; кредити з плаваючою процентною ставкою; амортизація основної суми кредитів, строк договору за якими не закінчується протягом даного періоду; цінні папери (у тому числі векселі, облігації), що погашаються протягом даного періоду; цінні папери, за якими виплачується купонний дохід протягом даного періоду; інші активи і зобов'язання, включаючи фінансові інструменти, що знаходяться поза балансом.
До нечутливих активів та зобов'язань належать такі, доходи та витрати за якими протягом фіксованого часового інтервалу не залежать від зміни процентної ставки на ринку.
Після групування процентних активів і пасивів розраховується геп (розрив, дисбаланс) за даним періодом, що дорівнює різниці сумарного обсягу процентних активів, які підлягають переоцінці в даний період і сумарного обсягу процентних пасивів, що підлягають переоцінці в даний період.
Суть впливу геп на процентний прибуток при зміні процентних ставок полягає в такому. Негативний геп показує, що в банку більше пасивів, чутливих до процентної ставки, ніж аналогічних активів: зростання процентних ставок викликає зниження ЧПМ і чистого доходу, оскільки збільшення витрат за пасивами відбувається більшою мірою, ніж доходів за активами; зниження процентних ставок призводить до збільшення ЧПМ внаслідок зниження процентних витрат.
Позитивний геп показує, що в банку більше активів, чутливих до процентної ставки, ніж пасивів: зростання процентних ставок призводить до збільшення чистого прибутку і ЧПМ, оскільки процентні доходи за банківськими активами зростуть більшою мірою, ніж витрати запозичення; зниження процентних ставок викликає втрату чистого доходу і зниження ЧПМ, оскільки процентні доходи за активами знижуються швидше, ніж пов'язані з пасивами процентні витрати.
Якщо в банку нульовий геп, чутливі до процентної ставки активи і пасиви рівні, й однакові зміни процентної ставки не впливають на процентний прибуток.
І позитивний, і негативний геп надають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.
Геп є мірою процентного ризику, на який наражається банк протягом зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, позитивний чи негативний геп, чим більша абсолютна величина гепу, тим вищий рівень процентного ризику приймає на себе банк і тим більше змінюється його маржа.
Якщо початок періоду часу належить до майбутнього, то геп називається періодичним, якщо ж початок періоду збігається з поточним часом, то геп називають кумулятивним. Періодичні гепи показують час потенційних змін доходу залежно від зміни процентної ставки. Кумулятивний геп вимірює загальний процентний ризик за весь розглянутий період.
Кумулятивний (нагромаджений) геп - це алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з часових інтервалів, на які поділено часовий горизонт.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
